Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Українську мову роблять другою державною

    • Альона Блохтур, фото Романа Малка, «Главком»
    • Розсилка
    Українську мову роблять другою державною

    Відсутність у російської мови статусу державної компенсується її домінуючою присутністю у всіх сферах громадського життя.

    Відсутність у російської мови статусу державної компенсується її домінуючою присутністю у всіх сферах громадського життя. Українську і російську мови практикує приблизно рівна кількість громадян, але реальна присутність української у більшості сфер є нижчою 50%, і ця цифра має тенденцію зниження. Без обов’язкових квот в тих чи інших сферах українська мова вже за кілька поколінь може втратити комунікативну функцію й перетворитися на мертву мову.

    В прес-центрі «Главкому» відбулася презентація «Мовного балансу України за 2008-09 рр.» його автором - політичним технологом, віце-президентом Української ліги у зв’язках із громадськістю Олегом Медведєвим. Баланс складено на основі перепису населення, соціологічних досліджень і статистичних даних, отриманих від державних органів та установ, громадських організацій, а також експертних оцінок.

    Олег Медведєв: «У цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти, реклами та кіно-театрального прокату, домінує російська мова»

    Презентуючи «Мовний баланс», я озвучую виключно свою позицію. Це другий «Мовний баланс», перший я випустив в 2006-му на початку 2007 року.

    «Мовний баланс» – це зібрані воєдино численні статистичні і соціологічні дані, які ілюструють ступінь поширеності двох основних мов в Україні – української і російської. Це статистичні дані по лінії Міністерства освіти, Міністерства культури, Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, Книжкової палати України, Держтелерадіо, деяких місцевих органів влади, аналізу Інтернету і т.д. Крім того, що стосується телебачення, я вирішив скористатися неофіційними даними Нацради, оскільки у них дивна система підрахунку. З точки зору Нацради, російськомовний фільм, який супроводжується україномовними субтитрами, вважається україномовним продуктом. За допомогою волонтерів ми зробили спеціальні підрахунки мови звучання, субтитрів та інших службових позначок. В результаті народилася така робота на майже 50 сторінок.

    Якою є реальність? Українське суспільство складається не з двох мовних спільнот, як прийнято часто вважати, а з трьох – україномовні, російськомовні і білінгви, які спілкуються залежно від обставин або українською, або російською мовою. Згідно соціологічних досліджень, якими я оперував, 36% громадян у родині спілкуються лише українською мовою, 36% – винятково російською і 27% - білінгви, які переходять з мови на мову. Важливо, що береться показник мови домашнього спілкування, тому що це ситуація, в якій вибір мови спілкування є максимально вільним, позбавленим тиску середовища. Відтак, якщо скласти ці три спільноти в дві, і оцінити комунікативну потужність української та російської мови, то 63% практикують українську мову, і приблизно така ж кількість людей – російську.

    Реальність полягає в тому, що Україна є двомовною країною, але чи є двомовність нашим великим надбанням, як це сказано у відомому законопроекті Єфремова, Симоненка і Гриневецького, чи навпаки – втратою, бо як показують соціологічні дослідження, ця двомовність склалася за рахунок української мови. Українсько-російська двомовність є асиметричною, оскільки двомовними в Україні є головним чином етнічні українці, тоді як абсолютна більшість етнічних росіян спілкуються винятково російською мовою. Більше того, є підстави розглядати двомовність етнічних українців як перехідний етап від української до російської мови, тому що кількість двомовних громадян збільшується не за рахунок скорочення кількості російськомовних, а через зменшення тих, хто практикує винятково українську.

    Відсутність у російської мови статусу державної компенсується значно відчутнішою її присутністю у всіх сферах громадського життя, порівняно з українською мовою. У цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти, реклами та кіно-театрального прокату, домінує російська мова. У багатьох сферах присутність української є вкрай низькою, наприклад, на ринку журналів, де близько 90% річного накладу виходить російською мовою. Те ж саме можна сказати про Інтернет, бізнес-спільноту, індустрію розваг і т.д. В результаті, за паритетної чисельності мовно-практикуючих спільнот (63% на 63%), за істотної переваги тих, хто рідною вважає українську мову (приблизно 67%), реальна присутність у більшості сфер є нижчою 50%. З такими статистичними висновками доволі дивно говорити про якусь дискримінацію російської мови в Україні, є значно більше підстав говорити про дискримінацію української мови та україномовних. Це моя суб’єктивна думка, тому що соціологія показує, що в Україні є російськомовні громадяни, які вважають, що дискримінуються їхні права, є україномовні громадяни, які вважають, що дискримінуються їхні, але переважна більшість і тих, і інших вважає, що в Україні в цілому нормально задовольняються мовні потреби, тобто немає підстав говорити про дискримінацію.

    Я аналізував масив громадян, які все-таки вважають, що в Україні є певна дискримінація тієї чи іншої мови, звідси випливає висновок, що це не реальне відчуття людей. Скажімо, людина живе в Донецькій області, вона не відчуває дискримінацію, але їй здається, що десь в західній Україні за мовною ознакою когось дискримінують. І навпаки - людина живе на Галичині, але вона каже, що дискримінуються права україномовних громадян, тому що вона думає про Крим і Донбас. Але на загал у людей немає відчуття взаємної дискримінації мовних спільнот. Саме тому переважна кількість громадян не вважає мовне питання актуальним.

    Перед будь-якими виборами соціологи просять оцінити виборця пріоритетність вирішення тих чи інших суспільних проблем. Під час дослідження Всеукраїнської соціологічної служби у грудні 2009 року людей просили назвати 25 найбільш важливих питань, вирішення яких вони очікують від кандидатів у Президенти. Лише 7% громадян України зараховують мовне питання, а саме проблему державного статусу російської мови, до числа 25 основних життєвих проблем, що їх непокоять. Навіть в Криму й на Донбасі це питання не належить до найпріоритетніших. Однак, питання проблеми російської мови, попри очевидну не пріоритетність, стало символічно знаковим при визначенні позиції виборців щодо політичних сил.

    Низка озвучених Партією регіонів ініціатив, в тому числі і законопроект Єфремова, кладуть в основу мовної політики принцип, що все має визначити ринок. Зважаючи на низку обставин, українська мова як комунікативне соціальне явище є слабшою за російську, її стартові позиції для ринкової конкуренції є значно гіршими. Якщо все визначатиме ринок, то він однозначно зробить свій вибір на користь більш потужного засобу масової комунікації, яким є російська мова, хоча б через те, що рівень володіння російською мовою є на 10-15% вищим, ніж рівень володіння українською мовою. Узаконити за таких умов державний статус російської мови означає винести вирок українській мові не як лінгвістичному явищу, а як інструменту масової комунікації. Якщо для нової влади українська мова є цінністю, хоча б не меншою, ніж російська, то будь-який закон, який би вносила Партія регіонів, мав би захистити українську мову відповідними квотами на телебаченні, радіомовленні, в друкованих засобах масової інформації і кінопрокаті.

    Існує міф, що громадяни України не мають право спілкуватися державою мовою, якою б їм хотілося, що держава нав’язує їм українську мову в якості головної. Є соціологічне дослідження, в якому ставилося питання, якою мовою громадяни здебільшого звертаються до органів влади, і якою мовою їм влада відповідає. Лише 40,5% громадян звертаються до чиновників переважно українською мовою, 39% – переважно російською, 16,4% – обома мовами в залежності від обставин. Держава в особі чиновників зазвичай відповідає: 37% – переважно українською мовою, 32,5% – переважно російською, 26,8% – обома мовами. Тобто далеко не кожний громадянин, який звернувся до державних органів українською мовою, може розраховувати на відповідь українською. На Сході та Півдні в спілкуванні громадян із державою з дуже великою перевагою домінує російська мова.

    Освіта – це єдина сфера громадського життя, де в навчальному процесі дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів переважає українська мова, причому на рівні 80%. Але це перевага української мови в навчальному процесі не означає її домінування в освіті як публічній сфері, позаяк у виховному процесі є не тільки уроки, а й перерви, позаурочне і позакласне спілкування, яке ніяк не регламентується, там поширеним є вживання російської мови.

    Що стосується телевізійного мовлення, в Мовному балансі наводяться офіційні дані Нацрали на користь української мови, але результати моніторингу Нацради не віддзеркалюють реальної присутності української мови на телебаченні, оскільки методологія має низку винятків та погрішностей, через які кінцевий результат виглядає доволі умовним, а чисельний показник україномовності – завищеним. Тому в лютому місяці експертна група, яка працювала над Мовним балансом-2, здійснила контрольний разовий замір, в якому титровані українським текстом російськомовні програми вважались такими, якими вони є за звучанням – російськомовними. До моніторингу були включені 12 телеканалів, які мали на момент проведення найбільшу долю аудиторії: «Інтер», «1+1», «ICTV», «СТБ», «Новий», «Перший національний» (включаючи ТРК «ЕРА»), «Пєрвий» (Росія), «5-й канал», «НТН», «К-1», «ТЕТ» та ТРК «Україна». Дослідження проводилося протягом двох днів – 24.02.2010 («ТЕТ», «1+1», «Інтер», ТРК «Україна», «ICTV», «НТН») та 25.02.2010 («5-й канал», «Пєрвий» (Росія), «Перший національний», «Новий», «К-1», «СТБ»), і охоплювало вечірній прайм-тайм (з 17-00 до 24-00). Отже, у відсотковому співвідношенні української та російської мов у телевізійному ефірі, враховуючи рекламу, 55,6% трансляцій ведуться українською мовою, 44,3% – російською. Якщо рекламу не враховувати, то співвідношення суттєво змінюється: українська мова – 41,4%, російська – 58,6%. Причому деякі телеканали мали показники української мови на момент заміру в прайм-таймі 20-25%, був навіть один телеканал, який примудрився долю української мови показати на рівні 8% без урахування реклами.

    Але ми повинні мати на увазі, що сьогодні люди дивляться не тільки українські телеканали. Широке розповсюдження мають кабельні мережі з колосальним доступом до російських телеканалів. У нас є близько 4 мільйонів супутникових «тарілок» в країні, де так само доступне російськомовне телебачення. Тому якщо подивитися на доступні українцям телеканали, то там так само домінує російська мова. Хоча якщо оцінювати сегмент українських телеканалів, то тут можна говорити про певний паритет української та російської мови.

    Дуже резонансною стала ситуація в кіно-театральному прокаті. Склався міф, що в Україні можна дивитися кіно тільки української мовою. Кіно у нас можна дивитися не тільки в кінотеатрах і по телебаченню, є розвинений ємний ринок домашнього відео. Нам не вдалося отримати конкретні цифри, але визначаючи емпіричним шляхом поширеність мов на носіях для домашнього кіноперегляду у будь-якій точці продажу, можна встановити повне домінування російської мови.

    На телеканалах, за даними Нацради за 2008 рік, ситуація виглядала більш-менш паритетною з точки зору трансляції фільмів українсько та російсько мовами.

    Що стосується кіно-театрального прокату, то за 2008-2009 рр., майже 30% фільмокопій в Україні було показано в кінотеатрах російською мовою звучання, 70% - українською. Склалася ситуація, коли українською мовою показували фільми західного виробництва, що викликало багато нарікань з боку деяких політиків, а 30% фільмокопій – це фільми російського виробництва. Тому був вибір або дивитися україномовний фільм західного виробництва, або російський фільм російською мовою звучання, на них лише накладалися субтитри. Тому нема підстав стверджувати про цілковиту україномовність вітчизняного кінопрокату.

    У сукупному річному накладі всіх газет частка російськомовних становила 67% (на 3% вище, ніж у 2005 році), а україномовних – лише 29% (на 2% менше щодо 2005 р.). Причому за 15 років частка україномовного щорічного накладу газет скоротилася з 50% в 1995 р. до 32% в 2009 р., а російськомовного – зросла з 45% в 1995 р. до 68% в 2009 р. Що стосується ринку глянцевих журналів тощо, то маємо у річному накладі 90% російськомовних і 10% - україномовних.

    Більша частина книжок в Україні друкується українською мовою, але там є великий сегмент неринкової книги – це друк підручників, який за собою підтягує вгору показники української мови. Але ми всі знаємо, що Україна абсолютно відкрита як для легального, так і для контрабандного експорту російськомовної книжки, і в основному вона робить погоду в українських книгарнях та книжкових ринках. Керівник Асоціації книговидавців Олександр Афонін люб’язно оцінив ситуацію на ринку, і виходить приблизно так, що на 9 книжок російською мовою припадає 1 книжка українською.

    В законопроекті про мови написано «більшість громадян України спілкуються російською мовою». Прокоментуйте сам термін «більшість», чи не є це маніпулюванням?

    Олег Медведєв: Тут словесна казуїстика, звичайно, є маніпуляція фактами. В Україні по 63% людей, так чи інакше, практикують і українську, і російську мови. Можна сказати, що це більшість, але є така ж більшість, яка практикує українську мову. Звичайно, більшість людей вміє говорити російською мовою, говорить, знає і т.д., але в законопроекті в це формулювання вкладено такий підтекст, мовляв, Україна є російськомовною країною. Це неправда. Більше того, в законі двомовність подається як велика цінність, але дух і буква закону полягає в тому, що цей законопроект направлений не на утримання двомовної країни, а на побудову одномовної. Автори законопроекту – це симпатики «Русского мира», які знають, на які кнопки треба натиснути, щоб вимкнути кнопку української мови. Закон прописаний так, що він фактично вивільняє Україну від української мови.

    Що таке «вільне володіння мовою»?

    Олег Медведєв: В соціологічних опитуваннях задавали питання, чи вільно громадяни володіють мовою, тобто «без труднощів читають, пишуть, говорять». Російською мовою вільно володіють 86,4%, натомість українською - 76,8% опитаних. Як на мене, то для української мови це дуже високий показник, враховуючи історію питання і те, що протягом кількох десятиліть українська мова в Україні була необов’язковою не те, що для вжитку, а навіть для вивчення в середніх школах.

    Прокоментуйте статтю 11 законопроекту «Мова актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування»: акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються українською і російською мовами. І в Тернополі також?

    Олег Медведєв: Це питання до якості закону. Ця норма, очевидно, стосується центральних органів державної влади і полягає в тому, що закон безпосередньо ухвалюється українською мовою, а потім відбувається процедура його офіційного перекладу російською, щоб його міг почитати Микола Янович Азаров та інші посадовці, які не володіють українською мовою, і та частина наших співвітчизників, яка української мови не знає і знати не хоче.

    Ви говорите, що мовне питання стоїть не на першому місці для українців. Водночас воно розігрується на кожних виборах. Як це пояснити?

    Олег Медведєв: Я пояснюю це підсвідомістю, це певний код цінностей, через які люди розпізнають близьких чи далеких від них кандидатів. Такий парадокс, будь-яка соціологія показує його незначущість і неактуальність, але воно постає на кожних виборах. І зараз воно знову постало за півтори місяці до місцевих виборів, коли стало очевидним що валяться всі передвиборчі обіцянки Партії регіонів, пов’язані з соціальною сферою. Тому логіка появи цього законопроекту саме зараз викликана тим, що Партії регіонів треба відволікти увагу виборця від соціально-економічних питань до політико-ідеологічних. Так було завжди перед виборами, але зараз ситуація відрізняється тим, що в принципі цей закон може бути реально ухвалений.

    Для того, щоб встановити мовний баланс, які мають бути україномовні квоти на телебаченні, який відсоток україномовних книжок має бути на ринку?

    Олег Медведєв: Мені б хотілося 100%, але щоб не казали, що я русофоб і противник російської мови, пропоную не по-братському, а по-чесному - хай буде 50/50. Якби ми вийшли на такі параметри, це було б великим досягненням для зміцнення української мови.

    Дуже важко всюди встановити квоти, бо ми можемо дійти до абсурдної ситуації, яка склалася в Бельгії, де все вимірюється з секундоміром, хто, якою мовою і що сказав. Я не сподіваюся навіть в найоптимістичних уявах, щоб нинішня влада ввела якісь додаткові квоти. Єдине, що можна було б зробити, – це зафіксувати той статус-кво, яких є зараз. На сьогодні немає ніяких квот на ринку журналів і газет, зате є певні квоти на телебаченні і на радіо.

    Чинний Закон «Про мови» також робить багато реверансів на користь російської мови, його логіка полягає в тому, що державна мова у нас українська, але хто не може або просто не хоче, можна користуватися російською мовою чи іншою. Законопроект, який вніс Єфремов зі своїми товаришами, небезпечний не сам по собі, а своїми прикінцевими положеннями, де зупиняється дія низки інших законодавчих норм, які є в інших законах – це Закон «Про телебачення та радіомовлення», «Про рекламу» і т.д. В прикінцевих положеннях вони вбивають будь-які навіть найневинніші форми державної підтримки української мови. Тому норма про те, що українська мова є державною, виглядає просто знущанням. Як на мене, краще б Партія регіонів відверто пішла на проголошення російської мови другою державною, але при цьому передбачила б механізми захисту інтересів україномовних громадян і української мови. Вони обіцяли російську мову зробити другою державною, а насправді другою державною роблять українську.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ