Наразі вже є десять рішень щодо законності розпуску парламенту
«Повісьте усі медалі собі. Заробіть непогані бали на дострокові парламентські вибори. Я розпускаю Верховну Раду України VIII скликання. Слава Україні!» — на таких словах завершилося перше публічне звернення президента Володимира Зеленського до народних депутатів 20 травня під час інавгураційного виступу. Наступного ж дня новий господар Банкової юридично скріпив свої слова, відправивши своїм указом Раду на позачергові вибори.
У виправдання прибічники команди Зе можуть твердо апелювати, мовляв, сокиру війни першим зарив парламент. Адже за три дні до інавгурації, 17 травня фракція «Народний фронт» спробувала зв’язати руки новому президенту і офіційно покинула коаліцію «Європейська Україна», тим самим запустивши таймер для створення нової більшості, коли парламент не можна розігнати. Також «фронтовики» допомогли спікеру Андрію Парубію, який останні три роки перебував у патовій ситуації — не показував поіменний список коаліції (де-факто ще у 2016 році три фракції ВО «Батьківщина», Об’єднання «Самопоміч» і Радикальна партія Олега Ляшка написали заяви про вихід з коаліції — авт.) на запити різних інстанцій, у тому числі журналістів.
Реакція на указ Зеленського про розпуск парламенту отримала відповідь відразу з кількох фронтів. З одного боку — 62 обранці «Народного фронту» оскаржили його в Конституційному суді і на 11 червня вже призначено розгляд. З іншого — маловідомі громадяни вервечкою понесли позови до Верховного суду з вимогою визнати незаконними дії президента Зеленського. Наразі вже є десять рішень щодо законності розпуску парламенту. Варто зауважити, що всі справи заздалегідь були програшні, оскільки конституційний процес дострокового припинення повноважень Ради не може підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції. То що ж насправді переслідували ці позивачі, спробував розібратися «Главком» на прикладі окремих позивів.
Один із перших, кому Верховний суд відмовив у відкритті провадження, був киянин Вадим Гладчук. Відкритої інформації про цього добродія вистачає: на початку 90-х працював на швидкий медичній допомозі, а ближче до нульових — пішов у політичне життя. Був помічником-консультантом кількох народних депутатів, чотири рази безуспішно балотувався на посаду Київського міського голови. У 2012 році йшов у народні депутати по столичному 223 окрузі. Нині — заступник голови партії «Народний порядок».
Суть позову Гладчука полягала у тому, що дострокове припинення повноважень Верховної Ради порушує його права як виборця, мовляв, він зацікавлений у безперервній і стабільній роботі парламенту. Твердив, що призначення позачергових виборів на 21 липня 2019 року також порушує його виборчі права, бо перешкоджає планам на відпочинок влітку. Крім цього, пояснив мав намір брати участь у виборах народних депутатів, які планувалися восени.
Щодо низької довіри громадян до парламенту, який, зі слів Зеленського, теж вплинув на видання спірного указу, то Гладчук вважав, що це не є і не може бути правовою підставою для дострокового припинення повноважень парламенту. Додав, що президент не наділений повноваженнями визначати дату позачергових виборів народних депутатів, а те, що таку дату він таки визначив (пункт 2 спірного указу), є проявом неправомірного втручання в роботу Центральної виборчої комісії.
Верховний суд на претензії позивача коротко відповів по суті: рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради приймається президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради, його заступниками та головами депутатських фракцій. Всі укази і розпорядження глави держави є обов`язковими до виконання.
«До Верховного суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, президента України, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, в яких він реалізовує свої владні (управлінські) повноваження і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду. Конституційний процес дострокового припинення повноважень парламенту та участь у цьому процесі президента не є формою реалізації управлінських функцій останнього і не може підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції», — сказано в ухвалі від 27 травня.
Та це не зупинило пана Гладчука і він направив апеляційну скаргу до Великої палати Верховного суду. При цьому парадокс — 7 червня ЦВК зареєструвала Вадима Гладчука самовисуванцем на позачергових парламентських виборах у 223 окрузі. Тобто людина, котра не визнає правовим указ Зеленського про розпуск, сама ж бере участь у цьому процесі!
Інший позивач Андрій Хілько пішов до Верховного суду з претензіями, що президент Зеленський буцімто не забезпечив права громадян України за народною ініціативою визначати можливість дострокового припинення повноважень Верховної Ради. А дострокове припинення повноважень парламенту з боку президента є порушенням низки положень Конституції. Проте Верховний суд відмовив у позові, пояснивши, що це парафія Конституційного суду.
Після фіаско Андрій Хілько не розгубився — пішов на позачергові вибори до парламенту у 219 окрузі.
Раніше пан Хілько відзначився тим, що хотів зняти Володимира Зеленського з президентських перегонів. Він вважав безкоштовне роздавання квитків на дебати на НСК «Олімпійському» з боку Зеленського підкупом виборців і що це порушує українське законодавство. Однак суд відмовився визнати це агітацією.
Також позивався до президента колишній помічник судді Вищого адміністративного суду Іван Казачук. Власні міркування щодо спірного президентського указу він виклав у соцмережі: «У 2016 році фракції «Батьківщина» та «Самопоміч» заявили про вихід із коаліції. Пізніше про вихід із коаліції також заявляли представники парламентської фракції «Радикальна партія Олега Ляшка». Разом з цим, відповідно до пункту 3.2.5. Угоди про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» рішення загальних зборів коаліції про її припинення не було. Тобто заяви від представників парламентських фракцій про бажання залишити коаліцію залишились лише заявами та юридично оформлені у вигляді рішення загальних зборів коаліції не були, а тому юридичного факту припинення коаліції не відбулося… Разом з цим закон повинен бути понад усе, чи не так?.. Як казали древні, «Maior erit lex, quam Rex» — закон вище короля».
Безуспішно судився із Зеленським і Олександр Дядюк, більш відомий як керівник громадської організації «Кияни об’єднуємось». У позові він зазначив, що «президент України мав право видавати указ про розпуск парламенту і дострокові вибори з тих підстав, що начебто коаліції у парламенті не існує уже понад 30 днів, виключно за умови, що такий юридичний факт встановлено у відповідності до законодавчо визначеної процедури». Водночас, на думку позивача, проведення дострокових виборів і прийняття відповідного указу продиктоване не інтересами українського народу і держави, а виключно політичними інтересами чинного президента.
Разом з тим, трапився й кумедний випадок з судовими позовами. Громадянка Валентина Ювченко просила суд визнати бездіяльність президента Зеленського і Верховної Ради стосовно… невиконання указу про дострокове припинення повноважень парламенту та призначення позачергових виборів. Вона заявила, що у парламенті продовжується практика «кнопкодавства» під час голосування на пленарних засіданнях. Тому запропонувала стягнути з Верховної Ради морально-матеріальну шкоду у розмірі 1917 прожиткових мінімумів (близько 3,5 млн грн) і зобов`язати президента України зменшити кількість діючих народних депутатів.
Як бачимо, потуги небайдужих громадян, на жаль, більше схожі на банальний тролінг, аніж вирішення спору у правовій площині. Це щодо юрисдикції справ, за які справи може братися Верховний суд. Натомість головну скрипку тут зіграє Конституційний суд, на який із захватом та з ненавистю споглядають різні політичні гравці.
Віталій Тараненко, для «Главкома».
Коментарі — 0