У Путіна немає навіть плану «А»

Останні дні перелопатив масу офіційноі та неофіційної інформації з російського сегменту Інтернету.

Перший висновок може здатися парадоксальним, але це факт: у росіян немає навіть плану «А».

Є виключно ситуативна історія, при чому, як на воєнному так і на інформаційному фронті. Ця ситуативна історія зводиться до двох пунктів:

1. Треба наступати і отримати будь-яку перемогу
2. Треба максимально затискати будь-яку інформацію.

В цьому є великий плюс для нас, бо росіяни працюють несистемно. Мінус полягає в тому, що в цій не системності дуже тяжко щось прогнозувати.

Якщо говорити про психологічний стан росіян ці вже знамениті 73% які підтримують війну, то тут треба виділити кілька важливих факторів:

Перше. Російське суспільство зараз втратило здатність до напівтонів. Як мінімум, в публічних висловлюваннях. Вони можуть говорити тільки в категоріях «за» і «проти». Звідси і 73%. Хоча тут різко виділяється молодь до 30 років, яка настроєна 50 на 50 (Інтернет проти телевізора). В той же час, останніми днями почастішали випадки дзвінків росіян до своїх знайомих та родичів в Україну, в яких ці самі росіяни в тій чи іншій формі говорять про провину Росії. Поки це не масово, але процес почався. І це той процес, який Кремль боїться найбільше.

Друге. Ключова больова точка росіян – неможливість усвідомити, що вони можуть програвати у війні. Це просто не поміщається їм в голові. Звідси і частково шапкозакидувальне ставлення до економічних санкцій.

Третє. Глибинна віра в Путіна, який обов’язково і швидко вирішить їх проблеми. Для росіян війна – це шоу, яке вони хочуть дивитися по телевізору. Це шоу трохи лоскоче їм нерви, але є відчуття, що вони ось-ось виключать телевізор і все буде так як і було. Бо Путін все вирішить.

Четверте. Вони дуже бояться воювати. При цьому підтримка превентивного ядерного удару – це не просто інфантилізм, це бажання з’їсти чарівну таблетку, від якої пройдуть усі болі та проблеми. Простіше кажучи, в їхній свідомості сидить інфантильне уявлення, що вони випустять ядерну ракету і після цього настане мир (повне повторення Хіросіми).

П'яте. Окремо треба виділити початок певних бродінь в навколовійськових і військових колах, пов‘язаних з великою кількістю жертв та замовчуванням цих самих жертв. Це звичайно ж не бунти і не змови полковників. Поки це розмови про бездарність Шойгу та керівництва генштабу.

Отже, якщо підсумувати ми можемо виділити наступні важливі для нас фактори:

1. Росіяни відчувають проблему, але не хочуть її усвідомити
2. Усвідомити, означає, що останні 20 років ти вірив в нісенітниці
3. Влада теж боїться йти різкі кроки ( в тому числі і кадрові), бо це означатиме, що влада помилялася. А влада в таких режимах, як відомо, не помиляється.

Що нам всім робити? Продовжувати говорити з росіянами (по телефону, в месенджерах, в коментах і т.д). Отже, наші головні посили наступні. Ми маємо:

1. Змушувати їх вибачатися за вбитих дітей і зруйновані міста. Я розумію, що зараз мені багато хто скаже: вони кажуть нам про нацистів і нічого не чують. З цих 73% які за війну, нам на свою сторону потрібно перетягнути третину, і тоді в РФ почнеться конфлікт тих, хто за війну і тих хто проти.
2. Десакралізовувати Путіна, Шойгу і взагалі російську армію. Це для них найболючіший нерв, але прийшов час на нього натискати. Вони бояться навіть подумати, що ж буде, якщо виявиться, що Путін помилився. Але зерно сумнівів ми можемо і повинні посіяти.
3. Ядерний удар – це кінець Росії. Вони мають усвідомити: чарівної таблетки не існує. Точніше вона є – це вийти з України.