Віталій Скоцик: Вкрасти землю у людей побоявся навіть Янукович

Аграрна партія України – одна з найстаріших політичних сил – переживала різні часи і різних лідерів. Свого часу її фактично присвоїв екс-спікер Володимир Литвин, який перейменував її в Народну партію, але в 2006-му році Аграрну партію було зареєстровано знову. Змінивши за цей час кілька голів партії, в 2014-му році «аграрії» зупинили вибір на голові наглядової ради групи компаній «Амако» Віталії Скоцику. Вже за його головування Аграрна партія брала участь в місцевих виборах-2015 і продемонструвала непоганий п’ятий загальний результат, провівши своїх депутатів в місцеві ради в кількох областях.

Тепер Скоцик з командою націлені на парламент. Серйозність намірів демонструє той факт, що центральний апарат партії очолив Роман Безсмертний, який добре знається на партбудівництві. Серед відомих облич в президії партії екс-депутат та колишній губернатор Віктор Матчук, колишній віце-прем’єр Леонід Козаченко та колишній міністр палива та енергетики Іван Плачков. Поки про парламентські перспективи партії з такою специфічною нішею можна говорити дуже обережно. Принаймні раніше великих успіхів багаточисельні аграрні політпроекти не досягали. Сподівання, що багатомільйонний сільський електорат побачить в партії  з такою назвою «своїх» і тільки тому віддасть їй голоси, як правило, ставали марними. Втім Скоцик повний оптимізму і впевнений, що цього разу у Аграрної партії все вийде. Бо галузь за останні роки стала ключовою для української економіки, тож аграрії мають змусити всіх з собою рахуватись.

Зараз за активізацією будь-яких партійних проектів вбачають «руку Банкової», яка намагається охопити таким чином якомога більше електоральне поле. От і до аграріїв добрались.

Я добре знайомий з трьома президентами України – Леонідом Макаровичем, Леонідом Даниловичем і Віктором Андрійовичем. Перетинався з Віктором Федоровичем, коли він ще був прем’єром, але ніколи не перетинався, коли він був президентом. А з Петром Олексійовичем я взагалі ніколи не зустрічався в своєму житті, ми не знайомі. І ні з ким із його команди я не знайомий і ніколи не зустрічався. Як ми можемо бути «проектом Банкової»?

Всяке може бути.

Ми нічий проект, який виріс в українському народі. І тим він дивний для всіх, бо ніхто не може зрозуміти, що це таке? Тобто ми абсолютно нове «тіло» в старому прогнилому політикумі української держави.

Яке ж «нове тіло», якщо проект існує з 96-го року?

Партії цього року буде 20 років. Я є дев’ятим її головою. Партія сформована з низу до верху якраз на основі тих людей, які сьогодні творять 41% економіки нашої країни. Вони зрозуміли, що мало гарно робити свою справу, потрібен політичний інструмент, який дає можливість впливати на ситуацію на місцях і на загальнодержавному рівні.

Я не кажу, що ми – нова політична сила, але ми і не стара консерва з надписом «Аграрна партія». Партія пройшла всі перипетії історії України за останні двадцять років. Сьогодні вона наповнилася іншими людьми, які дійсно своєю справою творять економіку своєї країни. І не лише економіку. Мало хто говорить про те, що 75% збройних сил, які воюють на сході нашої держави, – це якраз жителі сіл. Бо в селі ти нікуди не подінешся і сховатися від призову куди-небудь абсолютно неможливо.

Чому у вас такий дивний підбір людей в президії: Безсмертний, Плачков і Матчук, яких складно віднести до видатних аграріїв? Окрім того, що Плачков виноград вирощує.

Поява цих людей, як і багатьох інших, говорить про те, що партія опікується не тільки аграріями. Ці люди є носіями раціональних і вкрай необхідних для України ідей. Під час губернаторства Віктора Матчука Рівненщина посідала перше місце за інвестиційною привабливістю. Коли Володимир Шандра був міністором промисловості, то ріст в окремих галузях досягав 14%. Роман Безсмертний, один з авторів Констітуції, має бачення нової моделі успішної держави, необхідних реформ в Україні і розуміється на міжнародній політиці. Ми будемо надалі залучати до своїх лав сильних особистостей, людей конкретних справ. Ми хочемо запропонувати суспільству команду фахівців, альтернативний уряд. Сьогодні всі заслужено критикують владу, але ніхто не пропонує чітку відповідь на питання, що робити. Ми формулюємо цю відповідь і запропонуємо свій план суспільству.

А стосовно того, який стосунок ці люді мають до аграріїв... То тут вам бракує інформації. 41% економіки творять не агрохолдинги, які обробляють тільки 13% земель сільськогосподарського призначення. Думаю, для багатьох буде дивиною, що 70% земель сільгосппризначення по Україні обробляються людьми, які не вважають себе сільськогосподарськими виробниками. Роман Безсмертний обробляє землю, виростив сад. Всю свою сім’ю він забезпечує власними продуктами харчування. Іван Плачков – мабуть, найкращий на сьогоднішній день виробник вина в Україні. Він має 30 гектарів виноградників і є не просто президентом українського Клубу вина і виноградарства, а практикуючим виноробом. Тому хоч ці люди – відомі політики, кожен з них ще й аграрій.

На який електорат ви розраховуєте? Тільки на аграріїв чи на ширше коло?

Базовий електорат нашої партії – це дрібні та середні власники. Це і селянин, який має пай. Це будь-яка людина, котра веде власну справу. На сільських територіях у нас проживає 14,8 млн людей, а якщо додати невеличкі містечка і середні міста, то загальна електоральна база партії досягне біля 19 млн. людей. Щодо великих міст... Ви ж, мабуть, хочете заробляти більше грошей? Аграрне виробництво – це те, що дає можливість  заробити гроші. Тільки його треба перепрофілювати із сировинної галузі в галузь з глибокою переробкою зі створенням додаткових робочих місць. Власне, таким чином держава зможе платити гроші і міським жителям.

Тобто на великі міста ви теж розраховуєте?

Звичайно. Ми розраховуємо на підтримку всіх громадян. Ми мусимо доказати людям, що партія – це не лише інструмент виборів. Партія – це інструмент самоорганізації суспільства, побудови держави, реалізації волі громадян.

На будь-яку партійну діяльність потрібні гроші. Ходять чутки, що реанімацію Аграрної партії фінансує власник «Нашої ряби» пан Косюк.

Фінансуванння партії - це одне з найскладніших питань. Ми працюємо у декількох напрямках. Перший - це залучення коштів того бізнесу, що працює в аграрному секторі. Другий- це кошти того бізнесу, що працює в галузі переробки. Третій напрямок це кошти банківського сектору, що фінансують аграрну галузь. Ситуація складна не тільки тому, що фактично відсутні правила. Вона складна ще й тому, що економіка, а особливо аграрний сектор обезкровлені

Хочете сказати, що вас дрібні фермери фінансують?

Так, люди справи. Ми намагаємось вибудувати систему фінансування  класичним відкритим, демократичним способом.  В особі Аграрної партії люди справи повинні отримати серйозного політичного лоббіста. Це важко!  Нездорова конкуренція та корупція у владних коридорах стоять на перешкоді. Однак ми намагаємось пояснити людям справи, що ми потрібні один одному; партія бізнесу і бізнес партії. Якщо цього союзу не відбудеться, аграрний сектор чекає доля металургії, літакобудування, машинобудування і тд.

В якому стані зараз ваші парторганізації на місцях?

У бойовому. Тому що в жовтні минулого року пройшли місцеві вибори. Зараз в семи округах проходили довибори в Раду, і від нашої партії в них брали участь п’ять кандидатів. Тому ми в абсолютно активній роботі, на марші, готуємося до наступних парламентських виборів, коли б вони не були. І не пропускаємо усіх тих виборів, які відбуваються. От, наприклад, цього місяця по країні біля 30 місцевих виборів різного типу – громади,  старости, багато людей, які йдуть у місцеве самоврядування. На місцевих виборах минулого року перемогли 3,5 тисячі депутатів від Аграрної партії, а після виборів ще добрали майже 200. Тобто у нас 3700 депутатів партії в постійному активному режимі.

Але жоден з ваших кандидатів не був фаворитом на довиборах в парламент. Чи у вас такий кадровий голод, що ви не можете виставити якихось відомих облич, наприклад, на Чернігівщині чи Волині?

Це не кадровий голод, а популізм української політики. Ми виставляємо  авторитетних людей, людей працюючих. На жаль, поки що вибори в Україні - це змагання популістичних ораторів, на яких важко перемогти людині справи, яка розуміє ціну кожній заробленій, підкреслюю, заробленій гривні. В цьому одна з проблем української політики.

А чому ви вважаєте, що поламаєте цю систему на парламентських виборах, коли б вони не були?

Тому що ми отримали добрий результат на місцевих виборах, до яких системно готувалися. Так само системно готуємося до наступних парламентських виборів. На проміжних довиборах в Раду ми відпрацьовували наші технології, за якими будемо працювати далі. Наступні парламентські вибори покажуть правильність наших підходів.

Фото: Дмитро Коваленко, ПЛ

У 2014-му у парламентських виборах брала участь партія «Заступ», яка працювала у вашій ніші і показала досить непоганий результат, як для нового проекту. Вона встигла побудувати досить розгалужену мережу. Чи у вас не було перемовин щодо її оренди чи якоїсь іншої співпраці?

Мені жаль тих людей, які повірили в ту ідею і нею себе «закопали». З окремими з них доводилось зустрічатись. Ми не граємось у виборчі проекти. Ми будуємо партію...

В парламенті зараз і так вистачає аграрних лобістів, які розкинуті по різних фракціях.  Навіщо ще й тематична аграрна партія? Немає ж у нас партії автомобілістів, скажімо.

Ви знаєте, чому взагалі з’являються партії?

Ну, в нашій країні одна причина. Гроші заробляти.

Якщо ви подивитеся на світову політичну систему, то за всю її історію було більше 250 аграрно-селянських рухів. Для вас, можливо, буде великим здивуванням, що Демократична партія США з’явилася з аграрно-селянських рухів. Ідеологією Республіканської партії США і 16-го президента країни і першого від республіканців Авраама Лінкольна була земельна реформа і відміна рабовласницької системи у США. Фактично всі політичні сили, які ґрунтувалися на основі приватної власності, виникали тоді, коли інтенсивно розвивалося аграрне виробництво. Ми відстали у даному випадку років на 100–120 від цієї політичної системи. Демократична партія США, найстаріша Консервативна партія Великої Британії виникли також із власників землі, які заснували партію з метою лобіювання своїх інтересів, але не виключно для себе. А взявши відповідальність на свої плечі, будучи основою економіки, за всю країну – і за медицину, і за спорт, і за науку, і за багато інших речей. Тому це природно, що 41% економіки, який базується на приватній власності, на сотнях тисяч людей, прийшов до розуміння, що повинна бути консолідована сила. Так, в парламенті у нас на сьогодні є 42 депутати, які належать до аграрної групи і розпорошені між різними політичними силами. Але за останні півтора року, починаючи з 1 січня 2015 року, аграрії втратили фактично всі інструменти податкового напрямку, які працювали в нашій країні. Вкрасти землю у людей побоявся навіть Янукович. А зараз ми дуже близько підійшли до того, щоб втратити і землю.

Партії аграрного спрямування вже давно самостійно не проходили прохідний бар’єр в парламент. Чому вважаєте, що саме зараз ця карта зіграє?

Економіку творять люди з приватної справи, які зрозуміли, що потрібен інструмент самоорганізації суспільства, за рахунок якого можна вибудовувати політику на місцях і загальнодержавну політику, в т.ч. податкову. Абсолютно логічно, що ці люди мають бути представлені в парламенті не як розпорошені депутати в різних політичних силах, а як консолідована фракція. По типу тих політичних сил, про які я вже згадував у тій світовій політичній системі. Хороший приклад є у поляків – партія Polskie Stronnictwo Ludowe має більше 50 років історії. Фактично завдяки цій політичній силі полякам вдалося гарно інтегруватися до ЄС і вибудувати одну із самих сильних економік Західної Європи.

Чи ви вірите в дострокові вибори парламенту, на які, мабуть, розраховуєте?

У мене багато друзів в різних країнах, в тому числі, і в британському політикумі. Аби я місяць тому їх запитав, чи вірять вони, що Тереза Мей стане прем’єр-міністром Великої Британії, і що це відбудеться в липні, кожен з них би мені сказав: «Як це можливо?» По-перше, хто така Тереза Мей? А, по-друге, це повинно було відбутися в жовтні. В ситуації, в якій знаходиться наша країна на сьогоднішній день, вибори можуть бути в будь-який період часу. Ніхто ж не думав ні в 2004-му, ні тим більш в 2014-му році , що люди вийдуть на вулиці і вирішать так зробити, як вважають за потрібне.

Яку виборчу систему ви вважаєте оптимальною?

На тій стадії, де знаходиться Україна, – пропорційну систему за відкритими списками. Ми готуємо 450 кандидатів в депутати на наступні парламентські вибори.

А така система з відкритими списками, що була використана на місцевих виборах, вас влаштувала?

Вона  спрацювала.

Не надто плутана була?

Вона була дещо незрозуміла, і було дуже мало часу, щоб можна було її зрозуміти всім суб’єктам політичної активності і тим більш людям для голосування. Та ми до неї були готові фактично на 100%. І, думаю, на 90–95% є ймовірність того, що виборча система і до парламенту буде аналогічна тій, яка була на місцевих виборах. І рішення буде прийнято за дуже короткий період часу до парламентських виборів.

І половина мажоритарників в Раді візьмуть і за це проголосують.

Ви подивіться, як ця Рада голосує на сьогоднішній день. Є багато речей, які в голову не вкладаються, що люди взагалі за них можуть проголосувати. Може бути багато різних факторів, які спонукають керівництво парламенту і держави в цілому, щоб знайти 226 депутатів проголосувати за зміну виборчої системи.

Які з існуючих партій ви вважаєте своїми конкурентами? Чи у вас така унікальна сила, що на вашому полі їх нема?

Конкурентами можуть бути консолідовані політичні сили. На жаль, їх в Україні на сьогодні немає. Це популістичне поле, яке не вибудувано на ідеологічних політичних засадах. Є проста класика жанру – щоб будувати свою країну, має бути структурована політична система. В цій структурованій політичній системі мають з’явитися три політичні  ідеологічні сили. Перша – центристська, друга – консервативна і третя – соціал-демократична. Перша несе відповідальність за побудову всієї країни, соціал-демократична відстоює інтереси найманого персоналу, консервативна – власників бізнесу. Після того, коли з’являються такі три консолідовані сили, можуть з’явитися і інші, які відносяться до крайнього лівого або крайнього правого сектору. Тоді у нас з’явиться справжня конкуренція.

Тим не менш, зараз ваш потенційний електорат - переважно сільський, а він голосує за «Батьківщину», за Ляшка. Як ви будете доводити виборцям – не голосуйте за них, а голосуйте за нас?

Я за останніх півтора року провів 125 форумів по різних куточках України. Мій месседж: не за Скоцика голосуйте і за Аграрну партію! Люди повинні об’єднатись між собою, щоб будувати своє село, свій район, своє місто. І в кінцевому результаті усю країну. Так будуються всі країни в світі, які пішли демократичним шляхом.

А можна конкретніше – за що саме буде боротися Аграрна партія? Хотілося б більш чіткі меседжі почути.

У нас є чіткі меседжі, з якими ми йдемо. Перше – земля. Ми повинні гарантувати громадянам, що землю не вкрадуть в українського народу так, як крали промисловість. Друге – ми повинні зупинити падіння рівня життя в тому числі на сільських територіях. За 10 років з мап нашої країни пропало 361 село. Більше 400 сіл – це села, в яких сьогодні не проживає жодної людини. Вони ще на карті є, але їх обов’язково спишуть за певний період часу. Тобто ми повинні знайти шлях, як зберегти українське село. Третє – нині кожна країна у світовій економічній системі вибирає собі конкурентну перевагу. Німці – автомобілебудівники, японці виробляють електроніку. А у нас є єдина – аграрна галузь, яка в умілих руках може зупинити падіння економіки і дати можливість країні розвиватися. І зароблені нею гроші треба направити на відновлення пріоритетних галузей. В 90-му році ми були найбільшою економікою Європи, поступаючись лише об’єднаній Німеччині, – виробляли найбільше сталі, вугілля, руди, цукру. Сьогодні від того, що було в ті роки, лишилось 25%. Єдина галузь яка впала, але не на такий відсоток, – аграрна. Вона складає цього року 84% до того, що було в 90-му році. Тому три основні месседжі: земля, село і аграрна галузь, де ми реально можемо заробити гроші для всієї держави.

Ви «за» чи «проти» зняття мораторію на продаж землі?

Ми категорично проти зняття мораторію на продаж земель сільгосппризначення. Ми вважаємо, що треба завершити земельну реформу, але, щоб її завершувати, треба спочатку врегулювати обіг сільгоспземель. В світі працює 17 інструментів, а у нас тільки два – можеш сам працювати на землі і можеш здати в оренду. Все. Але якщо земля є твоєю приватною власністю, ти маєш мати доступ до всіх 17 інструментів, які працюють у будь-якій цивілізованій країні світу. Але ми проти зняття мораторію, тому що прекрасно розуміємо, хто зараз може скупити мільйони гектарів землі.

Як ви пропонуєте боротися з політикою великих агрохолдингів, які фактично висмоктують всі соки з села і нічого не роблять для розвитку його інфраструктури?

Агрохолдинг працює  на землі, а земля належить людям. В більшості випадків людина має право вибору – чи самій працювати на землі, чи здавати в оренду. Тож треба здавати землю в оренду тим людям, які будуть дбати про село. Ви повинні обирати. Ось і все.

Часто буває, коли особливого вибору немає.

Сьогодні в Україні величезна боротьба за землю. Треба не ходити і жалітися, що агрохолдинг на наших землях поводить себе не так, як потрібно, а шукати іншого інвестора, який може працювати краще. Але оптимально, щоб люди, які живуть в селі, об’єдналися і самі почали працювати на своїй землі. Тому один із інструментів, який також є в програмі Аграрної партії України, це – відновлення кооперації.

Як ви оцінюєте результати скасування спецрежиму ПДВ для аграріїв? Влада, здається, вже сама визнала, що це було помилкою.

А ви бачили останній парадокс ДФС та Мінфіну, коли було фактично зупинено виплату повернення ПДВ по всій країні? Ми ж попереджували минулого року: навчений історією український селянин, коли держава починає його грабувати, іде в тінь. Ось, наприклад, з’явилася інформація про те, що Одещина намолотила 2 млн. тонн зерна. Насправді Одещина намолотила значно більше – ми думаємо, що більше 3 млн. тонн, просто їх не показують. Тому, якщо в когось була надія, що зберуться гроші із того, що селянин буде реалізовувати зерно і платити державі ПДВ, то вона була хибна. Тож грошей з селян не зібрали, проте експортерам виплатили майже 27 млрд. і весь держбюджет накрився мідним тазиком.

Так а який вихід? Знову спецрежим повернути?

Ми давали попередньому і сьогоднішньому урядам чітку пропозицію. Вперше в історії аграрії сіли за один стіл і створили Всеукраїнський аграрний форум із 22 ключових асоціацій. Цей форум створив Всеукраїнський страйковий комітет. Ми провели сім великих загальнонаціональних страйків, серед яких п’ять було щодо системи оподаткування і два – проти зняття мораторію на продаж сільгоспземель. Ми відпрацювали консолідований законопроект між усіма асоціаціями, який презентували у Верховній Раді. Законопроект під номером 3851-1 власне повертав систему оподаткування до того рівня, який був до 1 січня 2015 року. Він пройшов слухання і був затверджений аграрним комітетом, податковим комітетом, але досі не був винесений на голосування у Верховній Раді. Уряд поки глухий, тому на осінь аграрії готують всеукраїнський страйк.

Ви повторюєте, що зараз аграрії – ледь не єдиний двигун економіки України. Але є думка, що дійсно розвинена держава не може бути аграрною.

Ми є сировинною державою, і, на жаль, це стосується не тільки аграрного комплексу. І в металургії, і в хімічній галузях ми продаємо сировину. А в кінцевому результаті «накрилися» ті галузі, які стали неконкурентноздатними в світовій економіці при падінні цін на сировинні матеріали. На жаль, сировина сьогодні у світі не дає можливість заробляти грошей. Ми повинні навчитися створювати додану вартість і продавати кінцевий продукт на зовнішні ринки. Аграрна галузь – це наша конкурентна перевага. У нас 25% світових чорноземів, ні в кого стільки немає. Майже 50% нашої країни покрито родючими ґрунтами, коли в світі лише 6%. Але структура економіки, в якій сировинне аграрне виробництво займає 41%, є абсолютно неправильною. У більшості країн світу воно займає від 1,5 до 3%, з галуззю переробки – до 6–7%. Тож ще раз повторюся – ми повинні заробити гроші на сільгосппродукції, щоб реінвестувати їх в хімічну галузь, літакобудування та інші галузі.

Постійна проблема – перекоси в вирощуванні окремих культур. От виявилось раптово, що у нас гречки дефіцит…

Коли держава  не виконує свою функцію, тоді виникають такі перекоси. Кілограм гречки зараз коштує 40-60 грн. Це фантастика. Просто люди не сіяли гречку минулого року і зрештою це призвело до того, що її нема. Що буде наступного року? А наступного року гречка буде по 10 грн., тому що люди побачили, що ціна підскочила, і усі почнуть її сіяти. Нормально ж має бути, коли у країни є державний аграрний фонд, держрезерв, і держава через такі інструменти розміщує замовлення у виробників. Якщо нам потрібно, умовно кажучи, мільйон тонн гречки, то держава повинна гарантувати, що ми маємо цей мільйон тонн. На жаль, ці інструменти в нашій країні не працюють. Ось вам і яскравий приклад.

Чому не працюють?

Тому що вони неефективні і в першу чергу корумповані. Ви коли подивитеся, скільки компаній фінансується з Державного аграрного фонду під наступний врожай, то їх зовсім небагато.

Які збитки понесли українські аграрії через війну на Донбасі?

У нас орної землі в Донецькій області в цілому півтора млн. га. Через ту страшну війну, яка сьогодні відбувається на сході, у нас випало з виробництва 250 тисяч га тільки в Донецькій області – це те, що ми втратили з війною тільки в Донецькій області. В Луганській області у нас 1 млн. 750 тис. га землі, із них в зоні АТО на сьогодні так само під 300 тисяч га. Тобто ми втратили лише в прямому виробництві орієнтовно 500-550 тис га землі. Це повний орний клин такої країни, як Грузія. Ось вам приклад того, що ми втратили у аграрному виробництві через війну. А армію із самого початку до сьогодні тримають ті ж селяни, які, незалежно від території країни, харчують хлопців, лікують, ремонтують техніку. Сьогодні 75% людських ресурсів армії – це селяни. Це трактористи, комбайнери, інженери, механіки, тваринники – люди з реального сектору економіки. Чи не могла держава від цього втратити? Звичайно, втратила. Тому війна для аграрного виробництва, як і для всієї країни, є величезною проблемою.

Вважаєте, вона скоро завершиться?

Мені б дуже хотілося, щоб вона завершилася швидко. Донбас – частина України, це українські території. Я часто буваю на сході нашої держави, і знаю, який це великий біль для тих людей, які живуть і працюють на тих територіях. Тому що банкіри, комерсанти просто звідти повтікали. А не втік той, хто сам на сам з землею. Він залишився працювати, землю, ферму нікуди не забрав. І хто в кінцевому етапі думає про садочок, про школу, про воду, про всі інші речі, які хоч на мінімальному рівні наповнюють життя кожного населеного пункту? Люди, які там живуть і працюють. Тому нам би хотілося,  щоб війна завершилась якнайшвидше. Наші експерти вважають, що це дійсно можна зробити за не дуже довгий період часу.

Чи відомо, як і ким наразі обробляється земля, що залишилась в так званих «республіках»?

Я не думаю, що у когось є реальна статистика, що там сьогодні виробляється на тих землях.  Для економіки країни зрозуміло, що це втрата 500–550 тис га землі із нормального обробітку.

Чи ви вірите, що у нас в найближчому майбутньому все ж таки налагодяться відносини з Росією і знову відкриються російські ринки для українських аграріїв?

Сусідів не вибирають. Історія – річ прагматична. За світову історію було більше трьох тисяч війн, і рано чи пізно вони завершувались.

Зараз в політичному тренді тарифна тема, яку активно експлуатують деякі політичні сили. Дійсно, є небезпека, що восени ми зіткнемося або з якимось валом неплатежів, або соціальними бунтами. Ви очікуєте, що уряд піде на якісь поступки, щоб пом’якшити це питання для людей?

Я це називаю безглуздям, тому що ми енергетично дуже багата країна. Якщо ми говоримо про електроенергетику, загальна потужність того, що ми могли б виробляти нашими зусиллями – 55 тис. мВатт. Сьогодні ми споживаємо лише 25 тис. мВатт. У нас побудовано три енергетичні мости до Західної Європи – два із Західної України і один із півдня, з Южноукраїнська. Вони всі стоять, і ми не продаємо електроенергетику, хоча могли б тільки від її продажу мати 3-3,5 млрд. доларів в рік. А українці мали б, по ідеї, мати з таким енергетичним ресурсом нульовий тариф. Нічний як мінімум. Тому все це – недолуге управління економікою нашої країни.

Це те ж «Київенерго» вимагає підняття тарифів, де працює ваш соратник по партії пан Плачков.

Не зовсім так. По-перше, рішення про підняття тарифів приймає не «Київенерго», а НКРЕ. А по-друге, Іван Плачков не є сьогодні операційним менеджером будь-якої  енергетичної компанії. Він в певних компаніях сьогодні несе почесні функції. Тарифи не повинні бути такими високими. Так званий «ринковий рівень» ніхто не обґрунтував.

У нас і колишній прем’єр, і нинішній розповідають, що реформи йдуть повним ходом, приймаються реформаторські закони, створюються нові прогресивні органи. Але люди, м’яко кажучи, не дуже задоволені темпом реформ. Ви задоволені?

Знаєте, коли хочеш почути справжні реальні речі, треба йти питати звичайних людей. У нас в офісі є дядя Пєтя. І він каже дуже просто: «Знаєте що? От свого часу прийняли рішення, побудували «хрущовки» і в 5-поверхові будівлі поселили людей. Оце реформа! Люди відчули, що це на користь. А назвіть мені сьогодні реформу, яка суттєво покращила життя? Де вона?» І які в мене можуть бути аргументи проти аргументів дяді Пєті?

Завершимо давайте геополітикою. Хоч ми підписали Асоціацію з ЄС, наші товари аж ніяк не хлинули на європейський ринок. Чи варто нам продовжувати так прагнути в ЄС, чи треба шукати якийсь інший шлях?

Кожна країна вибудовує свій шлях. Подивіться приклад Швейцарії – прекрасна країна, яка не є членом Європейського Союзу, а разом з тим є фінансовим серцем всієї Західної Європи. Тобто повинна бути чітка стратегія бачення ролі і місця нашої держави в сьогоднішньому світі. Вона може бути вибудувана тільки тоді, коли суспільство готове, коли структурована політична система. І тоді, коли ми знаємо, який тип економіки будуємо. А далі – об’єднання в одному економічному союзі. Чітко зрозуміло, що на сьогодні в світі основними економічними гравцями є США , Китай, Індія, ну, і звичайно Європейський Союз із його 500 млн. людей, які в першу чергу повинні для нас бути потенційним ринком збуту наших товарів. Тому, не треба прагнути просто бути десь із кимось. А треба розуміти, для чого це нам потрібно і що в кінцевому результаті може принести кожному українському громадянину.

Ви теоретик-викладач чи практик?

Два в одному (сміється). Я - доктор наук, який і викладав у виші, і керував великими агрохолдингами в Україні, в США, у Великій Британії. А зараз моя мета – збудувати спражню партію. За кожним брендом, вивіскою, етикеткою має бути якісний продукт. Якість будь-якої партії – це кадри.   

Микола Мельник, «Главком»