Чому величезна кількість людей тяжіє до отримання медалей та орденів?

Щойно прочитав свіжий Указ Президента про нагородження до Дня науки...

Не буду висловлювати власну думку про окремих «науковців» прізвища котрих є в Указі. Президенту видніше... Очевидно, що наука в нас процвітає. Особливо - в університетах...

Ніколи не міг знайти відповідь на питання, чому величезна кількість людей страшенно тяжіє до отримання медалей та орденів. Адже. Часи, коли можна було пишатися іконостасом із орденів і медалей на піджаках, давно пройшов. Уже не є популярним, навіть в самих архаїчних колах, разом із чиїмось прізвищем говорити «кавалер такого-то ордена...» Демонстрацій «трудящих», на які трудящі одягали «вихідні» костюми з медалями та орденами, уже не проводять. Зникає чиновницька мода періоду совка виставляти свої ордени у робочих кабінетах за склом та в рамочках свідоцтва до них про нагородження... Залишаються лише якісь додаткові нарахування до пенсії та подушечки з орденами й медалями біля труни, коли земне життя орденоносця дійшло до логічного кінця. І задоволення власних хворобливих амбіцій.

Особливо у багатьох моїх ровесників та трішки старших чи молодших. Але невже все це варте неймовірних зусиль, котрі докладають 90% орденоносців, щоб отримати чергову нагороду. Докладають зусиль у багатьох випадках не стільки напруженою та багаторічною працею, як інших зусиль... Кажу так, бо добре знаю цю систему. Мене до медалей і орденів представляли двічі. Категорично відмовлявся. Два рази натякали на можливість вирішення питання за умови... Не приймав пропозицію. У результаті не маю жодного ордена чи медалі. Чи шкодую за тим? Абсолютно не шкодую. Можливо тому, що, перефразуючи відому приказку, «бідний ситого не зрозуміє».