Віктор Пинзеник: Друк грошей - шлях до 90-х років

Колишній міністр фінансів Віктор Пинзеник, який у лютому минулого року гримнув дверима уряду Тимошенко на знак незгоди з її економічної політикою, сьогодні щедро роздає критичні коментарі. Хоча під час бесіди з «Главкомом» було помітно, що пан екс-міністр уникає детальних розмов про інструментарій виходу країни з кризи – напевно, не хоче просто так роздавати поради майбутнім українським керівникам. Окрім керівництва Українським фондом підтримки реформ, Віктор Пинзеник залишається головою партії «Реформи і порядок», що напередодні президентських виборів також змушує його бути обережним. Втім обурення економіста час від часу таки перемагало обережність політика...

«ГОЛОВНИЙ «ПРЕЗИДЕНТ» - ЦЕ КРИЗА»

Після того як пройдуть президентські вибори, для порятунку економіки вочевидь потрібні будуть жорсткі заходи. Виходячи з вашого досвіду роботи з Тимошенко, чи здатна вона буде, в разі обрання Президентом, забути про популізм і взятися до непопулярних реформ? І так само Янукович?

Головний «Президент», який зможе змінити ситуацію, – це економічна криза. Вона стає настільки сильним чинником, якого уникнути неможливо. Минулого року кредити МВФ сприяли створенню ілюзії, що у нас все добре і йде на покращення. Насправді ж все йшло на погіршення, тільки не було проявів цього погіршення, бо його маскували.

Якщо новому «Президенту» – кризі – не вдасться вплинути на ситуацію, не уникнути політичних змін. Уже в січні, наскільки я знаю, має місце величезна непроплата за зобов’язаннями уряду. Крім соціальних видатків, не фінансується вже жодна зі статей бюджету. Як тільки припинилося надходження «наркотику» з боку МВФ, проблеми почали просочуватися на поверхню, стали настільки гострими, що бездіяльність тут уже неможлива.

Чиє президентство було б кращим для економіки – Тимошенко чи Януковича?

Мені додає оптимізму саме загострення економічної ситуації. Бо це та ситуація, на яку не реагувати неможливо. Країна напередодні прориву. Чи відбудеться він відразу, я не впевнений. Але якщо його не станеться – відбудуться політичні зміни, і це все одно відкриє дорогу для прориву. Голосування 17 січня показало зрілість суспільства і бажання притягнути політиків до відповідальності. Багато голосів, відданих іншим кандидатам, – це голоси не стільки «за», скільки «проти».

Які хірургічні методи будуть потрібні, якщо Президент таки дійде до непопулярних заходів?

Дієздатний уряд і формування коаліції, яка розуміє, що потрібно робити.

Для економіки важливо також обрати стратегію її лікування – швидкого чи більш повільного.

Яка краща?

Я завжди вважав і вважаю, що швидке одужання набагато краще, хоча воно не завжди легше в політичному плані.

Тут є дві проблеми. Перша – на жаль, ситуацію завели в глухий кут. Заколисуванням кризи приспали суспільство. В суспільстві нема відчуття кризи! Це дуже погано для майбутнього. А ще рік тому таке відчуття було. Суспільство було готове зрозуміти кризу. Друга – суспільство потребує чесної розмови про проблеми. Досить принижувати суспільство «розмовами шлунком». Наші громадяни мають голови, а не тільки шлунки. Із ними треба говорити про такі речі, як скасування спеціальних пенсій та пільг для багатих. Суспільство повинно знати, чому це потрібно робити, що це дасть і які наслідки матиме у майбутньому.

Суспільство має готуватися до підняття тарифів, а можливо й податків?

Я не думаю, що в площині податків можна знайти рішення. Проблема не в податках, а у видатках. Якщо 55% ВВП – це видатки бюджету, то ми наближаємося до світових рекордів. Податкова ж система дає 42-43% ВВП. То куди ще піднімати податки? Коли економіка знекровлена, це не дасть добрих результатів. Я не хочу сказати, що тут нема резервів. Але вони не у підвищенні податків, а у закритті дірок, зокрема законодавчих, що досі дозволяли уникати сплати податків.

Втім рішення у цій площині не гарантують виходу. Його гарантують рішення, які приймають усі люди під час кризи: обмеження своїх видатків, розподіл їх за пріоритетністю.

У державних видатках дуже болючою статтею витрат є проплата за російський газ. Прокоментуйте, будь ласка, безпрецедентну січневу ситуацію з проплатою за газ за участю НБУ. Ви прогнозуєте, що ми і надалі за такою схемою платитимемо?

Не дай Боже. Тут таку «кашу» зробили: споживають одні, а платять інші. Парадокс – за газ, спожитий багатими, платять бідні! Бідним людям треба зберегти пільги через інструмент субсидій, а люди, які заробляють більше, повинні й платити більше. Влазячи в борг, ми в кінцевому рахунку забираємо гроші у бідних людей. Бо, якщо їм дадуть сьогодні тисячу позичену, то з кишені (з бюджету) заберуть вже не тисячу, а більше – з відсотками, які треба буде сплатити за борг. Минулого року тільки зовнішні позики сягнули 40 млрд. грн., а внутрішні – 48 млрд. Ціна цих позик доходить і до 30%.

У чому принципова різниця між співпрацею України з МВФ у 90-х роках і сьогодні? Тоді кредити використовувалися раціональніше?

Біда в тому, що сьогодні вони не допомагають країні вийти зі скрути. Вони допомагали б тоді, коли паралельно відбувалося б самолікування. Так, як в кінцевому рахунку було в 90-ті роки. Настав же тривалий період, коли кредити МВФ нам не були потрібні.

Окрім тих кроків самолікування, які ви вже перелічили, що ще варто назвати? Стимулювання внутрішнього споживання?

У нашій економіці сьогодні закладено такий ризик, який можна порівняти зі зруйнуванням фундаменту будинку. Не відновивши фундамент, будинку не врятуєте. Це пріоритет номер один. Вирішивши його (чи одночасно), варто говорити про інші речі. Я ще рік тому пропонував уряду підтримати окремі сектори внутрішнього споживання. Зовнішні ринки обвалились, але тут, в Україні, був такий простір! Дороги, мости, лінії електропередач, комунальний сектор. Економіка не мала права впасти на 15%. МВФ як про сценарій найжорсткішої посадки говорив про 10% падіння ВВП 15% – це плата за бездіяльність.

Можна було не допустити такого спаду в металургії, підтримавши будівництво – так, як це зробив Китай. Але для цього теж потрібно було прийняти деякі непопулярні рішення.

Через брак коштів у економіці сьогодні вже лунають прогнози, що хоч би хто став Президентом, доведеться вмикати друкарський верстат.

Вмикання друкарського верстату – дорога до суто українського варіанту кризи, до 90-х років. Дорога, при якій країна матиме подальший спад економіки. Бо друкарський верстат викликає падіння купівельної здатності грошей. Менше купують – менше споживання. Криза ця також має в основі кризу споживання, але причина не в інфляції. Не дай Боже, країну втягнуть у цей процес. Ті, хто озвучує тезу про друк грошей, особливо з посиланням на Європу, на Америку, лукавлять. Вони забувають, що гривня не є світовою резервною валютою.

«ПЕРЕРОЗПОДІЛ БУДЕ, АЛЕ ЙОГО ГОЛОВНИМ ЧИННИКОМ БУДЕ НЕ ПОЛІТИКА»

Зараз ми живемо без бюджету-2010. На вашу думку, наскільки великі ризики такого «ручного» режиму вирішення справ за відсутності основного фінансового документу країни?

Для України у нинішній ситуації відсутність бюджету – це благо. В усякому випадку, це відкриває дорогу до прийняття необхідних рішень. Бюджет 2009 року не вирішив проблем – він їх породив. За 10 місяців минулого року борг зріс майже на 100 млрд. грн. (до 282 млрд. грн.) Бюджет 2010 року створив би ще більше проблем. Адже в умовах політичного змагання – «хто запропонує більшу цукерку» – шансів прийняти професійний бюджет не було. А змінювати бюджет, коли він вже зафіксований в законі, дуже складно. Тому нинішня ситуація залишає шанс для прийняття професійного бюджету. Новий уряд, напевно, буде сформовано не раніше березня. На той час загостряться економічні проблеми, і з’явиться шанс на прийняття професійного бюджету.

Чому після вашої відставки ми майже рік живемо без міністра фінансів – лише з виконувачем обов’язків? У Тимошенко немає кандидатур?

Якщо говорити про минулий рік, то країні не потрібен був міністр фінансів. Головне завдання міністра фінансів – тримати баланс. Міністром фінансів залишився Пинзеник, лишаючись на позиції утримання ключового балансу країни. А Урядові... спочатку, очевидно, художник був потрібен, а я не вмію малювати. А потім потрібен був касир, який би, незважаючи ні на що, забезпечував апетити.

Після президентських виборів багато хто чекає перерозподілу власності. Ось і Борис Березовський в інтерв’ю «Главкому» казав, що цей процес неминучий.

Перерозподіл буде, але його головним чинником буде не політика. Це не означає, що цей інструмент не спробують застосувати з політичною метою, але все ж таки головною причиною перерозподілу буде фінансова криза. В усьому світі, і в Україні також, її наслідком є зміна власників активів. Дехто вже починає це робити. Залізши в кредити, особливо валютні, теперішні власники не можуть їх повернути, і, щоб зберегти хоч частину бізнесу, продають частину активів.

Ми прекрасно знаємо, власники з якої країни на пострадянському просторі найбільш готові до експансії, до інвестицій, до купівлі здешевілих і недешевих активів.

Я не робив би такого однозначного висновку стосовно російського бізнесу. Я знаю, що і західний капітал іде. Покажіть сигнали, що у вашому будинку не зруйнується фундамент, і до вас піде інвестор. Звичайно, захмарних цін докризового періоду вже не буде. Але ж гроші ніде не ділись у світі. Вони шукають місце, куди їм вкластися. Якщо ви покажете, що відновлюєте стабільність, даєте прогнозований курс, не лізете в борги – прийде не тільки російський, а й західний капітал.

Наскільки, на вашу думку, великою є ймовірність, що після президентських виборів ОПЗ та інші об’єкти, наприклад, Укртелеком, придбає російський бізнес? Може, не варто боятися, а продавати тому, хто дорожче заплатить, як це завжди радили такі економісти як Андрій Ілларіонов, Каха Бендукідзе?

Інколи політики під приводом того, щоб когось не допустити, продають своїм. А завтра свій продасть, бо інститут приватної власності допускає право перепродажу.

Втім, я б не розраховув на доходи від приватизації як на інструмент вирішення проблем. За минулий рік дефіцит бюджету сягнув 101 млрд. грн. За такої нестачі грошей ніякі продажі не врятують. Об’єкти приватизації за нинішньої ситуації не коштують дорого. Активи знецінюються, олігархи стали бідними. Тому я не вважаю, що зараз добрий час для приватизації.

Сфера, де я б негайно почав приватизацію, – це аграрний сектор. Шкода, що популізм перейшов межу і Верховна Рада подолала вето Президента на мораторій на приватизацію земель. У цей сектор легко і швидко можна залучити інвестиції. Наші позиції могли би бути дуже хороші і з точки зору підняття економіки, і з точки зору поліпшення торгівельного сальдо України.

«ГРОШІ НА РЕКАПІТАЛІЗАЦІЮ БАНКІВ ВИКИНУЛИ НА ВІТЕР»

Скільки ще банків в Україні має бути ліквідовано, щоб банківська система видужала?

Важлива не кількість, а якість. Є два шляхи оздоровлення банківського сектору – рекапіталізація чи ліквідація банків. Рекапіталізацію у нас провели тільки іноземні банки. Вдалого прикладу за участю української держави немає. Рекапіталізовані за допомогою уряду банки щодня просять грошей. Це означає, що вони не оздоровлені. Гроші, по суті, викинули на вітер. Краще вже тоді було застосовувати другий шлях, який чомусь в країні не діє, – негайну ліквідацію банків. Коли в банку виникли проблеми, продавайте кредити, активи, виручайте гроші, вертайте депозити. У нас банк ліквідовують тоді, коли активів вже не лишилося.

Можливо, це дуже вигідно – ліквідовувати банк, коли активів не лишилося? Чому тимчасові адміністрації виявилися такими неефективними? І прокоментуйте, будь ласка, ситуацію, яка складається в «Родоводі», де гроші, отримані для порятунку банку, були роздані в кредити і здається, скоро вже буде годі шукати кінці.

Для того, щоб це коментувати, потрібно мати більш детальну інформацію. З того, що я бачу, запровадження тимчасових адміністрацій стало способом повернення депозитів, інакше кажучи, політичним проектом, а не проектом відродження банків. Це означає, що на жаль, вкладені у їх «порятунок» гроші не повернуться ніколи. Хоча можна було б повернути. Норвезький уряд рекапіталізовані банки продавав значно дорожче, ніж вклав у їх рекапіталізацію.

У нас же гроші пішли з кінцями. Мені дуже шкода, що Міжнародний валютний фонд, який добре знає цю проблему, не змусив уряд зробити зміни. Думаю, якщо відновиться програма співпраці з МВФ, це питання обов’язково буде одним із першочергових: або швидка процедура ліквідації, або нормальна процедура рекапіталізації.

Є непрямий доказ того, що тут у нас не все гаразд. Свого часу Європейський банк заявляв про свою готовність рекапіталізувати банки разом із українським урядом. Зрештою у жодному з банків, що нібито були формально рекапіталізовані, Європейський банк не взяв участі.

Національний банк зараз «у розтяжці» між Президентом та прем’єром. Ваш прогноз, що буде з НБУ після виборів?

Якщо буде відновлено кредитування МВФ, Національний банк буде Національним банком. Його не дозволять підпорядкувати уряду. Спроба підпорядкування НБУ уряду означає ввести країну в суто український варіант кризи. Це спроба жити за рахунок надрукованих НБУ грошей.

Курс гривні – яким він має бути і яким він може стати після виборів?

Заздрю всім, хто робить прогноз курсу. Я – утримаюсь. Бюджет має дірку в 100 млрд. грн. За проектом бюджету-2010 дефіцит – 150 млрд. грн. І ще 50 млрд. треба позичити на обслуговування старих боргів. Позичити 200 млрд. неможливо ніде. При існуванні ризику постійного друкування грошей, прогнозування курсу гривні неможливе.

Що стояло за різким коливанням курсу гривні у 2009 році?

Я не бачу там трагічних чи небезпечних речей. Єдине, що я вважаю, що потім не треба було зміцнювати курс. Зараз я біль-менш спокійний за ситуацію на валютному ринку. Деякий неспокій, який був на початку року, був викликаний досить великими залишками на рахунках. Зараз їх нема. Загроза курсу зараз лежить вже не в площині, яка була причиною девальвації гривні. Вона лежить тільки в дефіциті бюджету, появі зайвого попиту, спровокованого дефіцитом бюджету через Національний банк.

«Я НЕ БОРЮСЯ ЗА ПОСАДИ»

Чи буде очолювана вами партія «Реформи і порядок» приєднуватися до нового політичного проекту Ющенка, чи до Сергія Тігіпка? Адже біля Тимошенко, хоч хто б став Президентом, для ПРП навряд чи знайдеться місце.

Це дуже непросте запитання. Партія в блоці Юлії Тимошенко. Я не можу сказати, що для мене це зараз комфортна позиція. Це проблемне питання мусить бути розв’язане.

А якщо як один зі способів розв’язання Тимошенко запропонує зміну некомфортного для неї лідера ПРП?

Для мене посада не є головною, і я не борюся за посади. У мене є вищі цінності, якими я дорожу і змінювати їх не збираюся.

На вашу думку, яке майбутнє у нового політичного проекту Ющенка?

Я б зараз не хотів оцінювати якийсь конкретний проект. Але ми всі побачили по голосуванню 17 січня, що в суспільстві є запит на нову якість політики. А якщо є запит, то обов’язково буде відповідь. Мені важко говорити зараз про те, хто цю нішу заповнить. Ситуація сприятлива для появи альтернативних проектів, де може знайтись місце і новим обличчям, а також, можливо, для реанімації або реабілітації інших політичних сил.

Чи бачите ви тенденцію до того, що у нас зміняться відносини бізнесу з владою, політичними проектами? Коли бізнес буде зацікавлений не в тому, щоби дати комусь грошей, щоб його потім не чіпали, а в створенні умов, за яких не буде залежності від того, яка партія зараз при владі?

На жаль, я поки що не відчуваю такого запиту. Але не варто звинувачувати в цьому бізнес. Бізнесмени цінують хороші правила гри, але тільки тоді, коли їх отримують. На жаль, якоїсь активної політичної позиції при формуванні цих правил бізнес не має. Його тримають на повідку: ручним режимом повернення ПДВ і подібними речами. В умовах, коли з політичних цілей формуються різні канали залежності бізнесу, він мусить шукати собі пристанище. Якби політики сформували правильну прозору систему, бізнес став би активним її прихильником.