Міфи євроінтеграції. Погляд з глибинки

…- Это вы за Януковича агитируете?

- Чому ви так вирішили?

- Ну, он же тоже нас в вашу Европу тащит…

Ще кілька років тому подібний діалог міг здатися хіба що витвором розбурханої уяви письменника-фантаста. Але сьогодні доля грає з нами дивні і парадоксальні жарти.

Молодий чоловік, який сплутав Януковича і «Вуличний євроуніверситет» (колір прапора Партії регіонів такий же, як і прапора Євросоюзу), неохоче бере брошурку про переваги європейського вектору зовнішньої політики, зате з задоволенням походжає вздовж ряду карикатур, подовгу розглядаючи кожну. Порівняльний аналіз українських реалій і європейських перспектив найкраще діє, коли є наочним.

Процес євроінтеграції України обріс велетенською кількістю міфів, перекручувань і пересмикувань. Частково це сталося через брак інформації, частково – через її однобічну подачу. Додайте до всього регулярні коливання вектору руху у зовнішній політиці – і буде в чому заплутатися. Зрештою, один Янукович зі своєю трансформацією з «п’ятої колони» Кремля у головного євроінтегратора чого вартий!

Причому ані українська влада, ані опозиція практично не ведуть хоч скільки-небудь помітної просвітницької діяльності, залишаючи це на відкуп журналістам, громадянським активістам та таким організаціям, як «Інститут світової політики», що вирушив в подорож українськими містами зі своїми «Вуличними євроуніверситетами»

…В Миколаєві зранку дощ. Це погано, бо в непогоду, ще й в будній день, марно чекати натовпу глядачів. Навіть попри те, що відкриває «Вуличний євроуніверситет» посол ЄС в Україні Ян Томбінський.

Однак несподівано дощ припиняється і люди поволі починають сходитися до парку навпроти міської адміністрації. Ніде не видно комуністів, прогресивних соціалістів та інших любителів Митного союзу. Чи то розвідка сплохувала, а чи то їм просто байдуже. Натомість в полі зору з’являється молодий чоловік, дуже схожий на перевдягненого у цивільне міліціонера. Він, проте, не дуже криється з цим, підходить до організаторів і попереджає – мовляв, на випадок провокацій, все під контролем, звертайтеся.

Проте все спокійно. Де-не-де біля стендів з малюнками спалахують спорадичні «дискусійні клуби», однак ненадовго, а більшість людей, посміхаючись, просто розглядають карикатури. Художники постаралися – роботи й справді дотепні, влучні і не потребують додаткових пояснень. Особливо у захваті від них діти.

До столу з буклетами підходить ввічливий чоловік, вітається і одразу ж переходить на українську мову. Взявши буклет, він ховає його до портфеля, натомість дістає Біблію і кілька примірників «Сторожової вежі». Контрагітація. Чоловік розповідає, що це все не має значення – ЄС, Митний союз… Все одно скоро Страшний суд, ось почитайте Біблію. Між тим до місця події підходить посол Томбінський в компанії з заступником шведського посла Мортеном Енбергом.

Томбінський підходить до мікрофону. Він говорить переважно українською – коли бракне потрібного слова, посол замінює його російським, а іноді польським чи англійським.

Посол розповідає про ЄС, про цілі та засоби. Про цілком реальну можливість стати ближче до Європи. «Саміт у Вільнюсі, - каже він, - це не просто питання політики, це домашнє завдання».

«Цей проект не є відповіддю на питання про те, що вже сталося. Він звертається до майбутнього, до викликів, про які ми сьогодні можемо і не знати, але які стоятимуть перед нашими дітьми», - каже дипломат.

Раптовий порив вітру перериває промову Томбінського. «Це на нас подув вітер з України», - жартує він.

Наступним слово бере Енберг, який додає, що «не треба боятися змін, бо світ змінюється, хочемо ми того чи ні». Заступник посла Швеції українською говорить вільно, окрім того, в Миколаєві він не вперше – тут працюють компанії зі шведськими інвестиціями.

Енберг розказує про тисячі шведських футбольних вболівальників, які були вражені, відвідавши Євро-2012 в Україні. «Вони казали, що складається враження, ніби Україна вже багато років як вступила до ЄС», - розповідає дипломат.

Знову починає накрапати дощ, і промовці пропонують одразу ж переходити до запитань. Тут виявляється, що серед слухачів сховався принаймні один прихильник Митного союзу, який бере мікрофон і просить Томбінського пояснити, чому такий миролюбний Євросоюз бере участь у війні в Сирії. З цього стає зрозуміло, що уявлення про ЄС цей чоловік має досить туманне, сформоване в основному російським телебаченням і агітками різних симоненків-медведчуків.

«Євросоюз не бере участі у жодних військових діях. У нього навіть нема власної армії», - терпляче пояснює йому Томбінський. А Енберг додає, що це – типовий приклад численних, але хибних міфів про ЄС, і запевняє, що Швеція не бере участі у таких акціях без санкції Ради безпеки ООН.

Міфів і справді багато. І у Миколаєві, і у Херсоні (де «Вуличний євроуніверситет» працював наступного дня) різні люди цілком серйозно доводили, що «Литва вступила до ЄС, а тепер там розруха, дикі ціни, люди тікають у Росію». Щоправда, вони зазвичай не можуть пояснити, звідки про це дізналися, але впевнені у своїй правоті на всі сто відсотків.

Інший міф – «ми у Європі нікому не потрібні, а от Росія…». Таким марно нагадувати про торгову війну, яку Москва оголосила українським товарам, і про Білорусь, яку навіть тісна інтеграція з Росією не рятує від таких же «дружніх» заходів.

А те, що Угода про асоціацію ще не означає автоматичного отримання перспективи членства – зовсім не міф, а правда. Однак робити з цього висновок, що Україна Європі не потрібна – просто некоректно. Швидше варто говорити про те, що це лише перший крок. Немовля, яким є Україна у сенсі євроінтеграції, раніше ніж сідати на велосипед мусить хоча б навчитися ходити.

У Херсоні дядечко похилого віку навіть почав кричати на Мортена Енберга, що «Россия и Беларусь - наши братья, а ваша Европа - продажная». Кому «продажная» - так і лишилося загадкою. Усі спроби заперечити або хоча б вставити слово у цей монолог закінчилися безрезультатно.

Що цікаво: у Миколаєві європейським дипломатам не поставили жодного запитання про Тимошенко, зате у Херсоні таких питань було чи не половина. Специфіка регіону?

…Вже після закінчення «євроуніверситету» до кореспондента «Главкому» підійшли дівчина і хлопець з відеокамерою. «Ми колеги, журналісти, можна у вас коментар взяти?». Виявляється, їх дуже мучило питання: чи підтримую я легалізацію одностатевих шлюбів, якої від України вимагає ЄС в обмін на Угоду про асоціацію?

Маніпуляція? Дуже на це схоже. Абсурдність самого питання полягає в тому, що насправді нічого подібного ЄС від України не вимагає і не може вимагати, оскільки в самому Євросоюзі ця тема є предметом гарячих дискусій.

Вочевидь, «колегам» не дуже сподобалася така відповідь, бо знімальна група швидко втратила до мене інтерес і пішла шукати когось більш відповідного редакційній політиці.

…А старенька бабуся з клунком за плечем довго ходила між малюнками, подовгу роздивляючись кожен, а тоді підійшла і дуже серйозно спитала: «А шо, синок, в Європі нам лучче буде?». Похитала головою і, зігнувшись, пішла до зупинки маршрутки…

{8}