Перша парламентська інтрига 2017 року: як влада рятуватиме від зникнення групу «Воля народу»
Парламентські новорічні канікули група «Воля народу» провела в підвішеному стані. Після того, як із цього формування ще 6 грудня вийшов Віктор Развадовський, чисельність групи зменшилась до 18 депутатів, у той час як необхідний мінімум, який вираховується розміром найменшої фракції на момент обрання парламенту («Батьківщини»), – 19. Причому ще в листопаді група вже вирішувала аналогічні проблеми – тоді її врятувало приєднання Олександра Фельдмана. За регламентом депутатська група, чисельність якої впала «нижче ватерлінії», має 15 днів, аби її відновити за рахунок залучення нових членів. Якщо ж цього не стається, голова Верховної Ради оголошує про її розпуск. Щоправда, жодних санкцій щодо спікера, якщо він проігнорує це правило, не передбачено. Цікаво, що математично повноваження «Волі народу» закінчувались якраз у ніч прийняття бюджету, але ані 21-го, ані до кінця останнього пленарного тижня Андрій Парубій про цей факт так і не оголосив.
І це не дивно, бо голоси «Волі» знадобилися для голосування за бюджет і супутні закони. Та й узагалі група користується лояльністю Банкової, для якої за умов крихкості коаліції важливо мати на підхваті подібні штучні утворення. За даними Комітету виборців України, депутати «Волі народу» торік у середньому голосували «за» в 41% випадків, проте були авторами лише 12 прийнятих законів. Така активність – на рівні Опозиційного блоку. Для порівняння: депутати БПП є авторами 65 прийнятих законів, «Народного фронту» – 61. Тож Новий рік група зустріла у «напівлегальному» статусі і є сподівання, що спільними з Адміністрацією президента зусиллями після відкриття нової сесії їй вдасться знайти зайвий «легалізуючий» штик.
Такі групи, як «Воля народу» та «Відродження», часто називають парламентським болотом і наводять як аргумент для негайного скасування мажоритарної системи. Подібні депутатські формування склепані з одномандатників, котрі, як правило, добре вклалися на виборах у своїх округах і розглядають парламент як своєрідний бізнес-клуб. Той випадок, коли торгуватись із владою ефективніше групою, аніж поодинці. Ні про яку ідеологію у таких групах говорити не можна, хоча, чесно кажучи, тим самим можна дорікнути й більшості парламентських фракцій.
Спадок Єремеєва
Попередником «Волі народу» у минулому парламенті була аналогічна депутатська група «Сучасна європейська Україна», що сформувалася в буремні часи, 27 лютого 2014 року, коли Віктор Янукович та члени уряду втекли і треба було терміново формувати нову владу. До складу групи увійшло 36 депутатів, більшість з яких були регіоналами, але знайшлося місце в ній і, наприклад, для Олеся Донія. Основними провайдерами групи й уповноваженими представниками стали волинський олігарх Ігор Єремеєв та екс-заступник голови Київської ОДА Ярослав Москаленко. Власне, саме Єремеєв об’єднував групу навколо себе та забезпечував її фінансування.
У новому парламенті Єремеєв повторив трюк зі створенням власної групи, туди увійшла більшість депутатів з «Сучасної європейської України». Тільки назву цього разу обрали їй ще більш пафосну. Причому компанія у групі підібралася дуже різношерста – тут і «червоний директор» В'ячеслав Богуслаєв, і соратник Фірташа Іван Фурсін, і «співаючий ректор» Михайло Поплавський…
Але після трагічної загибелі лідера у «Волі народу» настали складні часи: у Москаленка, який її офіційно очолив, та бізнес-партнера Єремеєва Степана Івахіва знаходилось дедалі менше аргументів (фінансових зокрема), аби втримувати депутатів, і «плинність кадрів» у групі стала звичним явищем. Наприклад, до конкуруючої групи «Відродження» перейшов Віктор Бондар, який став одним з її очільників, зі скандалом пішов Андрій Деркач, звинувативши колишніх одногрупників у «договорняках» із владою. Але до цього часу керівникам «Волі» вдавалося заповнювати критичні вакансії.
Слід зауважити, що екс-регіонал Москаленко в 2014-му вигравав вибори в 96-му окрузі на Київщині як самовисуванець, але за фактичної підтримки Блоку Порошенка – президентська сила там навіть не висувала свого кандидата. Так само, як і на округах Єремеєва та Івахіва. Тож уже тоді було зрозуміло, що відносини нової потенційної парламентської групи, яку зберуть вищеназвані впливові нардепи, та адміністрації нового президента будуть, скажімо так, конструктивними. Згодом до складу «Волі народу» увійшов давній приятель заступника голови фракції БПП Сергія Березенка Олесь Довгий, якому одразу пророчили роль «зв’язкового» групи з Банковою. Тому наразі мало сумнівів, що існування групи буде пролонговано – питання у тому, кого саме «підкинуть».
Ходять розмови про досі позафракційного Анатолія Денисенка, який може доєднатися до двох інших харківських мажоритарників у «Волі народу» – Олександра Фельдмана і Анатолія Гіршфельда. Дивним чином в останній пленарний тиждень того року залишив лави БПП Сергій Міщенко, який увійшов до фракції лише у квітні, – тож і його можна розглядати як потенційний рятувальний круг для «Волі народу».
Ходіння по краю
Щоправда, між Банковою та депутатами групи давно існують певні розбіжності щодо її назви. В Адміністрації президента не залишають спроб наліпити на групу партійний лейбл «Наш край» – негласного проекту першого заступника голови АП Віталія Ковальчука. «Наш край» грає в електоральній ніші «сильних господарників», і вже показав непогані результати на місцевих виборах. В ідеалі попереду – розкрутка партії до всеукраїнських масштабів, і для цього вже готова парламентська фракція буде незайвою.
Власне, коли у «Волю народу», вкотре рятуючи її від розпаду, вступав харківський мажоритарник Олександр Фельдман, голова «Нашого краю» Олександр Мазурчак прямо заявляв, що це – частина об’єднавчого процесу зі створення групи «Наш край». Окрім Фельдмана, «Наш край» у парламенті наразі представляють два депутати – Антон Кіссе, який входить до «Відродження», та позафракційний Сергій Шахов – і гіпотетично вони могли доєднатися до групи з новою назвою. Але у «Волі народу» поки що пручаються перейменуванню. «Так ми тут усі нібито незалежні мажоритарники, які часто голосують врізнобій, а у випадку перейменування нас просто втягнуть у партійні ігри і поставлять клеймо «проекту Банкової», – каже у розмові з «Главкомом» джерело в групі. Втім, у влади достатньо важелів впливу, аби змусити дослухатись до своїх побажань і, вочевидь, згодом створення «Нашого краю» таки буде продавлено. Але наразі, доки немає визначеності із достроковими парламентськими виборами, це питання не таке принципове.
Перед «Волею народу» стоїть ще кілька питань, не вирішених з минулого року. Так, 8 грудня Москаленко з трибуни Верховної Ради заявив, що заяву про вихід з групи написав колишній радикал Сергій Мельничук, якого Ляшко, за власним сенсаційним зізнанням «Главкому», взяв у список на догоду Сергію Льовочкіну. Проте заява пролунала, але Мельничук досі залишається членом «Волі народу». Понад те, на офіційному сайті групи можна знайти його нещодавні розмірковування щодо блокування зони АТО. Тож наразі виглядає так, нібито Мельничук передумав.
Голова групи Ярослав Москаленко під час парламентських канікул так прокоментував перспективи «Волі народу». «Я з оптимізмом дивлюся в майбутнє нашої депутатської групи. Хоча не можна заперечувати той факт, що наша група стала мішенню для певних сил. Ззовні триває планомірна робота на знищення нашої групи. Але ми розуміємо, що це не самоціль цих сил». Депутат переконаний, що «Воля народу» «завжди діяла конструктивно в питаннях державної ваги». І саме цей момент начебто «йде врозріз з бажаннями і планами певних панів, яким державність України стоїть поперек горла». «Тобто нападками на нашу групу намагаються знищити ту крихку стабільність у Раді, яка є на сьогодні», – сказав «Главкому» Москаленко. При цьому він визнав, що жодних доказів таких підступів у нього немає і він не готовий назвати конкретних замовників. Це лише зайвий раз доводить, що торги тривають і виносити на публіку явні протиріччя учасники цієї гри поки що не готові.
Також незрозуміла ситуація з депутатом-утікачем Олександром Онищенком, який ще наприкінці жовтня заявляв, що подав заяву про вихід з групи, але досі лишається її членом. Співрозмовники в групі запевняють, що цій заяві не дають хід через недовіру до підпису: «Він особисто не підписав її, бо вже на той момент був нев’їзним». Тож волею-неволею Онищенко залишається важливою цеглинкою групи, яку зневажливо називає провладною.
Але тут з опальним нардепом особливо не посперечаєшся – досі для порятунку «Волі народу» влада робила все можливе.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0