Ніщо так не розділяє українців, як образ Степана Бандери та свято 8 березня

Ніщо так не розділяє українців, як образ Степана Бандери та свято 8 березня. Скажу більше: Міжнародний жіночий день є куди більш серйозним маркером розділу, хоч і головно сезонним. Гарантую, що за тиждень-другий усі дискусії щодо цього дня знову стихнуть. Щонайменше на рік.

Це означає, що й говорити-писати про 8 березня треба зараз, інакше ніхто не слухатиме і не думатиме. Борці з усім радянським, в основному, до речі, чоловіки, аргументують необхідність скасування свята саме його «радянськістю», незважаючи на перше слово в офіційній назві – «міжнародний». Вони мають рацію у тому, що в СРСР будь-якому комуністичному святу, пов'язаному зі світовою історією лівого руху, додавали це визначення. Як от Міжнародному Дню праці – Першотравню. Однак Міжнародний жіночий день - це не свято комуністок. Це офіційний день боротьби за права жінок. Після святкування Дня боротьби за права жінок в останню неділю лютого та в інші дні, дату 8 березня остаточно обрали у 1921 році на Другій комуністичній жіночій конференції на згадку про найактивнішу участь жінок у «Петроградській демонстрації», яка відбулась 23 лютого (!) за старим стилем 1917 року, 8 березня – за новим. Ця демонстрація стала однією з тих подій, що наблизили Лютневу революцію, в результаті якої російська монархія була повалена.

За логікою вибору дати можна, звичайно, сказати, що це свято революціонерок, котрі скинули царя. Тоді, звичайно, будь-які згадки про Клару Цеткін та Розу Люксембурґ у контексті цього святя цілком доречні. Хоча й жодна з них не народилась 8 березня, як інколи стверджують вороги цієї святкової дати. День народження Рози Люксембурґ – 5 березня, а Клари Цеткін – 5 липня.

8 березня можна направду вважати міжнародним жіночим днем з 1975 року, коли Організація Об'єднаних Націй почала відзначати його доповідями та дискусіями. Щоправда, після «наїздів» на ООН через обрану дату та її історію, Генеральна Асамблея ООН у 1977 році схвалила резолюцію, у якій запропонувала державам-членам ООН самим обирати дату Дня боротьби за права жінок.

Нині 8 березня є національним святом та неробочим днем тільки у двох дюжинах країн, у яких, треба вважати, боротьба за рівноправ'я жінок досі актуальна: це Мадагаскар, Північна Корея, Замбія, Кенія, Гвінея-Бісау, Ангола тощо. На території покійного СРСР тільки Литва та Естонія відмовились від цього свята. І це цілком пояснюється тим, що президентки Даля Грибаускайте та Керсті Кальюлайд можуть легко аргументувати неактуальність свята самою своєю присутністю на верхівці державної влади та своїми досягненнями. Латвія святкує, але не відпочиває. А от Лаос пійдійшов до питання Міжнародного жіночого дня більш креативно - там він є вихідним днем тільки для жінок. Святкує 8 березня й Берлін, там де це свято також є вихідним днем, на відміну від решти федеральних земель Німеччини.

Повернімось однак до України. Так, українці святкують! Останні соціологічні дослідження показали, що майже 70 відсотків чоловіків мають намір відзначати 8 березня. Цей день є більш важливим для одружених чоловіків, що цілком може означати, що ці чоловіки свідомо чи несвідомо сприймають його як регулярну, можна навіть сказати - ритауальну частину родинного життя. Тобто як день зміцнення сімейних уз.

Ті ж дані свідчать і про те, що кількість тих, хто святкує Міжнародний жіночий день в Україні, щороку зменшується. Я б не сприймав цю тенденцію як доказ того, що ситуація з правами жінок в Україні стрімко покращується. Ймовірно, процент покращення ситуації справді можна співставити з процентом, на який зменшується кількість чоловіків, які святкують. Але це тільки припущення! Проблеми, пов'язані з насильством у сім'ї щодо жінок та з рівними правами на кар'єрне зростання, залишаються.

Втім, треба сказати, що для більшості чоловіків це свято давно втратило свою «ідеологічну» складову. Воно зі шкільної лави залишилось «антиподом» Дня Радянської армії, «днем дівчат», що відзначався після «дня хлопчиків». Для більшості чоловіків і зараз це просто день обов'язкового дарування квітів, від чого, перш за все, виграють квіткарі, імпортери квіткової продукції та торговці, але зовсім не права жінок.

У світі набагато гучніше та більш яскраво святкують інший жіночий день – День Матері, який відзначають у другу неділю травня. День Матері не спричиняє ні протестів, ні дискусій. Він присвячений вдячності та, на відміну від дня боротьби за жіночі права, не створює фронту «бойових дій». День Матері святкують набагато більше країн і відзначають святкують по-різному. В Австрії, наприклад, у цей день ресторани пропонують окреме «дамське меню» та спеціальну «дамську винну карту».

Цю ідею я б з задоволенням реалізував би в Україні. І навіть дещо б розширив, перенісши її саме на 8 березня як фінал святкування. Без ідеологічної складової все ж таки Міжнародний жіночий день не має особливого сенсу. Тому я – за гучні і яскраві демонстрації українських жінок. І байдуже: у вишиванках вони будуть чи ні. Головне, щоб таким чином вони доносили чоловічій частині українського суспільства інформацію про ще наявні проблеми у питанні прав жінок. Я за те, щоб у цей день і на телебаченні, і на радію, і на популярних сайтах виступали найяскравіші та найактивніші українки. Я за те, щоб увечері 8 березня в українські ресторани пускали тільки жінок і не пускали чоловіків. Одноденну дискримінацію українські чоловіки можуть витримати, вони ж сильні!

А у відповідь тим, хто виступає за скасування вихідного дня 8 березня – а цю ідею підтримують і деякі мої друзі та колеги, – я скажу таке: щойно в Україні з'явиться перша жінка-президентка, я підтримаю скасування цього свята. За умови, що й усі інші прояви гендерної нерівності в Україні також будуть усунуті.