За що воюємо? Офіційне звернення до Полторака та Авакова
Очевидно, що в московсько-українській війні українська нація воює за право відновити, зберегти та захистити свою ідентичність та отримати зовнішньо-політичну суб’єктність.
Бути-собою-на- своїй- землі, бути Українцем та бути рівним у міждержавних відносинах з сусідами, (враховуючи, що Україна таки найбільша європейська країна і нація, яка століттями захищала сите життя Заходу від східних орд) – це, зрештою, елементарна вимога.
Мова у цьому плані - не лише звуковий прояв ідентичності. Нині – це найелементарніший маркер свій-чужий. Очевидно, бувають складні неприродні і поодинокі випадки існування «русскаязичних» патріотів, так само, як україномовних колаборантів. І у першому, і у другому випадках - це винятки, екстремальне відхилення від правил.
Навіть фронтова соціологія свідчить, що на війні 73% вояків - україномовні українці, і лише 6% - тверді монолінгви рускаязичні. Це суха мова цифр. Усілякі байки від авакових і бірюкових про масову героїчність рускагаварящіх та боягузливість вишеватніків – це звична колоніальна і постколоніальна практика приниження і дефамації нації автохтона.
Проте, на жаль, навіть на третьому році війни багато офіцерів дозволяє собі в порушення Статуту «ізьяснятся па рускі». Як виявилося, що 25-ти років і рівня IQ недостатньо, щоб опанувати українську.
Чи все ж працює комплекс окупанта-колонізатора, що своє рускаязичіє розглядає як статус вищості над століттями колонізованими українцями?
Хоча, враховуючи військову ієрархію, силові структури можна українізувати за день. Зрештою, хороший приклад показують Міносвіти і Донецька військово-цивільна адміністрація, які вводять єдиний загальонообов'язковий україномовний режим в своїх відомствах.
Тому публічно звертаюся до Міністра оборони та Міністра внутрішніх справ та підлеглих їм структур (Нацгвардії, ДСНС, Держприкордонслужби) запровадити єдиний мовний режим в своїх відомствах.
А якщо в силових структурах є ті, хто хоче бути радше «ізнасілованим чєм українізірованим» - їм пора покласти погони, зняти мундир, і в приватному порядку задовольняти свої фантазії.
Московсько-українська війна – це, передусім, війна ідентичностей. Російської та української. Спроба побудувати на території України «другую Россєю» - це є всього лиш частина плану Путіна. Бо московити в усі періоди історії вміли розділяти свої сили (на кшалт красниє і бєлиє, путінці і демакратічєская апазіція), щоб тримати одну генеральну лінію – панування російського імперіалізму…
А ми ж хочемо «в своїй хаті, свою правду, і силу і волю»… Українську і українською. І так буде.
Колесо історії нікому не звернути назад…
А Міністри внутрішніх справ і оборони своєю відповіддю лише вкажуть по який бік фронту вони. Розумію, що неукраїнцям за національністю їх вибір не простий. Але невідворотний…
Коментарі — 0