Чи є життя після Томосу? Як церкви ділитимуть лаври

27 вересня ЗМІ повідомили про викрадення ікони Георгія Переможця з Києво-Печерської лаври. Але майже одразу коштовну річ дивним чином знайшли. Реліквію помітили під час спроби продажу іноземним туристам на території Верхньої Лаври.

Ікону повернули, але тепер вона потребує реставрації через недбале ставлення. У поліції кажуть, що предмет з одного з приміщень лаври викинули на вулицю, але його підібрала непричетна до злочину людина.

За кілька тижнів до цього, на початку вересня, у соцмережах з’явилися повідомлення про те, що начебто з храмового комплексу Почаївської лаври на Тернопільщині вивозять цінні речі. Депутат Почаївської міської ради Тарас Паляниця оперативно зреагував на повідомлення. «Майже цілий день пишуть та телефонують друзі і знайомі, аби дізнатися інформацію щодо вивезення майна та речей з Почаївської лаври. Сьогодні періодично їздив центром та околицями. Жодного руху габаритного транспорту не було. Все як щодня», – заспокоював він згодом громадськість у Facebook. В той же час Паляниця не заперечує, що «маючи чималі ресурси і техніку, ці дяді з бородами вже давно могли б перевезти цінне майно на расію-матушку».

Ось такі повідомлення про «викрадення» та «вивезення» не випадкові. Так вважають громадські активісти і політики. Після того, як процес надання Томосу українській церкві вийшов на фінішну пряму, саме тепер він вирішується на Синоді Вселенського патріархату, все більше людей цікавиться питанням: як і хто ділитиме майно, яким нині користуються структури УПЦ МП. А воно у більшості випадків у власності церковних громад та держави. І майно це – не тільки храми, це також ікони, церковне начиння, золото, гроші, господарські споруди. Не секрет, що єпископат УПЦ МП категорично проти передачі майна до нової помісної церкви. У Московському патріархаті публічно заявляють, що готові мобілізувати вірян для захисту своїх статків. Нещодавно намісник Свято-Успенської Почаївської лаври митрополит Володимир у зверненні до парафіян написав про загрозу розправи і попросив підтримки, не лише молитовної, а й фізичної. «Тепер не 17-й рік двадцятого століття, і не розгул жовтневої революції, однак внуки Леніна – по духу, грозять розправою, а тому захистимо свою святиню», – закликав владика московської церкви, яка тепер вважає українську Лавру своєю.

Натомість Київський патріархат заспокоює. Предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет запевняє: ніхто нічого насильно не забиратиме у Московського патріархату. Мовляв, усе відбудеться добровільно: громада сама має вирішити, куди йти зі своїм майном, а держава зі свого боку повинна правильно розпорядитися своїм майном.  

Але це аж ніяк не применшує ризику розкрадання церковних і державних цінностей, які перебувають у храмах Московського патріархату. Користуючись ситуацією, агенти Москви можуть вивезти до Росії найцінніше, як це вже траплялось, зокрема на зорі української незалежності.

Кому належать українські лаври

Єдиного власника релігійних об’єктів, якими користується Московський патріархат в Україні, не існує, як немає такої юридичної структури під назвою «Українська православна церква Московського патріархату», за якою були би закріплені релігійні споруди та інші цінності. У випадку кожної парафії мова йде про різних власників, але здебільшого це – релігійні громади, мова не про людей, а про юридично оформлені організації.

З подачі української влади з початку незалежності деякі національні святині також перейшли до користування Московського патріархату, тоді як їхнім власником залишилась держава. Саме таким чином УПЦ МП управляє усіма трьома лаврами, які є в Україні.

Успенський собор, Троїцький собор, монастирські келії, Архієрейський будинок, Дзвіниці та Надбрамний корпус Почаївської лаври дістались церкві сусідньої країни безкоштовно на 49 років

Почаївська Свято-Успенська лавра на Тернопільщині перейшла до Московського патріархату 15 років тому на умовах безкоштовної оренди. Лавру вивели з підпорядкування Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника у 2003 році розпорядженням уряду Януковича. Угода була укладена між Державним комітетом України з будівництва та архітектури (Держбудом) та «Почаївською Свято-Успенською лаврою» на 49 років – до 1 січня 2052 року.

У 2016 році Тернопільська обласна рада навіть створила тимчасову слідчу комісію, аби перевірити законність оборудки, наголошуючи, що пам’ятки архітектури комплексу Почаївської лаври були незаконно передані із спільної власності територіальних громад Кременецького району і територіальної громади м. Кременця до Держбуду. Але ані ця перевірка, ані публічні заяви громадських активістів ситуацію не змінили. Лавра досі перебуває під управлінням релігійних структур країни-агресора.

Держава тепер контролює лише п’яту частину території найдавнішого монастиря України

Києво-Печерська лавра – не менш яскравий приклад. Головну її частину передали в оренду до УПЦ МП на 50 років. Тепер найдавніший монастир України розділений на дві частини: Нижню і Верхню лаври. У липні 2013 року Кабмін за прем’єрства Миколи Азарова передав у безоплатне користування релігійній громаді Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі 79 будівель і споруд, серед яких лабіринти ближніх і дальніх печер. Уся Нижня лавра була передана в оренду на 50 років. А Верхня лавра залишається під управлінням Міністерства культури України. За різними оцінками, це всього лише 15-20% території.

Свято-Успенська Святогірська лавра, що на Донеччині, теж під Московською церквою. У 1997 році указом президента був створений парк «Святі гори», на території якого нині Святогірська лавра. 28 листопада 2003 року на сесії Донецької обласної ради було вирішено передати тоді ще Свято-Успенському Святогірському монастирю храмові, житлові, господарські та інші будівлі, що були у віданні Святогірського державного архітектурно-історичного заповідника. Акт передачі відбувся у грудні 2003 року. Вже наступного року Синод УПЦ МП надав монастирю статус лаври. У 2010-му з території парку «Святі гори» було вилучено 3,5 гектара земель для подальшого надання їх у постійне користування Святогірській лаврі для відновлення її культових споруд. У квітні того ж року Донецька облрада вирішила після реконструкції «Готельного корпусу №10», «що перебуває на балансі комунального закладу «Державний історико-архітектурний заповідник у Святогорську», передати його із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що в управлінні облради, у власність Свято-Успенської Святогорської лаври», про що свідчить рішення облради №5/27-865 від 15.04.2010. Натомість ані в указах президента про створення, а також про розширення території парку «Святі гори», ані в рішеннях уряду не йдеться про передачу якихось територій парку у власність релігійній громаді Святогірської лаври.

Слід одразу сказати, що надання Томосу єдиній українській православній церкві не буде юридичною підставою для повернення майна УПЦ МП державі або автоматичної передачі його цій новій церкві. Проте саме держава може вплинути на цей процес, адже саме вона віддавала ці активи в управління структурам УПЦ МП. Рішення попередніх урядів може скасувати уряд нинішній, якщо виявить порушення у діях попередників. Але з великою ймовірністю, якщо таке рішення й буде ухвалене, релігійна організація, інтереси якої постраждають, оскаржуватиме це рішення у судах.

Кому належать церкви Московського патріархату

Якщо ж говорити загалом про християнські храми усіх конфесій, в Україні у більшості випадків вони належать релігійним громадам (парафіям). Вони також можуть бути у власності держави, якщо це архітектурні пам’ятки.

Окрім того в Україні є приватні культові споруди. Зокрема, 11 чиновників, суддів і депутатів внесли в свої електронні декларації церкви, каплиці і навіть один монастир. Серед приватних є церкви і каплички УПЦ КП, католицькі храми, а також храми УПЦ МП. Наприклад, народний депутат Михайло Папієв задекларував каплицю площею 28 кв. м, суддя Верховного суду Микола Лагнюк – каплицю площею 16 кв. м. Попри думку релігійної громади, рішення про передачу приватного майна тій чи іншій Церкві ухвалити вона не зможе. Це прерогатива конкретних власників храмів.

Якщо будівля церкви перебуває у приватній власності, то і все майно, яке є у храмі, належить приватному власнику. Воно не може бути передане державі, навіть якщо становить державну цінність. Тобто ставлення держави до таких артефактів як ікони, церковне золото чи інших церковних предметів є таким самим, як і до власності приватних колекцій. Якщо предмети становлять для держави цінність, то вона може не дозволити їх вивезення за кордон.

Якщо ж власником храму є релігійна громада, то і церковне начиння належить їй. «І наш храм і все, що у храмі, належить нашій парафії Святителя Петра Могили», – підтверджує «Главкому» настоятель Храму ікони Божої Матері «Пом’якшення злих сердець» УПЦ МП отець Іоанн (Тронько).

Москва не претендує на майно українських церков?

РПЦ обіцяв Україні: ніяких майнових претензій" width="1520" height="1143" />Попередній предстоятель РПЦ обіцяв Україні: ніяких майнових претензій

У грудні 1993 року патріарх РПЦ Олексій надіслав листа тогочасному міністру юстиції України Василеві Онопенку. Предстоятель Російської церкви визнав: «Московський патріархат не має ніяких претензій на будь-яке рухоме чи нерухоме церковне майно Української православної церкви».

Московський патріархат полюбляє наводити цей факт як аргумент проти створення помісної церкви. Мовляв, навіщо вам нова церква, вона провокуватиме майбутні конфлікти за храми. Чого вам ще треба, в Україні уже є своя, незалежна канонічна православна церква (УПЦ МП). «Томос – це буде обмеження нашої свободи, яку ми сьогодні маємо. Нам цього не потрібно… У нас все є, незалежність, самостійність, є усі атрибути вільного життя, які потрібні нам для нашого церковного успішного духовного служіння людям», – про це через 25 років говорить і глава УПЦ МП митрополит Онуфрій. Але він забуває важливі деталі. У пункті 3 розділу 1 статуту УПЦ МП ідеться про те, що УПЦ МП з’єднана з помісними православними церквами «через Руську православну церкву». А у главі 10 статуту йдеться про те, що УПЦ МП є церквою «з правами широкої автономії», але не незалежною. Статут церкви Московського патріархату в Україні, наприклад, має обов’язково схвалюватися патріархом Московським.

Як порахувати державні цінності в храмах Московського патріархату

У держави наразі немає інформації про повний перелік державних цінностей, які перебувають у користуванні Московського патріархату. Нещодавно Міністерство культури нарешті нібито збиралося зайнятися цим, але перше ж повідомлення спричинило скандал. Наприкінці вересня прес-служба УПЦ МП розповсюдила листа гендиректора заповідника «Глухів» Ірини Мошик до голови місцевої Спасо-Преображенської громади УПЦ МП у Глухові, протоієрея Олексія Родіонова з проханням оглянути церковне майно, аби визначити його історико-культурну цінність. Для проведення обліку і реєстрації історично-культурних цінностей заповідник мав створити комісію.

В листі також ішлося про те, що заповідник просто виконує волю Мінкульту. Але за кілька днів в уряді спростували інформацію, що держава почала проводити облік державного майна у храмах МП, зокрема у Глухові. В коментарі «Главкому» керівник заповідника «Глухів» Ірина Мошик була небагатослівною. За її словами, заповідник так і не створив комісію, оскільки «зверху заборонили». «Нам сказали, що це не у наших повноваженнях. Відповідальний за такі речі – начальник управління Міністерства культури, яке опікується саме заповідниками», – пояснила вона. «Це питання вивчають в  управлінні історичної спадщини міністерства, музейне управління, а також відділ переміщення культурних цінностей», – уточнив «Главкому» очільник Департаменту у справах релігій та національності Міністерства культури Андрій Юраш.

Тоді як держава таки шукає шляхи як, не порушуючи закон, отримати контроль над об’єктами, які сама передала в оренду церкві країни, з якою тепер іде війна. Наприклад, на сайті Міністерства культури з 10 вересня зареєстрована петиція з вимогою скасувати розпорядження Кабміну про передачу в безоплатне користування УПЦ МП будівель і споруд. З необхідних 25 тисяч підписів на цей момент зібрано трохи більше 3 тисяч.

Як церкви Московського патріархату переходитимуть до єдиної церкви

Якщо релігійна громада, а це не зареєстрована організація зі своїм статутом, вирішить вийти з одного патріархату і увійти до іншого, то й майно, яким вона володіє, перейде у помісну церкву. З іншого боку, ситуація може виглядати складніше, коли частина церковної громади вирішить піти, а частина – залишитись. І тут простих рішень немає.

Спасо-Преображенський собор, намісником якого є митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський УПЦ МП Олександр (Драбинко), керується так званою «десяткою». Тобто 10 людей, які є його засновниками, про що говорить статут цієї  релігійної організації. «Саме вони збираються і ухвалюють рішення про, наприклад, зміну юрисдикції. У нас у церковних громадах (парафіях) немає фіксованого членства, тому невідомо, як саме думка звичайних людей має впливати на рішення», - визнає владика Олександр. За його словами, саме держава має випрацювати юридичну схему, де б роз’яснила парафіям алгоритм дій, аби священики і парафіяни знали свої права і обов’язки. «Відсутність роз’яснень може призвести до конфліктів і дестабілізації у державі», – вважає архієрей Московського патріархату.

Натомість представник Мінкульту Андрій Юраш переконаний: такі «десятки» не можуть визначати долю храму. «Десятка» є виконавчим органом, вона просто керує, як парламент в країні, є репрезентантом громади. Сама громада має ухвалювати рішення про, наприклад, зміну юрисдикції», – пояснює чиновник у коментарі «Главкому». Юраш посилається на статтю 8 Закону «Про свободу совісті і релігійні організації», яка  визначає релігійну організацію як об’єднання вірян з метою спільного задоволення релігійних потреб. Мовляв, навіть це формулювання пояснює, хто є членами громади навіть без фіксованого членства. Хоча він і визнає існування законодавчої прогалини в тому, як саме громада має юридично оформити свій вплив.

Розгорівся конфлікт між Українською православною церквою Московського партіархату і Української греко-католицькою церквою за право володіти Благовіщенським храмом в місті Коломия (Фото: Facebook Микола Мединський)

Зараз в разі потреби церковна громада організовує збори і під протокол його учасниками ухвалюються рішення. Але проблема чіткої фіксації, хто є членом громади, а хто ні – залишається.

За словами Андрія Юраша, виправити ситуацію міг би проект внесення змін до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо зміни релігійними громадами підлеглості). Законопроект визначає, що виконавчий керівний орган у релігійній громаді має посвідчити участь тієї чи іншої людини у житті конкретної парафії. Іншими словами, такий облік в разі проведення зборів парафіян дасть можливість уникнути провокацій. У законопроекті ідеться і про те, що позиція громади визначатиметься звичайною більшістю під час зборів.

Проте зараз у Міністерстві культури занепокоєні статутами релігійних організацій, багато яких можуть не відповідати українським законам, адже ці документи писались на догоду «десятці», «двадцятці» верхівки кожної конкретної церкви. У разі початку процесу зміни юрисдикції храму чи переходу громади до іншої парафії це може бути підставою для маніпуляцій з боку настоятелів храмів. Особливо, якщо думка громади щодо подальшої долі не є одностайною.

У Міністерстві також повідомили, що за останні чотири роки було близько 250 випадків, коли громади змінювали свою підпорядкованість. У більшості випадків все відбулося «безболісно». Суттєві питання виникали лише у випадках, коли у суперечці була хитка більшість.

Згаданий вище законопроект лежить у парламенті з 2016 року, не розглянутий навіть у першому читанні, хоча профільний комітет з питань культури і духовності його підтримав. Андрій Юраш припускає, що надання Томосу може прискорити процес ухвалення.

Михайло Глуховський, «Главком»