Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Суцільні порушення прав людини в справах Тимошенко, Луценка, Іващенка, Корнійчука. Частина 1

    • Данський Гельсінський Комітет з прав людини
    • Розсилка
    Суцільні порушення прав людини в справах Тимошенко, Луценка, Іващенка, Корнійчука. Частина 1

    Уривки з моніторингу Данського Гельсінського Комітету з прав людини

    Даний звіт базується на результатах слідства та судових проваджень, порушених проти колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, колишнього в.о. міністра оборони Валерія Іващенка, колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.

    Вступ

    ...Ці чотири справи були відібрані з численних справ, порушених проти високопоставлених посадовців колишнього уряду, які на даний час знаходяться на судовому розгляді. Мета цього звіту полягає у тому, щоб на прикладі цих справ дати характеристику відповідних сторін стану додержання прав людини за чинним законодавством та за існуючої в Україні системи кримінального правосуддя. Більшість спостережень, очевидно, виправдають себе й в інших аналогічних справах.

    Попередній звіт не претендує на повноту та вичерпність юридичного аналізу, хоча рішення щодо описаних заходів прийматиметься у відповідності до визнаних міжнародних (зокрема, Європейської Конвенції про права людини) та європейських стандартів; натомість його слід вважати результатами оперативного спостереження практикуючого юриста на поточній стадії судових процесів.

    Цей моніторинг не має на меті встановлення вини або невинності відповідачів. Права людини - це не лише права винних, але й права невинних. Україна лідирує за міжнародними рейтингами корумпованості і будь-яка чесна спроба викорінити це явище буде з подякою сприйнята міжнародним співтовариством навіть, якщо така спроба буде здійснена по відношенню до політиків колишнього уряду. Безперешкодний перехід влади від одного уряду до наступного є, тим не менш, важливою складовою функціонування демократії, і у випадку переслідування такої кількості колишніх урядовців, що спостерігається лише у поодиноких випадках, нинішній уряд повинен зрозуміти міжнародний скептицизм щодо його мотивів. В особливості за тих обставин, коли діючий уряд загалом має погану характеристику у боротьбі з корупцією і, вочевидь, зацікавлений в усуненні видатних політичних опонентів від участі у майбутніх виборах.

    Україна є країною моніторингу Ради Європи у питаннях виконання обов'язків та зобов'язань, прийнятих при приєднанні до цієї організації, у якій вона головує, починаючи з травня цього року. 10.01.2011 р. Президент України видав указ, відповідно до якого Україна має виконати свої зобов'язання перед Радою Європи і запровадив механізм нагляду за їх виконанням. Цей процес не повинен зосереджуватися виключно на реформі законодавства. Головні проблеми були виявлені саме у культурі та методах Системи кримінального судочинства та відношення між виконавчою владою та системою кримінального судочинства. Результати цього моніторингу свідчать по недоцільність припинення моніторингу Радою Європи на цей момент часу.

    Звіт підготовлено для Данського Гельсінського Комітету в рамках здійснення його програми Юридичного моніторингу Мікаелом Лінгбо, який має багаторічний досвід роботи в якості прокурора, начальника поліції та заступника керівника Данської служби безпеки. Крім цього, він працював в організаціях Європейського Союзу та інших міжнародних організаціях в якості головного радника в Албанії, політичного радника у Судані, експертом з питань верховенства права в Іраку й очолював групу оцінки у Південній Африці. Звіт базується на спостереженнях, зроблених під час його перебування у суді та в ході зустрічей з юридичними експертами, українськими посадовцями та представниками цивільно-суспільних організацій і політичних та дипломатичних кіл.

    У цьому звіті також враховані коментарі адвокатів підзахисних у справах, які є об'єктом моніторингу, та представників Генеральної прокуратури України, яким було надано змогу прокоментувати попередній варіант тексту цього звіту. При цьому відповідальність за цей звіт та зроблені у ньому висновки у повному обсязі покладається на автора.

    Справа проти Юлії Тимошенко

    Пані Тимошенко є лідером політичної партії «Батьківщина» - найбільшої опозиційної партії у Парламенті. У 2005 р. та протягом 2007 - 2010 рр. вона була Прем'єр-міністром України. Пані Тимошенко була суперником нинішнього Президента під час президентських виборів 2010 р., які вона програла з невеликим відривом. Наступні парламентські вибори мають відбутися у жовтні 2012 р., а наступні президентські вибори - у 2015 р.

    У грудні 2010 р. проти неї було порушено слідство. Підписки про невиїзд з неї було взято 15.12.2010 р. (у справах про кошти за Кіотським протоколом та придбання машин «швидкої допомоги»), а потім - 20.04.2011р. (у справі про газові угоди), що позбавило її можливості залишати своє місце проживання та виїздити закордон і пересуватися по Україні без дозволу слідчого, у наданні якого постійно надавалися відмови. Вона з'являлася на допити (що в Україні є обов'язковим), що проводилися слідчим у справах про кошти за Кіотським протоколом та закупівлю машин «швидкої допомоги» не менше 42 разів протягом грудня 2010 р.- травня 2011 р..

    О 10:00 24.05.2011 р. її було заарештовано на підставі винесеної напередодні ухвали суду, проте пізніше у цей самий день, о 18:00 її було звільнено. 05.08.2011 р. її знову було заарештовано і з цього часу вона утримується під вартою.

    На поточний час пані Тимошенко обвинувачується у 3 кримінальних справах, які, головним чином, включають порушення Статей 364 та 365 Кримінального кодексу України, а саме:

    1. розпорядження про конвертування 380 мільйонів євро, отриманих від продажу квоти на парникові гази за Кіотською угодою, у гривні через Національний банк України та внесення цих коштів на інтегрований рахунок у Державному казначействі, незважаючи на те, що вони призначалися на природоохоронні заходи, при цьому збитки внаслідок сплати комісійних Національному банку України в результаті здійснення конвертування, склали майже 2 млн. гривень .

    2. затримка в оплаті приблизно 37 мільйонів гривень за розмитнення 1000 машин «швидкої допомоги» для використання медичними пунктами у сільській місцевості

    3. надання розпорядження від свого власного імені, без схвалення Кабінету Міністрів, представнику держаної акціонерної компанії «Нафтогаз» стосовно підписання угоди з російським «Газпромом» про поставки газу за невигідною ціною, що спричинило збитки у розмірі майже 194 мільйонів доларів.

    На поточний час їй офіційно пред'явлено лише одне обвинувачення, а саме у справі про газові угоди. Судова справа знаходиться на розгляді судді Печерського районного суду Родіона Кірєєва.

    21.06.2011 р. пані Тимошенко звернулася зі скаргою до Європейського суду з прав людини стосовно порушення

    - Статті 5 §1 (с), арешту та затримання за відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні правопорушення, оскільки її дії не становлять кримінального злочину

    - Статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, обмеження права на вільне пересування всупереч закону, без необхідності та без незалежного судового розгляду.

    Вона звернулася до суду з проханням про розгляд справи у пріоритетному порядку. Суд ще не прийняв рішення щодо прийняття скарги до розгляду.

    Справа проти Юрія Луценка

    Протягом 1991-2006 рр. до заснування партії «Народна самооборона», Юрій Луценко був членом Соціалістичної партії. У парламентських виборах 2007 р., він очолював блок політичних партій «Наша Україна - Народний Союз», який показав 3-ій результат у виборах, і разом з БЮТ сформував парламентську більшість. У 2005-2006 роках, а потім протягом 2007-2010 років він був Міністром внутрішніх справ. На момент його арешту він працював заступником головного редактора газети «Сільські вісті».

    Слідство проти пана Луценка за Статтею 191 §3 було порушено 02.11.2010 р. У цей самий день від дав розписку про невиїзд. Наступні обвинувачення за Статтею 365 §3 були додатково висунені 11.12.2010 р., а про закінчення досудового слідства було оголошено 13.12.2010 р., при цьому матеріали слідства були викладені у 47 томах справи, які були надані йому для ознайомлення. 24.12.2010 р. слідство було поновлено і остаточно закінчено 21.01.2011 р.

    Пана Луценка було заарештовано 26.12.2010 р. бійцями підрозділу спеціального призначення у масках за порушення Статті 218 Кримінально-процесуального кодексу - зволікання з ознайомленням з матеріалами у справі протягом строку та за обставин, визначених слідчим. З того часу пан Луценко утримувався у сізо і йому декілька разів було відмовлено у звільненні з-під варти, в тому числі і після закінчення досудового розгляду та протягом вже розпочатого судового провадження.

    В обвинувальному висновку зазначені наступні порушення Кримінального кодексу:

    1. частини 4 Статті 185, частини 5 Статті 191 та частини 3 Статті 365 (перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) - оскільки, протягом 2005 - 2010 рр., у змові зі своїм водієм з метою спричинення додаткових збитків та витрат Державі в цілях просунення водія по службі, а саме на посади оперативного працівника, капітана міліції, а пізніше - майора міліції та радника міністра, незважаючи на невідповідність водія вимогам працевлаштування або виконуваним обов'язкам, а пізніше підказав йому яким чином можна отримати гарантовану пенсію до досягнення пенсійного віку, збільшення розміру пенсії за вислугою років та виділив йому державну квартиру, яка призначалася для інших штатних підрозділів, в результаті чого він, своїми діями, завдав державі збитків на загальну суму у розмірі приблизно 600 000 гривень.

    2. Частина 3 Статті 364 (перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) - оскільки, протягом серпня 2009 - січня 2010 рр. з особистих мотивів, перебуваючи на посаді Міністра внутрішніх справ, незаконно дав дозвіл на продовження таємного стеження за особою, за якою, починаючи з 2007 р. безрезультатно велося стеження у зв'язку з підозрою у причетності до отруєння кандидата у Президенти Ющенка, але слідство проти якого на цей час вже було остаточно закрито компетентними органами. Частина 5 Статті 191, частина 3 Статті 365, і частина 3 Статті 364, (перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) - оскільки, протягом грудня 2008 р. та грудня 2009 р. з особистих мотивів було надано дозволу на та покладено на Міністерство внутрішніх справ відповідальність за понесення витрат у зв'язку з відзначенням Дня міліції і, внаслідок цього завдання Державі збитків на суму 609 720 гривень у порушення рішення Кабінету Міністрів від 22.10.2008 р. щодо невикористання коштів на будь-які заходи, крім централізованих заходів Міністерства культури та туризму, під визначення яких ці заходи не підпадали.

    Судове провадження у справі розпочалося 23.05.2011 р. і наразі справа розглядається у Печерському районному суді суддями Сергієм Вовком (головуючий суддя), Оксаною Царечив та Анною Медушевською.

    Пан Луценко звернувся зі скаргою до Європейського Суду з прав людини стосовно порушення

    - Статті 5, арешт і затримання всупереч положенням цієї статті та з порушенням закону

    - Статті 5, непоінформування про підстави його арешту

    - Статті 5, рішення про його тримання під вартою не було обґрунтовано і його було покарано за здійснення ним своїх конституційних прав щодо ненадання свідчень проти себе до доведення його винності та дотримання думки.

    - Статті 6, непоінформування заздалегідь про предмет судового розгляду стосовно запобіжного заходу, застосованих до нього, і ненадання часу та засобів для свого захисту

    Європейський Суд прийняв скаргу до розгляду і присвоїв цій справі пріоритетний статус. Суд, за своєю власною ініціативою, в ході повідомлення Уряду про рішення, додав питання до сторін стосовно того, чи здійснювалося затримання заявника в будь-яких інших цілях, ніж ті, що передбачені Статтею 5, всупереч Статті 18 Конвенції, враховуючи, активну участь заявника у політичному житті України та приналежністю до урядової опозиції. Уряд України оскаржив ці заяви.

    Справа проти Валерія Іващенка

    Пан Іващенко був кадровим військовим. Він займав пост заступника Міністра оборони протягом 2007-2009 рр. , а також пост Першого заступника Міністра оборони та в.о. Міністра оборони з червня 2009р. по березень 2010р.

    Слідче провадження було відкрито 20.08.2010 р. 21.08.2010 р. його було викликано в якості свідка і в той самий день заарештовано. 27.08.2010 р. йому було пред'явлено обвинувачення за частиною 2 Статтею 364 (зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки). Нове слідство, що ґрунтувалося на тих самих фактах, було відкрито 29.10.2010 за частиною 5 Статті 27 та частиною 3 Статті 365 (перевищення влади або службових повноважень, якщо вони спричинили тяжкі наслідки) і вже 01.11.2010 р. було оголошено про його остаточне завершення, що, таким чином, виключило можливість судового оскарження. Справа разом з обвинувальним висновком була у той самий день направлена до суду.

    Відповідно до обвинувального висновку він, під час виконання обов'язків в.о. Міністра оборони, припустив зловживання своїми повноваженнями підписавши, 18.11.2009 р., попередній план реорганізації Феодосійського судноремонтного заводу в Криму, який підлягав реорганізації через заборгованість і стосовно якого за рішенням суду було призначено керівника з реорганізації, і таким чином створюючи умови для незаконного продажу майна, і за співучасть у діяльності керівника реорганізації.

    Пан Іващенко утримуються під вартою, починаючи з його арешту 21.08.2010 р. Відмови були надані на цілу низку клопотань про його звільнення та зміну запобіжного засобу на менш суворий.

    Судова справа розглядається колегією суддів Печерського районного суду у складі 3 суддів (Сергія Вовка (головуючий), Володимира Карабаня та Оксани Царевич).

    Пан Іващенко звернувся зі скаргою до Європейського Суду з прав людини стосовно порушення

    - Статті 3, нелюдське поводження, що проявлялося у відмові у медичному лікуванні

    - Статті 3, нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження, яке проявлялося в утриманні його за гратами у залі судового слухання

    - Статті 5, незаконний арешт

    - Статті 5, незаконне тримання під вартою

    Суд ще не прийняв рішення про прийняття скарги до розгляду.

    Справа проти Євгена Корнійчука

    Євген Корнійчук - юрист, який спеціалізується у міжнародному фінансовому та торговому праві. Його було обрано депутатом Парламенту і він став головою Української Соціал-Демократичної партії у 2006 р, після того, як його тесть, Василь Онопенко, який працював суддею, був саме обраний Головою Верховного суду України. Протягом 2007 -2010 рр. пан Корнійчук був Першим заступником Міністра юстиції в уряді Юлії Тимошенко.

    Слідство було відкрито проти нього 22.12.2010 р. У цей самий день його було заарештовано. Рішення про його арешт було залишено в силі 24.12.2010 р., а 30.12.2010 р. його було затримано терміном на 2 місяці. Це рішення було залишено в силі апеляційним судом 13.01.2011 р. 14.02.2011 р. Голова Верховного суду Онопенко зустрівся з Президентом України паном Януковичем для обговорення питань судової реформи, роботи Верховного суду, а також порушених справ проти членів його родини. Наступного дня Є.Корнійчука було звільнено з-під варти.

    Слідство було також відкрито і проти дочки Голови Верховного суду. Його дочці були висунуті обвинувачування у нездійсненні дострокової виплати позики, умови якої регулювалися цивільним правом. В рамках цього слідства було проведено обшук помешкання Голови Верховного суду Василя Онопенка. Ці обвинуваченні були зняті після зустрічі пана Онопенка з паном Януковичем.

    Нещодавно ЗМІ повідомили про можливе у майбутньому порушення слідства проти пана Онопенка та пана Корнійчука за звинуваченням у зловживанні повноваженнями. Нещодавно суддя Родіон Кірєєев прийняв однозначне рішенням про порушення слідства у справі, яке було скасоване прокуратурою у зв'язку з необґрунтованістю.

    Пан Корнійчук обвинувачується у

    1. порушенні частини 3 Статті 365 Кримінального кодексу України, а саме перевищенні влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки під час перебування на посаді Першого заступника Міністра юстиції, коли ним було видано юридичний висновок та надано юридичне роз'яснення про те, що Нафтогаз може скористатися процедурою здійсненне закупівлі юридичних послуг у єдиного учасника торгів, а саме у юридичної фірми Мадікіегк («Меджістерз»), в якій пан Корнійчук до цього працював на посаді старшого партнера, з якою він на той час вже не мав будь- яких фінансових або бізнес зв'язків. Офіційний дозвіл на використання цієї процедури був наданий міністром економіки і договір було підписано Нафтогазом. Його дії, як заявляється, нанесли державі збитки, оскільки інші юридичні фірми могли надати юридичні послуги за нижчими цінами.

    2. порушення частини 2 Статті 366 службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, оскільки зазначений юридичний документ не було зареєстровано у Міністерстві юстиції у встановленому порядку.

    Пан Корнійчук звернувся зі скаргою до Європейського Суду з прав людини про те, що

    • його арешт, утримання у СІЗО були незаконними, необґрунтованими і не враховували попередні висновки судів про те, що заявлені факти не могли спричинити до порушення переслідування у порядку кримінального законодавства.

    • він не був поінформований про підстави його арешту.

    • суд не навів відповідних та достатніх підстав для його затримання та не розглянув можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.

    • в основі його кримінального переслідування та затримання були покладені політичні мотиви. Ним було надано прохання про розгляд справи на пріоритетній основі. Рішення про прийняття скарги до розгляду Судом ще не прийнято.

    Судовий процес над Є. Корнійчуком почався 18.03.2011 р. і триває по цей день. Суддя у справі - Оксана Царевич.

    Спостереження

    1. Висунуті обвинувачення криміналізують звичайні політичні рішення, з якими не може погодитися чинний уряд; розслідування та переслідування у рамках кримінального судочинства вимагає наявності обґрунтованої підозри про вчинення неправомірних дій та, що при цьому не переслідуються політичні цілі

    Всі відповідачі були значними постатями у колишньому уряді України і принаймні деякі з них бажали б продовжити їхню політичну кар'єру. Хоча чинний Уряд заявляє про «Боротьбу з корупцією», більшість обвинувачень, висунутих проти чотирьох колишніх членів уряду, як здається, має відношення до прийняття звичайних політичних та адміністративних рішень, з якими не погоджується нинішній уряд.

    Цей моніторинг не може і від нього не можна очікувати відповіді з абсолютною точністю на питання про те, чи є ці справи результатом зловживання правовою системою з політичною метою і не можна без доступу до матеріалів справи та до закінчення судових процесів прийняти рішення про наявність достатніх доказів для визначення обґрунтованої підозри про вчинення правопорушення.

    Проте більшість звинувачень за своїм характером є такими, що ніколи не вважались би кримінальними злочинами у країнах з іншими правовим традиціями і не вирішувались би в рамках Системи кримінального правосуддя. Такі заходи потенційно можуть спричинити до виникнення політичних наслідків для політиків або дисциплінарних наслідків для держаних службовців, але не до кримінальних. Більшість висунутих обвинувачень стосуються Статті 364 («Зловживання владою або службовим становищем») та 365 («Перевищення влади або службових повноважень»), що, насамперед, є статтями з розмитими формулюваннями, які можна широко тлумачити. Вже сам цей факт дає підстави для серйозної підозри.

    Підозри, що ці справи були інспіровані з політичних мотивів із вибірковим застосуванням правосуддя, з порушенням системи кримінального правосуддя в частині її використання у політичній боротьбі, також наполегливо озвучувалися українському загалу та міжнародним спостерігачам. Вони відзначили, що

    - політичні рішення вважаються кримінальними злочинами

    - мішенями стали, головним чином, політики, що належать до різних потужних політичних опозиційних груп

    - нинішня адміністрація має явну зацікавленість у виведенні зі строю провідних опозиційних політиків до початку майбутніх виборів

    - Пані Тимошенко та пану Луценку чинили перепони у здійсненні ним своїх завдань в якості політичних лідерів, вдаючись до застосування затримання, обмежень на пересування, численних запитів, запрошень до щоденного перегляду матеріалів справи у кабінеті слідчого, навіть за умови наявності повної копії тощо.

    - члени нинішньої адміністрації протягом ряду років в опозиції здійснювали нападки на колишні склади уряду щодо зловживання Системою кримінального правосуддя, формуючи таким чином суспільну думку про корумпованість системи і, що нею можна зловживати, що це і має місце; ця точка зору нині підкріпляється заявами та поведінкою деяких відповідачів

    - пан Немиря, колишній заступник Прем'єр-міністра та наближена особа до пані Тимошенко, був викликаний до суду в якості свідка саме в такий момент, щоб позбавити його можливості відвідання Страсбургу, де Президент Янукович виступав перед Парламентською Асамблеєю Ради Європи, а сама пані Тимошенко була позбавлена можливості відвідати цей захід через обмеження на пересування та судовий розгляд, що тривав на той час

    - Голова Верховного суду назвав справу, порушену проти його зятя пана Корнійчука та дочки, спробою здійснення на нього тиску

    - Пана Корнійчука було звільнено, а слідство проти дочки Голови Верховного суду було закрито негайно після зустрічі пана Онопенка з Президентом

    - Пан Луценко за часів свого перебування на посаді Міністра внутрішніх справ зазнав нападок через свою суворість до деяких осіб, які зараз знаходяться при владі

    - газова угода пані Тимошенко з Росією виявилася укладеною всупереч інтересам деяких осіб, наближених до нині діючого уряду

    - порядок ведення слідства та утримання під вартою здійснюється на подив жорстко та з порушенням прав людини

    - ЗМІ процитували слова Генерального прокурора Віктора Пшонки, який з нагоди свого призначення сказав, що він вважає себе членом команди Президента и буде виконувати його накази тощо.

    У справі проти пані Тимошенко політичний характер справи про кіотські кошти наглядно проявляється у характеристиці наслідків та причин. Також здається досить важко знайти кримінальний злочин у підготовці юридичного висновку паном Корнійчуком, перевищенні бюджету паном Луценком тощо. В інших країнах такі дії вважались би звичайною політичною діяльністю Прем'єр-міністра або Міністра і не кваліфікувалися б як кримінальні злочини у відповідності до Статей 364 та 365 Кримінального кодексу України.

    Стаття 5 Європейської Конвенції про права людини передбачає в якості мінімальних вимог для будь-якого обмеження особистої свободи наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину. Якщо ж слідство переслідує на меті інші цілі, ніж ті, задля яких його було порушено, тобто пропагування політичної цілі, яка захищена законом, шляхом переслідування опозиційних політиків за вчинення дій, за які не переслідуються інші, і таким чином нехтуючи принципом рівності всіх перед законом, правосуддя стає, за своїм характером, вибірковим і несправедливим та порушує Статтю 18 Конвенції.

    В національній Системі кримінального правосуддя саме на Уряд покладається завдання довести вину відповідача, в тому числі й існування обґрунтованої підозри щодо скоєння кримінального злочину. Проте, в Європейському Суді з прав людини це - обов'язок заявника/відповідача довести, за відсутності обґрунтованих сумнівів, що слідство та переслідування становлять перевищення повноважень національними органами, яке відбувається на підставах політичних мотивів і, що нема будь-яких причин для підозр. Частіше за все буває майже неможливо зняти цей тягар доказу. У справі Ходорковського було одержано негативну відповідь на аналогічне клопотання у відповідності до Статті 18 Європейської Конвенції про права людини.

    2. Суди та прокуратура повинні бути незалежними та безсторонніми

    Серед співбесідників широко поширена думка про те, що українські суди не можуть вважатися незалежними та безсторонніми, щонайменш у справах, пов'язаних з політикою. Національні дослідження підтверджують те враження, що понад 2/3 виражають недовіру до дій прокуратури та судової системи. Корупція та проблеми з відсутністю незалежності судової системи стали в Україні предметом, що викликає стурбованість міжнародних спостерігачів, також відмічається у резолюціях Ради Європи та Європейського Парламенту, Комісарами Євросоюзу і підтверджується показниками корумпованості.

    Існують як структурні, так і традиційні чинники цієї ситуації. Відповідно до пункту 2 Статті 6 Європейської Конвенції про права людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено. Проте лише з 0,2 % обвинувачених осіб обвинувачення знімаються судами України, порівняно з майже 10 % в інших країнах. На 88% (2010 р) запитів українські суди надали відповіді про утримання під вартою в якості запобіжного засобу. Такі цифри чітко вказують на те, що судова система аж надто бажає слідувати вказівкам прокуратури та аж занадто боїться йти з нею на конфронтацію. Показник розкриття справ на стадії слідства сягає турбуючих 90 %, що набагато вище від того, який можна побачити та очікувати у країнах, де традиційно прийнято поважати права відповідача. Недивно, що кожен, проти кого ведеться слідство або проти кого були висунуті обвинувачення, вважає себе вже засудженими у системі правосуддя і бореться за свою свободу, використовуючи позасудові засоби, а державні посадовці можуть піддаватися спокусі робити публічно заяви про те, що відповідача вже засуджено. Саме у таких традиціях виросла більшість громадян за часів Радянського Союзу.

    В результаті проведення моніторингу у чотирьох справах склалося враження, що працівники прокуратури та судді мають дуже обмежене уявлення про презумпцію невинності та рівність сторін процесу під час слухання справи. Саме таке ставлення надихнуло виникнення конфронтації із захистом, яка, попри справедливість правового процесу, має тенденцію впливати на розвиток через ЗМІ та політику. При цьому було помічено, як у залах суду політики зловживали своїм парламентським імунітетом, кидаючи на адресу суддів образи та погрози, не поважаючі їхні рішення.

    Декілька співбесідників згадали про юридичну можливість та широко розповсюджену практику серед судів передавати справи назад до прокуратури на дорозслідування, адаптацію або виправлення обвинувального висновку у тих випадках, коли наявних у справі доказів недостатньо для залишення в силі такого обвинувачення. Передача справ у прокуратуру на додаткове розслідування є неприпустимою практикою, яка здатна порушити принципи презумпції невинності, рівноправності сторін та відведення обґрунтованого часу на судовий процес. Суд не повинен намагатися виправляти помилки прокурора; у випадку, якщо доказів недостатньо для винесення рішення про винність або хоча б для того, щоб продовжити судовий процес, відповідач повинен бути виправданий.

    Крім цього, серед політиків існує усталена традиція неповаги до незалежності правосуддя. В якості показового прикладу можна навести випадок, який нещодавно мав місце, коли з'явився прес-реліз з роз'ясненням належного розуміння заяви, наданої одним із свідків у справі Тимошенко, що виявився написаним в адміністрації Президента, незважаючи на той факт, що, як здавалося, автором свідчень була сама свідок. Також заяви та інтерв'ю, провідних посадовців, включаючи Президента та Прем'єр-міністра, з коментарями перебігу судових процесів, звучали у такий спосіб, що судді одержали ясний сигнал щодо бажаного та очікуваного результату судового розгляду. Це можна наглядно проілюструвати на прикладі інтерв'ю від 28.06.2011 р., в якому Президент Янукович дає характеристику своїй зустрічі з Головою Конституційного суду стосовно одного суперечливого, з точки зору політики, питання, яке розглядалось на той момент у Суді - закон, прийнятий парламентом та підписаний Президентом, на той момент оскаржувався як неконституційний у Конституційному суді. Під час зустрічі пан Янукович висловив стурбованість стосовно можливості визнання підписаного ним закону як неконституційного, і він звернувся до голови Суду з проханням довести його позицію до суддів цього суду.

    Судову реформу було проведено влітку 2010 р., яка, хоча, у деякому ступені і покращувала умови правової системи в цілому, була піддана критиці Венеціанською комісією Ради Європи. Неприпустимий вирішальний вплив на призначення, застосування дисциплінарних заходів до та звільнення суддів, який мала Вища рада юстиції, вважався головним чинником, що збільшував залежність судової системи від виконавчої влади. Вища рада юстиції була суттєво заполітизований органом, а серед її членів були Генеральний прокурор та 2 з його заступників тощо.

    Під час приєднання до Ради Європи Україна прийняла на себе зобов'язання провести реформу органів прокуратури, проте у цьому відношенні не було зроблено жодного кроку. Внаслідок цього Генеральна прокуратура України має значні неосяжні повноваження, які майже не відрізняються від тих, якими була наділена прокуратура радянських часів. Її завдання включають не лише вирішення поточних питань, що стоять перед прокуратурою, а й здійснення загального нагляду за законністю та функцій контролю, що, у більшості країн Європи вважається функцією інституту омбудсмена. В Україні теж є омбудсмен, проте його функції передбачають зовсім інше.

    Крім цього, Генеральний прокурор здійснює функції контролю судової системи. Відповідно до публічної заяви заступника Генерального прокурора, минулого року прокуратурою було порушено проти суддів 600 справ про дисциплінарні стягнення і в цій інформації відмічається, що не менш як 38 суддів було звільнено порівняно з середніми минулорічними показниками 6/2.

    Якщо це відбувається на тлі боротьби з корупцією, варто зазначити, що лише у поодиноких випадках звільнення з посади відбувається після обвинувачення судді у скоєнні кримінального злочину. Судді повинні відчувати свою незалежність під потужним тиском від домінуючого впливу прокуратури на їхнє майбутнє. Якою б нагальною не була потреба у застосуванні дисциплінарних заходів до суддів, прокурори, без сумнівів, не мають за них відповідати, бо це порушуватиме баланс між прокуратурою та судовою системою. В особливості, коли органи прокуратури ще, як випливає, не усвідомили, що їм слід змінити свою роль.

    Наглядний приклад, на якому можна продемонструвати цю точку зору, є справа про притягнення до дисциплінарного стягнення з вимогою про звільнення 3 суддів апеляційного суду м. Києва за скасування 24.05.2011 р. рішення Печерського районного суду про продовження утримання під вартою, які замінили його на підписку про невиїзд. 07.06.2011 р. заступник Генерального прокурора М. Гаврилюк, який також входить до складу Вищої ради юстиції, порушив дисциплінарне провадження у Вищій раді юстиції проти 3 суддів апеляційного суду через те, що вони проігнорували думку прокурора, необґрунтовано втрутилися в хід досудового слідства і прийняли односторонню позицію, ставши на бік відповідача. Він дійшов висновку про те, що висновки суддів апеляційного суду є «упередженими та невірними». Тому, коли судді апеляційного суду з усією відповідальністю підходять до законодавства України та Європейської Конвенції про права людини і вимагають від слідчого задокументувати присутність конкретної інформації в обґрунтування ризику втечі, що впливає на слідство тощо, порушується дисциплінарне провадження, а органи слідства та прокуратури вимагають їхнього звільнення!

    Проблеми судової реформи також можна проілюструвати на прикладі долі Верховного суду, повноваження якого були скорочені разом із кількістю суддів. Багатьма цей факт розцінюється як крок на шляху до обмеження повноважень інституції, голова якої був визнаний прихильником «не тієї» політичної сили.

    Необхідність всебічної реформи Системи кримінального судочинства обумовлюється необхідністю забезпечення її незалежності та неупередженості у відповідності до європейських стандартів, в особливості необхідністю забезпечення її відповідності вимогам Європейської Конвенції про права людини. Склад Вищої ради юстиції та роль політичних органів Парламенту та Президента у призначенні та звільненні суддів викликає особливу занепокоєність. Реформа судової системи повинна забезпечувати дійсну незалежність судової системи від нагляду та контролю органів прокуратури, а також виконавчої влади.

    3. Вибір суддів проводився з явним порушенням норм українського та міжнародного права.

    В Україні судді не призначаються на невизначений термін допоки вони не відпрацюють п'яти років. Їхнє перше призначення здійснюється президентом України за пропозицією Вищої ради юстиції. Після закінчення цього строку, їхнє постійне призначення має бути затверджене Парламентом, при чому їх оцінюють, перш за все, на предмет політичної лояльності, а не суто професійних якостей. Це майже позбавляє суддів незалежності від політичної незаангажованості через виконавчу владу, в особливості протягом цих перших 5 років на посаді.

    Суддя Оксана Царевич - суддя, що розглядає справу Корнійчука, і одна з трьох суддів, які беруть участь у розгляді справ Іващенка та Луценка. Лише нещодавно вона отримала своє призначення (19.11.2010 р.) на перший початковий 5-річний термін в якості судді і її постійне призначення на посаду судді підлягає у майбутньому підтвердженню з боку Парламенту. Суддя Царевич також є членом колегії суддів (під головуванням судді Вовка - див. нижче), яка розглядає об'єднані в одному провадженні справи проти колишніх високопоставлених посадовців в уряді Тимошенко - Діденко, Макаренко, Шепітька та інших.

    Суддя Сергій Вовк головує у колегії суддів, яка розглядає справу Іващенка, і веде справу Луценка. Також він є саме тим суддею, який прийняв рішення про перше затримання Є. Корнійчука, а також видав ухвалу про попереднє слухання справ Макаренка, Діденка та Шепітька, кожен з яких пов'язаний з колишнім урядом. В якості постійного судді його було затверджено Парламентом лише 13.02.2011 р. Минулого року Вищою радою юстиції проти нього було проведено два службових розслідування, останнє з яких проводилось членом ВРЮ паном Портновим, який є високопоставленим посадовцем в Адміністрації Президента , що відповідає за пов'язані з судовими органами повноваження (призначення на перший термін та звільнення суддів, створення та ліквідація судів тощо). У жодному з випадків не було знайдено підстав для звільнення судді Вовка.

    Суддя Родіон Кірєєв у справі Тимошенко другий рік знаходиться на посаді за своїм першим 5-річним терміном (отримав призначення 13.05.2009 р.) і ще не отримав постійного призначення. Його було переведено до Печерського районного суду з м. Березань відповідно до указу Президента від 20.04.2011 р.

    Суддя Медушевська у справі Луценка також призначена на свій перший п'ятирічний термін; її призначення набрало чинності 14.02.2011 р.

    Суддя Карабань у справі Іващенка є постійним суддею, за кандидатуру якого проголосував Парламент 21.05.2009 р.

    Відповідно до статті 16-2 Кримінально-процесуального кодексу України, суд повинен мати автоматизовану систему документообігу суду, яка має забезпечити об'єктивний та неупереджений розподіл справ серед суддів. Її мета - здійснення довільного вибору судді, який розглядатиме кримінальну справу в цілях уникнення «базару інстанцій» серед суддів, вибору особливих суддів, які не є незаангажованими чи незалежними. Відповідно до відповіді Печерського районного суду, наданої Парламенту, у суді не зберігаються жодні записи про автоматизований розподіл справ. Неясно яким чином можна забезпечити цілісність автоматизованого документообігу та здійснювати його контроль.

    Печерський районний суд, який став місцем розгляду більшості справ, порушених проти політиків з числа колишніх урядів, налічує 35 суддів. Хоча кандидатури деяких з них могли бути відведені через раніше прийняті рішення у справах під час проведення слідства, і хоча деякі з них могли не мати допуску до закритої інформації, концентрація справ проти опозиційних політиків на такій обмеженій кількості суддів чітко вказує на те, що процедуру довільного комп'ютеризованого розподілу справ не було дотримано, і звідси постає питання щодо підстав для цього. Можна лише дивуватися, що судді, відібрані для таких показових та перевантажених політикою справ, виявилися такими молодими, недосвідченими та вразливими до політичного пресингу.

    Стаття 54 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що суддя не має права брати участі у розгляді кримінальної справи, якщо не було дотримано процедуру його призначення. Саме в цьому і полягає порушення національного законодавства України - коли обрання судді не здійснюється відповідно до комп'ютеризованої процедури довільного вибору і наслідком цього є відвід судді.

    Європейський Суд з прав людини не вимагає застосування такої довільної комп'ютеризованої процедури, проте, наголошує на тій вимозі, що судді повинні бути незалежними та неупередженими. Він має серйозні застереження проти цього, проте, все ж таки повністю не виключає можливість, що це може мати місце, якщо призначення судді не є постійним. Суд не розглядав це як порушення Конвенції у випадках, коли суддя, призначений для розгляду справи, обирається, наприклад, головою Суду, за умови виконання ним вимоги до об'єктивної незалежності та неупередженості. У справі «Салов проти України» (06.09.2005 р.) Суд проте вказав на важливість незалежності, в тому числі, порядку призначення суддів та терміну їхнього перебування на посаді, існування засобів захисту від зовнішнього тиску та питання, чи є це проявом незалежності. Це виявися не той випадок, а Україну було згодом визнано такою, що порушила норми Конвенції.

    4. Арешт та тримання під вартою пана Іващенка, пана Луценка та пана Корнійчука були порушенням їхніх прав, оскільки потреба в обмеженні їхніх прав на свободу та безпеку не була обґрунтована судом.

    Продовження строків тримання під вартою пана Луценка та пана Іващенка порушило їхні права, оскільки не було обґрунтовано судом і було здійснено без встановлення конкретного періоду часу. Загалом широко поширене в Україні застосування досудового тримання під вартою викликає занепокоєння.

    Про арешт та тримання під вартою

    ...У жодній з цих справ суди «. . . не дослідили всі факти, які свідчать на користь чи проти існування реальної суспільної потреби, яка виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відхилення від норми про повагу до свободи людини, і не зазначили їх у своїх рішеннях, прийнятих стосовно клопотань про звільнення з-під варти". Недостатньо «...процитувати норму законодавства, без зазначення підстав того, чому вони вважають добре обґрунтованими твердження про те, що заявник міг перешкоджати судовому розгляду, ухилятися від суду або продовжити злочинну діяльність». В рішеннях про тримання під вартою не було надано достатньо конкретних підстав, які б свідчили про законність застосування тримання під вартою, з урахуванням індивідуальних обставин справи, що вимагається Європейським судом з прав людини.

    Про продовження строків тримання під вартою

    Строк тримання під вартою пана Іващенка декілька разів продовжувався, починаючи з серпня 2010 року, а пана Луценка - починаючи з грудня 2010 року, також після початку судового розгляду. Клопотання про звільнення з-під варти відхилялися загалом з короткою припискою про те, що суддя визнав клопотання про звільнення з-під варти "необґрунтованим".

    При цьому особу, яку обвинувачено у вчиненні злочину, завжди слід звільняти з-під варти до початку судового розгляду, якщо держава не може довести, що існують «відносні і достатні» підстави, які виправдовують тривале тримання особи під вартою. Тому існує презумпція на користь звільнення, якщо держава не зможе переконати в тому, що обвинувачений не з'явиться в судове засідання, вчинить дії, які перешкоджатимуть неупередженому відправленню правосуддя, вчинить наступні злочини або порушить громадський порядок. Тягар доказування того, що підсудний не здійснить вищезазначеного лежить не на підсудному, а на державі.

    Суд повинен дослідити всі факти, що свідчать на користь чи проти існування реальної суспільної потреби, яка виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відхилення від норми про повагу до свободи людини, і повинен зазначити їх у своїх рішеннях. Доводи, що свідчать на користь чи проти звільнення з-під варти, не повинні бути «загальними та абстрактними», а повинні містити посилання на конкретні факти та індивідуальні обставини заявника, які виправдовують його тримання під вартою.

    Навіть якщо існує ризик, це необов'язково означає, що підсудний повинен залишатися під вартою. Суд зобов'язаний пояснити у своїх рішеннях, чому альтернативні заходи не забезпечать належний хід слідства. Національний суд повинен був розглянути можливість застосування інших менш суворих запобіжних заходів, а також можливість зменшення або повного усунення ризику у разі їх застосування.

    Широко поширене застосування досудового тримання під вартою

    Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, будь-які запобіжні заходи, включаючи тримання під вартою, застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що особа буде намагатися ухилитися від суду та виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

    Цей закон сам по собі особливо не відрізняється від законодавства інших країн. Що відрізняється - це широко поширене і нерозбірливе застосування досудового тримання під вартою, судячи також з тримання під вартою пана Іващенка, пані Тимошенко, пана Луценка та пана Корнійчука, жоден з яких ймовірно не був би взятий під варту в країнах з іншими правовими традиціями. Цю проблему ускладнює ще й традиція не обґрунтовування вищевказаних рішень, а також очевидне виконання судами вимог прокуратури, що свідчить про залежність судової гілки влади.

    Суд зобов'язаний ретельно вивчати висунуті прокуратурою підстави для взяття під варту і винести виважене та обґрунтоване рішення. Суд також повинен розглянути можливість заміни тримання під вартою альтернативним заходом. Однак, в Україні широко поширена практика зазначення судами лише загальних підстав для взяття особи під варту просто шляхом цитування положень Кримінально-процесуального кодексу України без проведення оцінки того, чи відповідають фактичні обставини справи підставам для взяття під варту. Деякі положення Кримінально-процесуального кодексу України навіть віддають перевагу тривалому утриманню під вартою замість застосування альтернативних заходів. Наприклад, Стаття 165-3 про порядок продовження строків тримання під вартою починається наступним реченням: «За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу...», що означає, що слідчому не потрібно доводити наявність підстав для продовження строку тримання під вартою, а просто потрібно довести, що відсутні підстави для зміни.

    Поправка до Статті 155 Кримінально-процесуального кодексу України, яка перебуває на стадії розробки, дозволить тримати під вартою лише у справах, за які передбачено мінімальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років, на відміну від 3 років згідно діючої Статті 155. Ця поправка сама по собі не змінить традицію занадто поширеного і нерозбірливого застосування тримання під вартою.

    Частину другу читати тут...

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ