Чи насправді ситуація для нового президента США виглядає такою катастрофічною?
У перший тиждень квітня 2017 року понад 30 представників команди Дональда Трампа зібралися на спеціальне засідання. У його порядку денному значилось єдине питання – яким чином вийти на 100 днів нової адміністрації із конкретними результатами. До цього команді нового президента не вдалося досягнути прогресу у питаннях, які були пріоритетними для неї під час передвиборної кампанії 2016 року. Однак чи насправді ситуація виглядає такою катастрофічною?
Внутрішня політика
Дональд Трамп не даремно обрав своїм гаслом слова «Америка перш за все». Саме завершення зовнішньополітичних авантюр мало б за логікою нового президента супроводжуватися паралельним посиленням державного будівництва у США. При цьому важливою складовою цього мало стати гарантування безпеки простих американців, яким, на думку господаря Білого дому, особливо загрожують нелегальні мігранти з Латинської Америки і біженці з Близького Сходу і Африки.
«Стіна» по-американськи і міграційні укази
Обіцянка побудувати стіну між США і Мексикою стала важливим елементом стратегії Дональда Трампа щодо мобілізації електорату під час кампанії 2016 року. Тому 26 січня 2017 року він підписав указ щодо створення стіни на кордоні з Мексикою. При цьому гроші на її спорудження мав дати податок на імпорт усіх товарів із сусідньої країни (після того як мексиканці відмовилися за цю стіну просто заплатити, як захотів 45-й президент США). Такий розвиток подій одразу викликав напруження у відносинах із Мехіко, оскільки там ніхто не збирався виконувати такі забаганки. Понад те, внаслідок цієї перипетії Трампом було скасовано заплановану зустріч із президентом Мексики Енріке Пенья Ньєто.
Білий дім вирішив припинити спроби вибити фінансування проекту «Стіна» з мексиканців. За оцінками міністерства внутрішньодержавної безпеки, опублікованими в лютому 2017 року, побудова стіни із Мексикою мала б коштувати до $25 млрд. Цікаво, що цього ж місяця щоденно на кордоні США із Мексикою затримували в середньому 840 осіб при спробі нелегально перетнути кордон. Це на 39% менше за показник лютого 2016 року, що адміністрація Трампа вважає одним із досягнень своєї політики зі зменшення потоку нелегальних мігрантів.
9 березня 2017 року стало відомо про новий план адміністрації Трампа щодо «Стіни». Передбачалося, що в бюджеті-2017 буде скорочено фінансування берегової охорони, адміністрації з безпеки транспорту і Федерального агентства з надзвичайних ситуацій для заощадження $5 млрд. Ці кошти планувалося направити на початок будівництва стіни на кордоні з Мексикою і залучення додаткових співробітників до охорони кордонів. На це 13 березня 2017 року лідери демократів у Сенаті заявили, що вони проти і не підтримуають закон про виконання бюджету на 2017 рік, якщо до нього буде включено видатки для посилення безпеки на кордоні з Мексикою. Трамп особисто повторив вимогу включити фінансування на спорудження стіни до бюджету на цей рік 24 квітня 2017 року, що робить невідворотним протистояння довкола бюджету.
Паралельно із цим нова адміністрація двічі намагалася обмежити в’їзд до США громадян країн Близького Сходу і Африки. 27 січня було підписано перший указ, відповідно до якого на 120 днів припинили дію програми з прийому біженців (щодо сирійців – на невизначений термін) і заборонили в’їзд на найближчих 90 днів громадянам Лівії, Сомалі, Сирії, Ірану, Іраку, Ємену і Судану. Однак фактично одразу ж 16 генеральних прокурорів штатів засудили указ, а судді п’яти штатів заблокували виконання указу. 3 лютого федеральний суддя штату Вашингтон наклав заборону по всій території США на виконання указу щодо імміграції і вже наступного дня Державний департамент дозволив в’їзд до США. 9 лютого Апеляційний суд Сан-Франциско відмовив в апеляції щодо вироку судді штату Вашингтон. У відповідь 16 лютого міністерство юстиції США заявило, що не буде більше оскаржувати судову заборону указу стосовно обмеження імміграції, а готуватиме новий закон. Взагалі ж за час дії цього указу 60 тисяч осіб не могли отримали візи.
6 березня Дональд Трамп підписує другий указ щодо забори в’їзду до США представників шести країн Близького Сходу (тепер без Іраку) і Африки на 90 днів, доки не розроблять нові процедури гарантування безпеки. Знято безстрокову заборону в’їзду біженців із Сирії і обмежено її 120 днями. Окремо було зменшено кількість біженців, яких США можуть прийняти, – зі 110 тисяч до 50 тисяч. Але вже 8 березня генеральний прокурор штату Гаваї подав позов на новий імміграційний указ Трампа на підставі того, що у разі його дії буде завдано удару по бізнесу і системі освіти штату, а також через його дискримінаційний характер щодо осіб, які мають родичів за кордоном. 15 березня суди в Гаваях та Меріленді заблокували по всій території США новий указ Дональда Трампа щодо обмеження в’їзду громадян із шести країн з переважно мусульманським населенням. Білий дім удруге за півтора місяця програв. При цьому саме це протистояння забирало чи не найбільше уваги. Трамп вирішив далі не випробовувати долю, особливо зважаючи на те, що на черзі був план скасування одного з найбільших досягнень Барака Обами – закону про реформу охорони здоров’я і захист пацієнтів (Affordable Care Act).
Епопея із Obamacare
Скасування цього закону було пріоритетом №1. Уже в перші години свого президентства Трамп послабив низку вимог, які передбачав цей акт.
Перші варіанти можливого закону на заміну Affordable Care Act (програма Obamacare) почали з’являтися в середині лютого. Однак лише 6 березня республіканці в Конгресі представляють проект American Health Care Act. Відповідно до нього, замість обов’язкового страхування мала запроваджуватися система податкових кредитів (tax credit), яка заохочуватиме купляти медичне страхування на відкритому ринку. Окрім того, мала б бути знята вимога на обов’язкове медичне страхування і штрафи за порушення цієї вимоги. Так само American Health Care Act скасовував вимогу медичного страхування працівників великих компаній.
Але, як виявилося, всередині самої Республіканської партії не існує консенсусу щодо того, чим замінити Affordable Care Act. Консервативна частина республіканців (перш за все представники Freedom Caucus) виступає просто за скасування цього закону, а інша – за «скасування і заміну на новий закон», тобто хоче зберегти систему захисту, яка охоплює 20 млн осіб, у тому числі їхніх виборців. Окрім того, представники Freedom Caucus були проти ідеї податкового кредиту для оплати медстрахування у разі скасування Affordable Healthcare Act, що може перевищувати суму податків, які платять менш заможні громадяни. Це, на їхню думку, по суті була б субсидія від уряду, що є анафемою для багатьох республіканців.
10 березня Дональд Трамп проводить зустріч із лідерами Республіканської партії у Конгресі, намагаючись переконати їх разом підтримати проект. Після зустрічі президент заявив, мовляв, упевнений, що Affordable care Act буде замінено. До проекту закону було внесено кілька змін для того, щоб переконати представників Freedom Caucus. 21 березня Дональд Трамп і Майк Пенс знову ведуть активні переговори із представниками палати представників, щоб переконати їх голосувати за скасування Affordable Care Act. В іншому випадку Трамп погрожує, що це зашкодить шансам республіканців на переобрання у 2018 році. Однак навіть це не спрацювало. 23 березня у палаті представників було знято з обговорення проект American Health Care Act через те, що республіканці так і не спромоглися об’єднатися.
Кавалерійський наскок на Affordable Care Act провалився. Однак це була не лише поразка Дональда Трампа, який втратив чи не єдину можливість за перших 100 днів продемонструвати прогрес у виконанні своїх обіцянок. Провал скасування Affordable Care Act став ударом по іміджу Республіканської партії. Адже вона постійно доводила, що для того, аби розпочати активну законодавчу діяльність, республіканцям бракує у Білому домі свого висуванця.
Економічне відродження на словах
Дональд Трамп позиціонує себе як захисник економічного благополуччя американців, при цьому потреби робітничого класу у нього займають особливе місце. Головну загрозу для громадян США президент вбачає у несправедливій торговій політиці партнерів, в угодах про вільну торгівлю і в постановах, які обмежують бізнес загалом. Це красномовно доводить низка його указів. 21 січня Трамп підписав указ про вихід США з угоди про Транстихоокеанське партнерство, 24 січня – указ, яким дозволяв створення нафтопроводів Dakota Access і Kaystone XL. 31 березня – указ про дослідження причин дисбалансів у торгівлі. Інший указ передбачав збір плати за товари, які продаються у США менше за собівартість. У квітні 2017 року починається антидемпінгове розслідування щодо імпорту сталі до США, яке, зокрема, стосується й України. Також нова адміністрація вирішила окремим указом запровадити принцип «купляй американське, наймай американців».
Окрім того, Трамп неодноразово заявляв, що його команда готує план податкової реформи для пожвавлення економічної активності. Однак проблеми зі скасуванням Affordable Care Act, яка б зменшила дефіцит бюджету і державний борг, ускладнила можливість зменшення податків для компаній і робітників. Тепер плани будуть скромнішими, бо інакше це означало б збільшення державного боргу без компенсації від скасування Affordable Care Act. Як варіант розглядається ідея введення 20% «податку на кордоні» (border adjustment tax) на всі імпортні товари. Але і щодо цієї ідеї немає єдності серед республіканців. На початку квітня одразу три консервативні групи виступили проти border adjustment tax, який запропонував спікер палати представників Пол Райан. Але такі протиріччя не стримують президента. Трамп заявив, що таки представить план податкової реформи. Такий поспіх пояснюється бажанням вийти на 100 днів свого президентства із певними результатами.
Цікава доля й іншої програмної обіцянки щодо масштабного розвитку інфраструктури вартістю в $1 трлн. Президент США не згадав про цей план у своєму зверненні до Конгресу 28 лютого. Так само у проекті бюджету на 2018 рік не передбачено фінансування цих ідей. Навпаки, на міністерство транспорту чекає зменшення видатків на 13%.
Російське досьє
Тема можливих зв’язків із РФ окремих представників команди Дональда Трампа супроводжує нового очільника США із самого початку каденції. Першим ударом стала відставка радника з національної безпеки Майкла Флінна 13 лютого. Це відбулося після того, як стало відомо про його розмови з послом Росії Сергієм Кисляком щодо можливого скасування санкцій. Після цього 2 березня генеральний прокурор Джефф Сешнс заявив, що не братиме участі у розслідуванні зв’язків команди Дональда Трампа і уряду РФ під час виборів 2016 року. Причиною були дві розмови з російським послом Сергієм Кисляком у 2016 році, про що генпрокурор США не повідомив під час слухань щодо свого призначення.
Однак на таку низку скандалів президент США відповідає власними звинуваченнями, метою яких, по суті, є змістити увагу з можливих зв’язків його команди із представниками РФ на тему «зливів» у пресу секретної інформації. Це, на думку очільника Білого дому, свідчить про існування опозиції його президенству всередині бюрократичної машини. 4 березня Трамп звинувачує свого попередника у прослуховуванні його телефонів під час виборчої кампанії 2016 року.
В той самий час для розслідування можливих зв’язків з РФ чи навіть змови між Кремлем і командою Трампа так і не було створено окремої комісії. Головною причиною була опозиція Республіканської партії. Як наслідок – розслідуваннями почали займатися комітети з розвідки обох палат Конгресу, а також ФРБ. 20 березня відбулися слухання у комітеті з розвідки палати представників за участю директора ФБР і керівника АНБ. Джеймс Комі підтвердив, що ФБР здійснює розслідування щодо змови між командою Дональда Трампа і РФ. Окрім того, він заперечив, що під час виборчої кампанії прослуховували Трампа і його соратників за наказом адміністрації Обами.
Проблематика російського досьє постійно відволікає увагу адміністрації Дональда Трампа і при цьому використовується демократами як засіб внутрішньополітичної боротьби. Цікаво, що в процесі цього протистояння Трамп проявив себе як вмілий тактик, котрий відмовляється грати за правилами опонентів і постійно створює нові інформприводи для того, щоб змінити ракурс уваги. Йому в цьому, як показала практика, прямо чи опосередковано допомагає Республіканська партія у Конгресі, яка вважає за необхідне захищати свого президента.
Зовнішня політика
Дональд Трамп – зовнішньополітичний революціонер. Він обіцяв своїм виборцям здійснити радикальний поворот на міжнародній арені. Якщо проаналізувати засадничі промови 45-го президента, США мали б відійти від активної політики у ключових регіонах і всі вивільнені ресурси спрямувати на відродження країни. Вашингтон мав би відмовитися від підтримання існуючого ліберального міжнародного порядку, який США створили і захищали після 1945 року. При цьому Трамп обіцяв відродження збройних сил США і чи не єдиним чітким пріоритетом на міжнародній арені визначав протидію «ісламському тероризму».
План проти «Ісламської держави»
Логічно, що перші кроки на міжнародній арені при такій розстановці пріоритетів пов’язані саме з Близьким Сходом і Африкою. 27 січня Трамп підписав наказ, яким зобов’язав міністерство оборони розробити за місяць якісно новий план протидії «Ісламській державі». Американське оборонне відомство вклалося у визначений термін і 27 лютого презентувало свої наробки главі держави, однак їх так і не опублікували. Якщо ж подивитися на практичні кроки, адміністрація Трампа зберегла основи стратегії Барака Обами з остаточного знищення ІДІЛ щодо опори на місцеві сили на землі і активним застосуванням власних військово-повітряних сил.
При цьому бачення громадянської війни в Сирії в адміністрації Трампа зазнало певних змін. Якщо спочатку не виключалася можливість співпраці з режимом Башара Асада для протидії ІДІЛ, то після хімічної атаки 4 квітня у місті Хан-Шейхун і ударів крилатими ракетами по авіабазі ВПС Сирії 7 квітня у відповідь, на сьогодні представники американського уряду озвучують ідеї щодо неможливості врегулювання конфлікту за збереження Башара Асада при владі.
Протягом виборчої кампанії Трамп постійно критикував рамкову угоду 2015 року щодо гарантування мирного характеру ядерної програми Ірану. Лунали навіть погрози вийти з цієї угоди. Частина команди нового глави Білого дому вбачала в Ірані одного з найбільших противників США у світі, що вимагало відповідних кроків. Однак поки що США обмежилися новими санкціями щодо Ірану за подальший розвиток ракетної програми. Окрім того, 21 квітня президент США звинуватив Іран у порушенні духу угоди 2015 року і заявив, що США проводять аналіз того, як Тегеран дотримується угоди.
Тому можна сказати, що американський уряд загалом дотримується лінії поведінки адміністрації Обами щодо регіону. Винятками стали більше пряме залучення американських військовослужбовців і послаблення обмежень із завдання ударів.
Китай: від протистояння до дружби із КНР
Під час передвиборної кампанії Дональд Трамп не підбирав слова у негативних коментарях щодо КНР. Зокрема він обіцяв у перший же день свого правління підписати указ, яким Китай отримував би статус маніпулятора валютного курсу. Також новообраний президент обіцяв запровадження 45% мита на всі китайські товари у разі, якщо Пекін відмовиться припинити недружню щодо США торговельну політику. Окрім того, у грудні 2016 року Дональд Трамп поставив під сумнів один із наріжних каменів американсько-китайських відносин – принцип «одного Китаю» (є лише один Китай, а Тайвань – його частина). Це робилося для того, як натякав Трамп, щоб через геополітичні питання отримати поступки від КНР у питаннях торгівлі, а можливо, й вийти на якусь «велику угоду» щодо цього. Тим самим відносини із КНР мали набути явно конфронтаційного характеру як в економіці, так і в політичних питаннях. Окремо в січні 2017 року Трамп заявив, що не допустить проведення КНДР випробування міжконтинентальної балістичної ракети.
Однак дуже швидко глава Білого дому почав відходити від наміченого плану. 21 січня Трамп підписав указ, яким вивів США з угоди про Транстихоокеанське партнерство. Тим самим Вашингтон втратив головний інструмент протидії КНР через переорієнтування на себе торгівлі із країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Після цього 9 лютого Трамп мав телефонну розмову із Сі Цзіньпіном, в якій підтвердив прихильність політиці «одного Китаю». Однак сама розмова відбулася лише після того як посольство КНР у США отримало з Білого дому лист із подібними запевненнями.
У лютому Тихоокеанське командування презентувало Білому дому план із протидії геополітичним амбіціям КНР у Східній Азії. Однак у березні адміністрація Трампа відмовилася проводити операції з підтримання свободи мореплавства у Південно-Китайському морі. Не в останню чергу через те, що в цей час пріоритетом було одержання підтримки від Пекіна щодо протидії ядерним і ракетним амбіціям КНДР. Так само показовими стали слова глави Держдепу Рекса Тіллерсона під час візиту до КНР, які дуже нагадували офіційну китайську риторику щодо взаємної поваги до ключових інтересів. Під цим Пекін розуміє визнання з боку США китайської регіональної гегемонії.
Як наслідок, під час переговорів між Трампом і Сі Цзіньпіном 6 квітня йшлося про питання торгівлі та КНДР. Після цього Трамп фактично зайняв прямо протилежну позицію щодо геополітичних і торговельних питань, обіцяючи КНР кращий режим торгівлі за допомогу у приборканні КНДР. Окрім того, у своїй доповіді 14 квітня міністерство фінансів США визнало, що КНР не маніпулює курсом валют для отримання переваг у торгівлі зі США.
Можна говорити, що адміністрація 45-го президента США пройшла еволюцію від конфронтації з КНР до риторики про співпрацю. В той час як КНДР і далі залишатиметься однією з найнагальніших проблем для Білого дому. При тому, що варіантів взаємовигідного рішення північнокорейської дилеми для Трампа практично немає.
Заспокоєння Європи
За декілька днів до своєї інавгурації Дональд Трамп дав інтерв’ю для британського видання The Times. Майбутній очільник Білого дому вкотре заявив, що НАТО є застарілою організацією, а також підтримав вихід Великої Британії з ЄС. Такі заяви викликали занепокоєння у європейських столицях і особливо в Берліні, який розглядав їх як підрив існуючої європейської системи безпеки. Ці заяви накладалися на можливість порозуміння між США та РФ, в обхід позиції провідних країн ЄС, що лише посилювало побоювання.
Проблема політики адміністрації Трампа щодо ЄС і НАТО в тому, що різні центри впливів усередині неї мають принципово різне бачення. Так, радник президента Стівен Беннон вважає ЄС загрозою для національних ідентичностей країн Європи. Із іншого боку, низка ключових осіб в адміністрації продовжують притримуватися класичних поглядів на ЄС і НАТО як основи ліберального міжнародного порядку. Як наслідок – у лютому віце-президент США, міністр оборони і державний секретар провели «заспокійливе» європейське турне. Вдалося знайти прийнятний компроміс щодо НАТО: США підтверджують свої зобов’язання у рамках цієї організації, а такі країни, як ФРН, до 2024 року наростять витрати на оборону до 2% від ВВП.
Однак остаточно певна нормалізація у відносинах між США і країнами ЄС настала лише після візиту Ангели Меркель до Вашингтона 17 березня. Незважаючи на непрості переговори, канцлеру вдалося донести до президента США думки про взаємну важливість НАТО, ЄС, неможливість скасування санкцій проти РФ без реального прогресу в імплементації Мінських угод.
Після цього Трамп починає радикально змінювати свою риторику. В інтерв’ю Financial він заявив, що ЄС уже не переживає екзистенційну кризу. Так само очільник Білого дому почав проявляти готовність консультуватися із ключовими країнами Європи. А під час переговорів із генсеком НАТО Трамп заявив, що не вважає цю організацію застарілою через прогрес, який було здійснено з витратами на оборону. До речі, саме для участі у саміті НАТО наприкінці травня 2017 року Трамп здійснить своє перше закордонне турне, що є дуже символічним кроком.
Перезавантаження, якого не сталося
Однак, напевно, ніде в світі з таким занепокоєнням не чекали інавгурації Трампа, як у Києві, і ніде не розраховували на геополітичні дивіденди, як у Москві. Суперечливі заяви щодо України доповнилися різноманітними планами щодо перетворення нашої держави на нейтральну, на умовах, вигідних РФ. Це провокувало в Україні настрої ледь не зовнішньополітичного апокаліпсису, який мав початися одразу 20 січня 2017 року.
Але ситуація почала розвиватися зовсім по-іншому, ніж очікували у Кремлі і на Банковій. Першим стримуючим фактором від можливої великої угоди з РФ стала вже згадана низка скандалів щодо зв’язків представників команди Дональда Трампа із РФ. У таких умовах будь-які односторонні поступки лише б підтвердили підозри щодо змови з Кремлем. Апогеєм скандалів стала відставка радника з національної безпеки Майкла Флінна 13 лютого, яка змусила адміністрацію переходити в оборону і постійно доводити свою серйозну налаштованість щодо викликів з боку РФ. Ця ж відставка змінила по суті баланс усередині уряду на користь тих, хто бачив у нинішній російській зовнішній політиці одну з головних проблем. Навіть сам Трамп почав скептично дивитися на можливість нормалізації відносин з РФ на фоні того, що ця країна порушує основоположні угоди у сфері контролю над озброєнням.
Новий уряд дедалі чіткіше починає займати позицію, яка нічим не відрізняється від позиції адміністрації Барака Обами. На засіданні комісії Україна – НАТО 31 березня Рекс Тіллерсон озвучив позицію «спочатку безпека, а потім політика». Тим самим він повністю підтримав позицію Києва: без гарантування безпеки в ОРДЛО не може бути й мови про перехід до політичної частини врегулювання – місцевих виборів. Так само під час спільної прес-конференції із Сергієм Лавровим у Москві очільник Держдепу визнав, що неможливість остаточно імплементувати Мінські угоди є однією з головних перешкод для нормалізації відносин між США і РФ. При цьому саме від РФ залежить, чи почнеться ця нормалізація.
Війна за вплив на Трампа
Хто врешті-решт впливає на президента США? Від цього значною мірою залежить, якою буде надалі внутрішня і зовнішня політика. Непослідовність протягом перших 100 днів є наслідком того, що навколо 45-го президента сформувалося одразу кілька груп, які борються за вплив. У перший місяць надмірну роль грав радник президента Стівен Беннон. Саме він, як вважають, є головним ідеологом указів щодо обмеження імміграції та швидкого скасування Affordable Care Act. У цьому контексті американські ЗМІ навіть говорили про те, що справжнім президентом є саме цей сірий кардинал Білого дому. Однак поразки з міграційними указами і скасуванням Affordable Care Act ослабили позиції Беннона. Його усунення з Ради нацбезпеки 5 квітня – свідчення цього.
У цей період почала зростати роль іншого радника президента – Джареда Кушнера, який доводиться Трампу зятем. Перш за все Кушнер став опікуватися низкою важливих тем у зовнішній політиці, Близьким Сходом і КНР. При цьому він дотримується більш традиційних поглядів як на внутрішню, так і зовнішню політику. Так само не можна не відзначити зростання впливу традиційних гравців – державного секретаря США Рекса Тіллерсона і нового радника із національної безпеки Герберта Макмастера. Це зрештою дає привід для обережного оптимізму стосовно еволюції політики Трампа як на міжнародній арені, так і всередині країни.
Життя після 100 днів
Дональд Трамп позиціонує себе як людина слова, яка послідовно буде реалізовувати обіцянки. Однак на 100 днів свого президенства Трамп насправді виходить без якихось реальних результатів як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Ракетні удари по Сирії хоч і стали доказом готовності у випадку необхідності застосовувати силу, однак не відміняють той факт, що по суті адміністрація Дональда Трампа наразі не змогла запропонувати чогось нового, а головне якісно кращого, ніж адміністрація Барака Обами, на міжнародній арені.
Але не слід забувати, що це лише початок правління, оцінку якому можна буде поставити лише за результатами всієї каденції. Головне, щоб Трамп і його команда зробили правильні висновки із перших 100 непростих днів свого перебування в Білому домі.
Микола Бєлєсков, Інститут світової політики, для «Главкома»
Коментарі — 0