Нова стратегія російської агентури у Польщі
Останні кілька років у всіх сферах життя Польщі помітна активізація проросійської агентури впливу. Головним об’єктом атак стали польсько-українські відносини. Про ці явища та осіб, що відстоюють у різні способи інтереси «імперії», щоразу більше стає відомо завдяки роботі аналітиків, у тому числі з польського громадського сектора…
Саме останніми вже зібрано значний пласт інформації, розвінчано не одного героя «невидимого фронту Кремля» у Польщі. Частина публікацій також показала значно ширший європейський контекст дій Росії – функціонування в країнах ЄС проросійських організацій, think tanks, медіа, бізнесу не лише у Польщі, а й у таких ключових країнах, як Франція і Німеччина.
Із найбільш відомих напрацювань у польському сегменті громадських розслідувань слід відзначити роботу на FB Fanpage групи Rosyjska V Kolumnа w Polsce, з якою асоціюється особа Марчина Рея (Marcin Rey).
Рей – перекладач з емігрантським досвідом життя у Франції, вже встиг набути слави в медіа-просторі тим, що став серед іншого предметом провокацій й атак з боку проросійських сил у Польщі. Для прикладу – нещодавно в місці його проживання з’явилися летючки, в яких його звинувачено у педофілії. Іншим прийомом, який має його дискредитувати у польському суспільстві, є звинувачення в тому, що він... єврей.
Зараз проросійська агентура у Польщі різних сортів вдалася до інших форм елімінування людей, які висвітлюють їхні дії. Приміром, на цього ж Рея відомий своїми антиукраїнськими та антилитовськими статтями портал kresy.pl подав позов до суду. Так, 30 серпня у районному суді Варшави відбувся перший судовий розгляд за позовом польських «друзів Росії» проти Марчина Рея. До того ж не припиняється агресивна кампанія проти нього в інтернеті.
Також на судовий шлях проти іншого відомого дослідника політичних інтересів Росії в Європі, насамперед у Польщі, – Казімежа Вуйцицького – виступив метр і майстер антиукраїнської тотальної пропаганди ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський. На цю постать слід звернути особливу увагу. У контексті дій української прокуратури проти відомого агента Кремля Вадима Колесніченка (також свого часу дуже активного на «польському історичному фронті») варто нагадати, чим відомий ксьондз й водночас блогер прославився у тематиці українсько-польських відносин через вельми широкий контекст своєї діяльності.
Протягом майже 20 років Ісакович-Залеський, священик вірменського походження, коріння якого походять з території Західної України (яку поляки називають кресами), у різний спосіб дискредитує сучасну Україну, впливає на польський політикум, громадську думку, ЗМІ тощо. Одним з головних його рупорів є його власний блог isakowicz.pl. Він видає також книги, дописує в медіа, дає численні інтерв’ю.
Протягом багатьох років Ісакович-Залеський тісно співпрацював з Колесніченком, був, між іншим, учасником скандальної київської прес-конференції 1 квітня 2010 р. Тоді увагу польських медіа привернув такий факт – на прес-конференції праворуч від Ісаковича-Залеського сидів колишній офіцер КДБ, а нині київський юрист Жорж Дигас, який у СРСР був борцем із дисидентами. Останнім часом Дигас став активістом ветеранських організацій колишніх спецслужб. Його прізвище зустрічається у видаваному в Москві альманаху «Лубянка», який здебільшого займається прославлянням роботи спецслужб СРСР та сучасної Росії. Дигас – член КПУ, махровий сталініст, на що свого часу звернуло увагу польське видання Gazeta Wyborcza.
Серед іншого Дигас у 2005 році брав участь у конференції в Софії, яку організували болгарські комуністи і на яку було запрошено представників комуністичного руху з інших країн.
Хто цікавиться українсько-польськими відносинами, той легко розуміє, в чому річ, чому згадуваний священик вирішив нині захищати своє ім’я. Ісакович-Залеський – одна з найефективніших персон антиукраїнського інформаційного фронту у Польщі. Він не лише став лідером т. зв. кресових організацій, а й був негласним консультантом волинської резолюції Сейму від 22 липня 2016 р. (він співпрацював з депутатом Міхалом Дворчиком, автором і референтом документу, водночас головою міжпарламентської польсько-української групи).
Він активно контактує з політиками як нині правлячої партії Польщі «Право і справедливість» (ПіС), так і опозиційної «Кукіз15» (Kukiz15). За часів попередньої коаліції «Громадянська платформа – Польська селянська партія» він тісно співпрацював з політиками останньої (PSL – Polskie Stronnictwo Ludowe), які «підігрівали» з 2000-х років волинську тему (звідти й ішли проекти постанов Сейму, постанови місцевих сеймиків, побудова пам’ятників тощо). Впродовж цих років не було події громадського чи політичного характеру, яку б Ісакович-Залеський не використав для боротьби проти України. Переважно його риторика базується на історичному підґрунті з часів Другої світової війни, а основне опудало, яким він лякає польське суспільство, – бандерівці. З його подачі бандерівцем був не лише колишній президент Віктор Ющенко, а й Юлія Тимошенко. Він, до речі, нещадно атакував і постать митрополита Андрія Шептицького, й сучасну греко-католицьку церкву, як у Польщі, так і в Україні.
Ісаковича-Залеського боялись і особливо зараз бояться всі політики від правого до лівого крила, намагаючись якимось чином із ним домовитися. На підтвердження цієї тези варто згадати, що ще у 2009 році його приймав покійний Лех Качиньський, сподіваючись на певні домовленості. На нинішньому політичному етапі, в період тотальної «таблоїдизації» історії, ніяк не можна легковажно ставитися до впливу цієї персони на польське суспільство.
В чому сила цієї людини? Ісакович-Залеський прославився ще до 1989 року як жертва комуністичних служб, він, треба визнати, – надактивна і плодовита постать, постійно знаходить підтримку громадських організацій, політиків, самоврядників. Він активно роз’їжджає країною, працює з польською діаспорою в Європі та США, вміло використовує патріотичну риторику, польський націоналізм і національні травми поляків.
Ісакович-Залеський має певний авторитет і в середовищі вірменських організацій за кордоном, зокрема й у вірменській діаспорі Росії, в якій проглядається симпатія до політики Путіна. Тому його нинішня атака на прибічника українсько-польського примирення, історика Казімежа Вуйцицького, жодним чином не дивує. Вуйцицький багато років працює на реальне примирення, намагається доносити до відома поляків маловідомі факти з історії України, висвітлювати виважену точка зору, що контрастує із націоналістичними гаслами. Він – людина доволі авторитетна, медійна. Його блог користується увагою аналітиків та журналістів.
25 січня 2016 р. Вуйцицький в ефірі польського громадського радіо (III Програмі) прямим текстом виказав те, що бояться сказати інші (хоч і подібно думають). Він ствердив, що дії Ісаковича-Залеського в українсько-польських відносинах – це не що інше, як агентурна робота на користь Росії. Коли б це сказав політик, все б закінчилося, скоріш за все, агресивною відповіддю з боку ксьондза на його блозі. Проте це висловлювання пролунало з вуст у минулому радника першого некомуністичного прем’єр-міністра Польщі Тадеуша Мазовецького, університетського викладача, автора багатьох публікацій на тему польсько-німецького примирення, людини з активної до 1989 р. антикомуністичної опозиції та ЗМІ. Тому згодом все виглядало так, що раптом надійшла команда на кшталт «закрити йому рота». Ключове питання: команда від кого? Кому вигідно? Відповідь на поверхні. Як наслідок – наразі маємо дії варшавської прокуратури та суду.
Подібні дії – заяви до прокуратури і позови до суду – розпочали й інші любителі могутності Росії, особи, добре відомі за розслідуваннями вказаного вище порталу «Російська V колона» (Rosyjska V Kolumna). Ідеться про Анджея Запаловського та Мирослава Майковського.
Вони обидва є ангажованими особами, що із великим натхненням працюють на фронті боротьби з «українським націоналізмом». Перший відомий тим, що співпрацює з праворадикальними та антиєвропейськими партіями та з певного моменту партією «Зміна» (Zmiana) Матеуша Піскорського, дає розлогі коментарі російському порталу Sputnik, який має польськомовну версію, публікується у щоденній антиукраїнській газеті Nasz Dziennik. Як науковець видає товсті книги, в яких головні тези є доволі передбачуваними: «Україна – сезонна держава, усім треба враховувати інтереси Росії, основна загроза для Польщі – український націоналізм, нищення українських могил на території Польщі є провокаціями української СБУ…»
Натомість Майковський став відомим більшості поляків як організатор реконструкції Волинської різанини у 2013 р. в містечку Радимно у підкарпатському воєводстві. Проте він ще більш відомий як активіст парамілітарних структур. Має доволі тісні контакти з російськими рекострукторами. Їздив, між іншим, у 2014 р. на зустріч реконструкторів до Росії, демонстрував російському ТБ могили УПА на Підкарпатті. До речі, частину з них було незабаром знищено невідомими, а інформація про це одразу з’явилася на сайті Novorossia Today…
Обидва герої опосередковано засвітилися також під час організації провокацій 26 червня 2016 р. у місті Перемишль, коли молодики крайньоправих переконань та футбольні фанати здійснили напад на українську релігійну ходу. Після цих подій Майковський погрожував подати до суду на Святослава Шеремету – державного секретаря Міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій, який саме Майковського звинуватив в інспірації перемишльських провокацій.
Проте значення Майковського не лише в тому, що він наразі вже зробив, а в тому, що він має пряме відношення до системи територіальної самооборони Польщі. Система добровольчої територіальної оборони (Obrony Terytorialnej) зараз будується у різних регіонах Польщі за сприяння міністерства національної оборони і особисто міністра Антонія Мацеревича. Отже, в рамках даного проекту можуть відбутися процеси, внаслідок яких антиукраїнські і водночас проросійські осередки, діючи у прикордонних з Україною регіонах, матимуть доступ до зброї, фінансів, логістики Міноборони…
Отже, активність бійців проросійського невидимого фронту у Польщі протягом останніх двох років різко зростає. Роками на неї легковажно не звертали уваги під соусом патріотизму та відстоювання правди про минуле поляків на т.зв. кресових територіях. Цю активність з різних мотивів підтримували (чи закривали на неї очі) польські політики, органи правопорядку, ієрархії католицької церкви, місцевого самоврядування, громадські діячі тощо. Для прикладу – Ісакович-Залеський окрім роботи на Росію (або в її контексті) займається брутальною політично заангажованою пропагандою, розпалюванням ворожнечі, розхитуванням «польського політичного човна». Тим самим (лише у дещо інший спосіб та в інших масштабах) займаються Запаловський, Майковський та багато інших «діячів».
Масштабів однієї публікації не вистачить, аби продемонструвати всю палітру їхньої діяльності на шкоду Польщі, ЄС, відносинам між Польщею та Україною… Відсутність реакції польської держави відверто дивує. На тлі її бездіяльності ми стаємо свідками зухвалого наступу російської агентури. З її подачі пішли судові позови. Надалі не слід виключати допитів, затримок чи зняття публікацій. Все це відбувається у гарячий час чергового сплеску провокацій у Криму, ескалації на сході України, активізації російської агентури в інших країнах ЄС та США. Чи не настав час Польщі та Україні спільно вдарити у дзвони?
Семен Бойко, Польща, спеціально для Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Читайте також:
Коментарі — 0