Чому Україна не робить більше для звільнення своїх заручників?

У грудні минулого року український уряд і російські сепаратисти на Східній Україні обміняли майже 400 засуджених. Європейські лідери справедливо аплодували. Серед привітань загубився той факт, що в Москві досі перебувають 66 українських громадян, які фактично є заручниками на території Росії, і вони підпадають під визначення Парламентської Асамблеї Ради Європи «політичні в'язні». Хоча деякі з історій про звільнення потрапляли на сторінки міжнародних видань – найяскравішою з них була історія льотчиці Надії Савченко. Та вона була звільнена. А переважна більшість доль інших бранців геть інша.

Хоча деякі з історій про звільнення потрапляли на сторінки міжнародних видань – найяскравішою з них була історія льотчиці Надії Савченко

Розглянемо деякі з найбільш кричущих випадків. З часів протесту проти анексії рідного Криму режисер Олег Сенцов був засуджений до 20 років за звинуваченням у тероризмі. Сенцова утримують в місті Лабитнангі (Ямало-Ненецького автономного округу Росії, - «Главком»), де він втрачає зуби і волосся, здоров’я.

З часів протесту проти анексії рідного Криму режисер Олег Сенцов був засуджений до 20 років за звинуваченням у тероризмі

Наймолодшим заручником є 19-річний Павло Гриб. Він поїхав до Білорусі відвідати дівчину, з якою познайомився на сайті знайомств. Його схопили невідомі та відвезли до Росії. Тепер хлопця звинувачують у тероризмі. Гриб відмовився від медичного обслуговування попри тяжку хворобу.

Наймолодшим заручником є 19-річний Павло Гриб

Двадцять один кримський татарин, які мирно протестували проти російської анексії, також вимушені поневірятися по судах або ж вже засуджені за тероризм. Ніхто з них не здійснював і не планував жодних терористичних або екстремістських актів, але звинувачення проукраїнських меншин у Криму у тероризмі є перевіреною часом російською технологією придушення інакомислячих.

Надходить чимало інформації про тиск на українських політичних в'язнів, спроби витягнути з них «зізнання» з допомогою психотропних речовин, електричного струму та погрози членам сім'ї.

Західні правозахисні групи та політики мають частіше виступати проти цієї трагедії та вимагати від Москви звільнити ув'язнених. Велика увага приділяється військовим злочинам, скоєним на Донбасі, однак більше уваги слід приділяти українським заручникам. Якщо відомий американський чи європейський політик відвідає Чемпіонат світу в Росії, він повинен висловитися про цю проблему і спробувати зустрітися з кількома українськими в'язнями, які перебувають в РФ.

Захід повинен також застосовувати цілеспрямовані санкції проти будь-яких російських служб безпеки, залучених до цих арештів. Хоча ефект буде більш символічним, ніж реальним, він, принаймні, стане приводом для заяв.

Проте український уряд має розуміти, що Захід візьметься це робити, якщо тільки Київ сам докладе більше зусиль для висвітлення тяжкого становища своїх громадян.

У першу чергу, президент Петро Порошенко повинен офіційно призначити єдину особу, яка б відповідала за усі питання, пов'язані зі звільненням заручників. Одним із варіантів є доповнити звільненням ув'язнених портфель першого віце-спікера Верховної Ради Ірини Геращенко, яка є головним учасником переговорів у Києві щодо в'язнів Донбасу.

президент Петро Порошенко повинен офіційно призначити єдину особу, яка б відповідала за усі питання, пов'язані зі звільненням заручників

Під час нещодавньої зустрічі в Мінську Геращенко пропонувала звільнити 23 російських громадян у Києві в обмін на те, щоб Москва звільнила українських заручників. Якщо Порошенко вирішить, що Геращенко має право на цю роботу, він повинен офіційно призначити її, чітко заявити, що звільнення заручників є одним із найвищих пріоритетів його адміністрації.

Під час нещодавньої зустрічі в Мінську Геращенко пропонувала звільнити 23 російських громадян у Києві в обмін на те, щоб Москва звільнила українських заручників

Іншим варіантом для Порошенка було б призначити одного з колишніх президентів України чи навіть бізнес-лідера, який представлятиме інтереси Києва. Звільнення в'язнів стане великим плюсом, тим більше на тлі виборів, які наближаються.

Нарешті, Порошенко чи Геращенко могли б поставити питання щодо нейтрального посередника між Москвою та Києвом, бажано з попереднім досвідом роботи над звільненням ув'язнених у важких умовах. У цьому випадку колишній конгресмен США, Посол ООН, Секретар енергетики та новий колишній губернатор штата Нью-Мексико Білл Річардсон був би чудовим вибором. Чотири рази він був номінований на Нобелівську премію миру, а також успішно впорався із звільненням заручників і американських військовослужбовців у Північній Кореї, на Кубі, в Іраку та Судані. Він також вміє працювати як неофіційний посланник, який не має жодних зв'язків з будь-яким урядом. Він зможе вільно спілкуватися як з українськими, так і з російськими посадовцями, і тим самим полегшить вирішення емоційно важкого питання.

Звісно, жодна з цих пропозицій не є панацеєю, і зараз Москва не має ніяких стимулів для звільнення українських в'язнів. Проте це не означає, що Порошенко та західні чиновники не зможуть наполягати на вирішенні цієї проблеми. На кону - життя, і для деяких безневинних українців час спливає.

Джош Коен, для Atlantic Council. Автор - колишній офіцер проекту USAID, співпрацює із Reuters, Washington Post та ін.

Переклад Наталії Сокирчук