УДАР проти «безУДАРності»

Після публікації статті «БезУДАРність» про причетність депутатів УДАРу до скандальної забудови скверу на Березняках до «Главкому» звернувся депутат Київради, «ударівець» Андрій Странніков. З цілком очевидних причин гостра й критична стаття йому не сподобалася.

Поважаючи право читачів на об’єктивність і право кожного відповісти на звинувачення, «Главком» надав Страннікову можливість висловити свою позицію. Версія скандалу від депутата Київради залишає кілька питань. До них «Главком» ще повернеться найближчим часом.

Відверто кажучи, не збирався писати якісь статті з приводу конфлікту на Серафимовича, участі партії УДАР або моєї особистої у цьому конфлікті. По-перше, через те, що будь-які слова сприйматимуться як виправдовування, а отже визнання вини. По-друге, через те, що до останнього не вірилося, що з громадської справи почнуть робити «велику політику». Але позавчорашня стаття на «Главкомі» остаточно переконала – сквер насправді нікому не цікавий. Цікаво обсмоктувати поведінку учасників політичного процесу і аналізувати їхні моральні якості. Добре, будемо аналізувати.

Хоч за останні півтора місяці я вже сотню разів розповідав цю історію, мабуть доведеться зробити це в 101-ше…

-- Для тих, хто хоче знати правдиву історію

Не приховую, свого часу я був учасником згаданої фірми. Але тоді, в далекому 2002 році, була зовсім інша ситуація. Березняківці можуть підтвердити: у ті часи на Березняках практично не існувало торговельної інфраструктури, мікрорайон та його мешканці потребували продуктових сучасних магазинів. На той час не було ні АТБ, ні «Фори», ні «Екомаркету», ні інших, які існують зараз. Тому створення продуктового супермаркету на Березняках було питанням нагальним і виправданим.

Саме тому я погодився на те, щоб на цій ділянці було зведено відносно невелику споруду впритул до існуючої забудови, яка займала б не більше половини відведеної ділянки. Причому будівництво майже не передбачало видалення зелених насаджень, а лише їх пересадку – 11 років тому дерева на цій території були молоді і їх легко можна було пересадити. Іншу половину ділянки передбачалося повністю облагородити, інвестор мав її утримувати - встановлювати лавки, висаджувати дерева тощо.

До речі, передбачалось і громадські слухання провести перед початком будівництва. А для контролю за зобов’язаннями інвестора, мені й було запропоновано увійти до складу засновників, щоб мати вплив на забудовника.

У таких випадках, як правило люди оформлюють документи на підставних осіб – друзів, родичів тощо спеціально, щоб не «світитися». Але мені не було чого приховувати. Справді, був присутній певний романтизм – думав, от через пару років на Березняках буде нарешті сучасний супермаркет (зверніть увагу – не новий житловий будинок, не АЗС, не казино або черговий бізнес-центр), а інша частина зеленої зони буде облагороджена. Березняківці лише подякують…

Але не завжди і не всі наші мрії здійснюються. Пройшли роки, на Березняках з’явилися продуктові супермаркети, і проблема забезпечення березняківців продуктами харчування була вирішена. Фактично ідея будівництва на Серафимовича була похована. Я, отримавши запевнення, що будівництва не буде, вийшов зі складу учасників і відтоді нічого більше мене з цією фірмою не пов’язує.

Але зараз в інтернеті навмисно подають викривлену інформацію, стверджуючи, що я на сьогодні є засновником. Це неправда. Фактично, зараз фірма-забудовник (ТОВ «Тельбін ІВА») – це зовсім інша компанія, аніж та, де я був учасником. При цьому демонструють документи багаторічної давності і цим маніпулюють. Водночас, лише в цьому році з’явився оновлений проект будівництва на Серафимовича – сьогодні забудова майже не передбачає збереження там зеленої зони. Тому я, як людина, громадський активіст і депутат Київради наразі є противником зазначеної забудови, підтримую мешканців в їх протестах. Це щодо історії та моєї позиції.

-- Чому (і кому) вигідна фраза «депутати УДАРу мають причетність до будівництва»?

Для тих, хто не в курсі, повідомляю, що на останніх парламентських виборах саме Березняки дали максимум голосів кандидату від УДАРу. Нардеп Віктор Чумак саме тут зкував свою перемогу над Олесем Довгим. Хто не вірить – може перевірити. На офіційному сайті ЦВК березняківські дільниці мають номери з 452 до 468 у одномандатному виборчому окрузі №214. І саме ці дільниці дали Чумаку 3500 голосів чистого відриву від конкурента (із 5000 загалом). Не було б їх – розрив був би близько 1500 голосів і тоді швидше за все цей округ повторив би сумну долю округу №223, де опозиціонер Левченко теж з відривом у 1,5 тис. голосів виграв у Віктора Пилипишина, але так нардепом і не став.

Логічно, що саме Березняки тепер необхідно знищити як електоральну базу УДАРу у Дніпровському районі. Автор статті «БезУДАРність» зазначає, що достатньо набрати в Google слова «Серафимовича УДАР» і випадуть десяток тисяч посилань. Які назви вони мають? Переважно такі: «депутати УДАРу забудовують сквер». Скажіть будь-ласка: у 2002-му році (коли відводилась земельна ділянка) партія УДАР існувала? Відповідно, таке поняття як «депутати УДАРу» існувало? А Кличко 11 років тому уявляв себе у якості політика і реального кандидата в Президенти? То чому події 11-річної давності «ліплять» до партії, яка з’явиться лише через 8 років?

-- Чому ситуація зі сквером на Серафимовича не вирішується?

Тепер давайте спробуємо зрозуміти мотивацію людини, яка щиро бореться за сквер. Про що насамперед вона буде думати? Правильно. Про те, як відстояти цей самий сквер – розроблятиме стратегію боротьби, робитиме якісь дії, намагатиметься залучити якомога більше союзників і т. д. Що ж роблять ті, хто імітує цю боротьбу? Вони як мантру багатократно повторюють слова: «УДАР – поганий, УДАР – це злодії, УДАР – поверни нам сквер», хоча прекрасно розуміють – таким чином сквер вони не повернуть. З одної простої причини – звертаються не до тих. Та це їм і не потрібно. Головна ідея – якомога довше тримати ситуацію у підвішеному стані і «поливати» УДАР всім, чим можливо. Гарантований варіант програшу – свідомо іти не в тому напрямку. Ініціатори кампанії проти УДАРу миттєво «розкопали», що до фірми-забудовника причетні люди, які 11 років тому і гадки не мали, що у 2010 році з’явиться партія УДАР, а Кличко піде в Президенти. Але ці ж самі ініціатори зараз сором’язливо мовчать про справжніх власників ТОВ «Тельбін ІВА». Навіть найменших потуг щось «розкопати» не спостерігається. Відповідь чому це не робиться, абсолютно зрозуміла – це НЕ-ВИ-ГІД-НО. Значно вигідніше мати вже «призначеного» ворога з короткою назвою УДАР.

Ті, хто не вірить, може знайти у Фейсбуці групу з гучною назвою «За сквер на Серафимовича». Так от, у цій групі на 1-2 пости про сквер припадає десяток постів, які тупо ллють бруд на УДАР і повторюють мантру, згадану вище. Що, як я вже казав, не має нічого спільного з боротьбою за сквер. Це означає лише одне – існує група людей, які щиро вболівають за збереження скверу. Але існує й інша група – тих, хто свідомо втягує першу групу в політичні баталії і вміло цим маніпулює.

-- Хто є провідниками антиУДАРної кампанії?

Першою почала «гру» газета Київради «Вечірній Київ». Саме після того як УДАР разом з іншими опозиційними партіями 11 липня не дав провести нелегітимну сесію Київради, у наступному номері «Вечірки» як помста з’явилась брехлива стаття про те, що я є власником фірми-забудовника, хоча, як уже зазначалось вище, я багато років тому втратив будь-яке відношення до неї. Додатково, з шафи було витягнуто наскрізь пронафталінену історію про нібито мою причетність до Будівельної Компанії «Кроун», яку придумав і активно розкручував Блок Черновецького перед київськими виборами 2008 року. Зупинятись на цьому довго не буду, бо такі серйозні видання як «Дзеркало тижня» та «Коментарі» вже публікували спростування з цього приводу.

Естафету «Вечірки» підхопили люди, які мають безпосереднє відношення до медіа холдингу Рината Ахметова. Але остаточно все стало зрозуміло, коли в інформаційній кампанії проти УДАРу зненацька «виліз» Олександр Чаленко, який не має жодного відношення до скверу на Серафимовича, зате професійно і системно (щоправда безуспішно) намагається очорнити опозицію. Висновок один: подобається це комусь чи ні, а Віталій Кличко стає реальною загрозою Віктору Януковичу, тому Адміністрація Президента включила всі можливі важелі, щоб збити рейтинг лідера партії УДАР.

-- Трохи про «імітацію»…

За півтора місяці переконався – люди прагнуть простих відповідей на складні питання. От і в статті «БезУДАРність» зазначається, що мовляв мешканці не вірять у щирість боротьби Страннікова за сквер. Насправді це не так. Є більшість мешканців, а є активісти, які формують думку і транслюють її у ЗМІ. От останнім якраз і невигідно, щоб Страннікову вірили. Причини дивіться вище.

Тому вся моя діяльність зараз нагадує старий анекдот про лопату. Звучить приблизно так: «Якщо на пожежному щитку висить лопата, то у перевіряючих до неї знаходиться маса зауважень: не пофарбована, не в тому напрямку лежить, заіржавіла тощо. А от коли лопату хтось вкрав (або вона з інших причини відсутня), то зауваження одне: ЛОПАТИ НЕМА!»

Так і тут. Коли нічого не робиш, претензія одна: нічого не робиш. А от коли починаєш щось робити, то відразу до тебе виникає маса зауважень: не так, не вчасно, не з тими; не так, як нам хочеться і т. д.

Пишеш депутатські звернення? Не в ті інстанції! І взагалі, якось не тим почерком. Штурмуєш ворота забудовника 13-го серпня? Мабуть, імітуєш діяльність! Бо треба було б з лівого флангу зайти, а ти – з правого! Нам же з відстані 50-ти метрів видніше! Ковтаєш сльозогінний газ? Та це, мабуть, ти домовився з забудовником, щоб вони тебе парфумами попшикали для показухи! І т. д.

У таких випадках розумієш – навіть якщо завтра власною кров’ю написати на будівельному паркані «Я – ЗА СКВЕР!», все одно ініціатори протиУДАРної кампанії стверджуватимуть, що це лише червона фарба. Бо так говорити ВИ-ГІД-НО!

Та за великим рахунком, мені плювати на всіх провокаторів. Головне, що в мене є – це власні знання і власний досвід. А їх ніхто не відбере. А вони говорять ось що. Що зелені насадження скверу залишились неушкодженими завдяки моєму втручанню. Це факт. Що будівництво у перші, найважчі дні було зупинено завдяки моєму зверненню до прокуратури. І це теж факт. Що 13 серпня довелось бути одним із учасників успішного штурму воріт забудовника, коли нам, 30-м людям вдалось прогнати з ділянки 150 чоловік охорони. Що зараз виступаю на стороні мешканців в суді, який розглядає питання скасування землевідведення та дозволу на будівництво. Та навіть дрібний, але приємний факт, що вдалось відновити систему поливу у сквері, завдяки чому там знову зазеленіла трава…

І насправді, абсолютно байдуже чи вважає це хтось імітацією діяльності чи ні. Факти – штука вперта…