Росіяни – люди, які хочуть повернути минуле

Росіянам не дарма подобається жарт Путіна про те, що Росія не має кордонів. За словами Костянтина фон Еґґерта, ведучого телеканала «Дождь» і колишнього редактора московського бюро Бі-бі-сі, культивування радянських цінностей і символів заповнює порожнечу, що виникла, коли Союз розпався разом із своїми міфами. Своїми спостереженнями щодо занепаду та відродження радянської ідеології в Росії Еґґерт поділився з учасниками Школи міжнародної журналістики «Виклики декомунізації» в Українському католицькому університеті у Львові.

Костянтин фон Еґґерт

Повернення до радянського минулого в Росії почалося п’ятнадцять років тому – тоді, коли до влади прийшов Володимир Путін. Якраз тоді, на зламі 90-х і 2000-х, з’явилась певна стабільність – почалось економічне зростання, людям регулярно стали виплачувати зарплатню, з’явилась можливість видихнути й час подумати про те, де і як вони живуть. І раптом вони відчули, що їм чогось бракує – образу Росії, її місця у світі. Радянського Союзу більше нема, імперію вкрали, а разом із ними позитивний образ майбутнього. Відсутність цього образу стала основою для повернення радянського способу мислення.

Розпад СРСР не був бажаною подією для росіян – вони були центральною нацією, що творила імперію. Радянський Союз упав завдяки меншинам: мотивованим москвичам, активним петербуржцям, навіженим прибалтам, кільком шаленим українцям і грузинам. У 1991 році крах системи не був усвідомлений російським суспільством, ба, більше, воно не мало психологічних та історичних причин осмислювати його так, як це зробили естонці, українці або румуни.

За даними соціологічних опитувань, понад половина опитаних мешканців Росії відчувають постімперську травму від розпаду Союзу. Це значить, що менше половини росіян розуміє, що комуністичний режим прийшов до моральної, політичної та економічної кризи, яка гнала його до краху.

Ці люди хочуть повернути минуле, хоча навряд чи мають на увазі, власне, комуністичну ідеологію. На момент розпаду СРСР було вже не так багато людей, які пам’ятали Сталіна. Більшість тогочасних росіян знали Брежнєва і Хрущова – відносно вегетаріанський Радянський Союз, коли вже не було ГУЛАГу, на кухні комуналки можна було відкрито слухати Бі-бі-сі, а в метро – читати Солженіцина, прикривши його газеткою. Були жахливі дитсадки, погана охорона здоров’я, безкоштовна освіта – рівність у злиднях.

Нинішня влада Росії підігрує ностальгії за радянськими часами. Звеличування тієї епохи, реабілітація Сталіна аж до встановлення нових пам’ятників, агітаційна робота з молоддю, паради – все це популізм, що допомагає владі отримати підтримку простого росіянина. Адже те, чого він хоче – це мати велику державу, але щоб для цього не потрібно було нічого робити. Вимога до влади в нього проста: забезпечити стабільність, зарплатню і транспорт. Ці елементи є головною причиною збереження радянських стереотипів у суспільній свідомості, яким користається влада.

Перші два президентські терміни Путіна збіглись із економічним підйомом. Тут тобі й стабільність, і зарплатня, і транспорт. Влада пропонувала суспільству просту угоду: ми даємо вам щороку 4-5% економічного зростання, а ви даєте нам керувати. Можете навіть не брати участі в голосуванні, ми самі все зробимо. Що ви робите у своїх спальнях і бібліотеках, що ви говорите одне одному, нас не обходить. Ми залишаємо вам певний вільний простір, бо розуміємо, що потрібен клапан, щоб випускати пару. Така політика йшла на ура.

У цей період реабілітація радянської влади вже почалась, але велася м’яко – у мас-медіа, кіно та різних державних програмах. Тоді був шанс створити «Радянський Союз light»: із сильним урядовим контролем, але без партійних зборів, із вільним виїздом закордон і великою кількістю ковбаси. Ствердження та посилення радянської ідеології почалось, коли прийшла економічна криза.

Після протестів на Болотній площі Путін перестав довіряти інтелігенції. Він зробив ставку на «простих росіян». Ідеться про людину, що не живе ні в Москві, ні в Санкт-Петербурзі, не говорить англійською та не їздить закордон. Ненавидить американців і любить будь-яку владу, але чекає від неї, що вона йому щось дасть. А компенсацією, яку влада запропонувала «простому росіянину», було усвідомлення того, що він живе у великій державі. Вставання з колін, повернення імперії, «кримнаш».

Ми маємо справу з радянською за духом, але не за формою політикою, головний меседж якої до громадянина такий: не чіпай владу. Вона, може, й погана, але, якщо ти її зачепиш, буде ще гірше.

Шлях до декомунізації Росії лежить через звільнення від імперіалізму та патерналізму. Це два кити, на яких стоїть пострадянська Росія. Руйнування старої системи було зумовлене тим, що активна частина суспільства перестала вірити в комунізм і побачила можливість змінитися. Дерадянізація також не відбудеться, поки не виникне певний набір ідей, спроможний надихнути суспільство.

Образу майбутнього, якого так бракувало росіянам тоді, коли до влади прийшов Путін, знову немає. Якщо у минулому десятилітті йшлося про те, що Росія буде енергетичною наддержавою та фінансовим центром світу, то зараз про це всі забули. Вже навіть влада не говорить про те, що буде далі.

Саме це є головним чинником, що гальмує розвиток: жодні економічні проблеми та зовнішньополітичні виклики не призведуть до змін, навіть поступових, доки не буде створено образ майбутнього. Який буде менш наївним, менш примітивним, зможе запропонувати щось позитивне як активній меншості, так і бодай частині пропутінської більшості. 

Влад Машкін, для «Главкома»