Найважливіший союзник в Азії. Як Україна відзначає Рік Японії

Оголошення 2017-го Роком Японії в Україні – цілком логічна, хоч і явно недостатня вдячність Країні Вранішнього Сонця, яка останнім часом стала одним з найбільших донорів української економіки. Однак програма цього тематичного року має перш за все містити заходи, які б посилювали довіру японських партнерів – ідеться про боротьбу з корупцією, а не традиційний обмін фольклорними колективами. При відносно динамічному розвитку відносин протягом усього періоду після розпаду СРСР до недавнього часу обидві країни отримували більше здобутків у гуманітарній чи (у найкращому випадку) науково-технічній сфері, ніж у політичній та економічній.

Політичні відносини

Візит російського президента до Японії, який на відміну від візиту до іншої країни «Великої сімки», Франції, все ж таки відбувся, примусив серйозно напружитись не лише українську еліту, а й усі сили, що протидіють агресивній політиці Кремля. Прогнози песимістів були дуже широкого спектра: від пом’якшення санкцій Токіо проти Москви до розвалу «антипутінської коаліції». А російський «експерт» Хазін, який нещодавно відзначився оголошенням плану розчленування України, дійшов навіть до пророкування мало не вступу Японії до Євразійського економічного союзу.

Очевидно, що російське керівництво докладало серйозних зусиль, щоб стимулювати японців піти на поступки в питаннях санкцій. Путін в інтерв’ю, яке він дав японським ЗМІ незадовго до візиту, зазначив: «Як ми будемо розвивати далі економічні відносини на новій, значно вищій базі, на вищому рівні за наявності санкційного режиму?.. Ми маємо зрозуміти, наскільки всі наші домовленості в комплексі може бути виконано в рамках тих союзницьких зобов’язань, які взяла на себе Японія? Чому? Внаслідок подій в Україні чи в Сирії? Де Японія і японсько-російські відносини, а де Сирія і події в Україні?» (роздратування, яке відчувається в словах Путіна, дозволяє припустити, що він щиро не може зрозуміти, чому японці відмовляються від запропонованих ним вигод заради абстрактних норм міжнародного права). Однак «сторгуватися» не вдалося (принаймні поки що). І хоча російські ЗМІ майже одноголосно називали візит успіхом чи початком виходу з ізоляції, навіть серед них знайшлися ті, що натякали аудиторії на дуже скромні результати вояжу. Російське «Военное обозрение» стверджує: «При ближчому розгляді виявилося, що договорів прямої дії поки що не видно. Підписані угоди здебільшого є договорами сторін про наміри» – і окремо обурюється тим, що Кремль хвалиться підписанням договорів із Японією на $2,5 млрд на фоні «майже $2 млрд, які японський кабінет міністрів дав Україні не на бізнес, а на війну» (це видання, як і багато інших, стало жертвою неправильного трактування інформації про японську допомогу Україні: $1,85 млрд дійсно було виділено Токіо Києву за останні роки, але не тільки на армію чи навіть сектор безпеки загалом).

Вагомість для нас не зовсім вдалого для Путіна візиту в тому, що Японія, як стверджує посол цієї країни, не лише «стала єдиною державою в Азії, яка ввела санкції проти Російської Федерації» за Крим та Донбас, а й у тому, що список цих санкцій довший, ніж у низки інших наших союзників. Так, за словами українських чиновників (зокрема колишнього посла в Японії Миколи Кулінича), лише протягом 2014 року Країна Вранішнього Сонця

• призупинила переговори з РФ щодо спрощення процедури видачі віз, укладання інвестиційних угод, а також відносно угод щодо мирного використання космосу та запобігання небезпечній військовій діяльності;
• припинила видачу віз для в’їзду на територію Японії кільком десяткам громадян РФ, у тому числі державним службовцям, включаючи двох російських високопосадовців, відповідальних за Крим;
• заморозила активи 40 осіб та двох компаній, розташованих у Криму;
• призупинила фінансову допомогу РФ у рамках програми ЄБРР;
• обмежила імпорт продукції, що походить з Криму;
• ввела санкції, що стосуються посилення обмеження на експорт японської зброї до Росії;
• заборонила обіг цінних паперів п’яти російських банків: «Сбербанка», «ВТБ-Банка», «Внешэкономбанка», «Газпромбанка», «Россельхозбанка».

Японія підтримала Україну і у форматі міжнародних організацій. Вона, зокрема, голосувала за резолюцію Генасамблеї ООН від 27 березня 2014 року, якою підтверджувалась територіальна цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах і не визнавалось законності анексії Криму. Також під час минулорічного візиту Сіндзо Абе заявив, що за головування Японії у «Великій сімці» у 2016 році його країною буде докладено всіх зусиль для врегулювання ситуації на Донбасі та підтримки реформ в Україні. І резолюція саміту цієї організації, що відбувся у травні в японському місті Шіма, приділила увагу російській агресії, наголосивши, що санкції проти Кремля може бути скасовано лише після виконання ним Мінських домовленостей.

Серйозною можна вважати й підтримку України японською дипломатією. Надзвичайний і повноважний посол Японії в Україні Сумі Шігекі у своїх інтерв’ю та опублікованих на сайті посольства двох звітах про свою роботу називає нашу країну «привабливим місцем для інвестицій», зокрема через «кваліфіковану і дешеву робочу силу, а також можливості для безмитного експорту до країн ЄС». Також він стверджує, що «Україна, за винятком східних регіонів та Криму, є мирною та стабільною, а рівень безпеки в Києві є дуже високим». Ці твердження разом з нещодавніми візитами японських високопосадовців (окрім прем’єр-міністра, Україну відвідали парламентський віце-міністр економіки, торгівлі і промисловості Шігекі Іваї та заступник міністра закордонних справ Ясумаса Нагаміне, група міжпарламентської дружби Японія – Україна на чолі з членом палати представників парламенту Японії Ейсуке Морі, а також колишній прем’єр Японії Наото Кан та губернатор префектури Ніїгата Хірохіко Ідзуміда) підвищують інвестиційну привабливість нашої країни.

Загалом же політичні відносини між Україною та Японією були відносно динамічними. Відбулось чотири візити президентів України (останній – у квітні 2016 р.), один візит нашого прем’єр-міністра до цієї країни та численні візити посадовців нижчих рівнів. Проте лише після Революції гідності та російської агресії відбувся візит до України японського прем’єр-міністра Сіндзо Абе (червень 2015 р.), що дозволило Петру Порошенку стверджувати про їх вихід на найвищий рівень, а також назвати Японію нашим найважливішим союзником в Азії.

Така політична підтримка Японії пояснюється не лише тим, що вона є стратегічним союзником США і «прозахідною» країною в цілому. Вона має багаторічну територіальну суперечку з Росією за південні Курильські острови. Через це після закінчення Другої світової війни між двома країнами досі не підписано мирного договору. Понад те, якщо ще в 2013 році Токіо вважав, що існує певна можливість повернути острови дипломатичним шляхом, то після недавніх заяв про намір Москви створити військову базу на Курилах відносини між двома країнами погіршились. Цілком можливо, що Токіо вбачає багато збігів у російських анексіях Курильських островів та Кримського півострова, а тому має додаткові стимули допомагати Україні, адже повернення Криму може стати прецедентом, який допоможе вирішити і проблему «північних територій».

Хоча, на думку багатьох експертів, Токіо може піти й на «сепаратні» переговори з Москвою та зменшити підтримку Києва. Першим кроком до цього є оприлюднена під час грудневого візиту Путіна до Японії заява про намір двох країн провадити спільну економічну діяльність на спірних територіях. І хоча для реалізації цього наміру сторонам ще потрібно вирішити багато проблем, які можуть поховати проект, Україні варто врахувати, що до зближення з Росією Японію могли підштовхнути не лише власні економічні та політичні інтереси, а й не зовсім адекватна відповідь нашої країни на японську допомогу та інвестиції японських компаній.

Економічні відносини між Україною та Японією з огляду на різні обставини (географічна віддаленість, різні технологічні стандарти, низький рівень життя та високий рівень корупції в нашій країні тощо) не було розвинено. Товарообіг у 2015 році становив $617,8 млн при негативному сальдо $146,7 млн (у січні–жовтні 2016 року $579,2 млн при також негативному сальдо $302,1 млн). Експорт становив $235,6 млн (112,4% до показників 2015 р.), а імпорт з Японії – $382,2 млн (62,4% до минулого року). Тобто порівняно з $1,44 млрд 2013 року (найбільшим він був у 2008 році – $2,9 млрд) взаємна торгівля скоротилася в рази.

При цьому в експорті України до Японії домінувала сировина: зернові (поставки кукурудзи в 2013-му становили 72% експорту), руди та метали. Імпортується ж з Японії високотехнологічна продукція: транспортні засоби, шини та покришки, трансформатори тощо.

Тільки в 2015 році було підписано Угоду про сприяння та взаємний захист інвестицій між Україною та Японією, внаслідок чого прямі іноземні інвестиції з цієї країни на 2013 рік становили лише $179,6 млн (з урахуванням прямих інвестицій філій японських корпорацій, розташованих у Європі, – $300 млн). Найвідомішим японським проектом в Україні була розпочата 2005 р. виробнича кооперація холдингу «Богдан» з японськими корпораціями Isuzu і Sojitz щодо виробництва автобусів середньої місткості «Богдан» та вантажівок Isuzu Elf.

Більшість же інвестицій було спрямовано у сферу продажу та ремонту автомобілів.

Вже після російської агресії з’явилась інформація про готовність Японії допомогти Україні модернізувати застарілі вугільні теплові електростанції (зокрема Бурштинську та Трипільську ТЕС), оснастивши їх технологіями газифікації вугілля, що дозволяє використовувати його ефективніше та екологічно безпечніше (модернізація всіх українських ТЕС, що працюють на вугіллі, за повідомленням агентства NHK, дозволить також скоротити потреби нашої країни в природному газі на 10%). Також японські компанії, як видно з послання президента України, проявляють зацікавленість щодо:

• інвестування в сільськогосподарську інфраструктуру (будівництво елеваторів, зернових терміналів із подальшим експортом української продукції на японський ринок);
• участі в комплексній розробці в Україні родовищ уранової руди і технологій для виготовлення ядерного палива;
• співпраці в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи.

Дуже відчутною є економічна допомога Японії Україні протягом 2014–2016 років. Найбільш відомими прикладами є:

• близько $900 млн пільгового кредиту для реалізації проекту з реконструкції станції аерації в Бортничах у рамках програми офіційної допомоги розвитку;
• $300 млн кредитної лінії Японського агентства гарантування експорту та інвестицій строком на два роки для імпорту з Японії товарів та послуг для стабілізації соціально-економічної ситуації в Україні;
• $100 млн у рамках програми МВФ/Світового банку та в рамках Першої кредитної угоди про позику на політику розвитку на здійснення економічних реформ;
• $3,5 млн непроектного гранту для імпорту медичного обладнання з Японії;
• 800 тис. євро для підтримки демократизації в Україні через ОБСЄ та Раду Європи;
• $7,5 млн для допомоги внутрішньо переміщеним особам, покращення гуманітарної ситуації на сході України, закупівлі медичного обладнання тощо;
• $300 млн додаткового пільгового кредиту (друга позика на політику розвитку на здійснення економічних реформ);
• $16,6 млн для відбудови східних регіонів України (надаватиметься у вигляді безоплатного гранту спільно з МКЧХ, МОМ, ЮНІСЕФ, ПРООН).

Загалом, як зауважив в інтерв’ю «5 каналу» посол Японії в листопаді 2015 року, допомога його країни за останніх півтора року становила близько $2 млрд. І цю цифру не варто вважати остаточною.

На цьому фоні серйозне занепокоєння викликає твердження японського посла про те, що в Україні «скоювалися неправомірні дії щодо японських компаній», внаслідок чого «були навіть випадки, коли я безпосередньо звертався до президента і прем’єр-міністра України із проханням про вжиття відповідних заходів» (другий звіт посла Японії). Поки що посол дотримується думки, що «такі проблеми, як корупція та негнучка система, успадковані з радянського минулого». Але в минулорічному інтерв’ю газеті «День», даному перед візитом в Україну, Сіндзо Абе вже сказав: «Не лише для Європи, а й для всього світу, в тому числі Азії, дуже важливо, щоб Україна стала безпечною, стабільною і багатою країною. Для цього потрібна не лише підтримка міжнародного співтовариства, а й зусилля самої України». Це можна вважати серйозним натяком на невдоволення наших партнерів щодо недостатньої активності (або й бездіяльності) нинішньої української влади у проведенні реформ.

Ситуацію ускладнює ще й скандал довкола розкрадання коштів, отриманих Україною за Кіотським протоколом. Ситуація дещо згладжується тим, що розкрадання сталося за правління Януковича (експерт Національного екологічного центру України Андрій Желєзний стверджує, що Генеральна прокуратура встановила причетність до розкрадання коштів Юрія Іванющенка). Однак невдоволення японських партнерів було, вочевидь, настільки серйозним, що український Кабмін був змушений видати розпорядження про повернення принаймні невикористаних коштів.

На даному фоні науково-технічна співпраця між Україною та Японією виглядає як поле справді серйозної співпраці між двома країнами, хоча найбільше вагомих проектів сконцентровано у двох сферах: подолання наслідків ядерних катастроф та освоєння космосу (наприклад, за допомогою української ракети-носія «Дніпро» вже здійснено два запуски японських супутників). Активно розвивається і культурно-гуманітарне співробітництво двох країн.

Підвищення рівня українсько-японської взаємодії може свідчити про те, що Україна з 2014 року в очах японського керівництва почала втрачати імідж клепктократичного режиму, яким міг керувати Путін (вислів Барака Обами у відомому недавньому інтерв’ю американському виданню The Atlantic). І перший в історії двосторонніх відносин візит японського прем’єра до України є сигналом для японських (і не тільки) державних та бізнесових структур про можливість поглиблювати відносини з нашою країною.

Однак, якщо відносно іноземних інвесторів, які приходять в Україну за таких складних обставин, і далі застосовуватимуться «неправомірні дії», ставлення до нашої країни може різко погіршитись. Це знову ставить на перший план питання підвищення ефективності боротьби з корупцією.

При цьому в ситуації з японськими інвесторами наслідки можуть бути складнішими: ця країна надала нашій багато «авансів», які поки що не надто виправдовують себе. І якщо Японія остаточно розчарується в Україні та згорне програми допомоги, багато інших іноземних партнерів сприймуть це як сигнал того, що наша країна – абсолютно ненадійний партнер. У цьому контексті дуже бажаною є активізація розслідування розкрадання отриманих від Японії за Кіотським протоколом коштів.

Разом зі створенням прозорих умов для роботи японських компаній Київ може поліпшувати відносини з Токіо через активізацію співпраці на міжнародній арені, тим більше що обидві країни зараз є непостійними членами Ради Безпеки ООН. Цим додатковим майданчиком можна скористатись і для донесення до японських партнерів позиції, що активізація деструктивних дій з боку дедалі агресивніших сусідів Японії (КНР, яка має територіальний конфлікт у Східно-Китайському морі, та КНДР, яка останнім часом активізувала свої ядерну та ракетну програми) певним чином була стимульована порушенням Росією Будапештського меморандуму та агресією проти нашої країни. Також Україні, напевно, варто підтримати ідею реформування ООН, унаслідок якого Японія має стати постійним членом Радбезу.

Українському керівництву також необхідно врахувати і те, що Україна цікава для Японії в першу чергу здобутками своєї науки (поки що здатної освоювати космос) та культури, а не як торгово-економічний партнер – постачальник майже виключно продовольства і сировини. За відсутності належного фінансування цих галузей, спроможного зупинити їх деградацію, наша країна становитиме для таких країн, як Японія, інтерес не більший, ніж пересічна «бананова республіка».

Роман Сирінський, для «Главкома»