Гройсман по-вашингтонськи

Володимир Гройсман здійснює свій перший міжнародний візит у якості керівника українського уряду – і здійснює його до Вашингтона. Слід сказати – оскільки в такому маршруті неодмінно (хоч і з суб’єктивно різних причин) шукатимуть натяки – що на сьогоднішній день не ведеться якоїсь особливої конкуренції за Україну між двома полюсами західного конгломерату, США та Європейським Союзом. Утім, «особливої» -- можливо і ні, але певні моменти такого характеру в дуже недалекому минулому раз у раз спливали: наприклад, американці посилалися на небажання німців розширювати «Нормандський формат» за рахунок США чи Польщі.

Проте, Брюссель сьогодні надто заклопотаний питанням європейської єдності, вибухівку під яку підвели безвідповідальні політики в Об’єднаному Королівстві та Нідерландах (у другому випадку мова іде про цілісність союзної міжнародно-правової бази – такій цілісності загрожують спроби внести спроби в асоціативний договір з Україною post hoc), а також напруження у стосунках між інститутами ЄС та польским урядом. Подібна нервова ситуація триватиме ще щонайменш місяць – відповідно, американська подорож українського прем’єра ажніяк не посяде передовиць у європейській пресі.

Але прикметно, що в цей самий час президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер виступає на економічному форумі у Петербурзі, офіційно притримуючись спільної «мінської» позиції Заходу, але не уникаючи певних тонких натяків, яких може виявитися достатнім для Кремля аби зарахувати собі іміджевий бонус. Відповідно до зовнішньо протокольного візиту очільника українського уряду до США можуть поставитися і як до прояву контурної розстановки приоритетів.

І зрештою, частина правди в цьому є – попри ті чи інші тактичні розбіжності, США продовжують залишатися найважливішим стратегічним партнером (якщо не офіційним союзником) нашої країни, основним (прямо та опосередковано) спонсором реформ і локомотивом стримування російської агресії проти України та інших східноєвропейських держав.

Важливо розуміти, що нинішня адміністрація у Білому домі якщо і не «збирає валізи», але вже підбиває підсумки свого зовнішньополітичного порядку денного. Відповідно, регламент візиту не містить суттєво нових елементів – це економічні реформи, інституційні перетворення (насамперед у правоохоронній сфері, правосудді та децентралізації), а також національна безпека і оборона.

Варто звернути увагу на кілька обставин нинішнього спілкування у Вашингтоні.

Насамперед, попри те, що змістовну частину своїх виступів (зокрема на зустрічі із лідерами демократів у Сенаті США Володимир Гройсман присвятив питанням оборони та безпеки, стану речей в зоні російсько-українського конфлікту та в окупованому Криму, тощо – ця проблематика функціонально і традиційно належить до царини повноважень голови держави. Тому в цьому контексті майданчиками для поточної роботи слугують всі рівні «Нормандської четвірки», а також українських стосунків із НАТО.

Необхідні формальності було виконано – але ключовий сегмент українсько-американського співробітництва на рівні уряду (в індивідуальному форматі віл виглядає як «прем’єр-міністр» - «віце-президент», який, нагадаємо, обіймає в США також посаду голови Сенату) полягає в обговоренні політико-господарських питань.

В цьому сенсі важливою можна вважати перемовини керівника уряду в міністерстві енергетики США – як відомо, Україна поступово розширює співробітництва із провідною в атомній галузі американською корпорацією Westinghouse (зокрема це – і багато років – стосується Запорізької АЕС), намагаючись позбавитись залежності від російського постачання ядерного палива. Втім, козирем, який привіз Гройсман до американської столиці є очевидні успіхи України (хай їх і досягнуто в надзвичайній ситуації) в наведенні ладу із споживанням газу, переорієнтації на більш ринкові правила торгівлі «блакитним паливом» із униканням їхньої політизації (якраз на днях було принципово погоджено проект будівництва нового сполучного газопроводу разом із польськими партнерами). Втім, проголошена – зокрема, Володимиром Гройсманом під час цих переговорів, спрямованість політики українського уряду на подальше підвищення «енергоефективності» викликає інтерес великого американського бізнесу, принаймні через те, що історичний переворот в енергетиці (конкретно – у постійному здешевленні виробництва електроенергії) є найбільшим досягненням доби президента Обами, яка тепер добігає кінця, але сама трансформація, вочевидь, триватиме незалежно від прізвища нового господаря Білого дому. Також, слід пам’ятати про призупинені через форс-мажор російської агресії масштабні проекти транснаціональних корпорацій з американським капіталом, що стосуються видобутку газу із сланцевих порід – левова доля територій, на яких проводилася до 2014 року відповідна геологічна розвідка і сьогодні залишається під українським контролем.

Під час запланованих зустрічей Гройсман зробив акцент на продовженні політики дерегуляції, запровадження децентралізації та підготовки до приватизації чи не 90% державних підприємств. На жаль, історія про приватизацію вже дуже не нова, дерегуляція є досить обережною, а доля змін до Конституції в частині місцевого самоврядування висить на гачку дилеми окупованих територій. Про все це добре знають у США – тому привітання від сенаторів прем’єр отримав з нагоди закінченного процесу реформи правосуддя (принаймні, вона так виглядає). Адже, хоча про це не заявляють публічно, американський політикум відчуває певну втому від застосування українськими урядовцями «майбутнього часу».

Зрозуміло, що Україна розраховує на прогрес щодо рішення про виділення чергового траншу МВФ ($1,7 млрд), адже, здається новий уряд зміг діяти більш рішуче в політично складному питанні тарифів, а також в інших дотичних областях. Про це, зокрема, велося під час зустрічі керівника українського уряду із Джо Байденом.

Можна здогадатись, що ця зустріч була непростою – в американській зовнішній політиці прохолодно відносяться до частих змін керівництва в країнах-контрагентах, якщо ці країни мають значення для США. За 2014-15 роки Байден звик до – теж складного, але з дещо інших причин – спілкування із англомовним Арсенієм Яценюком. Крім того, сила інерції в столиці єдиної повноцінної наддержави є дуже великою, там ще оцінюють сам факт зміни уряду в Україні і якість підстав для цього кроку, хоча в Україні цей епізод уже належить до політичної історії. Попри недовгу каденцію на посаді віце-прем’єра та близько півтора років на чолі українського парламенту – для Вашингтону Гройсман є людиною поки що невідомою, молодою і новою (звідси і суто публічно-особисте значення цієї подорожі).

Західна преса поки що обмежилася квітневими публікаціями щодо самого по собі призначення нового кабінету та характеру особистих звя’зків між українськими прем’єром та президентом, а також звертала увагу на особистість Гройсмана як на прояв міжетнічного миру в Україні, що протирічіть вигадкам, що їх розповсюджує російська пропаганда.

Однак, віце-президент Байден згадав про пакет фінансової підтримки програми реформ, яку здійснює нинішній Кабмін – і, слід вважати, повернув ключа в цій скриньці.

Якщо затвердження на днях американським Сенатом оборонного бюджету, в якому «українська стаття» важить $500 млн – швидше співпадіння у часі, то анонс отримання Україною додаткових $142 млн від Агенції з міжнародного розвидку США – мабуть, що ні. Ця технічна допомога покликана полегшити функціонування уряду в рамках впровадження амбітної програми реформ, якими, якщо судити з тих чи інших заяв, дій і голосувань вже два місяці опікується український прем’єр. USAID запланувала допомогу Україні в енергетичній сфері,  децентралізації та судовій реформі. Зокрема $70 млн на забезпечення реформи енергетичного сектору України, $50 млн на підтримку децентралізації та $22 млн для забезпечення судової реформи. USAID також зацікавлена у підтримці новоствореного Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

Але цими сумами американські партнери не обмежилися. Фактично, протягом останніх двох тижнів в окрузі Колумбія підводилися певні підсумки, що мали підготувати офіс віце-президента в контексті тих чи інших зобов’язуючих заяв та рішень стосовно України. Отже, додатковий (тобто, крім індикаторів погоджених раніше) об’єм допомоги для України, згідно офіційної остаточної заяви Джо Байдена після зустрічі із Володимиром Гройсманом в цьому році складатиме $220 млн. Ці кошти призначено передусім для митної реформи, а також для потреб інших нових та обновлюваних правоохоронних відомств. Також, ще $62.5 млн цього року «інвестуватиме» до України OPIC – організація, що залучає приватні кошти під гарантії американського уряду (напрями її інвестицій – це комерційні сектори, ця сума радше слугує кредитною гарантією для інвесторів). Проте, більшу частину цих грошей було «обіцяно» Україні ще в 2014 році в рамках пакету в $1,3 млрд прямої «субвенції» з федерального бюджету США. Також необхідно відзначити, що 3 червня було погоджено скерування на потреби української фінансової стабільності $1 млрд в урядових кредитних гарантіях (за останні два роки США вже надали Україні в такій формі $2 млрд). Урядові кредитні гарантії США– це аналог «застави», що дозволяє Україні залучати кредитування на міжнародному фінансовому ринку. Особливо варто підкреслити таке – одним із мотивів розширення програм фінансової підтримки України з боку США є не так питання, пов’язані із обороною чи здійсненням складних реформ, а (ця теза звучить в офіційних повідомленнях) підтримка найбільш вразливих українських домогосподарств під час адаптації до вимог економічних змін. Це важливо пам’ятати з огляду на традиції політичного популізму в нашій країні, що мотивують політиків відповідного профілю буквально тероризувати наше суспільство заявами про егоїстичні інтереси американців у їхніх зусиллях утримати Україну «на плаву».

Таким чином, український прем’єр, так чи інакше, везе до України  щонайменш $1, 28 млрд або 32 млрд гривень. Але витрачання цих коштів знаходитиметься під прискіпливим контролем американських партнерів, а чи матиме наша країна якийсь суспільний зиск від цієї допомоги та інвестицій – залежить від чеснот наших урядовців, а також громадського та медійного нагляду.

Тому загалом робочий візит Володимира Гройсмана можна вважати нормальним –  особливо враховуючи подієве тло, а саме початок фінальної частини президентських перегонів у США, медійні наслідки терористичного акту в Орландо, фокус у якому знаходиться сьогодні Велика Британія та суперечлива військова кампанія в Сирії. Інша справа, що це все-таки аванс, і можливо, останній (оскільки в контексті перетворень Україна перейшла від стагнації до помірного прогресу, а також відновлює економічне зростання).

Принаймні, прикрих коментарів на адресу українського політикуму публічно поки що не прозвучало.

А які висновки зробить сам Володимір Гройсман з неформальних розмов із американськими лідерами у тихих кабінетах – побачимо найближчим часом.

Максим Михайленко, «Главком»

Фото прес-служби Кабінету Міністрів