Про альфа-самців Путіна та Трампа

Утім, з усіх аргументів мене переконує лише один: порівнювати так — значить робити Путіну комплімент… Натомість уже не один оглядач вражався схожості геополітичних обставин в обох випадках.

У своїх публічних заявах СРСР мотивував вторгнення своїх військ 1939 року у Польщу тим, що «Польща — це фашистська держава» і що така держава «не має права на існування». Арґументуючи свій напад на Україну, Путін не вигадував нічого нового. Він просто витягнув старі ґросбухи і переписав один до одного: «Україна — це фашистська держава», а точніше — навіть «недодержава», яка не має права на існування.

Україна 2014-го мала розділити долю Польщі 1939-го, тобто бути розчленованою. Саме для того Росія «по-братськи» й пропонувала сучасній Польщі увійти в долю та «відібрати своє», цебто Галичину. Бо надто вже остання ворохобить сумирну Малоросію. 

Були цікаві порівняння і в реакціях західного суспільства. Так, коли напередодні Другої світової війни гітлерівці планували захопити вільне місто Ґданьськ/Данціґ, французи не схвалювали ідею втрутитися в конфлікт: «Для чого ми маємо жертвувати своїми інтересами заради якогось міста?». Те саме сказали європейці через 75 років у випадку України.

Втім, з якогось часу я був зрікся цих яскравих зіставлень — врешті-решт, Бог, укладаючи долю світу, не зазирає у старі ґросбухи. Проте перші кроки президента-електа Дональда Трампа оживили в мені пристрасть до порівнянь.

І Путін, і тепер Трамп — це політики, які обрали собі ролі альфа-самців. Бо саме альфа-самці встановлюють правила, а не грають за ними. Але в такому разі справедливими будуть і інші закономірності, що їх зручно буде зіставити з попередньою парочкою альфа-самців — Гітлером і Сталіним.

Спершу альфа-самці відчувають нестримну симпатію один до одного, бо чують, що вони «однієї крові». Тому «пакт про ненапад» є природним наслідком їхнього взаємного лібідо. Обоє відчувають велику потребу один в одному, бо лише так можна перекроїти світ. Тому пакт а-ля Молотов – Ріббентроп з таємним додатком є природним наслідком їхньої змови.

Проте не в природі одного альфа-самця постійно визнавати авторитет іншого. Уже в момент підписання угоди кожен із них думає про те, в який зручний момент він цю угоду порушить, залишаючи іншому можливість кричати про «віроломний напад».

Так от, сьогодні я чую, що Путін і Трамп: (а) симпатизують одне одному, (б) потребують одне одного, (в) схильні до закулісних домовленостей і (г) врешті-решт домовляться про переділ сфер впливу. Чуючи таке, я у новорічну ніч знову почав зіставляти обставини. Ну, а далі було все за Шевченком:

Та й сон же, сон, напричуд дивний,

Мені приснився —

Найтверезіший би упився…