2014-й. Янукович і друзі на порозі виборів

2013 рік був непростим та напруженим для усіх лідерів українського політику. Ставки дуже високі: 2014-й є роком підготовки до виборів президента, і градус протистояння приречений невпинно зростати.

Найголовніший капітал будь-якого політика – це рейтинг. Рейтинг є об’єктивним вираженням усіх зусиль на розкрутку та піар, усіх витрачених на роботу з політтехнологами і виборцями грошей. За коливаннями рейтингу можна побачити, наскільки ефективним був політик впродовж певного часового інтервалу і як точно йому вдалося втрапити у електоральний тренд.

«Главком» проаналізував, наскільки змінився рейтинг лідерів найбільших політичних сил впродовж такого багатого на події 2013-го. Для цього ми будемо користуватися даними опитувань Київського міжнародного інституту соціології (за березень та листопад) та групи «Рейтинг» (лютий і грудень), які вже захопили період революційних подій кінця року.

Зрозуміло, що з початком масових акцій протесту росте популярність опозиційних лідерів, так само після закінчення Євромайдану на опозиціонерів може чекати зворотна реакція – під впливом несправджених очікувань, неминучих розчарувань, демобілізації протестно настроєного виборця та просто емоційної втоми українців від політики, якої минулого року було й справді забагато.

-- Віктор Янукович

Стабільні 20% у президента є завжди

Для Віктора Януковича 2013 рік видався непростим, якщо не сказати – провальним. Обіцяне «покращення життя вже сьогодні» вкотре відкладене на невизначений термін, економіка країни б’ється конвульсіях, а грошей у бюджеті на кінець осені лишилося так мало, що це на собі відчула навіть «свята корова» перед стартом президентської виборчої кампанії «соціалка».

Загалом же 2013-й рік для Віктора Януковича став роком втрачених шансів. Йому було досить 28 жовтня поставити свій підпис під Угодою про асоціацію – і зі сцени Майдану під захоплені овації сотень тисяч українців виступали б не лідери опозиції, а президент. Він автоматично отримав би світове визнання, поновлення кредитної співпраці з МВФ та практично гарантовану перемогу на виборах 2015 року.

Однак Янукович обрав напрямок на дуже популярну серед українців Москву, за що йому було обіцяно 15 млрд дол. (але і це не інвестиція, а лише кредит під вищі, ніж у МВФ, відсотки), знижку на газ (яка може бути скасована в будь-який момент) та кілька бонусів для наближених олігархів.

Тому не дивно, що рейтинг президента на кінець року показав тенденцію до зниження. Якщо у березні, за даними КМІС, Януковича підтримували 21,2% від загальної кількості виборців, то у листопаді – лише 16,7%.

Дані групи «Рейтинг», які охоплюють більший проміжок часу (в тому числі події листопада та початку грудня), показують, що підтримка Януковича якщо й похитнулась, то не суттєво. В лютому на підтримку президента, за даними «Рейтингу» висловлювались 18,5%, а у грудні прихильники президента теж мобілізувались і число їх підтримки склало 20,2%. Коливання перебуває у межах статистичної похибки і може бути пояснене тим, що після відмови Януковича від євроінтеграції до нього повернулася частина виборців, які не підтримували проєвропейський курс.

Попри це, опитування показують, що у другому турі президентських виборів Віктор Янукович програє будь-кому з опозиційних лідерів, окрім Олега Тягнибока. І це – провал на межі з фіаско.

-- Віталій Кличко

Боксеру все йде на користь

Віталій Кличко 2013 рік почав у якості нового лідера опозиції, адже опитування показували, що його підтримка виборцями стала вищою за підтримку не тільки Арсенія Яценюка, але й Юлії Тимошенко.

Подейкують, що після минулорічних парламентських виборів Кличко вирішив, що розвивати партійну структуру – дорого і неефективно. Зрештою, український виборець, як показує історія, все одно націлений перш за все на імена лідерів.

Кличко абсолютно пасивно проявив себе у протистоянні за Київраду – пропустив усі акції і штурми, вигадуючи опісля якісь дивовижні виправдання…

Ще у 2013 році лідер «Удару» став фігурантом пікантного скандалу. Хакери зламали його електронну пошту і виклали в мережу нібито особисту переписку Кличка з його колегами, бізнес-партнерами і численними дівчатами. Щоправда, на рейтингу самого політика цей злив ніяк помітно не відбився. Навпаки, такий активний пошук компромату проти Кличка робить в очах виборців головною мішенню влади, а, отже, й головним конкурентом Януковича.

Свою справу робить і західна преса, яка затято виставляє саме Кличка героєм революції, що для учасників Євромайдану інколи стає відкриттям.

Тому тенденція росту у лідера «Удару» продовжує зберігатися. Якщо у лютому (за даними групи «Рейтинг») за нього були готові голосувати 13% виборців, то у грудні – вже 18,6%. Дещо скромніше зростання популярності Кличка показує КМІС – з 15,6% у березні до 16,4% у листопаді. Але КМІС, як вже було сказано, не враховує вплив подій Євромайдану на рівень підтримки головних політиків.

-- Арсеній Яценюк

Внутрішня боротьба з Кличком

Лідер «Батьківщини» провів увесь 2013 рік у метаннях. Його задача серед усіх опозиціонерів є найскладнішою: позбавитися від статусу регента на партійному троні, вільному лише поки Юлія Тимошенко у тюрмі.

Початок року був для Арсенія Петровича невдалим. «Батьківщина» стала найбільшим донором «тушок», більшість яких потрапили до парламенту від «Фронту змін» у той час, як вірні опозиційні бійці (на кшталт Філенка чи Стецьківа) були кинуті напризволяще (залишились без мандатів). І це, зрештою, стало однією з причин того, що Об’єднана опозиція програла практично усі без винятку парламентські баталії.

Справедливості заради слід сказати, що деякі перемоги у опозиції все ж були, хоч і колективні. Наприклад, їм вдалося добитися особистого голосування у парламенті. Так, кнопкодавство не зникло повністю, але стало явищем рідкісним і скандальним.

Як один із лідерів опозиції Яценюк також не зміг осідлати Євромайдан, що виник 21 листопада у центрі Києва. Як відомо протест демонстративно дистанціонувався від політиків, і Арсеній Петрович витрачав титанічні зусилля, щоб не втратити позицій на чолі революції, хай навіть суто номінальних.

Динаміку підтримки Яценюка найкраще спостерігати, поєднавши дані КМІС і «Рейтингу»: лютий - 11,9% («Рейтинг»), березень – 12,4% (КМІС), листопад – 8% (КМІС), грудень – 9,4% («Рейтинг»). Неозброєним оком видно, що стабільного електорального ядра у Яценюка практично нема. А вихід на волю Юлії Тимошенко безперечно зробить найближчі політичні перспективи Яценюка примарними.

-- Олег Тягнибок

Ленін у подарунок

Для лідера «Свободи» 2013 рік став роком контрастів. Партія почала обживатися у парламенті, нарощуючи політичні м’язи. Це певним чином деформувало в свідомості виборців звичний образ лідера «Свободи»: якщо раніше Тягнибок був радикальним у заявах і діях, то на сьогодні у нього залишилися переважно одні заяви - близько 60% усіх голосувань «Свободи» у парламенті співпадали з позицією Партії регіонів.

«Свобода» пережила кілька серйозних скандалів, пов’язаних зі зливом компромату. Так, партія виявилася втягненою у гучний конфлікт з газетою «Експрес», внаслідок якого на поверхню сплило багато бруду про спонсорів «Свободи» з кримінальним минулим. Самого партійного лідера звинувачувало в будівництві зовсім не скромного будинку під Києвом, а одній з найзатятіших «свободівок» Ірині Фаріон нагадали про її комуністичне минуле. Також «Свобода» доклала зусиль для блокування розробок в Україні родовищ сланцевого газу – хоча це дозволило б державі вислизнути з дружніх газпромівських обіймів.

Але фінал 2013 року для Тягнибока став не таким і поганим. На барикадах він виглядає найбільш органічно серед своїх колег по опозиції. Євромайдан дозволив «Свободі» дещо відкараскатись від болючих компрометуючих тем. З другої спроби активісти партії повалили пам’ятник Леніну в столиці. Щоправда, наразі це єдиний тиран, що став жертвою революції загалом і «Свободи» зокрема. Тягнибок на сьогодні залишається єдиним опозиційним лідером, якого Янукович, за твердженнями соціологів, здатен перемогти у другому турі виборів.

Коливання рейтингу головного парламентського націоналіста протягом 2013 року відбувалися у межах статистичної похибки. Дослідження групи «Рейтинг» показують, що у лютому Тягнибока підтримували 7,6% виборців, а у грудні 5,1%. Майже такі ж дані у опитуваннях КМІС – 6,7% у березні та 4% у листопаді.

-- Петро Симоненко

Тест Леніним

Петро Миколайович давно належить до тих політиків, у яких перспективи лишилися у далекому минулому. Виборці КПУ поступово відходять у небуття, а загітувати нових престаріла партійна верхівка не здатна. Тому Симоненко приречений увесь час іти у фарватері тих, хто замовляє музику. Лише час від часу Петро Миколайович дозволяв собі подавати голос, переважно – з метою набити собі ціну.

Симоненко давно втратив монополію на роль «п’ятої колони Кремля» в Україні – його обійшли більш молоді, мобільні і спритні «регіонали» на кшталт Колесніченка чи Царьова. А головним представником Путіна в Україні сьогодні є його кум Віктор Медведчук. Отож лідер комуністів навіть бюджет агітації за проведення референдуму про зовнішньополітичний вектор мусив ділити з колишнім «есдеком».

Тестом для Симоненка стало падіння пам’ятника вождю світового пролетаріату. Тиждень Ленін лежав біля свого постаменту, люди розбивали його молотками на шматки, але комуністи не зробили жодної спроби порятувати від наруги свого вождя.

Увесь рік рейтинг Петра Симоненко залишався приблизно на одному рівні, з деякими тенденціями до росту за рахунок тих виборців Віктора Януковича, які не схвалювали євроінтеграцію. Однак вже у грудні електоральна картина змінилася: лютий – 6,2% («Рейтинг»), березень – 5,2% (КМІС), листопад – 6% (КМІС), грудень – 4,5% («Рейтинг»).