«Генерал-війна»: Сирському – 60

Сьогодні головнокомандувачу ЗСУ Олександру Сирському виповнюється 60 років. 

Головна у країні людина, котра керує ходом війни, досі залишається загадкою.

Сирський дуже непублічний та геть «непіарний». Така закритість і російські ІПСО лише підживлюють міфи про нього: «ставленик Росії», «м’ясник», «старорежимний радянський генерал». Геть інакші враження у журналістів, які бували на тривалих зустрічах офф-рекордз з головкомом (таких за весь час його перебування на посаді було чотири).

Який він, генерал Сирський, у роботі та поза нею? Які його амбіції, стиль спілкування та захоплення «для душі»? Врешті, як він святкує свої дні народження під час війни?

«Главком» розшукав військових, які служили та служать із Сирським, цивільних, які знають головнокомандувача особисто, та поцікавився їхніми враженнями про генерала №1. 

Ми познайомилися у 2020 році (у 2020 році Буданова було призначено керівником ГУР, Сирський був командувачем Сухопутних військ ЗСУ – «Главком»). 

Олександр Станіславович – досвідчений і впевнений у собі воєначальник. Він усвідомлює всю вагу ризиків і загроз, що постали перед нашою країною й майбутнім українців. І в найскладніші для України моменти він наважувався брати на себе найскладнішу відповідальність, з честю виконував свій обов'язок.

Хочу побажати йому нових неординарних, доленосних рішень, що допоможуть дати гідну відсіч ворогу. Бо сьогодні від кожної людини залежить дуже багато, як від солдата, так і від генерала.

Я познайомився з генералом Сирським у 2022 році. Я був командиром 95-ї бригади, і нашу бригаду застосовували на напрямках головного удару чи прориву противника, тобто там, де провалювався фронт або де критична ситуація. Вважаю, це було правильне рішення, правильне визначення пріоритетів і застосування підрозділів. Десь, може, я тоді злився, що розривають бригаду, завжди кидають туди, де найважче, але такі кроки давали результат – ворога там зупиняли, перемелювали і відкидали. 

Що я помітив ще тоді: якщо офіцер грамотно і професійно робить свою роботу, вміє аргументувати свою позицію, то генерал Сирський до нього дослухається. 

Наведу такий приклад. Це було в перші роки війни, коли я був командиром 95-ї. Ми стояли біля інтерактивної дошки (у штабі інтерактивна карта бойових дій на певній ділянці фронту – «Главком»): генерал Сирський, командувач ОСУВ «Хортиця», тодішній його заступник генерал Плахута і я. На одній ділянці 14-та бригада втратила позиції: там посадка в полі, до якої треба йти метрів 600, і від неї до п-рів – метрів 600. Я говорю: недоцільно відновлювати втрачені позиції; давайте залишимо це кілл-зоною, противнику важко буде по ній рухатися, вони наступатимуть, а ми їх будемо там перемелювати. Я розумів: відновити позиції на той час – це було б нереальною задачею. Генерал Сирський погодився на цю ідею – і так 14-та бригада людей не втратила, а ми п-рів у тій зоні перемелювали.  

Тобто це не авторитарне управління. Коли я був заступником головнокомандувача (2024 – червень 2025 року – «Главком»), і мене відряджали оцінити обстановку на певних напрямках, то до моїх пропозицій дослухалися, і всі вони були втілені: де який підрозділ переформатувати, перекинути на інший напрямок, зробити маневр тощо. 

Генерал Апостол з головкомом Сирським у штабі на північному напрямку фронту

фото: Facebook Генерального штабу ЗСУ

Я знаю, що будь-який комбриг може напряму подзвонити головнокомандувачу в разі потреби. Мої командири бригад ДШВ, тих, що проводять наступальні дії, можуть напряму подзвонити головкому. А він може дзвонити командирам бригад, які на критичних напрямках, для уточнення обстановки та їхніх потреб. 

До речі, я ніколи не чув, щоб він кричав чи підвищував голос на когось із підлеглих.

Генерал Сирський – людина надзвичайної працездатності. Він справді працює 24/7, дуже часто буває на фронті.

Час від часу об’їжджає підрозділи з нагородженням, і це дуже цінують у війську. Для солдатів це важливо – отримати нагороду з рук саме головнокомандувача. Вони завжди з ним фотографуються. 

Сьогодні всі звертають увагу на ситуацію на Сумщині. Результати стабілізації на Сумщині – це не робота якоїсь однієї бригади чи одного керівника. Це спільна робота головкома, Генштабу, управління військ «Курськ» і всіх підрозділів, які входять до нього; це правильні пропозиції, оцінки, рішення, вчасно надані ресурси, маневр підрозділами, передбачення розвитку подій і їхніх ймовірних наслідків.

Важлива професійна особливість головнокомандувача – це правильне вирахування напрямку для наступу, всіх нюансів. Хід операцій, які він задумує, генерал Сирський розбирає до найменшої деталі, вони передбачають гнучкість і певну автономність командирів підрозділів. Я знаю, бо був одним з дуже вузького кола тих, з ким він першими поділився задумом Курської операції.

Коли я був ще комбатом, мене найбільше злило дотримання якихось тупорилих часових показників: приміром, о 10-й годині починається підготовка артилерійської атаки, триває 30 хвилин, о 10.30 підрозділ має вийти на такий-то рубіж, і ніхто ніколи не враховував додаткових обставин і протидії противника. Скажімо, якщо ми влупили по ворожих позиціях і не попали, то що, іти в атаку «за графіком»? А я таке раніше спостерігав на деяких напрямках, коли діяли по шаблону. Обов’язково має бути загальний план дій, але він повинен бути гнучким, як це було під час Харківської та Курської операцій.

Тепер командири під час операцій діють досить автономно і гнучко, за своїм планом, притримуючись, звісно, загального задуму.

У соцмережах Сирському закидають, що він начебто не шкодує людей під час операцій, називають «м’ясником». Як ви це відкоментуєте?

Так можуть казати тільки ті, хто не розбирається. Я був комбригом 95-ї, і не можу сказати, що він своїми наказами «клав» людей. Жодного разу. Від конкретного командира залежить, як він застосовує свої сили. Головком дає загальні вказівки, ресурси, задачі, він не керує твоїм батальйоном чи взводом і не каже: наступайте, скільки б людей ви не поклали. На мою думку, це є на рівні командирів деяких бригад, батальйонів чи рот, які невірно і неграмотно застосовують свої війська, не вникають у дії своїх підрозділів, не заслуховують їхні рішення, роблять все формально, що і призводить до втрат. Зауважу, це стосується і певних командирів вищої ланки, які б мали теж заслухати підлеглих і впевнитися, чи вірно у них все сплановано.

В операціях, якими генерал Сирський особисто командував, – Харківська у вересні 2022 року, Курська – не було невиправданих втрат. Під час звільнення Ізюма хіба поклали війська? Ні. Ми мінімальними силами вибили противника аж за річку Жеребець і далі. Або Курська операція – ми перемололи дуже багато сил противника. Вважаю, Курська операція зробила велику справу, бо немає нічого кращого, ніж валити п-рів на їхній території. Це був такий же удар для РФ, як потоплення крейсера «Москва» і операція «Павутина».

Яким є головнокомандувач поза війною? У наші спілкування такі теми не потрапляли. Деколи може пожартувати, може розповісти якусь історію з минулого, коли він був лейтенантом. Знаю, що має четвертий розряд зі столярства і сам щось майструє з дерева, або раніше майстрував. Але я лиш побіжно чув про це. 

Бачив, що він займається спортом, і знаю, що любить грати у шахи.

Військові часто кажуть, що є міф про те, що Сирський має застарілі погляди, що він проти розвитку технологій. У реальності навпаки – Сирський значно прогресивніший, ніж його оточення. 

З мого досвіду робочих зустрічей: усі питання, що стосувалися розвитку технологій, дронів Сирський уважно слухав, ставив питання, які показували, що він глибоко в матеріалі. Але найголовніше – він миттєво ставив задачі для вирішення. 

Я не можу оцінити Сирського як головкома в найбільшій війні з часів Другої світової – у мене просто немає відповідної військової освіти стратегічного рівня, і мій бойовий досвід був 9-10 років тому, на тактичному рівні. Я можу сказати лише те, що говорять військові, від рядових до командирів. 

З того, що я неодноразово чула: жорсткий, строгий, вміє приймати непопулярні рішення. Іноді ставить на посади тих, хто до нього лояльний, а не тих, хто професійніший. Іноді опирається на особисте гарне ставлення до певних командирів, що не завжди приносить успіх – іноді призводить до зворотного. 

Глибоко вникає в ситуацію на кожній ділянці фронту. Не боїться особисто їздити на навіть дуже гарячі ділянки.

Військовий до мозку кісток, генерал-війна. Спить по кілька годин на добу і живе війною, веде спартанський спосіб життя. 

На моє питання щодо Сирського кілька років тому Залужний відповів одним словом – «професіонал». 

Головком важких часів.

Опосередковано ми знайомі приблизно з 2016 року, але не перетиналися по службі. Плідно співпрацювати почали з того часу, як Сирського призначили командувачем Сухопутних військ, а я був (2020-2022 роки – «Главком») командувачем Територіальної оборони. 

Справді, він є досить закритим, підпускає людей до себе дуже обережно. Довіряй, але перевіряй – це таке природнє відчуття у нього.

Чи жорсткий до підлеглих? Я б не сказав. Наполегливий, вимогливий – так. Висока посада керівника обумовлює ще більшу відповідальність за людей навколо. 

Баргилевич та Сирський, 2024 рік

фото: Генеральний штаб ЗСУ

Витримувати графік і бути в формі допомагає спорт. Коли він став головнокомандувачем, то всіх у Генштабі «заразив» прихильністю до спорту. Обов’язкові інтенсивні заняття у нього кожен день. Знаю, що відтискається від підлоги 100 разів без перерви.  

Його називають «людиною війни», і певною мірою це так, але в кожної людини є свої захоплення, хобі, щось своє, що поза роботою. У Сирського це – шахи. Вони допомагають відволікатися. 

Коли я був на посаді начальника Генштабу і головком не був у відрядженні, ми кожен вечір чи вночі по кілька бліц-партій грали. 

Шахи – то святе. Усі про це знають, тому часто дарують їх на день народження. Він має цілу колекцію шахівниць, дуже багато. Не знаю, що з нею робитиме. 

Звичайно, на минулий день народження теж шахи дарували. Що ще дарували? Гільзу якусь цікаво оброблену, поробки з осколків снарядів. Ми того дня були у поїздці на фронті, там і відзначали, на Донеччині. Повечеряли в штабі звичайною їжею, тією, що була на стандартну вечерю, привітали, потім пішли на нараду – і далі планова робота. Оце і все святкування. 

Чи чарку пили? Ні, чарки не було, це була затяжна поїздка, ми пізно приїхали і вже не те що чарку – їсти не хотілося, дуже пізно. Звичайна вечеря у звичайний робочий день, тільки з привітаннями – от і вся різниця.

До речі, Сирський у всіх поїздках багато фотографує пейзажі – як правило, дорогою на фронт чи з фронту. Зупиняється і фотографує на телефон, скажімо, схід сонця. Він бачить це якось художньо. Я б на його місці зробив альбом чи книжку цих фотографій після війни.

Книжки багато читає, правда, коли став головкомом, значно менше. Це не тільки література про війну, мемуари воєначальників, історична література, але й художні і філософські книги.

Наскільки мені відомо, у Сирського є розряд столяра, – четвертий, якщо мені пам’ять не зраджує. Він уміє та любить щось робити руками – майстрував якісь хатні столярні вироби вдома. Раніше, до війни.

Для мене велика честь бути знайомим з генералом Сирським – не тільки як з військовим, а й як з людиною, справжнім чоловіком.

Ми познайомилися у важкі часи, навесні 2022 року, коли ворог стояв практично на Кільцевій дорозі і обстрілював місто, намагаючись увійти у Харків. Генерал Сирський відповідав за оборону Харкова. Нас познайомили, адже було дуже багато справ, які треба було робити спільно з військовими. 

У той час ми дуже часто спілкувалися. Сирський вибудовував такі стосунки, що вони були і офіційні, і людські водночас – і це було дуже важливо.

Звичайно, Сирський постійно не перебував у місті (його місцеперебування було таємницею), але коли приїздив, вселяв надію, спокій, впевненість у тому, що місто вдасться відстояти. Він ніколи не нервував, спокійно робив свою справу.

А потім цей геніальний контрнаступ під його керівництвом (Слобожанська операція, вересень 2022 року, внаслідок якої ЗСУ звільнили майже всю територію Харківщини, окуповану росіянами – «Главком»), коли ворога було відкинуто фактично до кордону. Пам’ятаю, як він планував цю операцію, як переживав. Сирський – стратег, я вважаю. 

Після того вдалого контрнаступу харків’яни, котрі виїхали, почали повертатися, і зараз у Харкові мешкає 1,3 млн жителів, тоді як навесні 2022 року місто стояло майже порожнє, було приблизно 300-350 тис. людей.

Ми надали генералу Сирському звання почесного громадянина міста. Я відчув, що для нього це дуже важливо, адже Харків для нього – рідний дім. 

Він жив тут у ранній юності, вчився в школі. Не раз чув від генерала сантимент до Харкова, ми багато розмовляли про ті часи у житті міста і про часи сьогоднішні. Знаю, що Сирський дуже комфортно почувається у Харкові, і коли є нагода і час (хоч розумію, що часу в головнокомандувача ЗСУ вкрай мало), він з задоволенням може пройтися містом, погуляти парком. 

До речі, Сирський – дуже різносторонньо обізнана людина, добре знає історію, й історію Харкова зокрема, вболіває за місто і любить його.

Мені довелося служити в підпорядкуванні тоді ще полковника Сирського в 2006-2007 роках. Він якраз закінчив Академію Генштабу і був призначений начальником штабу структури, яку ще треба було створити, – Об’єднане оперативне командування (ООК, прототип нинішнього КОС, Командування об’єднаних сил – «Главком»). Тоді вперше почали серйозно впроваджувати в армії J-структуру військового управління відповідно до стандартів вищих штабів армій країн НАТО.

У війську це нововведення сприймали з відвертим негативом – як черговий розподіл повноважень, адже зазвичай створення нових структур робилося для збільшення кількості генеральських посад. Майже ніхто не розумів, навіщо це ООК за натовським зразком. Скажу навіть більше: командувач ООК, не буду називати його прізвище, земля йому пухом, взагалі не розумів суті цього задуму і намагався створити копію одного з територіальних командувань, тільки в Києві. Тому стосунки командувача і начальника штабу Сирського, який усвідомлював необхідність нового типу управління, були, м’яко кажучи, недружні, навіть жорсткі. Але Сирський, на відміну від більшості інших керівників ООК, не прогинався і впроваджував новації.

Варто також сказати про його непублічність, і це вже починає вписуватися в його характер «довгої гри» для спільної мети, а не для досягнення особистого комфорту чи вигід.

Пам’ятаю, ми їздили до Бундесверу, де нам показали таємні кімнати Ситуаційного центру. Ми були здивовані тим, що за допомогою супутника офіцери Бундесверу з Німеччини контролюють свої підрозділи в Афганістані, навіть до рівня взводу. Це був високий розвиток технологій на той час.

Сирський, повернувшись, почав змінювати командний центр Генштабу, який тоді працював на рівні 1970-х – дротові телефони, аналоговий прийом інформації, так звані телефонограми… І почалися зміни, цифровізація – може, у порівнянні із сучасними технологіями, примітивна, але тоді це було проривом.

У нас відбувалися десятки зустрічей із американцями щодо створення J-структури. Я був модератором цієї переговорної групи, а керував процесом Сирський. Ми відпрацьовували кожну деталь, десятки штабних навчань та штабних тренувань.

Пізніше, у 2021 році, коли він був командувачем Сухопутних військ, а мені довелося бути на позиціях АТО/ООС, я, сам піхотний офіцер, запитав у одного солдата: «Хто з командирів останній раз був на вашій позиції?». Виявилося, що раз на тиждень буває командир взводу, командира роти солдат бачив один раз в РОПі (ротаційний опорний пункт – «Главком»), комбата в очі не бачив, але «на койці, на який ви сидите, сидів недавно генерал Сирський». «Сирський був у вашому бліндажі?» – «Так». 

Сирський часто виїздить на фронт для нагородження воїнів. Носов вважає, що до солдатів генерал ставиться приязно, тоді як до офіцерів – набагато суворіше

фото: Facebook Генерального штабу ЗСУ

Треба розуміти, що таке бліндаж на «нулі», де в часи ООС по пів року жили п’ять-вісім бійців. Навіть деякі комбати не хочуть заходити в такі бліндажі, бо їм там «смердить», а генерал-полковник Сирський був.

Веду до того, що як офіцеру мені подобається його ставлення до простого солдата, він розпитує, уточнює, вникає. Не подобалась мені у Сирському його надмірна строгість, навіть упередженість до офіцерів на тлі поблажливого ставлення до солдатів.

З психологічної точки зору, він належить до тих людей, хто не відкриває душу при перших ближчих спілкуваннях, його довіру треба довго заслуговувати.

Треба сказати про його надзвичайну енергію. Мені дуже рідко доводилося зустрічати людей із такою вродженою високою фізичною енергією, вони різко відрізняються від решти. Пересічні люди не розуміють, як можна працювати 24/7 і так 365 днів у рік, тому часто вважають, що такі люди щось вживають, аби тримати такий ритм. Ні, нічого вони не вживають. Навіть ніколи не бачив Сирського напідпитку. Він не палить, точніше не палив, коли я його знав. Сирський від природи дуже потужний енергетично, сильний духом, стресостійкий та непохитний у своїх переконаннях.

Мені пощастило провести цілий день у робочій поїздці з головнокомандувачем ЗСУ в лютому цього року. Ми знімали інтерв’ю з Сирським, присвячене річниці оборони Києва, у музеї ІІ Світової (Національний музей історії України у Другій світовій війні – «Главком»), і, дізнавшись, що він одразу після цього їде на Донеччину, я попросився у поїздку. Мені цікаво було спробувати розкрити цю особистість, розповісти про людину, яка керує Силами оборони і про яку ми так мало знаємо. 

Всю дорогу спілкувалися – на камеру і не лише, і можу сказати, що той образ, який склався у публічному просторі, не відповідає реальному Сирському. Навколо нього створено чимало негативних міфів.

Головнокомандувач постійно їздить на фронт, напряму спілкується з командирами бригад, через що його звинувачують у «ручному управлінні» військом

фото: Facebook Генерального штабу ЗСУ

Ми говорили і про критичні моменти, які є у соцмережах на його адресу. Він усе це чує, і якщо критика по ділу, намагається реагувати та щось змінювати. Але загалом його не сильно турбує те, що говорять про нього якісь коментатори чи російське ІПСО. Для нього важливо, що відбувається на полі бою. 

Як мені здалося, Сирський не хоче комусь здаватися інакшим, ніж він є. Він – людина війни, не політик, і це дуже помітно. Головне, що його турбує, – це фронт і все, що з цим повʼязано, в тому числі й міжнародна політика та дипломатія, бо вона теж впливає на хід подій.

На Донеччині ми до ночі їздили по різних бойових бригадах. Сирський багато розпитував у підлеглих: а ви це робите, а ви сітки ставите проти FPV, які ідеї у ворога, які у нас, а де, а як?.. Помітно було, що він хоче сам відчувати, дізнаватися, бачити, напряму отримувати інформацію, щоб її аналізувати і скласти власну думку. 

Авжеж, можна сказати, що таке залучення в життя бригад – це і є управління в ручному режимі. Не беруся тут судити, але з того, що бачив і зрозумів, – головком тримає руку на пульсі фронту, дуже добре розуміє не з донесень, а особисто, що відбувається на всіх рівнях. 

У побуті генерал досить аскетичний. Наприклад, обідали ми у бригаді у звичайній їдальні. На обід дали гречку, салат, шматок м’яса, каву. Він їв усе те саме, що й солдати на КСП (контрольно-спостережному пункті – «Главком»). Їжа, так би мовити, з одного казана. Мені здалося, що це звична для нього ситуація, все виглядало не як якась постановка, а надзвичайно природно.

У Сирського дуже насичений робочий графік, у дорозі розмова переривалася дзвінками. Був дзвінок і від президента, і головком попросив, щоб ми спинилися, забрали з собою мікрофони й камеру. І всі вийшли з машини – охорона, я і водій. 

Його графік динамічно змінюється. Мабуть, не кожен витримає таку інтенсивність. Він планував лишатися на Донеччині на наступний день, але подзвонили і сказали, що делегація з НАТО приїздить. Після цього дзвінка Олександр Станіславович сказав водію: «У ніч їдемо на столицю. Але перед цим заїдемо ще в кілька бригад». 

Олена Зварич, Наталя Лебідь, Вікторія Чирва, для «Главкома»