Гройсман. 100 днів безпорадності

«Я вам покажу, що таке управління державою!» – гучно чи то погрожував, чи то обіцяв з президії парламенту Володимир Гройсман 14 квітня в день голосування за своє прем’єрство. На користь таких гучних заяв грав його успішний досвід роботи мером Вінниці. Проте було багато скепсису щодо того, чи буде цього достатньо для управління всією країною, хоча він і пройшов попереднє бойове хрещення в віце-прем’єрському кріслі.

23 липня минає сто днів роботи цього Кабміну, який був народжений у великих муках і став результатом домовленостей між президентом, Арсенієм Яценюком з його «Народним фронтом» та самим Гройсманом. Тож із самого початку було наївно розраховувати, що Гройсман, який виграв своєрідний «праймеріз» у Наталії Яресько, стане саме тією людиною, яка буде кардинально ламати систему. І поки що прем’єр виправдовує ці «сподівання», хоча, треба віддати йому належне, не встиг особливо наламати дров. Уникнув він і серйозних скандалів, намагаючись бути дипломатичним з усіма. Але в нинішній ситуації в країні цього замало.

Зазвичай уряди звітували за перші сто днів роботи, але Гройсман вирішив робити цю процедуру щоквартально, і виклав перший звіт кілька тижнів тому. Ця презентація рясніла словами «започатковано», «залучено», «передбачено» і завершувалась фразою «дякую за увагу». Якщо новий прем’єр відзвітував про якісь досягнення, то «Главком» на сто днів роботи нового прем’єра визначив основні проблеми, з якими він стикнувся і які можуть завадити главі уряду виконати обіцянку, згадану на початку статті. 

Кругова залежність

Коли під час «прем’єріади» Гройсман жорстко торгувався за кількох міністрів, це сприйняли як показовий прояв самостійності від президента, тінню якого завжди вважали Володимира Борисовича. Тоді він зміг досягти того, щоб йому «дозволили» взяти до Кабміну трьох своїх міністрів. Також Гройсман виступив категорично проти того, щоб одним із віце-прем’єрів став заступник голови АП Віталій Ковальчук. Ковальчука в уряді дійсно нема, але Порошенко все одно показово підсадив його до Гройсмана, призначивши того представником президента в Кабміні.

Сам уряд дуже неоднорідний – міністри з квоти «Народного фронту» орієнтовані на Яценюка, хоча Гройсман і контактує особисто з Арсенієм Петровичем, аби отримати їхню лояльність, а ті, що були призначені за квотою БПП (окрім «гройсманівської трійки»), спочатку більше орієнтувались на Банкову, ніж на прем’єра-новачка. Такі ж персонажі, як голова МВС Арсен Аваков – це взагалі «Кабмін у Кабміні». Гройсман намагався компенсувати такий стан справ розширенням повноважень для «свого» віце-прем’єра Володимира Кістіона, але для повноти контролю цього замало. Хоча слід визнати, що таких відкритих конфліктів, як Яценюк–Демчишин у попередньому Кабміні, нинішньому прем’єру поки що вдається уникати. Ще одна відмінність Гройсмана від Яценюка не на користь першого – малий вплив на власну фракцію, окрім кількох близьких до нього депутатів. Це, своєю чергою, позначається на низькій підтримці урядових ініціатив у залі парламенту. Тож самостійність прем’єра дуже обмежена.

Млява реакція на дії Росії

Із липня 2016-го року указом президента РФ Володимира Путіна несподівано для Києва були запроваджені додаткові обмеження щодо транзиту через територію РФ товарів походженням з України. «Дані обмеження Російської Федерації є непрозорими, невиправданими та такими, що мають дискримінаційний характер і, відповідно, порушують зобов'язання, зокрема, узяті в рамках Світової організації торгівлі та Договору про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 р.», – стало в позу міністерство економічного розвитку й торгівлі України. Тоді в українському уряді оперативно пообіцяли «дзеркальні» санкції проти Росії. «Із нашого боку це рішення буде введено наступної доби від 00:00», – пообіцяв міністр інфраструктури Володимир Омелян. У відповідній заяві Кабміну також було акцентовано, що низку  заходів у відповідь буде введено в дію невідкладно. Проте рішення так і не було прийнято, і уряд обмежився продовженням до кінця 2017-го року ембарго на низку російських товарів. Можливо, таку нерішучість було продемонстровано через те, що наші західні партнери трактують подібні блокади як порушення Україною норм СОТ і нездатність контролювати захист міжнародного транзиту.

Така слабка та половинчаста реакція – власне, ще один прояв «гнучкості» Гройсмана. Скільки би він не хизувався великим успіхом свого візиту до Вашингтона, зовнішньою політикою та домовленостями із Заходом у країні займаються зовсім інші люди.

Газова непослідовність

Арсеній Яценюк дуже любив розповідати про здобуту ним енергетичну незалежність від Росії. Нова команда Гройсмана підхопила ці мантри. На початку своєї каденції міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик пообіцяв, як відрізав, що Україна не вестиме переговорів із Росією щодо поставок газу до рішення Стокгольмського арбітражу. Буквально тиждень тому про «газову перемогу» відзвітувала перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Юлія Ковалів, яка порахувала, що Україна не купує російського газу вже більш ніж 231 день.  

І от днями з’явилась новина, що «Нафтогаз» готовий до тристоронніх переговорів із «Газпромом» найближчим часом. Причина – занепокоєння європейських партнерів і відповідна пропозиція від віце-президента Єврокомісії Мароша Шевчовича. До того ж, продовжується купівля вугілля та електроенергії в Росії та на окупованих територіях. Тож натхненні звіти про досягнення енергетичної незалежності виявились дещо перебільшеними.

Охорона здоров’я без міністра

Міністерство охорони здоров’я –  єдине з міністерств, що з квітня залишається без очільника. Насправді, у «холостому» режимі воно працювало вже давно, оскільки Олександр Квіташвілі, який очевидно не справлявся, був у підвішеному стані – він то йшов у відставку, то хотів залишитись. Гройсман призначив виконувачем обов’язків колишнього заступника міністра Віктора Шафранського і звільнив першого заступника міністра Олександру Павленко, яку публічно вишпетив у Верховній Раді. Парламент так і не зміг призначити повноцінного міністра нібито через те, що очолювати МОЗ в його нинішньому вигляді просто нема охочих. Були сподівання, що на останньому сесійному тижні перед канікулами парламент може призначити на посаду міністра директора військово-медичного департаменту Міноборони Андрія Вербу, але до цього руки в депутатів так і не дійшли. Можливо, призначення відбудеться паралельно з презентацією стратегії реформи охорони здоров’я, яку Гройсман обіцяв представити місяць тому на зустрічі з представниками американського бізнесу.

Тим часом, на думку Уляни Супрун, що була сьогодні призначена заступником міністра, галузь – одна з тих, яка конче потребує навіть не реформування, а змін, бо нинішня система охорони здоров’я просто не працює. Ситуація з постійною відсутністю вакцин від багатьох небезпечних хвороб, що загрожує Україні епідеміями, вже стала перманентною. Є проблеми і з медичною освітою та підготовкою кваліфікованих кадрів – інтерни багатьох навчальних закладів просто нездатні здати іспити. Тим не менш, політики вважають, що розв'язання питання з керівництвом одного з ключових міністерств поки що не на часі.

Підвищення тарифів

Напевно, це – головна реформа, з якою Гройсман вже «впорався». Із 1 вересня тарифи на газ для населення і промисловості уніфікуються – єдина ціна складе 6879 гривень. Мотивація уряду – вимоги МВФ та боротьба з корупцією. «Низькі або економічно необґрунтовані тарифи – це пули для жорсткої корупції. Це десятки-сотні мільярдів, які заробили різні люди. Коли газ для однієї категорії коштує три тисячі, а для іншої сім, то списують по три тисячі на населення, а продають по сім. Заробляють мільярди. Коли буде одна ціна, то все», – пояснив логіку Гройсман. Причому уряд вирішив не тягнути кота за хвіст і побороти корупцію одним махом – підняти тарифи не на 75 % , як вимагав МВФ, а на всі 100 %. Тим, хто не потягне нові ціни, обіцяють компенсації субсидіями, під які за новими правилами підпадатимуть до 9 мільйонів домогосподарств з 15 мільйонів. Справедливості заради слід зазначити, що підвищення тарифів на газ у четвертому кварталі 2015-го року планував ще попередній уряд Арсенія Яценюка, але лишив це непопулярне рішення для своїх наступників. «Тарифну» тему широко розкручують опоненти влади, а восени, коли люди отримають перші платіжки, Кабміну варто очікувати валу неплатежів та соціальних протестів, які є кому підпалити. Перші репетиції вже відбуваються – варто згадати нещодавній марш шахтарів з вимогами виплатити зарплати та знизити тарифи на ЖКХ. У Гройсмана тим часом готуються до осені. Міністр соціальної політики в інтерв’ю «Главкому» запевнив, що уряд опрацьовує можливість радикального підвищення зарплат і пенсій: «Готуємо пропозиції – це завдання до осені. Зараз ведемо переговори з профспілками і роботодавцями, погоджуємо Генеральну угоду. Якщо ми досягнемо результату, далі на виконання цієї угоди ми внесемо законодавчі пропозиції до Верховної Ради для того, щоб підвищити і зарплати, і пенсії».

Затримка траншу МВФ

Цікаво, що черговий транш МВФ, який був однією з причин підвищення тарифів, Україна досі не отримала. Видачу траншей цього року постійно переносили, а дням стало відомо, що  Рада директорів фонду так і не внесла нас до розкладу своїх засідань до своїх тритижневих канікул. Тож це питання буде знову порушено не раніше кінця літа-початку осені. Але дуже сумнівно, що Україна отримає всі омріяні 4 мільярди доларів до кінця року, тим більше, що восени країна має увійти в процес формування бюджету, за яким будуть уважно стежити представники фонду.

Хоча міністр фінансів Олександр Данилюк і відрапортував, що меморандум з МВФ практично узгоджений, і заявив про повне взаєморозуміння, голова цієї організації Крістін Лагард нагадала, що Верховна Рада ще має ухвалити низку рішень для отримання цих грошей. І закликала президента та прем’єра докласти зусиль, аби «фіналізувати роботу». Відсутність цього траншу наразі, може, і не така критична для української економіки, але такий сигнал від МВФ погано сприймуть інші потенційні інвестори.

Скандали в податковій і на митниці

Постійні скандали в Державній фіскальній службі, мабуть, якнайкраще ілюструють залежність прем’єра від певних політичних домовленостей. Так, у червні через конфлікт між головою ДФС Романом Насіровим та міністром фінансів Олександром Данилюком було повністю заблоковано відшкодування ПДВ. Голова податкового комітету парламенту Ніна Южаніна звернулась до Генпрокуратури з вимогою перевірити факти, що система електронного адміністрування ПДВ зазнає ручного втручання, а реєстри з відшкодування ПДВ не працюють в автоматичному режимі. Із ПДВ для аграрієв узагалі вийшла дивна історія – після гучного скасування спецрежиму, яке мало б наповнити бюджет, агробізнес пішов у тінь і з’явився дисбаланс між ПДВ, отриманим усередині країни, і ПДВ, який повертають експортерам. Зрозуміло, що спецрежим скасовував ще попередній уряд, але анонсовані на осінь страйки аграріїв підуть під стіни Кабміну Гройсмана, якому доведеться шукати вихід із цієї ситуації.

Колишній заступник Насірова Костянтин Лікарчук запевняє, що ДФС нині повернулася в часи Януковича з тими ж «відкатами» за повернення ПДВ та «смотрящими» на митниці. Також, за словами Лікарчука, головним консультантом Гройсмана в митних питаннях є Геннадій Романенко – кум колишнього голови митниці Ігоря Калєтніка. Побутує думка, що одіозний Насіров є ставлеником тих парламентських груп, які є ситуативними союзниками влади: Міхеїл Саакашвілі відкрито називає голову ДФС людиною голови групи «Відродження» Віталія Хомутинніка, що традиційно має свій інтерес у цій сфері. Гройсман у цьому випадку потрапив у певну пастку – незважаючи на тотальне невдоволення Насіровим, поки що немає політичного рішення його звільнити. А це рішення має прийняти зовсім не Гройсман. 

Митниця начебто є одним із головних пріоритетів для прем’єра. Він обіцяє рішучі реформи і навіть створив «митну сотню», до складу якої ввійшли представники ДФС, Державної прикордонної служби та Національної поліції. Проте експерти вважають ці дії не більше ніж піаром та імітацією діяльності. Потенційно революційною на митниці може стати реформа «єдиного вікна», що зробить її роботу  прозорішою. Кабмін ухвалив постанову № 364, за якою така автоматизована система має запрацювати вже з 1 серпня у понад 150 місцях митного оформлення по всій Україні. Проте однієї постанови замало – її треба підкріпити певними нормативно-правовими актами, але Рада - на канікулах.

Провал із приватизацією

На один із найцінніших активів, що ще залишається в державній власності, на першому аукціоні не знайшлось покупців. Чинників тут декілька – великий борг перед Group DF за постачання газу, незавершені суди з компанією Ігоря Коломойського «Нортіма», яка свого часу перемагала в скасованому конкурсі на ОПЗ, загальне обмеження НБУ на вивід дивідендів плюс останні політичні скандали навколо заводу. До того ж, за умовами конкурсу, в ньому не могли брати участь російські інвестори, для яких ОПЗ є єдиним транспортним шляхом для аміаку. Тож не дивно, що не було охочих виложити за завод запрошену Фондом держмайна мінімальну суму в 13,2 млрд грн. Власне, такі інституції, як МВФ і ЄБРР, із самого початку називали таку ціну завищеною. Нині фонд гарантує повторний аукціон, але проблема в тому, що 15 мільярдів гривень, які уряд розраховував отримати від продажу ОПЗ, вже закладені до бюджету. Цю діру треба буде чимось латати.

Децентралізація на марші

Децентралізація – головна «фішка» чинного прем’єра, тож і питати за неї з нього треба більше. Але, як відомо, парламент досі не може ухвалити зміни до Конституції щодо децентралізації через скандальний пункт щодо статусу окупованих територій. І в цьому було б несправедливо звинувачувати саме Гройсмана. За словами експерта з децентралізації екс-депутата Юрія Ганущака, нинішній Кабмін приділяє цьому питанню набагато більше уваги, ніж минулий, але його зусилля торпедують парламентарі.

Сам прем’єр заявив, що регіони вже отримали достатню систему фінансової децентралізації. Проте в регіонах вважають інакше й місцеві ради спрямовують численні звернення до президента і прем’єра, у яких вимагають розмежування повноважень між місцевими органами влади та Кабміном, виборності губернаторів і т.д. Вал таких звернень створює тло для розмов про повзучий сепаратизм. Власне, затримання на Харківщині Алли Александровської пов’язано саме з намаганням організувати схоже звернення однієї з міськрад.

Труднощі з виплатами переселенцям

У своєму першому щоквартальному звіті уряд відзвітував про «розблокування соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, спрощення ведення обліку внутрішньо переміщених осіб та вдосконалення системи призначення та здійснення соціальних виплат». Щоправда, на практиці ситуація не така оптимістична. Незважаючи на те, що парламент затвердив відповідний закон, а Кабмін ухвалив постанови №352 та №365, за свідченнями правозахисників, які опікуються питанням переселенців, механізм досі не працює. Серед причин – невизначеність із фінансуванням цих виплат та недостатня кількість соціальних інспекторів, які мають здійснювати перевірки переселенців. Хоча міністр соціальної політики Андрій Рева запевнив «Главком», що питання буде вирішено, а винних – покарано: «Хто мені буде розказувати, що це неможливо, то хай пише заяву. Знайдемо того, хто буде робити так, щоб це було можливо. Перед людьми, які реально живуть на підконтрольній Україні і яким було припинено виплати, я вибачився. Усім виплати буде поновлено». Подивимось.

Погана комунікація із суспільством

«Главком» до ста днів уряду Гройсмана заздалегідь надіслав до міністерств стандартні запити щодо їхніх результатів роботи за цей термін. На сьогодні більше половини міністерств ніяк не відреагували на звернення.

Нагадаємо, Яценюк проводив кожної неділі свої відомі телевізійні «десятихвилинки» про шалений хід реформ на загальнонаціональних каналах. Олігархи залюбки надавали йому ефір, оскільки в конструкції влади прем’єр був фактично «запасним ходом». Власне, через це Порошенко й так завзято намагався замінити Яценюка «плюшевим» Гройсманом, аби цей «запасний хід» прикрити.

Нинішній прем’єр не є впливовим гравцем у стосунках президента з олігархами, тож і вони йому мало чим зобов’язані. Щотижневі звернення Гройсмана до громадян можна побачити на його сторінці у Facebook, але цього замало – бракує чітких і зрозумілих меседжів від прем’єра, звернених до суспільства. Тож і очікування від його діяльності відповідні.

Павло Вуєць, «Главком»