Про інфантилізм української політики. Діагноз нашій Євроінтеграції

«Главком» продовжує цикл статей «Україна на прийомі у психоаналітика». В авторській рубриці доктора історичних наук Данила Яневського та психолога Мирона Панчука з Чікаго, аналізуються/описуються суспільство, політикум та окремі події с психоаналітичного погляду. Іншими словами - які глибинні архетипи відображують/відбивають/символізують ті чи інші події, заяви, наміри. Автори рубрики запевняють, що ці матеріали - не пошук винних, не призначення на посади злодіїв або святих, вони лише про те, що українці підпорядковуються тим самим природним законам, що і всі інші люди, що надзвичайно неприємно усвідомлювати.

Згідно із першим-ліпшим визначенням, інфантилізм – це «відсталість у розвитку. Характеризується збереженням у людини фізичних або психічних рис дитячого віку. Потенційно основна причина інфантильності багатьох дорослих — небажання брати на себе відповідальність».

Додамо від себе: інфантилізм – явище, яке «живе» на підсвідомому рівні, а реалізується практично у всіх видах свідомої діяльності людини. Для нас є самоочевидним невиліковний, хронічний характер

Інфантильні люди очікують, що всі соціальні інститути – від сім’ї до вищих органів державної влади – повинні і будуть реалізовувати, задовольняти їх прагнення залишатися безвідповідальними дітьми, сенс життя яких – задоволення лише власних біологічних потреб та успадкованих психологічних комплексів. Така інтенція, такі очікування в принципі блокують будь-які можливості особистого розвитку такої «дитини» незалежно від її віку та соціального становища.

Характерний приклад: масове вживання нашими співвітчизниками наприкінці будь-якої розмови слів «давай та «пока». Вживають ці слова практично всі – від міністрів та депутатів до членів наших родин.

Запитаємо себе: яке смислове навантаження несуть ці слова? На наш погляд це – підсвідоме перебування дорослої люди в інфантильній позиції. Адже тільки мала дитина – внаслідок вікових біологічних обмежень не може, не здатна, не вміє здобувати ресурси для виживання на фізичному рівні та самостійно давати собі раду навіть у найпростіших життєвих випадках. Саме вона тому вона звертається до батьків, дідусів та бабусь та взагалі всіх дорослих із настирливою вимогою: «дай»!

Аналогічну модель поведінки спостерігаємо у наших обранців – без різниці їх формального політичного забарвлення. Розглянемо це на прикладі їх ставлення до проблеми асоціації з Євросоюзом. Вони формують свою «політичну», як їм здається, позицію виходячи не з фундаментальних інтересів розвитку українського громадянина, не з фундаментальних інтересів розвитку українського суспільства, не з фундаментальних інтересів розвитку української держави, а виключно з власних шкурних інтересів. Іншими словами, вони не ставлять в площину практичної політики питання про те, яка система координат, яка система цінностей надає більші, ширші можливості для продуктивного сталого розвитку людини, суспільства та держави. Натомість судомно вирішують питання: який з двох союзів – союз вільних людей чи союз обмежень (адже будь-яка митниця на то і митниця, аби когось обмежувати та контролювати, а комусь дозволяти або забороняти) заплатить особисто їм більше за той або інший вибір.

Не треба бути Касандрою аби висловити припущення – саме це обговорювалося під час багаточасових зустрічей теперішнього локомотива європейської інтеграції України з російським колегою в Сочі та заступником держсекретаря США Вікторією Нуланд в Києві. Саме ці пропозиції і обговорювалися під час останньої в часі зустрічі голови держави із українськими та російськими мільярдерами.

Доросла, відповідальна політика, доросла, відповідальна модель поведінки – на відміну від поведінки дитячої, поведінки інфантильної буде не вимагати, а пропонувати та надавати. Замість «давай» буде вживати «даю». Замість обіймати позицію пасивну «давай мені» обійме позицію активну – «даю», «бери, але давай творити разом».

Інфантилізм або відповідальність національних політиків в будь-якій країні світу є таким або іншим лише тою мірою, в якій інфантильним або відповідальним є суспільство, яке отих політиків обирає, наймає та утримує власним коштом.

{1-}

Данило Яневський, доктор історичних наук (Київ)

{2-}

Мирон Панчук, маґістр психології (Чікаго)

Читайте також інші матеріали авторської рубрики «Україна на прийомі у психоаналітика»