Нова політична сила відтіснила місцевих політичних аксакалів за горизонт
«Французи послідовні: вони дадуть нам більшість, для урядування і законотворення». Ці слова ще на початку квітня проголосив тоді ще кандидат у президенти Еманюель Макрон. Результати першого туру виборів до Національних зборів, що пройшов учора, довели: він мав рацію.
Не лише у Франції уважно очікували результатів першого туру. За цими виборами не менш прискіпливо стежать у Кремлі. Після останньої битви у Версалі Путін застосував усі можливості для того, аби не допустити утворення пропрезидентської більшості. Москва не забуває публічного приниження. Тому цього разу навіть перший тур є для неї надважливим. М’який та впевнений спротив Макрона та його команди зусиллям Росії, помножений на гарні враження після входження на посаду президент, дав передбачувані результати.
В Україні за французькими парламентськими виборами слідкували не так пильно, як за президентськими. З одного боку, інтерес не підігрівався небезпекою поразки, бо Франція -це президентська республіка, а з іншого боку, українцям є незрозумілою двотуровість мажоритарних виборів. Насправді, у Франції парламентські вибори є третім туром президентських, тому перемога на них Макрона надалі є важливою для Франції і для Європи.
«Принцип Республіканського фронту»
У Франції є досить сильна традиція Республіканського фронту, коли більшість французів, часто мимохіть, голосує будь за кого, головне — проти кандидата від крайніх правих чи крайніх лівих. Система колективного бойкоту крайностей почала діяти з 1956 року. Тоді Республіканський фронт (блок соціалістів, радикалів, частини деголівців) та Демократично-соціалістичний союз опору на чолі з Франсуа Міттераном відкинули пропозицію французьких комуністів щодо створення трипартійного уряду, і його лідери сформували уряд меншості. Пізніше «принцип Республіканського фронту» яскраво проявився у 2002-му, коли об'єдналася уся Франція, аби зупинити Жан-Марі Ле Пена. Цей принцип спрацював на останніх президентських виборах, забезпечивши перемогу Макрона, має спрацювати і нині.
Саме тому на останніх муніципальних виборах «Нацфронт» отримав 13 фіналістів, а перемогти змогли лише двоє з них. Хоча правляча тоді соцпартія закликала своїх виборців підтримувати поміркованих правих із Республіканців на противагу лепенівцям, Республіканці, зі свого боку, не поспішали закликати своїх виборців голосувати за кандидатів від соціалістів на противагу представникам «Нацфронту». Проте, виборці тоді виявилися розумнішими за правих партійців і не віддали свої голоси за правих екстремістів.
На президентських виборах кандидат від крайніх лівих Меланшон зламав традицію «Республіканського фронту» - він не виступив із закликом голосувати за Макрона, аби не пройшла Ле Пен. Власне цього йому не пробачили ані виборці, ані крайні ліві побратими. Добрим прикладом, як треба чинити, є комуна Енін-Бомон на півночі країни. У першому турі президентських виборів за лідера партії «Національний фронт» Марін Ле Пен проголосувало 46,5% жителів міста, а у другому турі місцеві мешканці відродили Республіканський фронт, аби не допустити лідера ультраправих до влади.
Перший тур, перші підсумки
Напередодні парламентських виборів французька преса рясніла заголовками про величезну можливість, «повторного дев’ятибального землетрусу» на парламентських виборах. Трусити французькою політичною землею мав знову Емануель Макрон, тобто створений ним рух «Вперед, Республіка!». Землетрус, як відомо, провокує утворення цунамі і власне воно вже на підході. Скорше за все, після другого туру парламентських виборів соратники Макрона у значній кількості отримають мандати.
Підсумки першого туру виборів є вражаючими. Хвиля успіху Макрона зруйнувала звиклий політичний пейзаж Франції. Оновлення держави саме так і має відбуватися: нова переможна сила отримує від суспільства такий рівень підтримки, що старому істеблішменту залишається боротися за виживання. «Вперед, Республіка» набирає 32,6%, «Республіканці» отримали лише 20,9%, «Національний фронт» Марін Лє Пен, хоч і утримався у бронзових призерах, але із 13,1% може розраховувати лише на формальну присутність в парламенті. На четвертому місці крайньо лівий Жан-Люк Меланшон із 11%. І нарешті найбільші невдахи цих виборів є переможці попередніх (2012 року) - соціалісти, цьогоріч за них віддали свої голоси лише 9% виборців. А ще п'ять років тому партія із Франсуа Олландом на чолі отримала майже 30%. Зараз 32,6% отримав політичних рух Еманюеля Макрона. Політичний рух нового президента «піймав хвилю успіху, у якій потонули представники соціалістичної більшості», вважає Le Monde.
Згідно найостанніших соціологічних досліджень, після успішного виступу у першому турі парламентських виборів пропрезидентська «Вперед, Республіка!» може отримати від 415 до 455 місць у Національних зборах після другого туру, що є значно вище порогу у 289 мандатів, необхідних для більшості у 577-місних Національних зборах. У той час їхні єдині конкуренти «Республіканці» будуть втрачати десятки округів - число їх нинішніх фіналістів може дати у два рази менше переможців.
Ці вибори є першим політичним іспитом Емануеля Макрона та сформованого ним уряду. І так виглядає, що у першому турі виборів Макрон і його команда склали іспит на відмінно, головне потвердити цей результат. Від початку президенства у нього достатньо вдало виходила співпраця із французькими ЗМІ. Його стиль правління та презентація власної позиції подобаються французам. Важливим козирем Макрона є вміння бути однаково переконливим як для лівих, так і для правих виборців. Емануель Макрон не першим пообіцяв створити єдиний антитерористичний орган, але він перший його створив, він теж не перший, хто пообіцяв зменшити пенсії привілейованих професій, але перший, хто вийшов на відвертий діалог з цього приводу із профспілками.
Франція із особливою увагою стежила за тим, якого результату досягнуть на цих виборах члени уряду нового президента. У випадку поразки, за усталеною традицією, яка сильніша за закони, вони мають негайно піти у відставку.
Серед 22-х членів уряду на виборчі перегони вирушило лише шестеро:
- міністр економіки Брюно Ле Мер з відривом лідирує у своєму окрузі;
- міністр заморських територій Аннік Жирардо йде ніс в ніс зі своїм конкурентом;
- міністр європейських справ Маріель де Сарне беззастережно лідирує із 41% у 7 окрузі Парижу, вотчині правих;
- держсекретар зі взаємодії з парламентом Крістоф Кастанер із 44% підтримки впевнено крокує у другий тур;
- держсекретар з інформаційних технологій Мунір Маджубі на 16% випереджає свого крайньо лівого опонента;
- міністр регіонального розвитку Рішар Ферран лідирує у своєму окрузі - на 17% випереджує конкурента.
Лідерство Феррана є особливо промовистим, бо стосовно нього 1 червня було розпочато попереднє розслідування через імовірні зловживання на посаді керівника страхової компанії. Це завдало клопотів на початку президентства Макрона, бо перед призначенням в уряд Рішар Феран був керуючим справами у політичному русі Макрона і, загалом, вважається людиною близькою до президента. Попри скандал у пресі і гамір опонентів, більшість виборців воліють надати шанс новому президенту.
Неспроможність лідерів
Окрім Макрона, решта французьких політиків не змогли чи не зуміли провести переконливу виборчу кампанію. Лідер французьких крайніх лівих Жан-Люк Меланшон різкістю гасел й розірванням стосунків із союзниками комуністами, знеохотив голосувати своїх колишніх виборців, які підтримали його на президентських перегонах.
Позиції правих «Республіканців» послабив сам Макрон, коли надав представникам цієї партії чільні посади в уряді: республіканця Эдуара Філіпа призначив прем'єр-міністром, його партійних побратимів Брюно Ле Мера міністром економіки, а Жеральда Дарманена міністром бюджету. Праві виборці втратили звиклі орієнтири, їм складно було обирати між кандидатами, які закликають до жорсткого протистояння з рухом Макрона й тими, хто пропонує конструктивну опозицію.
Французькі праві на цих виборах опинилися на межі нової історичної поразки. Попередня, у далекому 1981 році, коли нищівна перемога соціалістів із Міттераном на чолі, залишила їм лише 150 депутатських мандатів, виявилася менш ганебною за останню. 80-100 мандатів - це те, що їм залишилося після цунамі Макрона. Єдиною слабкою втіхою для «Республіканців» може старти те, що вони залишаться головною опозиційною силою у парламенті - принаймні за кількістю депутатів. У поразці правих на цих виборах є і приємний українцям акцент. Давній і послідовний противник України, активний організатор регулярних поїздок до Криму і друг Кремля, депутат Національних Зборів Франції Тьєрі Мар’яні, хоч і потрапив до другого туру, але із результатом, який не залишає йому шансів на перемогу.
Борці за фракцію
Проте головною жертвою цунамі Макрона, як і передбачалося, став «Національний фронт». Попри набрані Ле Пен 34% підтримки від майже 11 мільйонів виборців у 2-му турі президентських виборів, тепер малоймовірною є навіть можливість створення парламентської фракції. Власне, проблеми у «Нацфронті» почалися після поразки у другому турі: від Марін Ле Пен пішла її племінниця і «нове обличчя партії» Марешаль, а із першим заступником Філіпо почалися серйозні розбірки, дійшло до того, що він оголосив про створення свого політпроекту.
Хоча свого часу Ніколя Бей, керівник виборчої кампанії «Національного фронту» окреслив програму-мінімум партії: «Мета полягає в тому, щоб створити групу». Депутатська група передбачає кількість депутатів не менше 15. Та навіть цю програму мінімум, судячи з прогнозів, «Національному фронтові! не вдасться втілити. Різні соціологічні агенції пророкують їм приблизну «вилку» від 1 до 10 місць у парламенті. Передчуваючи поразку, Марін Ле Пен почала моральну накачку своїх прихильників заздалегідь. Зокрема, у четвер на зустрічі в Кале вона заявила: «Якщо у нас не буде парламентської групи, завдяки грі несправедливої системи, це не буде проблемою «Національного фронту»..., це буде проблемою демократії в нашій країні». Хоча сама вона, на жаль, має непогані шанси бути обраною в одинадцятому окрузі Па-де-Кале. Там Ле Пен отримала найбільшу підтримку в другому турі президентських виборів, а зараз веде з показником 46% проти 16,4% представника промакронівської групи.
Другий тур виборів відбудеться 18 червня. Та вже тепер можна сказати: всупереч сподіванням своїх супротивників, брак політичного досвіду не завадить президенту Макрону отримати приголомшливу перемогу на виборах до Національних зборів П'ятої республіки. І необхідно віддати належне французьким соціологічним службам, які, на відміну від своїх американських та британських колег у межах похибки передбачили результати як президентських, так і парламентських перегонів. За словами соціологів, люди і в Парижі, і в Альпах, і на Заморських територіях рефреном твердили: «Ми хочемо дати йому шанс», «Аби щось змінити, йому необхідна більшість»...
І Макрон отримав шанс.
Андрій Шкіль, для «Главкома»
Читайте також: Версальська битва. Все вийшло гірше, ніж уявляв Путін
Коментарі — 0