«Я більше до Грузії не їжджу». Єлизавета Ясько про помилку Саакашвілі і нову реальність у «Слузі народу»

З чим дуже мало асоціюється Верховна Рада, так це із музикою. Бувало, політики брали до рук, скажімо, гітару, як Леонід Кучма або Віктор Янукович, але це викликало радше посмішку. Утім, у 33-річної депутатки зі «Слуги народу» Єлизавети Ясько музикування виходить доволі органічним. Політикиня має приємний голос і співає, зокрема, українські народні пісні. Ясько й сама пише музичні твори – наприклад, нещодавно представила сингл «Моя земля». 

«Главком» поспілкувався з депутаткою і про пісні теж, але особисте і політика – на першому плані. До повномасштабного вторгнення Ясько відрізнялася бунтарським норовом і не боялася вказувати фракції на прорахунки.

Нині градус критики у виконанні депутатки істотно знизився – вочевидь, через війну і материнство. 1 червня 2023 року жінка оголосила про народження дитини, батьком якої є колишній грузинський президент та український чиновник Міхеїл Саакашвілі. 

Проте нині Єлизавета Ясько говорить про ці відносини надто коротко, можна навіть сказати, не бажає говорити про особисте. А щодо політики, то депутатка вже не згадує про те, як її зняли з головування в українській делегації у ПАРЄ через «серйозні розбіжності з деякими колегами зі «Слуги народу». Утім, рядовим членом делегації вона залишилася. Ось така от музика, з якої, власне, й починаємо.  

Свого часу Святослав Вакарчук та Руслана Лижичко прийшли з музики у політику і пішли з політики у музику. А у вас який план?

Я завжди хотіла робити щось суспільно важливе, тому мій шлях в політику був свідомим, але при цьому з самого дитинства я займалася музикою, бо походжу з родини митців. Зрештою, музика – один з інструментів, за допомогою якого можна робити щось важливе і добре.

Для мене музика – інструмент культурної дипломатії та стратегічних комунікацій. Пісні я пишу з 13 років, а ще реалізовувала себе як продюсер.

Після Євромайдану створювала і керувала медіаресурсом про українську музику Kyiv Music Labs. Вже коли була депутатом, організувала проєкт під назвою «Як звучить Україна». А у 2016 році – проєкт, здійснений разом з МЗС, на підтримку політв’язнів, яких тоді незаконно утримувала Росія – Open Air.

А у 2017-му наш проєкт «Бабин Яр» здобув нагороду за найкращий звуковий супровід міжнародного фестивалю «Канські Леви». І це було вперше, коли українці отримали там відзнаку… 

Словом, це більше, ніж хобі? 

Більше. І це взагалі не хобі. Музика – частина мене, окрім того, це ще й дуже важливо з точки зору комунікації з людьми за кордоном. Мистецтво традиційно допомагає тримати зв'язок. 

Ми не збираємося разом, нічого не святкуємо і не співаємо пісні

Окрім вас, Олександра Корнієнка, який співає та грає на гітарі, та діджея Арахамії у фракції ще хтось музикує? 

Якщо чесно, то зараз ми про це не говоримо. Але Олександр Корнієнко у минулому дійсно був і менеджером, і продюсером декількох музичних проєктів. І сам грав та співав – для нього це було важливо. Чи продовжує він цим займатися? Думаю, ні, бо у всіх нас на це немає внутрішнього ресурсу.

Мені також непросто даються студійні записи синглів – на них просто бракне енергії. Ми не збираємося разом, нічого не святкуємо і не співаємо пісні. Після перемоги часу на музику буде, сподіваюсь, більше. 

«Ряд депутатів зі «Слуги народу» мають зважати на свій електорат, голосуючи або ні за заборону Московської церкви»

Тоді про те, що наближає перемогу. Ви підтримали заборону в Україні релігійних організацій, афільованих з Росією. Відомо, що з 2022-го закон проходив дуже непростий шлях, і комітет з гуманітарної політики неодноразово доопрацьовував документ. А коли настав час «Ікс», не всі ваші колеги підтримали таку заборону. Наприклад, частина «Слуг народу», зокрема, Данило Гетманцев, Оксана Дмитрієва, Віталій Войцехівський та ще зо два десятки депутатів, просто виходили з зали. На вас намагалися чинити тиск, переконати голосувати «проти» або утриматися?

Загалом більшість фракції підтримувала законопроєкт, лише не хотіла будувати на цьому політичний піар. І, відповідаючи на ваше питання: ні, до мене особисто ніхто ніколи не підходив, не казав, як голосувати.

Чому частина фракції (хай навіть меншість) не голосувала або утрималась?

Я знаю, що є ряд людей, у яких цей закон викликав певну обережність. Вони зважають на думку їхніх громад, на які Московський патріархат все ще має вплив.

Тому такі депутати не хотіли висловлюватись з цього питання. Але ж ми зрештою проголосували його і дали понад 260 голосів, а це дуже багато, це навіть не 226… 

Але раніше ви казали, що на вас тиснули у фракції, наприклад, у питанні призначення Сергія Шкарлета міністром освіти й науки у 2021-му…

Це було сто років тому, в інших реаліях.

Тобто зараз тиску немає? 

Зараз багато чого змінилося. Зараз війна, і це є фокусом всього. Реальність змінилась. А розбіжності якщо і є, то не з ключових питань. І ми це бачимо за реальними результатами голосувань.

Ви згадали про Московську церкву, але ж там не проголосували максимум десятеро людей (з членів фракції за закон не проголосували 15 депутатів, ще троє утрималося, ще четверо проголосували проти – «Главком»). На цілу фракцію це взагалі нічого.

У середовищі трампістів український закон лаяли за буцімто переслідування християн, і лише нещодавно тренд почав мінятися. А як документ сприйняли у ПАРЄ?

У ПАРЄ історично, упродовж останніх десяти років, були діячі, які займали відверто проросійську позицію. З початком повномасштабного вторгнення ці люди або кардинально поміняли погляди, або сидять тихо і намагаються всім довести, що вони ніколи не підтримували Росію.

Але дійсно були і залишаються також агенти впливу, які поширюють відверто проросійські наративи. Серед них – і питання утисків церкви. Воно піднімалося на декількох розмовах у ПАРЄ, але не мало підтримки, тому цю тему перестали мусувати. 

Ми у таких випадках пояснюємо, що російська церква створила мережу, де деякі їх священники є агентами РФ, і, на жаль, займаються проросійською пропагандою. Такі розмови переконують людей. У делегаціях ПАРЄ, умовно кажучи, 95% представників будуть займати адекватну позицію, але додадуться декілька людей, які говоритимуть щось всупереч із цим. Такі реалії. 

«Домовлятися перед голосуванням з іншими фракціями є нормальною практикою»

Неоднорідність вашої фракції зрештою призвела до її розпаду на окремі групи впливу. Можна вже констатувати, що монобільшості не існує, а «слуги народу», коли це потрібно, використовують для голосування колишню ОПЗЖ?

Питання філософське. Більшість, якщо подивитися на результати голосування, існує. Ми приймаємо закони своєю більшістю – але за допомогою додаткових голосів. При цьому ми не розпались. Але так, ми ніколи й не були об’єднані однією ідеологією. Я завжди говорила про те, що наша фракція – це зріз суспільства, уособлення різних поглядів. Це тільки в партії Юлії Володимирівни фракція має плюс-мінус уніфіковані погляди, але і вони з часом змінюються.

Наприклад, якщо ми всі вважаємо, що податки мають бути такими, а не інакшими, то для лобіювання цього питання потрібно починати працювати, шукати голоси, переконувати…

Так, а як ви шукаєте голоси? Лідер фракції «слуг» іде до представників колишньої ОПЗЖ, яка розпалася на дві депутатські групи – «Платформу за життя та мир» та «Відновлення України» – і починає перемовини?

Це ж не лише про ОПЗЖ, це про будь-які депутатські групи чи фракції… І це є нормальним парламентським спілкуванням, коли задіюють механізми погоджувальної ради, засідання фракцій.

Керівництво ж фракцій розуміє, хто і як буде голосувати, на цю тему керівники спілкуються. Це нормальна традиція.

Якщо чесно, то коли ми говоримо про ОПЗЖ, то я навіть не знаю, скільки їх зараз залишилося в парламенті. Хтось дійсно став «Відновленням України», хтось виїхав з країни, хтось лишився, але їх реально не видно і не чутно… 

Більшість, якщо подивитися на результати голосування, існує

А вони тепер дуже залежать від влади, тому й голосують так, як потрібно Банковій.

Ні, вони голосують так, як самі вважають за потрібне. Я б зараз на це не звертала увагу, але, звичайно, нам треба зробити все, щоб у майбутньому проросійських партій у нас ніколи не було. Хоча й колишня ОПЗЖ не монолітна. Є там й ті, хто займає проукраїнську позицію.

Вимушено.

Ну це вже до них питання. 

«Санкції можливі проти окремих європейських компаній, але не проти країн»

Про роботу у ПАРЄ. Асамблея проголосувала дві резолюції вашого авторства – про санкції і про компенсаторні механізми для відновлення України. Але резолюції ПАРЄ мають рекомендаційний характер – їх можна не виконувати і навіть не брати до уваги. Який тоді практичний сенс в ухваленні цих документів?

Сенс у тому, що світові демократії пояснюють, чому санкції важливі, чому, наприклад, треба вводити обмеження щодо російських пропагандистів та проти компаній, які займаються торгівлею з Росією або продають компоненти, які потім використовують у російській зброї.

Насправді законодавча санкційна база Європейського Союзу дуже «важка». Це сотні, сотні сторінок... І це безпрецедентна кількість санкцій.

Але, на жаль, санкції не завжди фокусуються, наприклад, на виробниках російської зброї. Чому? Наша резолюція якраз і піднімає це питання.

Вона піднімає і питання того, як ми моніторимо фінансові потоки, щоб запобігти появі в Росії товарів, котрі можуть бути використані при виробництві зброї. Ухваленим документом ми закликаємо до створення ще більш потужних фінансових механізмів контролю.

І для Європейського Союзу, і для Європейської комісії, які створюють вже конкретні превентивні механізми і які імплементують їх, наші резолюції є дуже важливими. Це важливе юридичне підґрунтя. 

Німецький бізнес дуже боїться, аби якась деталь їхньої пральної машинки через десяті руки не потрапила до Росії

При цьому Росія навчилася обходити санкції…

І це погано. Але ми також у резолюціях закликаємо вивчати і застосовувати додаткові санкції проти тих країн, які дозволяють Росії обходити ці санкції.

Ми повинні максимально ізолювати Росію. Хоча тут виникають ризики того, що Росія звертатиметься до інших країн на кшталт Ірану, посилюватиме коаліцію тоталітарних держав, з якими вона зараз працює. 

З Іраном зрозуміло, а як щодо європейських країн, які досі допомагають Росії так чи інакше обходити санкції? 

Водяться санкції проти окремих компаній, які не виконують директиви ЄС. Наприклад, у мене був ряд зустрічей у Німеччині з представниками тамтешньої влади та бізнесу. Так от, німецький бізнес дуже боїться, аби, наприклад, якась компонента їхньої пральної машинки через десяті руки не потрапила до Росії. Бо це великі репутаційні втрати…

Тому там зараз значні ресурси вкладають у юристів та інших спеціалістів, аби проаналізувати, куди їх саме продукція їде і як убезпечити себе від її потрапляння до Росії. 

А щодо того, щоб запровадити санкції відносно країни як такої, то це неможливо. Йдеться про наших партнерів, тому тут треба працювати з приватним сектором.

Після початку повномасштабного вторгнення Росію виключили з ПАРЄ – чи намагається вона повернутися назад?

Ні, не намагається. Вочевидь, їм це не потрібно.

Тут треба іншого побоюватися – того, що так званий колективний Захід постійно намацує можливість знайти умовну альтернативу Путіну з лав російської опозиції. З нею на Заході багато контактують, не розуміючи нюансів.

І передусім того, а чи опозиція це взагалі? Ми постійно ставимо нашим партнерам це питання і акцентуємо на тому, що та більшість так званої російської опозиції, яка зараз преспокійно живе у європейських країнах, свого часу не відреагувала ані на анексію Криму, ані на війну на Донбасі. 

Ми, українці, завжди використовуємо можливість спитати про це публічно. Звичайно, ми зацікавлені, щоб у Росії з'являлися нові лідери, але так це не працює – витягнути з нинішньої опозиційної колоди якусь «карту», яка має нуль ресурсів та нуль впливу всередині Росії, та оголосити таку людину новим лідером. 

«Українські політики надавали Саакашвілі достатньо підтримки, але зараз ми всі зайняті власним виживанням»

Про Грузію, процес інтеграції якої до Європейського союзу призупинено. Чи відомо вам, що думає про це Міхеїл Саакашвілі? 

Він перебуває у своїй реальності, дуже непростій.

Міхеїл поклав своє, по суті, життя заради Грузії і завдав багато болю різним людям тим, що повернувся туди зараз.

А все заради чого? Заради майбутнього Грузії.

Ми бачимо, що, на жаль, цей крок не виправдав себе.

Він шкодує про своє повернення?

Він про це не скаже.

Ви спілкуєтеся з ним? Як у Міхеїла справи? 

Він продовжує перебувати у тюремній лікарні, де лежить з травня 2022-го року. З того часу ніяких інших переведень не було, хоча час від часу виходять представники грузинської влади і обіцяють відправити його до іншої в'язниці.

У вас була можливість провідати його?

Я більше до Грузії не їжджу.

А хтось з українських політиків підтримує з ним зв'язок, підбадьорює його, надає моральну підтримку?

За ці майже вже три роки було багато підтримки, але зараз ми всі у стані виживання і розуміємо, що комунікація з грузинською владою дається надто важко. Прогресу у цьому питанні, на жаль, немає.

Наталія Лебідь, «Главком»