рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Узбекистан (без) Карімова. Хто ділить спадщину

    • Роман Сирінський
    • Розсилка
    Узбекистан (без) Карімова. Хто ділить спадщину

    Те, як оточенням покійного президента здійснюватиметься транзит влади, значною мірою визначатиме долю і Узбекистану, і Центральноазіатського регіону

    8 вересня парламент Узбекистану призначив нового, тимчасового (поки що), главу держави. Ним став чинний прем’єр-міністр країни Шавкат Мірзіяєв. Те, що це відбулося з порушенням конституції, а також певна «проросійськість» в.о. президента, на якій акцентують увагу експерти, може означати принаймні тимчасовий крен Ташкента в бік Москви.

    З моменту оголошення про смерть Іслама Карімова багато ЗМІ одразу ж розтиражували, що виконувачем обов’язків президента Республіки Узбекистан став голова верхньої палати парламенту Нігматулла Юлдашев, оскільки 96 стаття конституції країни говорить: «У разі неможливості виконання чинним президентом Республіки Узбекистан своїх обов'язків його повноваження тимчасово покладаються на голову Сенату Олій Мажлісу Республіки Узбекистан, з проведенням протягом трьох місяців у повній відповідності із Законом «Про вибори президента Республіки Узбекистан» виборів президента країни». Тобто ніякого засідання парламенту не передбачалося, і в нинішній ситуації затверджувати Юлдашева на новій посаді мав підпис лікаря на довідці про смерть Іслама Карімова.


    Во. президента Узбекистану Шавкат Мірзіяєв, вдова першого президента Узбекистану Тетяна Карімова та президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв
    В.о. президента Узбекистану Шавкат Мірзіяєв, вдова першого президента Узбекистану Тетяна Карімова та президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв

    Та варто було зачекати з висновками, адже ставки в грі є надзвичайно високими, і те, як оточенням покійного Іслама Карімова здійснюватиметься транзит влади, значною мірою визначкатиме долю Узбекистану і Центральноазіатського регіону в цілому. Важливо не лише те, кому ця влада передаватиметься, а і як. Обраний узбецькою елітою туркменський варіант, тобто усунення з посади в.о. президента передбаченої основним законом країни персоналії (за офіційною версією через самовідвід Юлдашева, а не через арешт як в Ашхабаді), говорить, що узбецька еліта схильна більше покладатись на Росію і Китай. Принаймні тимчасово, щоб утримати владу та стабілізувати ситуацію. Хоча й збереження «демократичного фасаду», тобто трьохмісячне правління Юлдашева, після завершення якого відбуваються президентські вибори, не виключало переорієнтацію Ташкента на Москву і Пекін. Але тоді б фундамент для переговорів з демократичними країнами, які уважно стежать за першими кроками нового узбецького керівництва, був би дещо ширшим.

    Цілком можливо, що до рішучішого перебирання влади команду Шавката Мірзіяєва підштовхнула його зустріч із Володимиром Путіним, яка відбулась 6 вересня під час відвідин останнім могили Іслама Карімова у Самарканді.


    Президент Росії висловив співчуття вдові та доньці покійного Карімова та дав настанови наступнику Мірзіяєву
    Президент Росії висловив співчуття вдові та доньці покійного Карімова та дав настанови наступнику Мірзіяєву
    Президент Росії висловив співчуття вдові та доньці покійного Карімова і дав настанови наступнику Мірзіяєву

    Під час неї, як пишуть ЗМІ, російський президент висловив запевнення у найщирішій дружбі та підтримці. В закритій для журналістів частині зустрічі, вочевидь, порушувалися й інші теми, зокрема доля близько 2 млн узбецьких трудових мігрантів у Росії, видворення яких може спричинити соціальний вибух в Узбекистані. Проте не виключено, що Путіну не довелося застосовувати подібний шантаж, адже Мірзіяєв і так вважається найбільш проросійським з кандидатів на ташкентський престол. Ці оцінки підкріплюються родинними зв’язками узбецького прем’єра із вхожим у Кремль російським олігархом Алішером Усмановим: племінниця Мірзіяєва є вдовою племінника Усманова Бабура, який вважався найімовірнішим спадкоємцем дядька, доки кілька років тому не загинув у автокатастрофі в Ташкенті.

    Але роблячи ставку на Мірзіяєва, його нинішні прихильники не надто переймаються майбутнім геополітичним курсом країни. З ним узбецька еліта пов’язує в першу чергу сподівання на збереження свого нинішнього благополуччя через незмінність політичного та економічного векторів. Тобто надії на збереження стабільності, хоча багато хто сподівається і на більш компромісний, ніж у харизматичного автократа Карімова, стиль управління. Дані сподівання підкріплюються тим, що Мірзіяєв...

    • є рекордсменом з перебування на прем’єрській посаді (13 років), отже, був вірним помічником батька нації Карімова;
    • «зрісся» з існуючою системою, добре знає все, що стосується узбецької економіки, її потреб і проблем;
    • встиг попрацювати і у законодавчій владі як депутат двох скликань парламенту (ще в 90-х), і у місцевій виконавчій: хокімом (головою адміністрації) Мірзо-Улугбекського району Ташкента, Джизакської та рідної для Іслама Карімова Самаркандської областей.

    Карімов довіряв Мерзієяву, який 13 років займав посаду прем’єра
    Карімов довіряв Мерзіяєву, який 13 років обіймав посаду прем’єра

    Тому не дивно, що Мірзіяєва одразу після появи інформації про тяжкий стан Карімова вважали найвірогіднішим наступним президентом досить авторитетні експерти з центральноазійських питань Олексій Машенко, Аркадій Дубнов та Данило Кіслов – керівник інформагентства «Фергана», яке першим поширило інформацію про інсульт, а потім і смерть Карімова.




    Про методи управління Мірзіяєв ходять легенди: він начебто так побив викладача місцевого вузу за відмову виводити студентів збирати бавовну під проливним дощем, що той невдовзі помер
    Про методи управління Мірзіяєва ходять легенди: він начебто так побив викладача вузу за відмову виводити студентів у поле у зливу, що той невдовзі помер

    Водночас вищенаведені аргументи «за» можуть спрацювати і «проти» Шавката Мірзіяєва, адже...

    1. працюючи пліч-о-пліч з Карімовим, а тим більше очолюючи такий тривалий час уряд, Мірзіяєв несе свою частку відповідальності за досить загрозливий стан узбецької економіки;
    2. будучи одним з винуватців нинішнього соціально-економічного погіршення в країні, Мірзіяєв на її чолі стане не найкращим стимулом для приходу в Узбекистан для іноземних інвесторів;
    3. управлінський стиль Мірзіяєва є досить жорстким (у низці інтерпретацій – жорстоким та хамським), що може відштовхнути від нього потенційних прихильників. Зокрема, як повідомляє Московський центр Карнегі, «ще будучи хокімом Джизакської області, Мірзіяєв так побив викладача місцевого вузу за відмову виводити студентів збирати бавовну під проливним дощем, що той невдовзі помер у лікарні». Згідно з іншими заявами, «будучи хокімом Джизакської та Самаркандської областей Узбекистану, Шавкат Мірзіяєв змушував директорів радгоспів на колінах їсти траву, заганяючи їх роздягненими у воду ставка, знущався над людьми і бив їх», а також застрелив 11-річного хлопчика.

    «Примірявши» на свої спини та голови методи керування Мірзіяєва, а на країну – створену ним разом з Карімовим «стагнуючу стабільніть», яка може через нетривалий час обернутись соціально-економічним вибухом, представники узбецької еліти можуть і «задуматись». Тому не виключено, що в транзиті узбецької влади можуть відбутися зміни, адже фігурою, яка визначатиме долю Узбекистану найближчим часом, вважають не Мірзіяєва, а всесильного главу Служби національної безпеки Рустама Іноятова, який...

    1. на відміну від прем’єра та спікера сенату останніми роками вважався реальним №2 на узбецькому владному Олімпі (№1, звичайно, був Іслам Карімов);
    2. очолює силове відомство, яке вважають наймогутнішим у країні, оскільки воно, по-перше, за окремими оцінками, в 26 разів більше за чисельністю, ніж КДБ УзРСР, а по-друге – включає:
      • п'ятитисячну бригаду швидкого реагування;
      • кількатисячні прикордонні війська, до яких входить річкова флотилія, оснащена, зокрема, й українськими катерами;
      • створені в 2000 році спецзагони в кожній з 14 областей;
      • загони спецназу «Ц» і «ОК Ташкент», про чисельність яких інформації немає.
    3. поставив під свій контроль міністерство внутрішніх справ Узбекистану, домігшись призначення його главою свого ставленика Адхама Ахмедбаєва. Цьому передувала тривала боротьба з двома попередніми главами МВС:
      • Закіром Алматовим, який очолював міністерство ще з 1991 року і до андижанських подій 2005 року вважався майже таким же впливовим, як й Іноятов, але після них був нагороджений орденом «За видатні заслуги» й відправлений на пенсію;
      • Баходиром Матлюбовим, котрий, як і попередник, належав до самаркандського клану (а не до ташкентського, як Іноятов).
    4. ще в 90-х домігся ліквідації Головного розвідувального управління міністерства оборони Узбекистану, «перетягнувши» на СНБ частину його функцій і персоналу та ставши в багатьох питаннях «очами» як для президента країни, так і для найчисленнішої в регіоні 68-тисячної узбецької армії. Не дивно, що нинішній міністр оборони Кабул Бердиєв впливовою фігурою не вважається;
    5. створив досить потужну бізнес-імперію;
    6. зумів усунути з узбецького політичного Олімпу старшу дочку Іслама Карімова, яку тривалий час вважали найімовірнішою наступницею батька.

    Більшість експертів сходяться на тому, що всесильний глава спецслужб Рустам Іноятов зробив ставку на Мірзіяєва
    Більшість експертів сходяться на тому, що всесильний глава спецслужб Рустам Іноятов зробив ставку на Мірзіяєва

    Про силу «сірого кардинала» узбецької політики можна сказати ще чимало, але і цього достатньо, щоб погодитись з директором узбецької служби «Радіо Свобода» Алішером Сиддиком, який порівняв Іноятова з другим мотором, завдяки якому літак зможе продовжувати рух, коли перестане працювати перший (Іслам Карімов). Але, на думку більшості експертів, ставати «першим двигуном» сам Рустам Іноятов не збирається. Основними причинами цього називають те, що...

    • глава СНБ має вже досить поважний вік (72 роки) та страждає на тяжку форму діабету;
    • він ніколи не проявляв президентських амбіцій, інакше не пропрацював би поруч із Карімовим 20 років;
    • економіка Узбекистану перебуває у дуже важкому стані, і чекіст Іноятов цілком може відчувати брак досвіду її підняти; тим паче що утвердження його на узбецькому «престолі» ще більше (хоча здається, що далі й нікуди) поглибить ставлення до країни як до поліцейської держави, а це ускладнить прихід до неї інвестицій та технологій;
    • спротив еліт, які Іноятова серйозно бояться, спробам його утвердження в ролі президента буде дуже значним. Тому, хоча він може й хотів би бачити себе новим Андроповим (тільки з дещо довшим строком правління), але і про долю Берії пам’ятає.

    Внаслідок цього більшість експертних оцінок сходяться на тому, що Рустам Іноятов зробив ставку на чинного прем’єра. Однак він має пам’ятати і долю своїх туркменських колег, які допомогли нинішньому президенту Туркменістану Гурбангули Бердимухаммедову очолити країну після такої ж раптової смерті Туркменбаші Сапармурата Ніязова в грудні 2006 року:

    • Гельдимухаммеда Аширмухаммедова, міністра національної безпеки Туркменістану, відправленого у відставку восени 2007 року, після чого інформації про нього не з’являлось;
    • Акмурада Реджепова, керівника особистої охорони Ніязова, який, зіграв вирішальну роль в операції «Наступник», але лише кілька місяців після неї пробув на волі: вже у травні 2007 року його кинули до в’язниці разом із сином (вони отримали по 20 та 15 років ув’язнення).

    Можливо, саме цією «пам’ятливістю» Іноятова і пояснюється те, що не підтвердились чутки про арешт одразу після інсульту у Іслама Карімова «прозахідного» (з узбецькою специфікою) першого віце-прем’єра та міністра фінансів Узбекистану Рустама Азімова, якого називали основним конкурентом Шавката Мірзіяєва у боротьбі за президентську посаду. Обидва керівники уряду з’явилися на публіці поряд під час похорону першого президента Узбекистану, що дало підстави вважати: в разі цілком імовірного переміщення прем’єра в президентське крісло на його місце в уряді підніметься перший заступник. Таким чином у Іноятова зберігатиметься серйозний важіль впливу на майбутнього керівника країни, принаймні до повного «воцаріння» останнього.

    Хоча, за іншою версією, усуненню Азімова запобігли дії першого заступника глави СНБ Узбекистану Шухрата Гулямова, якого також називають «прозахідним» (невідомо, щоправда, наскільки на Заході захочуть мати справу з людиною, яка удостоїлась звання «Герой Узбекистану» після андижанських подій 2005 року) та достатньо амбітним і активним, щоб вважатись кандидатом як на посаду глави спецслужби, так і на президентську. Згідно з іще однією версією, у справу втрутився інший аксакал узбецької політики – керівник Управління справами (адміністрації) президента Зелімхан Хайдаров. Він єдиний, крім Іноятова, хто працював з Карімовим ще з 90-х років, і перебуває в ненайкращих відносинах з главою СНБ Узбекистану.

    Намічений консенсус найвпливовіших у країні самаркандського та ташкентського кланів (Мірзіяєв – президент, Азімов – прем’єр) вважається цілком прийнятним для Узбекистану в нинішній непростій ситуації. Чи триватиме він довго, стане зрозуміло під час підготовки до виборів нового глави країни, організувати які парламент доручив ЦВК одразу ж після призначення в.о. президента. Але зрив домовленостей чи заявка серйозних претензій на владу ферганського клану (це третій та останній з кількох десятків узбецьких кланів, що не «розчинився» повністю в карімовській владній вертикалі) може призвести до серйозної дестабілізації. Тим більше що Ферганська долина (кілька областей, які входять не тільки до Узбекистану, а й до Киргизії та Таджикистану) завжди була дуже неспокійною та найбільш загрозливою в плані міжетнічних конфліктів та ісламістських організацій.

    Роман Сирінський, для «Главкома»


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ