«Попереду – найважчі бої». Інтерв’ю із флористом, який став повітряним розвідником
«Друга армія світу» виявилася ілюзією»
Війна змінила долі багатьох українців. 22-річний харків'янин Олег мріяв займатися флористикою – декоративно-прикладним мистецтвом, але зараз він – оператор розвідувального безпілотного літального апарату, рядовий Харківського окремого батальйону територіальної оборони з позивним Рікі. І воює на Слов'янському напрямку.
Після закінчення школи Олег хотів працювати в IT, вступив до Харківського національного економічного університету. Але життя внесло свої корективи: ще у студентські роки він став приватним підприємцем у сфері квіткового бізнесу. А тепер у плани втрутились війна: за гіркою іронією долі Олег таки повернувся на шлях високих технологій...
«Друг загинув на четвертий день війни»
Як ви зустріли 24 лютого? Коли вирішили, що треба йти воювати?
Я в армії не служив, але після того, як у новинах почали говорити про те, що може початися ескалація, одразу для себе вирішив, що однозначно піду воювати. Хоча, чесно кажучи, до 24 лютого не вірив, що почнеться повномасштабне вторгнення.
Цей день я запам'ятав дуже добре. Вранці прокинувся від дзвінка моєї дівчини – вона сказала, що почався обстріл Харкова. Навіть тоді не повірив, але все ж таки вирішив заправити машину, розумів: буде ажіотаж на заправках. І от коли вийшов на вулицю та побачив людей, які у паніці вибігали зі своїх будинків, нарешті все усвідомив повною мірою.
Подбав про своїх рідних: купив якнайбільше провізії, води, і почав з'ясовувати, що робити, куди йти, щоби приєднатися до захисників міста. Допоміг мій шкільний вчитель, викладач світової історії та історії України, він був тісно пов'язаний з хлопцями, які воювали ще з 2014 року. Він дав мені координати тероборони (сам, до речі, зараз теж воює на Донбасі), ми приїхали туди разом із моїм найкращим другом, нас без зайвих питань оформили та відправили до підрозділу. Друг загинув на четвертий день війни…
Ким ви служили у підрозділі від самого початку, просто піхотинцем? Яким був перший бойовий досвід?
Так, у нас піхотний підрозділ. Мені видали автомат, яким я не вмів користуватися, навчився вже у процесі. Вперше під обстріл потрапив 1 березня, коли було здійснено повітряний наліт на Харківський авіаційний завод, на території якого ми базувалися. На нас тоді скинули чотири бомби, загинуло багато хлопців. Серед цивільних також були жертви. Всі були у шоковому стані, навіть колишні атовці ніколи такого не переживали.
«Оператор дрона ризикує більше, ніж звичайний піхотинець»
Як ви з простого піхотинця перетворилися на оператора розвідувального безпілотника, фактично стали повітряним розвідником?
Потрапив у розвідку внаслідок переведення на іншу посаду. Жодної відповідної освіти не мав, всьому навчався сам. Але я хотів би наголосити, що в оператора безпілотного літального апарату навчання не закінчується ніколи. Сама матчастина вчиться досить швидко, але цього недостатньо, щоби почати літати у бойових умовах.
Які саме безпілотні літальні апарати ви використовуєте?
Основні розвідувальні безпілотники, які використовуються на практиці – це дрони китайської компанії DJI, найпоширеніші моделі – квадрокоптери Mavic 2 Pro, Mavic 2 Enterprise та Mavic 3. Кожна модель має свої плюси та мінуси. Enterprise, наприклад, на борту має тепловізор, що робить дрон незамінним при нічній аеророзвідці. У Mavic 3 чудовий зум, за допомогою якого з відстані два кілометри можна наблизити картинку у 28 разів.
Mavic 2 Enterprise
- Маса – 905 г
- Розміри (довжина, ширина, висота) у розкладеному вигляді – 322×242×84 мм
- Максимальна швидкість – 72 км/год
- Максимальна висота польоту – 6 км
- Максимальний час польоту – 30 хв
- Вартість – близько 300 тис грн
На такі дрони можна ставити систему скидання для гранат типу ВОГ-17, але ця модернізація, в основному, робиться вже самим оператором безпілотника залежно від завдань, які перед ним поставлені. Безпілотники DJI виробляються на 3D-принтері, що у свою чергу впливає на їхню міцність. Знову ж таки, граната досить важка – третина ваги самого дрона, а для розвідника головне – швидкість: прилетів, все розвідав, і назад на базу.
ВОГ-17 (постріл осколковий гранатометний) – радянський боєприпас калібру 30 мм, призначений для верстатного автоматичного гранатомета «Пламя». Важить 0,35 кг, площа ураження – 70 м2.
Ваша особиста думка про перспективи дронів у війнах?
Однозначно, безпілотні літальні апарати – зброя майбутнього, цей напрямок лише розвиватиметься. Дуже вигідно та ефективно. Вартість тактичного баражуючого боєприпасу для безпілотника Switchblade – $6 тис., а російського танка Т-72 – $3-4 млн. Мабуть усі ми бачили хоч раз відео, як горять ці танки від дронів-камікадзе.
А взагалі у майбутньому керованою дистанційно може бути не лише авіація, а й танки, наприклад.
Наскільки робота оператора безпілотника є безпечною? Напевно, ймовірність, що накриють, набагато менше, ніж на передовій?
Це помилкова думка. Навпаки, оператор менш захищений, ніж боєць на передовій – місця зльоту та посадки безпілотника противник намагається виявити, а потім туди з великою ймовірністю може прилетіти.
«Ворог бере не якістю, а кількістю»
Що найстрашніше на передовій? Мінометний обстріл, коли накриває артилерія, танки?
Ствольна та реактивна артилерія. Наприклад, у ствольної артилерії снаряд летить із великою швидкістю, його дуже погано чути – лише свист, коли вiн вже практично біля тебе. Тому дуже мало часу, щоби сховатися. При цьому дуже страшне почуття безвиході під час обстрілу – лежиш, не можеш висунутися з укриття і глянути, що відбувається довкола.
На вашу думку, що рухає простими російськими солдатами – навіщо їм усе це?
Бідність породжує насильство. Переважна більшість російських солдатів – це вихідці з незаможних регіонів, вони живуть зовсім у іншому світі, для них насильство – це буденність. У Росії вкрай малоймовірні будь-які зміни у психології людей, з цього приводу є крилатий вираз російського письменника Салтикова-Щедріна: «Якщо я засну і прокинуся через сто років, і мене запитають, що зараз відбувається у Росії, я відповім: п'ють і крадуть».
Але росіяни воюють не лише тому, що вони бідні і їм наказали. Більшості з них притаманний комплекс національної величі. Зневага до українців. Вони нас завжди вважали своїми васалами і тут ми посміли жити не лише окремо від них, а ще й набагато краще.
А от щодо національних меншин, чому вони воюють проти нас... Буряти, тувинці, кавказці ненавидять і зневажають росіян. І тут дикий феномен. Для них що українці, що росіяни – це одне й те саме. І влаштовуючи щось, подібне до Бучі, вони роблять те, про що давно мріяли – ріжуть і ґвалтують росіян.
Ваші відчуття: агресор видихся, йтиме у глуху оборону, намагаючись утримати захоплені території, чи навпаки – почне наступ?
Ворог не очікував такого опору, вони зазнають серйозних втрат як техніки, так людей. Але у Росії людське життя перебуває в кінці пріоритетів (як то кажуть, «баби ще понароджують»), техніка з часів «совка» залишилася у величезних кількостях, тому ресурсів для затяжної війни у них вистачає.
«Друга армія світу» виявилася ілюзією, рівень підготовки солдатів, рівень озброєння відстав від стандартів НАТО на кілька десятків років. Противник бере не якістю, а кількістю. Наразі ворог взяв оперативну паузу, вони накопичують сили, роблять ротації, зміцнюються на захоплених територіях. Найважчих боїв ми ще чекаємо.
Андрій Кузьмін, «Главком»
Читайте також:
Коментарі — 0