Проти Індії сусіди використовують гібридні технології війни, та це не заважає їй бути світовим лідером економічного зростання
Проти Індії сусіди використовують гібридні технології війни, та це не заважає їй бути світовим лідером економічного зростання
26 червня Дональд Трамп зустрівся у Білому домі з Нарендрою Моді – прем’єром Індії, яка у грудні минулого року була наділена статусом основного оборонного партнера США. Сторони домовились поліпшувати торговельно-економічні стосунки і поговорили про можливість закупівлі Індією американського газу. Під час візиту також було досягнуто прогресу у переговорах про закупівлю Індією американських безпілотників та про будівництво американських бойових літаків у Індії. А також про найбільші в історії військово-морські навчання в Індійському океані (спільно з Японією). У відповідь США підтримали індійські заклики до Пакистану активніше боротися з терористичними організаціями, що базуються на його території. Все це стало наслідком не лише зближенням Індії з країнами Заходу, а й визнання масштабного зростання її ролі в світовій економіці та політиці. Яке в недалекому майбутньому може зробити її постійним членом реформованої Ради безпеки ООН.
5 червня Індія провела випробування ракети-носія, яку може бути використано для пілотованих польотів. Держава продемонструвала, що практично завершила шлях, який зробить її четвертою у світі країною, здатною самостійно доправляти людей у космос. Це відбувається на тлі економічних успіхів. Друга за кількістю населення країна протягом останніх років є світовим лідером за показниками економічного зростання. Успішні візити індійського прем’єра Нарендри Моді до Берліна та Парижа навіть дали підставу говорити про фантастичний сценарій, мовляв, Індія могла б замінити у G7 США, адже непередбачуваний Трамп поки що лише розхитує це об’єднання.
Паралельно спостерігається наростання протиріч у відносинах Делі з Пекіном та Москвою. Воно може призвести до отримання індусами серйозних інвестицій та технологій, що у свою чергу має позитивно позначитися і на Україні, адже співпраця наших країн поглиблюється. Це видно хоча б на прикладі зростання українського експорту до Індії (за минулий рік на понад 20%) та значного позитивного для нас сальдо двосторонньої торгівлі. Цікавим для нас може виявитися і досвід відносин Індії з сусідами, які використовують проти неї гібридні технології війни.
Протягом останніх десятиліть Індія (в тому числі і як один із засновників Руху неприєднання) намагалася триматися осторонь протистояння провідних світових потуг. Країна сконцентрувалась на внутрішньому розвитку, уникала втягування в будь-які конфлікти. Наголос на пріоритетності економіки робила і Асоціація регіональної співпраці країн Південної Азії, яку було інституціоналізовано в грудні 1985 року. Делі відкинув ідею перетворення організації на військово-політичну та зміг домогтися згоди сусідніх країн на те, щоб вона займалася виключно питаннями економічної, технічної й культурної співпраці.
Проте уникнути конфліктів Індія не змогла, хоч і не з власної волі, а внаслідок територіальних претензій з боку...
- Китаю, який у 1962 році захопив прикордонні індійські райони;
- Пакистану, який вважає незаконно відторгнутими при розпаді Британської імперії індійські штати з переважно мусульманським населенням.
Проте Індія у відносинах навіть із цими країнами намагається обходити гострі кути та розвивати співпрацю у різних галузях (нарощуючи і свій військовий потенціал про всяк випадок). Особливо це проявилося під час неоголошуваного попередньо візиту прем’єр-міністра Індії до Пакистану наприкінці грудня позаминулого року (попередній візит відбувся аж 2004 року). Вважається, що цей візит, так само і як несподіване для багатьох запрошення керівництва Пакистану на інавгурацію Моді, є сигналами про готовність відсунути на майбутнє вирішення спірних питань та сконцентруватись на співробітництві. В першу чергу це стосуватиметься боротьби з терористичною загрозою, що походить з Афганістану (від «Талібану» та «Ісламської держави»), і проектів постачання до Південної Азії енергоресурсів з Ірану (з якого знято санкції) і Туркменістану. Останній ще на початку 2000-х активно намагався «просувати» проект Трансафганського газопроводу, щоб позбутись залежності від російських трубопроводів (туркменську ланку цього трубопроводу, який отримав назву ТАПІ, – Туркменістан–Афганістан–Пакистан–Індія – почали будувати півтора року тому).
Однак Індія демонструє сусіду й те, що її миролюбні кроки не варто сприймати як ознаку слабкості. У відповідь на вилазку з його території ісламістів «Воїнства Мухаммеда» («Джейш-е-Мухаммед») у районі міста Урі, внаслідок якої загинуло 17 індійських військових, Делі санкціонував «хірургічне втручання». І 29 вересня минулого року індійський спецназ атакував табори терористичних організацій «Джейш-е-Мухаммед», «Лашкар-е-Тайба» та «Хізб-уль-Муджахеддін» на контрольованій Ісламабадом території Кашміру, знищивши 38 бойовиків та дев’ять пакистанських військових (інструктори та охорона стартових майданчиків, з яких бойовики, за даними індійських ЗМІ, обстрілювали їхніх прикордонників).
Індія пообіцяла, що може піти далі і у відповідь на пакистанські гібридні атаки застосувати аналогічні засоби. Радник прем'єр-міністра Індії з питань безпеки Аджит Довал, якого вважають яструбом у політиці щодо Пакистану, заявив, звертаючись до своїх колег в Ісламабаді: «Ще один теракт на зразок мумбайських – і ви втратите Белуджистан. Пакистан набагато вразливіший за Індію. Варто тільки Індії змінити звичайну оборону на оборону активну, і пакистанці зрозуміють, що вони програли». Тобто Довал пригрозив сусідам допомогою сепаратистам, які хочуть відокремлення від Пакистану, якщо ті не «приструнять» кашмірських сепаратистів, котрі хочуть відокремитись від Індії (у згаданих Довалом мумбайських терактах 2003 та 2008 років, які, вірогідно, здійснювалися підготовленими на пакистанській території терористами, загинуло відповідно близько 60 та 170 осіб).
Використовує Індія для впливу на сусіда й економічні важелі: було анонсовано будівництво підводного газопроводу з Ірану в обхід пакистанської території, який може призвести до замороження проекту ТАПІ, а отже, і до втрати Ісламабадом дивідендів.
За цією ж схемою, тобто пропонуючи співпрацю, але не даючи собою понукати, країна намагається будувати відносини і з основними геополітичними гравцями.
Індійсько-російські відносини
Загострення проблем із Пакистаном, очевидно, матиме серйозний вплив на відносини Індії з її колись найближчим союзником – Росією. Висвітлюючи жовтневий саміт БРІКС в індійському Гоа, майже всі російські ЗМІ продемонстрували, як Нарендра Моді сказав на «вєліком і могучєм»: «Старый друг лучше новых двух», подаючи це як запевнення Делі у вірності давнім контактам з Москвою, яка останнім часом все більше «дивується» активності американсько-індійських відносин. Хоча це цілком міг бути й натяк Росії на її аж занадто помітну активізацію «дружби» з Пакистаном, що проявляється у нових контрактах на поставки російських озброєнь (наприклад, штурмових вертольотів) і мало не призвела до спільних військових навчань на території, яку Індія вважає своєю. Кремль, вочевидь, цього натяку не побачив і заблокував (разом із Китаєм – іншим давнім союзником Пакистану) не лише включення до декларації саміту, що відбувався незадовго після терактів в Урі, пунктів, які б говорили про «пособництво» Ісламабада терористам, а й згадку «Воїнства Мухаммеда» в списку терористичних організацій.
В цілому ж відносини «старих» друзів виглядають досить розвиненими. Під час жовтневої та кількох попередніх зустрічей (приміром, візиту Моді до Росії в грудні 2015-го) країни домовилися про інфраструктурні проекти на кілька мільярдів доларів, спільне виробництво військових вертольотів (на індійській території), купівлю зенітно-ракетних комплексів С-400 «Тріумф» і побудову нових ядерних реакторів протягом найближчих 20 років (у 2014-му за допомогою Росії добудовано ядерний реактор у штаті Таміл Наду). Також сторони завершили переговори між фітосанітарними і ветеринарними структурами, прийнявши рішення про взаємний доступ на ринки сільськогосподарської і харчової продукції, включаючи молочні вироби. Пов’язано це з тим, що Росія має певну зацікавленість в отриманні з Індії продуктів, які вона раніше імпортувала з Туреччини.
Розвитку двосторонніх відносин може посприяти те, що Росія через санкції відчуває дефіцит клієнтів для експорту енергоресурсів, а Індія вже давно прагнула стати їх серйозним імпортером (у контексті жовтневої зустрічі ЗМІ повідомляли, що «Роснефть» протягом 10 років має намір експортувати в Індію 100 млн тонн нафти, а «Газпром» почав реалізацію довгострокового контракту на поставку 2,5 млн тонн зрідженого природного газу на рік). Проте в Делі пам’ятають і те, що донедавна Москва ігнорувала ці запити, надаючи перевагу платоспроможнішим ринкам Заходу.
Взагалі ж індійсько-російська співпраця стосується переважно поставок російських озброєнь та обладнання для ядерної енергетики. Існують серйозні підстави вважати, що країни Заходу цілком успішно тіснять Росію в цих галузях: Індія протягом останніх років віддавала перевагу не російським, а французьким бойовим літакам, американським штурмовим вертольотам Apache та транспортним і протичовновим літакам, а 30 листопада минулого року підписала угоду про придбання півтори сотні американських легких буксируваних гаубиць. Причина такої поведінки може пояснюватись тим, що РФ знову продала Індії браковані винищувачі: йдеться про літаки типу МіГ-29К і МіГ-29КУБ, поставки яких почалися в кінці 2014 року. Аудит показав, що 62% російських двигунів було визнано непридатними.
Закупівля російських озброєнь найближчим часом може ще впасти, бо Індія почне виробляти їх у себе. Прикладом уже є 464 танки Т-90, які виробляються в Індії за російською ліцензією під назвою Bhishma. Всі ці процеси призвели до того, що відрив США від РФ як основного постачальника озброєнь до Індії вже є досить незначним: за останні три роки загальна сума російських оборонних контрактів з Індією становила близько $5 млрд, при цьому США, посідаючи друге місце, уклали контрактів на $4,4 млрд. І, як сказано в дослідженні Центру аналізу світової торгівлі зброєю, хоч до 2017 року Росія зберігатиме за собою першість, її частка на індійському ринку впаде з 57% до 27–30%.
Цим самим шляхом можуть піти індійсько-російські відносини у ядерній енергетиці. У цій галузі дві країни найбільше співпрацюють. Підписана в листопаді інідійсько-японська угода про співпрацю знімає останні перепони, які стояли на шляху Делі до західних технологій «мирного атома» (дещо раніше обмеження, накладені на Індію після здійснених нею у кінці 90-х випробовувань ядерної зброї, вже зняли США та Франція).
Навряд чи допоможе розвитку індійсько-російських відносин і те, що РФ називає своїм головним партнером КНР. І однією з важливих тем діалогу лідерів двох країн на недавньому економічному форумі у Петербурзі журналісти часто називали підтримку Росією китайського проекту «Один пояс – один шлях», один з маршрутів якого має пройти по пакистанській території, яку Делі вважає своєю. І те, що в репортажах про цей візит Моді до Росії мало розповідається про майбутні двосторонні проекти і найчастіше наводиться теза індійського прем’єра про 70 років дружби, може бути натяком: найплідніший її період уже в минулому.
Індійсько-китайські відносини
Те, що у травні Індія проігнорувала зовнішньополітичну ініціативу Китаю – саміт проекту «Один пояс – один шлях» – також стало ознакою наростання протиріч у відносинах Делі та Пекіна. Індію, наприклад, дуже не влаштовує значне негативне сальдо у торгівлі з Китаєм (-$40,8 млрд при товарообігу $61,0 млрд у 2015 році), а також більш сировинний характер свого експорту проти більшої частки готових виробів у імпорті з Китаю.
Розвитку політичної та безпекової співпраці двох країн шкодить те, що Китай не тільки як і Росія підтримує Пакистан, а й сам продовжує висловлювати територіальні претензії до Індії та влаштовувати провокації на кордоні. Остання відбулась у листопаді минулого року, коли Китай мало не спровокував збройний конфлікт на спірній прикордонній території в області Ладакх: тоді загін з 55 китайських солдатів вийшов на лінію фактичного контролю і у грубій формі зажадав припинення спорудження індійськими робітниками зрошувального каналу.
Окрім того, як уже писав «Главком», Китай забажав від Моді не відвідувати спірні території, якщо Делі «хоче домогтися прориву у відносинах». Така неповага до суверенітету, за якою цілком можуть послідувати прикордонні провокації або спроба анексії, не сприяє зростанню довіри. Навіть попри заяву глави МЗС КНР, що «китайська сторона прагне забезпечити мир і спокій у прикордонних районах між Китаєм та Індією і врегулювання прикордонного питання шляхом переговорів з Індією». Тим більше що приводом для її появи стала доповідь військової розвідки США, згідно з якою Пекін значно випереджає Делі у розширенні військового контингенту та інфраструктури у прикордонних районах.
Після територіальних претензій Китаю індійське керівництво найбільше турбує високий рівень співпраці Пекіна з Ісламабадом, який призводив до того, що вони намагалися спільно протидіяти Індії. Як вважає глава індійського відділення Фонду Карнегі Раджа Мохан, «Китай просто використовує Пакистан, щоб скувати Індію. Пекін дав Ісламабаду ядерну зброю, дав ракети. Це зроблено, щоб не допустити індійсько-пакистанського врегулювання».
Індія також вважає Китай джерелом майбутніх загроз на міжнародній арені. Це пов’язано насамперед із посиленням елементів експансіонізму у зовнішній політиці КНР та її намаганнями збільшити свій вплив у традиційно індійській зоні впливу (у Бангладеш, Непалі та Шрі-Ланці), боротьбою за вплив на Мальдівські острови, посиленням впливу Китаю в Афганістані, де Індія також має серйозні інтереси. Щоб збалансувати ці прояви, Індія надає підтримку В’єтнаму у його протистоянні з Китаєм у Південно-Китайському морі.
Відносини Індії зі США та союзниками
Виступаючи під час своєї передвиборної кампанії перед індійською громадою, Дональд Трамп заявив: «Індія є найбільшою демократією у світі і є природним союзником США. Якщо ви проголосуєте за мене, ми будемо найкращими друзями. Ми укладатимемо великі торгові угоди між нашими країнами. Ми збираємося зробити великий бізнес з Індією. Ми матимемо феноменальне майбутнє разом». Перші кроки нового американського лідера та представників його команди (наприклад, те, що Нарендра Моді став другим після ізраїльського лідера телефонним співрозмовником новообраного президента, спрощення процедури передачі Індії американських озброєнь та телефонна розмова нового міністра оборони з індійським колегою) свідчили про наміри ці обіцянки виконувати. І нещодавнє американсько-китайське «потепління» (припускають, що Пекін був податливішим до вимог Вашингтона саме через усвідомлення можливості американсько-індійського об’єднання) та критика Трампом Індії у промові про вихід США з кліматичної угоди можуть бути лише «тимчасовими труднощами» у зближенні двох країн. Адже дуже серйозний фундамент для цього «феноменального майбутнього» і відносин «найкращих друзів» (навіть якщо це в першу чергу буде «дружба проти Китаю», який під час передвиборної кампанії розглядався як основна зовнішньополітична проблема) вже закладено попередником Трампа.
Розвитку індійсько-американських відносин серйозно посприяло те, що Вашингтон при Обамі переглянув своє ставлення до Делі, а стратегічний центр зовнішньої політики США з Близького Сходу при Джорджі Буші – молодшому перемістився в Азіатсько-Тихоокеанський регіон. При цьому Індія стала для країн Заходу врівноважувачем не тільки ісламського, а й китайського впливу. На користь цього говорить, зокрема, таке:
- наприкінці квітня Індія ввела масштабні санкції проти Північної Кореї, не чекаючи, як деякі інші геополітичні гравці, запуску «владивостоцької» ракети;
- Індія загалом переорієнтовує свої силові структури на імпорт озброєнь та військових технологій зі США та їхніх союзників. До вищезгаданих закупівель гармат та авіаційної техніки ЗМІ додають прогрес на переговорах з продажу Японією Індії 12 японських літаків-амфібій Shinmaywa US-2. Ця угода (на суму $1,5-1,6 млрд) може стати найбільшою після того, як у 2014 році було знято заборону на експорт японських озброєнь;
- досягнуто американсько-індійських домовленостей про виробництво безпілотників і сенсорних систем для військових літаків за американськими технологіями;
- головним джерелом прямих іноземних інвестицій в Індії є Японія: в 2000–2014 рр. вони становили $17,5 млрд;
- поглиблюється співпраця Заходу та Індії у сфері ядерної енергетики, а індійсько-японська угода в галузі мирного атома є безпрецедентною, оскільки передбачає передачу Токіо ядерних технологій країні, яка не лише не підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, а й розробляє останню;
- в частині регулювання інтернету Індія почала не тільки покладатись на втручання держави, а й визнавати роль приватного сектора і громадянського суспільства (тобто відійшла від російсько-китайського підходу);
- 30 серпня було підписано двосторонню угоду між США та Індією про співпрацю у військовій логістиці, яка регулює використання наземних, повітряних і військово-морських баз для ремонту техніки та поповнення запасів, тобто дає доступ американському флоту до індійських портів, розташованих близько до шляхів постачання в Китай сировини з Близького Сходу та Африки;
- посол США в Індії у жовтні відвідав спірний район у штаті Аруначал-Прадеш, чим викликав протест з боку МЗС КНР та заклики не втручатися в індійсько-китайські відносини;
- в Індії дуже позитивно оцінюють те, що США протягом останніх років скорочують грошову допомогу Пакистану (її обсяг на безпекові цілі впав з $1,28 млрд у 2011 році до 320 млн у 2016-му, а економічна допомога знизилася з $1,19 млрд у 2011 році до 420 млн);
- наповнення газопроводу ТАПІ здійснюватиме японсько-турецький консорціум компаній, що практично унеможливлює приєднання до проекту Росії;
- Токіо і Делі підписали угоду про будівництво електростанції на індійських Андаманських і Нікобарських островах, на які Індія не дуже схильна пускати іноземні компанії через їх стратегічну вагу внаслідок розташування неподалік від гирла Малаккської протоки. Виняток з подібного правила для спірного з Китаєм Південного Тибету також було зроблено лише для Японії, яка фінансує будівництво там дороги;
- під час зустрічей з попереднім президентом США і прем’єр-міністром Японії Моді підписався під серйозними формулюваннями, які стосуються дуже чутливого для Китаю питання свободи судноплавства в Південно-Китайському морі.
Очевидно, існує ще низка ознак зближення Індії зі США та їхніми союзниками (Японією, Австралією, ЄС та ін.), про які не повідомляється у відкритих заявах та ЗМІ, щоб передчасно не викликати стурбованості Китаю та Росії. І найближчим часом Індія не вдаватиметься до кроків, які б говорили про її цілковитий розворот на геостратегічний союз із Заходом. Але прискорити такі кроки може перспектива переведення саме в Індію інвестицій, які нині активно виводяться з Китаю ($1 трлн за позаминулий рік, $0,725 трлн за минулий) у тому числі і до сусідніх країн Південної та Південно-Східної Азії. Внаслідок цього Індія може перебрати на себе роль світового «складального цеху» і навіть зробити це значно швидше, ніж зробив раніше Китай, оскільки, по-перше, має кращі стартові позиції, а по-друге, рівень знання англійської мови в Індії набагато вищий, ніж у КНР, що спростить навчання персоналу.
Індикатором такого розвороту (окрім відкритих офіційних заяв) є продовження курсу Делі на зближення з проектом Транстихоокеанського партнерства, який створювався США при Обамі та їхніми союзниками як широкомасштабна зона вільної торгівлі на противагу аналогічному китайському проекту Всеосяжного регіонального економічного партнерства (а зараз – проекту «Один пояс – один шлях»). Приблизно на 2020 рік прогнозувався вступ Індії до цієї організації, що означало б не тільки економічний та політичний, а й ціннісний вибір Делі на користь прогнозованих відносин, дотримання норм міжнародного права, неповагу до якого постійно демонструють РФ та КНР. Відмова Трампа від участі США у цьому об’єднанні, звичайно ж, внесе свої корективи, але експерти дуже критично висловлюються щодо цього кроку, оскільки місце Вашингтона в організації може зайняти Пекін, не тільки «прийшовши на готове», а й використавши у власних інтересах результати зусиль попередніх американських адміністрацій, спрямованих на обмеження саме його економічної експансії. Тому цей проект не «списують в архів». Загроза імпічменту, що нависла над Трампом через його «токсичні» зв’язки з росіянами, та протидія низки високопоставлених держслужбовців і цілих штатів (як це видно з рішення значних територій США виконувати Паризьку кліматичну угоду) його ініціативам, говорять на користь можливого повернення США до проекту. Тим більше що Японія докладає серйозних зусиль для збереження Індією прозахідного курсу та й узагалі щоб не дати Трампу зруйнувати досягнення Обами в Азіатсько-тихоокеанському регіоні. Той факт, що саме Японія стала одним з найбільших донорів української економіки після агресії Росії, дозволяє припустити, що союзники США не дадуть новій американській адміністрації знівелювати кроки попередників, спрямовані на стримування КНР та її союзниці РФ.
Таким чином, технологічні та економічні успіхи Індії посилюють її вплив на міжнародній арені, внаслідок чого в країні дедалі частіше говорять про необхідність більш активної участі у розв’язанні загальносвітових проблем (наприклад, у боротьбі з тероризмом). Ця риторика, а також її наповнення реальними справами посилились з приходом до влади в Індії в 2014 році Індійської народної партії, яка вже давно заявляла, що Індії необхідно наростити військовий потенціал заради захисту власних національних інтересів.
Проте посилити власну роль у світі Індія може лише завдяки політичній співпраці з однією з провідних геополітичних потуг. Й існує багато підстав вважати, що хоча Індія зараз внаслідок входження до таких інтеграційних об’єднань, як БРІКС чи ШОС, розглядається як союзник Китаю та Росії, в майбутньому вона буде схильна приєднатися до США та їхніх союзників, які є більш прогнозованими та потужними в економічному та військово-політичному плані.
Для України це може означати створення сприятливих можливостей для нарощення економічних відносин з Індією та переорієнтації на неї багатьох експортних потоків, що раніше йшли в Росію, як це, наприклад, уже сталося із силовими установками для військових кораблів, що випускаються в Миколаєві.
Показовим також є те, що Індія розглядає український концерн «Антонов» як найвірогіднішу заміну росіянам, котрі провалили виконання спільного проекту створення військово-транспортного літака.
Досить перспективними називають у цьому плані й поставки української агропродукції. Адже індійська сторона вважає, що хоча її країна, закупивши цього виду товарів в Україні торік на суму $1,5 млрд, стала головним партнером нашої країни в цій галузі, обсяги таких поставок можуть серйозно зрости. Також перспективною може бути співпраця в енергетиці, оскільки, на думку українського посла в Делі Ігоря Поліхи, індійських партнерів цікавлять українські турбіни.
Але для активізації ділових відносин необхідно вирішити низку питань, серед них тривалі процедури відкриття віз, відсутність прямого повітряного сполучення та прямих банківських розрахунків. Значно активізуватися має й українська політична еліта, адже, як стверджує Ігорь Поліха, після візиту до Індії в 2012 році Віктора Януковича «єдиним серйозним заходом стала міжурядова комісія, яку провели в 2013 році». Ну і традиційно Україні для поглиблення відносин з іноземними партнерами, які бажають інвестувати, необхідно серйозно «приструнити» своїх корупціонерів, щоб в індійського посла в Києві було менше приводів говорити про те, що «деякі індійські компанії сьогодні стикаються з проблемами».
Роман Сирінський, для «Главкома»
Коментарі — 0