Чи є нейтралітет виходом для України?

У грудні 2016 року, у день річниці підписання Будапештського меморандуму, Інститут світової політики оприлюднив дослідження «Безпека перехідного періоду. Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами». Одна з п’яти безпекових моделей, проаналізованих у дослідженні, – озброєний нейтралітет. У зв’язку з поновленням інтересу до тематики можливого набуття Україною нейтрального статусу Інститут світової політики пропонує основні висновки щодо наслідків реалізації саме такої моделі безпеки.

1. Відсутність гарантії дотримання гіпотетичного нейтрального статусу України з боку Росії.

Враховуючи численні порушення двосторонніх і багатосторонніх зобов’язань щодо України з боку РФ, у нинішніх умовах гіпотетичне проголошення Україною нейтралітету має усі шанси повторити долю Будапештського меморандуму. Нейтральний статус України дозволить Росії уникнути відповідальності за агресію, повернути доступ до західних ресурсів, зменшить увагу Заходу до проблематики України, а отже, створить умови для відновлення агресивних дій.

2. Проголошення нейтрального статусу не має широкої підтримки населення.

Соціологічні опитування свідчать, що опцію проголошення нейтрального/позаблокового статусу України підтримує до 25% респондентів. Таким чином, проголошення нейтрального статусу українською владою може викликати не лише розкол всередині суспільства, а й внутрішньополітичну кризу. Це, у свою чергу, не посилить, а підірве національну безпеку України.

3. Позаблоковість (гібридний статус, який накладає обмеження, властиві нейтралітету, однак не надає безпекових гарантій, характерних для нейтральних держав) не запобігла російській агресії проти України.

Протягом 2010–2014 років Україна проводила політику позаблоковості – в односторонньому порядку відмовившись від права вільно обирати військово-політичні союзи (що було вимогою Кремля), при цьому не маючи від провідних регіональних і глобальних гравців гарантій, які властиві нейтралітету. Понад те, Кремль зберіг легітимізовані важелі впливу на Україну у формі пролонгації присутності Чорноморського флоту в Криму (що було б неможливо у разі нейтрального статусу України, який вимагав би виведення всіх іноземних військових частин з її території). Разом ці фактори не запобігли агресії РФ, а створили ще більш сприятливі умови для неї.

Таким чином, ідея про те, що проголошення нейтрального статусу і відмова від євроатлантичної інтеграції з боку України зможе задовольнити РФ і приведе до припинення нею агресивної політики, є неправильним трактуванням причинно-наслідкових зв’язків російської агресії проти України.

4. Проголошення нейтрального статусу не приведе до припинення російської агресії і відновлення територіальної цілісності України.

Росія прагне домогтися не лише гарантованої неучасті України у військово-політичних організаціях, а перш за все отримати відповідний рівень контролю над процесами, що пов’язані з Україною. Тому Кремль цікавлять передусім реальні механізми гарантування цього статусу, а саме: збереження де-факто чи де-юре контролю над окупованим Кримом і ОРДЛО, а через них над рештою України. Тому сценарій «територіальна цілісність в обмін на нейтральний статус» (за прикладом австрійської Декларації про нейтралітет 1955 року) є малоймовірним.

Також слід мати на увазі, що у лютому 2014 року Кремль вичерпав усі невоєнні інструменти впливу на офіційний Київ і перейшов до воєнної агресії як форми збереження контролю над Україною. У таких умовах відбувається подальша мілітаризація зовнішньої політики РФ, підтвердженням чого є створення протягом 2014–2017 років військової інфраструктури на кордонах із Україною, разом із мілітаризацією анексованого Криму і окупованих частин Донецької і Луганської областей. Як наслідок, Кремль і надалі буде змушений покладатися виключно на загрозу чи застосування військової сили як основний інструмент впливу на Україну.

Окрім того, приклад Молдови підтверджує, що постійний нейтралітет не допоможе ані відвернути, ані ліквідувати наслідки агресивних дій Росії. Молдова в однобічному порядку не просто заявила про постійний нейтралітет, а й закріпила це положення у власній конституції з метою мотивувати Росію вивести свої війська і озброєння з Придністров’я. Кремль, однак, продовжує фактично порушувати територіальну цілісність і суверенітет Молдови.

5. Нейтральний статус означає неможливість отримувати зовнішню допомогу на оборонні потреби.

До прикладу, Україна є одним з найбільших одержувачів іноземної допомоги на оборонні потреби з боку США. За перші два роки від початку російської агресії Україна отримала від США 760 млн доларів на програми безпеки та оборони. Проголошення нейтрального статусу заблокувало б отримання Україною будь-якої допомоги і озброєнь від партнерів.

6. Історичний досвід доводить неефективність нейтрального статусу як засобу уникнення зовнішньої агресії.

Проголошення нейтрального статусу такими країнами, як Бельгія, Данія, Фінляндія, Нідерланди, Норвегія протягом Другої світової війни не допомогло їм уникнути агресії. При цьому навіть Швеція і Швейцарія були змушені модифікувати свою зовнішню політику задля її відповідності інтересам Третього рейху.

Навіть більше, із завершенням холодної війни серед нейтральних країн Європи  популярною стала політика відходу від жорсткого дотримання цього статусу і посилення взаємодії з НАТО/ЄС для протидії новим викликам у сфері безпеки. В умовах агресії РФ проти України такі країни, як Швеція і Фінляндія, значно активізували взаємодію із Північноатлантичним альянсом і США, зокрема через підписання нових угод про співпрацю і розширення сфер взаємодії. 

7. Нейтралітет як гарантія ненападу працює тільки у тому випадку, якщо нейтральна держава перебуває за межами інтересів держави-ревізіоніста.

Це підтверджує досвід Швеції і Швейцарії протягом Другої світової війни і таких країн, як Фінляндія, Австрія, Швеція, Швейцарія протягом холодної війни. При цьому Україна була і залишається  пріоритетом №1 у зовнішній політиці РФ.