Казус міністра Саєнка. Як Гройсман залишив «зайву» посаду для своєї людини

Доки в уряді Володимира Гройсмана міністри, що орієнтуються на різні центри впливу у коаліції, тягнуть ковдру кожен на себе, сам прем’єр намагається зберегти хоча б тих кількох міністрів, яких він мужньо відстояв під час прем’єріади. Якщо до «вінницьких» міністра соціальної політики Андрія Реви та віце-прем’єра Володимира Кістіона у багатьох є претензії професійного характеру, то міністр Кабінету міністрів Олександр Саєнко, який теж є креатурою Гройсмана, вже мав би зникнути з уряду просто через ліквідацію своєї посади. Проте прем’єр не здав свого протеже і заздалегідь потурбувався, аби його не втратити, використавши різноманітні шпарини в законодавстві.

Нагадаємо, 1 травня минулого року набув чинності закон про державну службу, який має на меті повністю перекроїти бюрократичну та громіздку державну систему. Вона залишилася в Україні ще з радянських часів. Зокрема, при міністерствах вводиться інститут держсекретарів, котрі, на відміну від міністрів, обираються на п’ять років і не є політичними фігурами.

Окремим рядком у законі (і навіть у коаліційній угоді) прописано створення посади державного секретаря Кабінету міністрів. Причому за всією логікою посада держсекретаря Кабміну створюється замість існуючої раніше в урядах посади міністра Кабінету міністрів. Аналогічні зміни було внесено і до закону про Кабінет міністрів, де чітко вказано, що «у тексті закону слова «міністр Кабінету міністрів України» в усіх відмінках замінено словами «державний секретар Кабінету міністрів України». Враховуючи, що держсекретарі мають обиратися за результатами конкурсів, на що пішов деякий час, у законі є окрема ремарка. Зокрема, що повноваження держсекретаря Кабміну та його заступників до їхнього призначення здійснює міністр Кабінету міністрів та його заступники, але не довше, ніж до 1 січня 2017-го.

Та нинішня ситуація більш ніж дивна: держсекретар з’явився, але міністр досі нікуди не зник.

Про скасування посади міністра Кабміну недвозначно казав екс-прем’єр Арсеній Яценюк ще в лютому 2016 року. Нагадувала про це і Ганна Онищенко, яка обіймала цю посаду в минулому уряді: «До речі, моя посада міністра Кабінету міністрів скасовується. Натомість запроваджується посада державного секретаря. Я повністю підтримую таку зміну, оскільки дана посада є не стільки політичною, скільки організаційною за своєю суттю».

Такий «міністр без портфеля» справді історично вважався своєрідним технарем-«завгоспом», який організовує безперебійну роботу уряду та його секретаріату. Оскільки його робота ведеться в тісній взаємодії з прем’єром, як правило, міністром Кабміну стає комфортна для голови уряду людина. Ця посада раніше існувала в Україні, але в 2001 році тодішнім президентом Леонідом Кучмою було запроваджено інститут державних секретарів. Цей механізм нібито мав на меті допомогти президенту розставляти своїх людей у різних структурах, але в 2003-му указом того ж Кучми від цієї практики відмовились, реанімувавши посаду міністра Кабміну.

Тепер знову мала б відбутись зворотня рокіровка. Конкурс на посаду держсекретаря було проведено в визначені законом строки – 13 грудня минулого року конкурсна комісія з питань вищого корпусу державної служби зупинила свій вибір на першому заступнику міністра Кабміну Володимирі Бондаренку. 30 грудня його було призначено на посаду. Але при цьому зі складу уряду нікуди не подівся Олександр Саєнко, міністр Кабміну, який досі бере участь у його засіданнях. Причому і Саєнко, і Бондаренко – близькі до прем’єра Володимира Гройсмана. Кандидатуру Саєнка разом із ще кількома міністрами вносив особисто Гройсман і, вочевидь, розлучатись зі своєю креатурою він тепер не хоче. До того ж Бондаренко, на відміну від міністра, не має права голосувати за рішення уряду, а у Гройсмана кожен штик на рахунку. В червні минулого року прем’єр навіть спеціальною постановою №394 затвердив положення про міністра Кабінету міністрів з уточненим переліком його повноважень. При цьому одразу кілька міністрів в анонімному спілкуванні з «Главкомом» висловили впевненість, що посаду міністра Кабміну мало бути скасовано новим законом про держслужбу.

«На жаль, це політична історія, – каже депутат від «Батьківщини» Альона Шкрум, яка брала активну участь у просуванні закону про держслужбу. Вона припускає, що однією з умов Гройсмана під час «прем’єріади» було в будь-якому випадку залишити Саєнка в уряді, аби мати зайвий голос. «Міністр Кабінету міністрів фактично виконує половину функцій управління секретаріатом уряду – і це функції держслужбовця, а не політика. Але виходячи з того, що він голосує на засіданнях уряду, за цю посаду точиться така сама боротьба, як за міністерства», – пояснює Шкрум. Депутат наголошує, що при цьому у міністра забирають багато повноважень на користь держсекретаря, і сподівається, що надалі Саєнко як міністр займатиметься змінами до регламенту Кабінету міністрів.

Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, який входить до комісії з питань вищого корпусу держслужби, не бачить у такому співіснуванні міністра та держсектаря суперечності, бо закон допускає, що до Кабміну можуть входити два міністри без міністерств. Щоправда, чому він досі продовжує називатись міністром Кабінету міністрів, якщо ця посада скасовується законом про держслужбу?

«Оскільки Саєнко не захотів бути держсекретарем Кабінету міністрів, думаю, на перехідний період це виправдано, – говорить експерт. – Другий резон – це необхідність великої реформи міністерств та Кабміну в цілому. Саме «міністр без портфеля» може найкраще опікуватися такою реформою. Щоправда, це суто теоретичне міркування. Незважаючи на затвердження стратегії та підготовку всіх основних документів, ця реформа все одно не рухається».

Сам Саєнко в розмові з «Главкомом» розповів, що продовжує працювати як «міністр без портфеля» відповідно до статті 6 закону про Кабмін і вищезгаданої постанови №394: «Міністру залишились політичні повноваження: представлення пропозицій на засіданні уряду, «горизонтальні політики», які стосуються всіх міністерств, – стратегічне планування, антикорупція, державне управління, державна служба. А держсекретар здійснює адміністративні повноваження і є держслужбовцем – займається фінансами, кадрами, організаційною роботою. Тому ми розділили політику і держслужбу».

Таким нехитрим способом Гройсман обійшов норму закону про держслужбу і залишив біля себе вірну людину. Якщо ж найближчими місяцями постане питання переформатування уряду, посада «міністра без портфеля» знову може стати предметом торгів.

Павло Вуєць, «Главком»