Кубинці дійшли до точки кипіння?
Куба палає. Ні – не внаслідок атаки США, яку Трамп анонсував під різними соусами впродовж останніх двох місяців. Нині там державний переворот: люди підпалюють офіси верхівки правлячого комуністичного режиму.
Країну лихоманить від жорстких політичних протестів. Схоже, режим, який десятиріччями славився своїм вмінням гасити протести у зародку, більше не має контролю над вулицями. Прості кубинці ж одностайні: після тижнів без світла, нестачі їжі та хронічної бідності їм вже нема чого втрачати. Повстання палають у великих містах – Сьєго-де-Авіла та Морон.
Як так сталося, що люди врешті знайшли у собі сили повстати? Як вони жили до цього? Чи втрутяться Сполучені Штати, і в чому інтерес Вашингтона?
Як і за рахунок чого живе Куба
У минулому столітті Кубу активно підтримувала радянська влада – це був її основний союзник у Західній Півкулі.
«Після розпаду Радянського Союзу економіка Куби в 90-х роках опинилась у глибокій кризі. Згодом їй вдалося частково відновитися, але все одно комуністична система є економічно неефективною. Державні компанії корумповані і збиткові. Санкції Сполучених Штатів ускладнюють ситуацію. Звісно, кубинська влада намагається виправдати економічний колапс саме діями американців, але насправді це лише один з чинників», – пояснює провідний експерт з Латинської Америки та Карибського басейну Ради зовнішньої політики «Українська призма» Іван Фечко у коментарі «Главкому».
Як відомо, нині Куба переживає енергетичний колапс – останні тижні там без перебільшення панує повний блекаут. «Всі енергостанції, які були побудовані ще в XX столітті за допомогою Радянського Союзу не модернізувалися і коштів зараз для того, аби їх оновити, немає. Кубинська влада помилково спрямувала інвестиції в попередні роки не на оновлення промисловості та енергетики, а в туризм – аби отримати легкі кошти», – зазначає Фечко. За його словами, величезні п'ятизiркові готелі високого рівня не рятують ситуацію, адже туристи не хочуть приїжджати на Кубу для того, аби сидіти там без світла по 16-18 годин.
🇨🇺У Кубі спалахнули протести: розлючені мітингувальники штурмували та підпалили штаб-квартиру Комуністичної партії через відключення електроенергії, – ЗМІ
У країні тривають блекаути – подекуди люди залишаються без світла на цілу добу. На острові також відчувається дефіцит… pic.twitter.com/j7NiDA69R7
Крім того, у країні не працює громадський транспорт – величезна проблема із дефіцитом паливом. На початку року Куба втратила союзника – венесуельського диктатора Мадуро.
«Рік тому Венесуела постачала на Кубу близько 27 тис. барелів нафти на добу, покриваючи половину потреб Куби. Зараз цього немає. Крім того, якісь поставки відбувалися раніше з Мексики, але в цьому році була лише одна – у січні. Після цього американці надавили на президентку Мексики Клаудію Шейнбаум, після чого Куба опинилася повністю в нафтовій ізоляції. Мізерні поставки час від часу робила РФ, остання з них була у жовтні 2025 року», – додає Фечко.
Енергетична криза боляче вдарила по всіх галузях. Навіть великі національні газети, які є рупорами влади, виходять вже не щодня, а раз на тиждень. Регіональні ж газети взагалі припинили роботу.
«Загалом кубинська економіка трималася донедавна на трьох речах: туризм, гуманітарна допомога від інших країн та валютні грошові перекази від величезної кубинської діаспори, в першу чергу, зі Сполучених Штатів. Зараз все це дуже обмежилось, а якщо Дональд Трамп і його адміністрація посилять тиск, наприклад, аби перекрити перекази, це остаточно знищить кубинську економіку, яка і так уже перебуває в колапсі», – каже експерт. За його словами, з країни активно виїжджає молодь: лише за останні роки населення Куби скоротилось на 20%.
Зовнішня політика Куби
Куба традиційно була вороже налаштована щодо Сполучених Штатів і в той же час активно співпрацювала з ворогами США: Китаєм, Росією, дещо меншою мірою – з Іраном та Північною Кореєю. Кубинський режим завжди підтримували Венесуела та Нікарагуа.
Це все авторитарні країни, чиї ідеології будуються на протистоянні Сполученим Штатам. І кубинський режим активно співпрацював, зокрема, з Росією у військових питаннях. Наприклад, можемо пригадати, як у 2024-му році під час чергового витка напруги між Сполученими Штатами та Росією: РФ відправила до Куби свої військові кораблі нібито для навчань. Це був такий собі метод тиску. До речі, на Кубі розташовано потужний центр радіоелектронної розвідки РФ, що використовується для перехоплення сигналів і моніторингу комунікацій у регіоні.
Успішна операція США у Венесуелі 3 січня, коли за лічені години вдалося арештувати диктатора Ніколаса Мадуро, по суті, дає сигнал до продовження цих дій на Кубі. З одного боку, американці натхненні своїм успіхом. З іншого боку, Куба втратила свого найбільшого економічного та військового союзника в особі Венесуели.
Відносини Куби з Європою є дуже обмеженими. По-перше, ще починаючи з часів холодної війни, Куба перебувала у значній економічній та політичній залежності від Радянського Союзу. Після того, як Радянський Союз розпався, Куба намагалася налагодити відносини з іншими країнами. Все ускладнювалося тим, що Сполучені Штати з 1990-х посилили санкції, які були накладені на Кубу. Тож для Куби 1990-ті стали роками голоду та дефіциту всього: від бензину до шампуню.
По-друге, кубинський режим не припиняв обмежувати права і свободи людей. Тісної співпраці у Куби з Європою не відбувалося ні тоді, ні зараз. Тож європейські країни не будуть якимось чином заступатися за Кубу у разі втручання США.
Куба і Україна
Історично так склалося, що до розпаду СРСР Куба на різних рівнях співпрацювала з Радянською Україною, зокрема, багато кубинців навчалися в Україні. Після розпаду СРСР ця співпраця продовжилась. Українську дипломатичну місію в Гавані було відкрито у вересні 1993 року, і це було одне з перших українських посольств у Латинській Америці. Тож дипломатичний пріоритет цього напрямку був досить високим.
Так само у відповідь Куба також була одна з небагатьох країн Латинської Америки, поряд з такими великими гігантами, як Бразилія, Мексика і Аргентина, яка також мала посольство в Україні. Кубинці надавали нам допомогу, наприклад, під час усунення наслідків Чорнобильської катастрофи. Україна відправляла дітей на лікування до Куби, тому що Куба попри всі економічні проблеми, мала достатньо високий рівень медицини.
Коли Росія розпочала агресію проти України в 2014-му році, кубинський уряд став на бік Росії: на рівні Генеральної Асамблеї ООН Гавана голосувала проти проукраїнських резолюцій. Кубинський уряд критикував Україну, перекладаючи війну, яку розв'язала Росія в Україні саме на українську владу, допомагав Росії у поширенні пропаганди в Латинській Америці. Зокрема, на Кубі працює відділення пропагандистського медіа Russia Today.
Важливо також, що Росія в останні роки розгорнула на Кубі масштабне вербування кубинців для війни в Україні.
Україна у відповідь на це минулого року ухвалила рішення закрити посольство на Кубі. Ті ресурси, які витрачалися на його утримання, скерують на іншу країну Карибського регіону – Домініканську Республіку, з якою в нас чудові відносини.
РФ користується тим, що кубинський народ доведений до зубожіння: подекуди середньомісячна зарплата на острові становить $1-2 на місяць. Економічна ситуація на Кубі надзвичайно складна, і це в першу чергу наслідок правління кубинської комуністичної партії, яка створила цю систему.
Внутрішня політика Куби
Усі вибори, які проходять на Кубі, – це фарс, там немає жодних ознак демократичних інституцій. У країні фактично дозволена одна лише партія – комуністична. Як у Радянському Союзі. Ця система була встановлена в ході кубинської революції 1959 року, коли Кубу очолив Фідель Кастро.
Після смерті Фіделя владу успадкував його брат Рауль Кастро, який керував з 2008 по 2018-й рік. Після його відходу главою держави став Мігель Маріо Діас-Канель Бермудес. Але він скоріше виступає менеджером комуністичної системи, а не диктатором з усією повнотою влади у своїх руках.
Найтісніший контакт радники держсекретаря США Марко Рубіо підтримують з онуком Рауля Кастро – Раулем Гільєрмо Родрігесом Кастро, якого називають за «Ель Кангрехо» («Краб» – через деформований палець). Зараз Сполучені Штати, розглядають варіант знайти таку фігуру з кубинського режиму, яка буде готова йти на співпрацю. І частково переформатовувати режим на Кубі, без повного миттєвого демонтажу системи.
Більшість кубинських опозиціонерів перебувають на території Сполучених Штатів. «Падіння кубинського режиму буде сприйнято на Кубі 90% населення з радістю. Тому що, по-перше, там жахлива економічна ситуація і людям доводиться виживати без базових речей. По-друге, залишається контроль з боку влади, переслідування, і це пригнічує населення», – вважає Іван Фечко.
А якщо Трамп нападе?
Скоріше за все, у разі атаки Куба опиниться сам на сам із США. Країни, які вважалися союзниками Куби, як і Венесуели, показали свою неспроможність реально протидіяти Штатам.
Росія практично втратила свій геополітичний вплив – і це закономірно, бо вона сконцентрувала всі свої сили, ресурси на війні проти України. РФ, по суті, втрачає одного за одним своїх союзників, на яких вона витрачала роками великі кошти – це і Сирія, і Венесуела... Звісно, у Куби були ще кілька союзників, партнерів у регіоні, але вона їх втратила після внутрішніх змін у цих країнах.
Для чого Куба Трампу
Ще на початку березня Білий дім заявляв, що задача Сполучених Штатів полягає не в тому, щоби застосувати військовий сценарій, аби скинути цей режим, нагадує кандидат історичних наук, доцент історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Наталія Шевченко в коментарі «Главкому».
За словами експертки, очікувалося, що цей режим сам впаде: або шляхом демократичних виборів, або його просто змете хвиля народного протесту, спричинена економічними проблемами. Власне, тут США не прорахувалися.
Водночас не бажання утверджувати демократію рухають Трампом. Стосовно Куби у нього є кілька причин втручатися у життя країни, стверджує Шевченко.
По-перше, наголошує Шевченко, Куба – історична трагедія для американців. Це питання геополітичного виклику, який Сполучені Штати пережили у зв'язку із Карибською ракетною кризою 1962 року. «Тоді, на початку 1960-х років НАТО мало свої ракети поблизу Радянського союзу: у Туреччині. Відповідно, СРСР надумав розмістити ракети на Кубі. Отож, нині це ще й питання такого собі «геополітичного реваншу». В його основі бачення лежить доктрина Монро, яка забезпечує дотримання інтересів Сполучених Штатів у Західній півкулі, і США, на відміну від латиноамериканців, розглядають свою доктрину Монро як «захисну парасольку» від будь-яких позарегіональних впливів (силових, економічних, ідеологічних і т.д.)», – нагадує експертка.
По-друге, зазначає Шевченко, «фішка» Трампа в тому, що він – бізнесмен, і він прагне створити умови для американського бізнесу та захистити його інтереси. «Йдеться про «дипломатію долара» і «політику великого кийка», які впровадили Вільям Тафт і Теодор Рузвельт відповідно.
По суті, «політика великого кийка» передбачала, що США перебрали на себе функції такого собі регіонального поліцейського: ті режими, які не є прийнятними для національних інтересів США, можуть бути усунені в силовий спосіб. А «дипломатія долара» передбачала створення умов для інвестицій, для забезпечення інтересів американських бізнесменів в Латинській Америці», – зазначає Наталія Шевченко.
Річ у тім, пояснює експертка, що ще під час своєї першої адміністрації Трамп поставив питання щодо незаконного використання кубинською владою нерухомості, яка колись належала американським громадянам, або ж передачі в користування цих об’єктів міжнародному бізнесу (європейцям канадійцям, китайцям, латиноамериканцям тощо). Тоді ж у судах з’явилися й перші позови американських громадян.
Про яку нерухомість йдеться?
Ще у 1930-х роках, під час дії в США «сухого закону» американці активно інвестували в розбудову готельного бізнесу на Кубі для того, щоб пограти в казино і влаштувати собі «алкогольний туризм». Але з початком панування на острові комуністичного режиму на початку 1960-х уся власність американців була націоналізована кубинцями – фактично, відібрана у американців.
Націоналізував кубинський режим не лише нерухомість, а й цілу галузь промисловості: цукрову. Вона була побудована на Кубі американцями – і її теж американці втратили внаслідок революції.
«Спершу передбачалися якісь поступові виплати, але згодом про це вже й не йшлося. А Дональд Трамп не забув, що свого часу дуже постраждали інтереси американських громадян. З 90-х років, коли Куба втратила підтримку Радянського Союзу, вона шукала собі інших інвесторів. Ними стали Іспанія, Канада, низка, латиноамериканських держав, а також Китайська Народна Республіка. Вони активно використовували вже наявну інфраструктуру, побудовану американцями. Офіси компаній розміщувалися в тій нерухомості», – нагадує Шевченко.
І Трамп поставив питання: «А хто, вибачте, вам давав на це право?» Саме тоді були зареєстровані перші судові позови американців, колишніх власників, щодо тих компаній, які незаконно, без їхнього дозволу, використовують цю власність на Кубі. «Ці процеси вже тягнуться роками і триватимуть надалі, як, приміром, справа щодо відшкодування компенсацій за активи Exxon Mobil, яку планують розглянути у Верховному суді США, як було повідомлено CNN восени минулого року», – коментує історик.
По-третє, кубинці, які свого часу виїхали з острова до США, відчувають ностальгію. «І такі кубинці, на думку Трампа, хотіли би інвестувати в зміни на острові. Тобто третя мотивація Трампа – можливість для кубинців вливати гроші в економіку свого рідного острова», – зазначає Шевченко.
Втім, певно, ключовим фактором рішення Трампа є безпековий момент. Куба завдяки своєму географічному розташуванню, використовувалася свого часу Радянським Союзом, а тепер і Російською Федерацією, і Китаєм як плацдарм для розвідувальної діяльності. У часи радянсько-кубинської дружби у передмісті Гавани Лурдесі діяв потужний центр радіоелектронної розвідки зі збору даних по Сполучених Штатах.
Його цінність полягала в тому, що в разі запуску міжконтинентальних балістичних ракет з боку Сполучених Штатів, громадяни СРСР отримували близько 7-10 хвилин, аби спуститися в укриття. У Госдумі РФ час від часу лунають заяви щодо необхідності російського повернення на колишню базу з обслуговування підводних човнів в С’єнфуегосі, що на сході острова. Нині ж є інформація про те, що за останні роки Росія наростила на Кубі присутність своїх спеціалістів, пов'язаних з радіоелектронікою, IT-технологіями. «Тобто Росія планує повернутися на Кубу», – робить висновок Шевченко.
По-четверте, у Китаю – свої інтереси щодо Куби. Влітку 2023 року Адміністрація Джо Байдена повідомила про розміщення китайського шпигунського радіоелектронного обладнання у кількох місцях у передмісті Гавани, а також поблизу американської бази в Гуантанамо.
«Це військово-морська база, яку орендують Сполучені Штати ще з початку XX століття. Справа в тому, що для КНР дуже важливим є не тільки збір розвідданих по США, але і конкретно збір даних по космічній програмі Сполучених Штатів. З Мису Канаверал, відбуваються запуски ракетоносіїв. Китайці для розвитку своєї космічної програми потребують інформації: вони, очевидно, хочуть відстежувати запуски, фіксувати різні параметри запуску цих ракет», – зазначає Наталія Шевченко.
І п’ятий момент – США вважають, що кубинський режим причетний до постачання наркотиків у США. «Ще у 1980-х роках з’явилась інформація про зв’язки кубинських високопосадовців із колумбійським медельїнським картелем Пабло Ескобара. Держдепартамент США у 1990-х роках включив Кубу до переліку країн, які підтримують тероризм (наркотероризм). Байден за кілька днів до завершення своїх повноважень виключив Кубу із переліку, утім, Трамп, щойно повернувшись у Білий Дім, повернув її туди. Для Трампа нині боротьба із наркотиками є осердям внутрішньої американської безпеки і безпеки регіональної, як засвідчив нещодавно проведений ним у США саміт «Щит Америк», – додає експертка. Нагадаємо: саме боротьба із наркотрафіком стала офіційною причиною вторгнення США до Венесуели.
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0