Чиновників, що виступають проти блокади, турбує не доля шахтарів, а інтереси Ахметова
Обстріли в Авдіївці відсунули на другий план тему, котра може бути безпосередньо з ними пов’язана. Йдеться про блокаду ОРДЛО, котра розпочалася 25 січня за ініціативи депутатів Семенченка, Парасюка, Пастуха та інших. Нардепи з активістами перекрили залізничну гілку Луганськ – Лисичанськ – Попасна; мета – запобігти торгівлі України з окупованими територіями. 30 січня на згаданому відтинку залізниці пролунав вибух, і залізничні шляхи було пошкоджено. «Тепер точно ніхто нікуди не поїде», – констатував Парасюк. А далі почалося найцікавіше.
«Я категорично не підтримую блокаду», – коментує ситуацію заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука. До того ж, каже він, «заблоковано ту залізницю, якою перевозиться вугілля на Щастинську ТЕС, яка розташована на Луганщині. Щастинська ТЕС є єдиним джерелом електроенергії для всієї Луганської області. Таким чином, під загрозою – забезпечення електроенергією всієї області. Я вважаю це неприпустимим».
Неприпустимою блокаду вважають і в СБУ. «Заходи з блокування руху залізничного транспорту активістами призведуть до збільшення кількості громадян, які після втрати ними робочих місць (забезпечують існування майже 150 тис. осіб) змушені будуть, з урахуванням 40% неукомплектованості у так званих армійських підрозділах ОРДЛО, вступити до лав незаконних збройних формувань», – вангує Служба безпеки. Вона ж виступає в ролі Міністерства енергетики: в ОРДЛО залишилось 385 вагонів із майже 27 тисячами тонн вугілля загальною вартістю 35 млн грн, а відсутність поставок вугілля антрацитової групи призведе до віялових відключень споживачів, застерігає СБУ. Тим часом «Укрзалізниця» додає, що вона зі свого боку зазнає збитків у розмірі 2,3 млн грн.
Своє вагоме слово каже і прокуратура: проти учасників блокади порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 279 ККУ (блокування транспортних комунікацій). Турбується й голова донецької Нацполіції В’ячеслав Аброськін: він вважає, що блокада дестабілізує ситуацію в області. Словом, занепокоєння висловлюють геть усі. І лише голова Донецької обласної воєнно-цивільної адміністрації Павло Жебрівський чітко та ясно артикулює головні в цій історії слова: «вугілля», «ціна», «закуповувати».
«Чи готові ми сьогодні відмовитися від вугілля, чи готові закуповувати його десь і за якою ціною, це по-перше. Друге питання – чи готові ми до того, що якщо не будемо закуповувати це вугілля, то шахтарі, які сьогодні на шахтах працюють і зареєстровані тут, платять податки тут, залишаться без роботи. І у мене питання – а куди вони підуть?» – наголошує Жебрівський.
Однак не треба лукавити. Чиновників у цій ситуації турбує не працевлаштування шахтарів. Їх турбує вугілля та його безпосередній власник – Ринат Ахметов. І тут дійсно незрозуміло: чи то й справді Ахметов став союзником Порошенка, як про це подейкують, а відтак і отримав захист своєї вугільної логістики від державних мужів. Чи все якраз навпаки – це Ахметова «відтирають» від його бізнесу, за що той мститься, використовуючи зв’язки з бойовиками, котрі й організували обстріли Авдіївки.
Загалом конспірологічних теорій щодо раптового загострення на Східному фронті існує кілька. Ще одна, альтернативна, взагалі не пов’язана ані з Ахметовим, ані з вугіллям. Вона виникла з легкої руки The Washington Post.
«Чи може бути просто збігом те, що за підтримки Росії сепаратистські сили в Україні розпочали свій найбільший наступ уже наступного дня після того, як Путін поговорив по телефону з Трампом? Залпи «Градів» та важкої артилерії, що накривають українські військові позиції, починаючи з неділі, дуже схожі на випробування – чи піддасться новий президент США тиску з боку Москви», – йдеться у статті американского видання.
Але залишмо зараз Трампа з Путіним у спокої. Поговорімо про чорне золото Донбасу, відносно якого у 2014 році тодішній уряд під проводом Яценюка мав недвозначну позицію. «Ми не купуватимемо вугілля в «ДНР/ЛНР». Це злочин, це фінансування тероризму. Ми розуміємо, що це вугілля дешевше, але вони на ці гроші купують зброю і вбивають наших хлопців», – говорив Яценюк два з половиною роки тому.
«Ми не ведемо жодних переговорів із жодними так званими республіками», – вторив Яценюкові тодішній міністр енергетики Юрій Продан. А вже у 2015 році наступник Продана Володимир Демчишин зробив одне маленьке, але вагоме уточнення: ми не купуватимемо вугілля у сепаратистів… за завищеною ціною. Тобто якщо злочинці готові демпінгувати, на фінансування тероризму можна й заплющити очі.
«Ми погодилися купувати вугілля за тією ж ціною, за якою купуємо в українських виробників – це 1100 гривень плюс ПДВ. Щонайменше половина вугілля, що видобувається на непідконтрольній території, має собівартість значно нижчу, ніж ця цифра», – казав Демчишин у вересні 2015-го. А на початку 2016 року той таки Демчишин заявив, що Україна припиняє закупівлю вугілля з ПАР.
І хоч раніше йшлося про те, що південноафриканське вугілля буцімто не підходить для наших ТЕС, рік тому Демчишин називав уже іншу причину для відмови від співпраці з ПАР: нам, мовляв, вистачає й власного палива, тож немає сенсу везти його аж з Африки.
Втім, велике питання ще й у тому, а чи існувало воно взагалі – вугілля з ПАР? Рік тому було актуальним одне журналістське розслідування, ініціатори якого стверджували: під виглядом африканського палива в Україну постачається антрацит з окупованого Донбасу.
Наприкінці 2016-го – на початку 2017-го поставок вугілля з ОРДЛО українські чиновники перестали соромитися взагалі. Виникла нова концепція: так, антрацит надходить з окупованих територій, але компанії-постачальники зареєстровані в Україні. Вугілля отримало індульгенцію – його проголосили «ворожим» лише на половину. При цьому про тероризм, «вбивство наших хлопців» і про імпорт з ПАР ніхто вже навіть не згадував.
«Ми одержуємо з окупованих територій вугілля в обсязі до 9 млн тонн на рік. Його там видобувають українські компанії, які зареєстровані на території України і сплачують податки в державних бюджет», – коментує ситуацію віце-прем’єр Володимир Кістіон. «Це наша земля, це наші надра, всі підприємства зареєстровані на українській землі – нашій, контрольованій, і я не бачу сьогодні іншого варіанту, окрім як отримувати це вугілля», – заявляє й шеф Кістіона, глава українського уряду Володимир Гройсман.
До сказаного слід додати одне невеличке уточнення: «наша земля» і «наші надра» мають цілком конкретні адреси. Одна з них – «ДТЕК Енерго» – компанія, що належить Ахметову. В листопаді минулого року директор з логістики цієї компанії Орест Логунов заявляв, що «ДТЕК Енерго» зацікавлена у збільшенні видобутку та вивезенні вугілля антрацитної групи з окупованого Донбасу. В цьому, власне, ніхто й не сумнівався.
Отож підприємливий Ринат Леонідович сам у себе вугілля видобуває, а потім компанії, котрі належать йому ж, купують це вугілля у Ахметова і перепродують його Україні. Та ще й за формулою «Роттердам плюс», яку, однак, Ахметов вигадав не сам, а у співавторстві з головою НКДЕКП Дмитром Вовком, призначеним на цю посаду Петром Порошенком. Коло замкнулося: ми завершили його тим, із чого почали, а саме зацікавленістю держави у тому, аби вугілля з ОРДЛО надходило безперебійно.
Втім, є ще один нюанс. Організатори та учасники блокади (до них самих та до їхнього бекграунду можна ставитися по-різному, але йдеться зараз не про це) говорять, що те сумнозвісне вугілля становить не більше 10% від усіх вантажів, котрі курсують за маршрутом ОРДЛО – Україна і назад.
Другий командир батальйону «Донбас» Анатолій Виногродський (один з учасників блокади) стверджує: «Під виглядом вугілля з «ДНР/ЛНР» в Україну завозять, зокрема, золото і наркотики. Вартість такого вантажу величезна. Якщо ешелон із контрабандним металобрухтом коштує близько 2 мільйонів доларів, уявляєте, скільки коштує контрабанда золота і наркотиків?»
У принципі, уявляємо. І навіть якщо золото та наркотики – лише фантазії Виногродського, нерозв’язаною лишається вугільна проблема. А також війна – та, друга, котра точиться довкола дуже великих грошей і сфер впливу. У ній будуть домовлятися без «мінських» та «нормандських» груп, і хоч про це навряд чи напише The Washington Post, наслідки таких «договірняків» відчують та побачать усі.
Михайло Поживанов, для «Главкома»
Читайте також інші матеріали на цю тему:
Про «вражаючі» енергетичні реформи. Як уряд та Ахметов нагріли шахтарів
«Роттердам плюс» Ахметову. Як нас грітимуть цієї зими
Анатомія енергетичної зради. Чому в Україні «такі дорогі» газ і вугілля
Коментарі — 0