Термін придатності

Депутати повернулись в правове поле, внісши зміни до Конституції та визначивши терміни своїх повноважень. Тож це голосування було суто технічним і не треба шукати в ньому аж надто грубих порушень, вважають експерти. Хіба що було скандальним «голосування карток» відсутніх нардепів. Очевидно влада дбає лише про результат, не турбуючись за «чистоту процедури», якої дотримувались ще за часів Кучми. Тоді при голосуванні за конституційні зміни нардепів привозили навіть із лікарняних ліжок. Щоб повернути у парламент практику особистого голосування, можна, наприклад, змінити в Конституції спосіб прийняття рішень у Верховній Раді із абсолютної на відносну більшість, як це є в Європі.

Складніше із Конституційним Судом, звернення до якого з оскарженням внесення змін до Конституції просто виглядають даремною тратою часу. Цей орган вже давно працює в унісон із правлячою партією, проте не існує механізму розігнати цей склад КС. Його змести зможе хіба що конституційна чи політична революція.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, керівник Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко та директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

Володимир Фесенко: «Український парадокс: парламентаризм вмирає, а ця Верховна Рада живе»

Це голосування було прогнозованим. Звичайно, був невеличкий ризик, що може щось раптом статися і не вистачить 300 голосів. Хоча я і більшість моїх колег прогнозували, що ці зміни відбудуться, тому що є політична воля Банкової, а також настрої в депутатському корпусі були такі, що більшість депутатів навіть опозиційних фракцій не стільки бажали вибори в 2012-му, скільки не хотіли переобиратися найближчим часом. «Плюс» технічна робота, хто переможе або владний оператор, або оператори від опозиції в боротьбі за те, хто і як має проголосувати.

Те, що відбулося, насправді мало об’єктивний грунт. Треба було розв’язати реальну правову проблему, оскільки повернулися до Конституції 1996 року і виникла колізія з датами парламентських і президентських виборів. Парламент обирався у вересні 2007 року, Президент – в січні-лютому, а в Конституції трохи інші дати: для президентських виборів кінець жовтня, а для парламентських – березень.

Інша річ, що депутати таким чином ще і вирішили свою проблему, трохи збільшивши термін своїх повноважень. Тут скоріше етична, ніж правова проблема. Набагато гірше було б, якщо б йшлося, наприклад, про голосування семи років повноважень Верховної Ради, от це було б абсолютно ненормально. 4-5 років – це вже така наша традиція. Тут перемогли інтереси депутатів і інтереси нинішньої правлячої політичної сили.

Набагато важливіше питання про те, що буде далі з конституційним процесом. Президент знову заявив тему Конституційної асамблеї. І мені здається, що зараз для Президента тема подальших конституційних змін буде одним із важливих майданчиків, на якому він буде демонструвати, що країна все ж таки залишається в рамках демократичного і правового поля. Для нього це дуже важливо, враховуючи нинішні проблеми в стосунках з опозицією і критику, яка все сильніше лунає на Заході. Треба показати, що демократія зберігається і буде розвиватися.

Тим паче, що є і об’єктивні питання, які треба вирішити саме в конституційному полі. Йдеться про реформування місцевого самоврядування, про подальші перспективи адміністративно-територіальної реформи, про реформу виборчої системи. В принципі, це за полем конституційних змін, але вкладається в термін конституційна реформа, про яку згадав Президент. Питання в тому, коли це буде. Мій прогноз: не буде швидких конституційних змін, як відбудуться найближчим часом, протягом 2011 року.

Думаю, що для Президента важливішим є не результат (наприклад, скорочення депутатського корпусу або скасування депутатської недоторканості), а сам процес обговорення майбутніх конституційних змін, фіксація достатньо легітимної процедури змін. І в цьому сенсі Конституційна асамблея буде не інститутом ухвалення змін до Основного Закону, а скоріше майданчиком для розробки конституційних змін і для їх обговорення. А самі конституційні зміни будуть відбуватися за класичною конституційною процедурою.

Тема конституційних змін буде актуальною найближчі два, а, можливо, і більше років. Не наважусь сказати, буде це до парламентських виборів чи пізніше, це вже питання стратегії і тактики. Судячи з чуток, які гуляють Верховною Радою, у деяких представників Партії регіонів є спокуса використати конституційні зміни як інструмент політтехнологій. Тобто, ті ж популярні теми скорочення депутатського корпусу та скасування депутатської недоторканості винести як інструмент політичної боротьби на передвиборну кампанію, щоб таким чином завоювати додаткові голоси виборців.

Але досвід свідчить, що конституційна проблематика не є занадто важливою для пересічних виборців. В цьому сенсі чергову політичну помилку зараз робить і Тимошенко, оскільки теж робить ставку на тему конституційних змін та свого конституційного проекту. Зараз не ця тема турбує виборців, їх набагато більше турбують соціально-економічні теми, а конституційні – це скоріше забавка для політичної еліти. А Президенту це важливо для демонстрації своєї демократичності не лише всередині, а і ззовні країни.

Врешті-решті, якісь політичні завдання будуть вирішуватися в рамках цих політичних змін, зокрема, неминуче і достатньо скоро відбудуться зміни виборчої системи, і країна перейде до змішаної системи. Можливо, поспішати з цим не будуть, але обговорення навколо цього вестимуться. Використати таку ж саму виборчу систему, як на місцевих виборах, дуже вигідно для правлячої партії, а далі вже поступово без поспіху будуть готувати зміни до Конституції, які будуть ухвалюватися не раніше 2012 року, а, можливо, вже наступним складом Верховної Ради. Тому я не згоден з тим, що днями розпочався конституційний процес, який буде продовжуватися в найближчі місяці, і будуть з’являтися одна за одною якісь конституційні новації.

Зараз немає якоїсь чіткої змістовної програми конституційних змін в команді Президента, є різні ідеї, підходи, тому з’являються такі різноманітні чутки. У Верховній Раді було вирішено суто політтехнологічне завдання. Партія регіонів, яка теж вагалася - проводити вибори в 2011 чи 2012 році - для себе вирішила, що краще їх провести в 2012-му. Але з цим також є серйозні ризики.

Головний ризик для влади у проведенні виборів в 2012 році те, що є обмеження часового ресурсу, буде обмаль часу для проведення контраверсійних суперечливих реформ, які можуть сприйматися як непопулярні. Фактично, це треба зробити вже найближчі півроку, на цій парламентській сесії. Чи встигнуть – це велике питання. Тому що ми бачимо навіть зсередини президентської команди і Партії регіонів в парламентській більшості багато розбіжностей навколо того, які саме реформи треба проводити.

Ця парламентська сесія буде дуже важливою, якщо не вирішальною, для президентської команди, Партії регіонів з точки зору логіки реформ. А логіка така: спочатку непопулярні реформи, а потім поступова нейтралізація можливих негативних наслідків. Після цього поступове зняття соціально-політичної напруги, зокрема, і через інструменти дискусії навколо реформ політичних, пенсійних. А 2012 рік – це вже класичні соціальні інструменти підвищення пенсій, зарплат і поступова підготовка до виборів. От чи спрацює ця стратегія – це також питання відкрите. Але схоже на те, що задумки саме такі.

Віталій Бала: «Парламент треба було розпускати зразу після президентських виборів»

Те, що проголосували, дуже добре по двом основним причинам. Перша: радикалізація суспільства, яка зараз є, при виборах в 2011 році дала б можливість зайти в парламент, м’яко кажучи, деструктивним силам, в тому числі «Свободі», а також на лівому фланзі могли би бути радикали, які нічого конструктивного не запропонували. В даному випадку є проміжок часу, щоб люди подивилися, наскільки швидко і що вони можуть запропонувати, і, можливо, ця ніша трохи скоротиться до тих меж, які, по ідеї, мають бути, а це в районі 5-7%. І опозиція, яка зараз є, вже має перестати просто волати, що порушена Конституція, що повинні проводити вибори і т.д. і т.п.

Друга позитивна теза – це те, що влада підтвердила, що зміни до Конституції 1996 року вона провела незаконно. Навіть пан Єфремов сказав: мусимо узаконити, нарешті, ми ввели в правове поле. Тобто, вони порушили правове поле і це показали. До речі, це не тільки ми побачили, а і весь навколишній світ.

З приводу того, що вони прийняли 2012 рік, мені видається, це достатньо серйозна помилка. Наскільки я розумію, головна ставка ставиться на «Євро-2012». Розрахунок такий: якщо буде достойний результат, всі заслуги записати на себе і восени провести виборчу кампанію. Але не виключено, що ми не вийдемо навіть зі своєї групи, тоді буде абсолютно інша реакція. Ставити в залежність від того, будуть позитивні емоції чи не будуть, а не пропонувати якісь конкретні речі для покращення ситуації в країні, – це говорить про нездатність цього політичного класу щось запропонувати.

Цим рішенням парламент фактично позбавив себе всіх представницьких функцій, які у нього були. Він вже не представляє народ України, бо вирішив питання не для народу, а конкретно для себе. Я навіть не сумніваюся, що проголосували б за сім років повноважень, чи пожиттєво, чи за передачу місць у спадок. Вони вже не сприймають народ і не розуміють комунікації, яка має бути між владою і громадянами.

По великому рахунку, від парламенту мало що залежить. На чутки, що вибори мають відбутися восени 2011 року, нарікало певне коло депутатів, бо всі розуміють, що половина з них навряд чи вже буде в парламент. Це також стало каталізатором, який дав можливість це проголосувати.

Проблема полягає іншому. Якби вони, умовно кажучи, показали трьохрічну чи п’ятирічну програму дій, які збирається робити ця владна команда, і сказали: для того, щоб втілити її в життя, потрібно прийняти низку законів, щоб це було інструментарієм, за допомогою якого ми вирішимо ці питання, для цього так от потрібно голосувати. Тоді це хоч якось можна було б з натяжкою аргументувати.

З правової точки зору, особливих питань немає: спочатку порушили Конституцію, потім, ніби, намагалися владнати це питання.

З етичної точки зору – це абсолютно ненормально. Дуже добре, що всі подивилися, хто там в парламенті сидить. Це ще раз підкреслює, що парламент треба було розпускати зразу після президентських виборів. Для того, щоб могла функціонувати політична команда, яка перемогла, а до цього була в опозиції, мають бути проведені перевибори. Ця команда повинна мати свою політичну більшість, а не перебіжчиків, бо люди, які перейшли до сильного, ніколи не будуть продуктивними. Ми ще раз стали свідками того, як фактично звели до нуля можливість існування конкурентного середовища в парламенті.

Рано чи пізно наступить похмільний синдром. Але на сьогоднішній день політики можуть бути задоволеними, плескати в долоні, вони мають купу привілеїв, можуть їздити в закордонні відрядження і говорити щось від імені України. Хоча мені видається, вони не мають права цього робити, бо вирішили конкретно свої питання. Тому я б порадив, виступаючи на якихось міжнародних зустрічах, говорити від імені Верховної Ради.

Володимир Фесенко: Зверніть увагу, цей склад Верховної Ради з самого початку видавався хворим. Згадайте, скільки було прогнозів в 2008 і 2009 роках, що цей парламент не пропрацює всю свою каденцію. Але зараз ми бачимо український парадокс: парламентаризм вмирає, а ця Верховна Рада живе.

Те, що хочуть використати чемпіонат «Євро-2012» як політичну технологію, це очевидно. Я б порадив тим, хто пропонує таку технологію, не спокушатися. У нас активних вболівальників менше 10%, і серед них представники різних політичних течій. Гарно проведемо «Євро-2012» і всі проголосують за Партію регіонів – цього не буде, навіть якщо збірна України виграє чемпіонат.

Парламент повною мірою не виконує свою представницьку функцію, він дійсно не відображає суспільство. Але навіть на Заході сучасні парламенти в силу різних політичних ситуацій та недосконалості виборчих систем, не можуть ідеально виконувати представницьку функцію. В нашому випадку знову ж таки парадокс: абсолютна більшість населення України не довіряють парламенту, але довіряють політичним силам, які там представлені. А головна проблема в тому, що більше третини населення зараз не довіряють жодній парламентській силі, але цим людям пофіг парламент та те, будуть вибори зараз чи в 2012 році.

Ігор Коліушко: «Як юрист я вважаю, що грубого порушення тут не відбулося»

Насамперед дискусійне питання, чи мали право депутати самі собі продовжувати строк повноважень. В принципі, це абсолютно не правовий крок і вони не мали права цього робити, але в даному випадку не можна забувати кілька пом’якшуючих для наших депутатів обставин. Відповідальність за оцінку мали право чи ні, лежить на Конституційному Суді. Два місяці тому він вже виніс рішення, що даний законопроект відповідає всім вимогам Конституції і може бути проголосований остаточно Верховною Радою України. І в основі рішення КС, і рішення депутатів лежить обґрунтування, базоване на тому, що вони обиралися на п’ятирічний термін, коли діяла редакція Конституції 2004 року. Тепер вони пояснюють, що привели у відповідність норми Конституції до тих, за якими вони обиралися, а не продовжили собі повноваження. Тому фактично тут можна коментувати на будь-який смак, але як юрист, я вважаю, що грубого порушення тут не відбулося.

Мені набагато більше не подобається інше. Бог з нею з Верховною Радою, але найгірше, що продовжили термін з чотирьох років до п’яти для всіх органів місцевого самоврядування. Насправді у нас практика така, що вже через два-три роки після місцевих виборів, як правило, ті партії, від яких були обрані депутати, зникають, а ті, які не зникають, втрачають зв'язок зі своїми депутатами. В такій ситуації депутати мають ще три роки повноважень, а вже невідомо, кого вони представляють. Тож вибори треба проводити частіше. Я в змінах до Конституції пропонував замість чотирьох записати три роки, і поки у нас все не розставиться на свої місця, кожних три роки треба обирати місцеві ради. Проте в результаті ми отримали навпаки збільшення терміну повноважень до п’яти років.

Друга проблема в тому, що безпосередньо в Конституцію записали, що вибори всіх місцевих рад і голів проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень. Формула тотожна із часом проведення парламентських виборів. Ніби рішення про суміщення немає, тому що чергові місцеві вибори відбулися восени минулого року, а парламентські будуть через півтора року. Проте якщо складеться якась політична ситуація та відбудуться позачергові вибори, вибори сумістяться на один рік, у нас тоді Конституція не дозволятиме їх розвести. А проведення одночасно в один день спільно парламентських та місцевих виборів – це означає обдурювання виборців, бо вони тоді голосують за загальноукраїнські бренди і потім з величезним здивуванням дізнаються, кого вони вибрали у свою місцеву раду. Для якості місцевого самоврядування принципово важливо, щоб вибори завжди проводились розмежовано – місцеві в один час, парламентські – в інший.

Володимир Фесенко: Так, буде проблема. Пам’ятаєте, як важко було з великою кількістю бюлетенів на місцевих виборах. Додайте ще два бюлетеня, якщо буде змінена виборча система на парламентських виборах. Це ще складніше.

Як відмова Тимошенко поїхати до Брюсселю може вплинути на імідж української влади закордоном?

Володимир Фесенко: Це яскравий приклад того, як бізнесова частина нашої «еліти» діє іраціонально. Це протиріччя раціональній логіці і навіть інтересам Президента, тому що це створює проблеми для репутації держави. Проблеми створені, ми вже чули реакцію європейських лідерів. На мій погляд, нічого критичного для нинішньої влади не сталося б, якщо б Тимошенко поїхала, а те, що її не пустили, слугує їй же на користь, начебто, її обмежують, і таким чином обмежують демократію. Це серйозна політична помилка. Навіть Генпрокуратура повинна враховувати політичну складову в своїх діях. Тому наслідки не драматичні, ніяких санкцій не буде, але це підвищить критичний градус в ставленні до української держави і для нинішньої української влади.

Віталій Бала: Я б не дуже перебільшував особистість Тимошенко в цьому сенсі. Зараз дехто проводить паралелі з Білоруссю, але там були проблеми з правами і волевиявленням білоруського народу, а у нас мова йде про одного політичного діяча, хоч і популярного. Я вважаю, що це дурня повна, бо чим більше вони будуть робити таких речей, тим більше будуть давати можливості для росту рейтингу Тимошенко, яка постане як Фенікс із золи. Якби вони менше їй приділяли уваги, боротися з нею було б набагато простіше. У мене складається враження, що всередині Партії регіонів є якісь законспіровані агенти, які закидають гачки, за які рано чи пізно зачепиться ця влада, і таким чином її гальмують.

Володимир Фесенко: Якби Тимошенко залишилася на Заході, це б влаштувало багатьох, зокрема, і нинішню владу.

Сьогодні дуже багато розмов навколо того, що Україна взагалі може бути позбавлена «Євро-2012» через політичне втручання в підготовку до нього. Наскільки це ймовірно?

Володимир Фесенко: Якщо будуть діяти хоча б трохи раціонально, вони мають зняти напругу навколо теми «Євро-2012», відмовитися від такого великого бажання посунути Суркіса саме зараз. Тому що листи ФІФА, УЄФА – це стратегія захисту Суркіса, він знає ситуацію, яка була раніше в багатьох федераціях, і вдало це використовує. Тут Колеснікову і Ярославському треба зрозуміти, що неможна бажати одночасно двох протилежних речей - посунути Суркіса і провести «Євро-2012». Моя порада: почекати з Суркісом і вирішити його проблему після «Євро-2012».

Віталій Бала: Думаю, там питання в грошах. Суркіс заважає заробляти гроші. Хоча по відношенню до Суркіса це є не правильно, бо він доклав багато зусиль, своїх особистих грошей і зв’язків для того, щоб «Євро-2012» в Україні відбулося. Зараз таке ставлення не зовсім коректно по відношенню до людини, і це шкодить в першу чергу іміджу України.

Коли відбудуться вибори в Києві після цих змін до Конституції?

Володимир Фесенко: Давайте порахуємо: 2008 «плюс» п’ять виходить 2013 рік. Але постанову про київські і взагалі місцеві вибори буде ухвалювати Верховна Рада. Литвин і деякі депутати говорять, що було б бажано об’єднати парламентські і місцеві вибори, тому я не виключаю, що київські вибори можуть трохи наблизити і провести їх разом з парламентськими восени 2012 року. Як воно буде насправді, побачимо в 2012 році, тому що це ще залежить від рейтингів Попова та від загальної політичної ситуації в Києві і Україні.

Віталій Бала: Все буде залежати від того, чи спроможна буде чинна влада перемогти на виборах в місті Києві. Все приймається з точки зору політичної доцільності, тому говорити, що ось вони зараз проголосували ці зміни, і тепер будуть дотримуватися закону, я вважаю абсолютно наївно. Якби вони це проголосували для тих, хто буде наступними депутатами, то це б ще можна було пояснити, але якщо вони голосують для себе, то вони завжди будуть змінювати під себе.

Перше: оцініть перспективи оскарження рішення ВР про внесення змін до Конституції на тій підставі, що голосували картки відсутніх депутатів. Друге: всі знають, що багато в чому винен Конституційний суд. Чому жодна політична сила не вимагає його відставки? Чи є взагалі механізм прибрати суддів КС?

Ігор Коліушко: Вже неодноразово багато експертів говорили, що своїм осіннім рішенням Конституційний Суд фактично відкрив скриньку Пандори і тепер, якщо вам не подобається будь-який закон, ви можете зібрати 45 підписів народних депутатів та звернутися в КС щодо того, що він був ухвалений з порушенням процедури. Я не виключаю, що такі справи тепер можуть початися. Це абсолютно допустимий сценарій подій. Якщо КС буде вважати зобов’язаним відстоювати свою ж правову позицію, то він повинен відповідно визнавати, що так, порушення процедури було, значить рішення скасовувати.

Але… Коли сьогодні обговорюється серед опозиційних політиків ситуація з Конституційним Судом, то одразу постає питання, чи варто тратити час та зусилля на написання документів, якщо рішення цього складу КС є дуже прогнозовані. Причому не щодо вірності правової позиції, а щодо лояльності політичній владі, яка його сформувала. Конституційний Суд дав для цього дуже багато підстав, бо за останній рік винесена маса рішень, в яких заперечені попередні правові позиції КС і навіть, як стверджує Венеціанська комісія, засади Конституції і тому подібне.

Що робити з КС? Просто вимагати його зміни - сьогодні це нічого не дасть, тому що в Конституції закладено такий механізм його формування, який і привів до нинішнього стану. Необхідно вносити зміни в Конституцію щодо процедури формування КС. Слава Богу, що звідти випала норма, яка в 2004 році була включена, що ті, хто призначає, має право звільняти суддів КС. Саме це було механізмом тиску на суддів всі ці роки. Зараз її знову немає, тиск, можливо, буде меншим, проте ці судді вже звикли працювати в таких умовах. Реально можна виправити ситуацію тільки внесенням змін щодо порядку формування Конституційного Суду. Насамперед тут треба було передбачити кваліфікаційну комісію, яка б давала оцінку претендентам в судді КС. Друге - позбавляти судову владу від третини суддів КС, тому що найбільші виникали питання щодо тих, хто приходив в КС із судової системи. У них зовсім інші стереотипи та інше сприйняття. Бути суддею загального суду – це один вид діяльності, а бути суддею КС – це зовсім інше.

Володимир Фесенко: Зараз в Конституційному Суді дуже мало фахівців з конституційного права. Їх взагалі не дуже багато в країні, а в нинішньому складі ще менше. Тому я підтримую ідею фахових вимог до майбутніх суддів.

Щодо ліквідації цього Конституційного Суду, то юридично немає такого механізму. Єдина можливість – це якісь кардинальні політичні зміни. Тобто, якась конституційна або політична революція, тоді можлива заміна КС.

Важливо те, що правлячій партії треба думати не тільки про результат, а й про його чистоту. Багато хто пам’ятає події 2003-2004 років, коли голосувалися конституційні зміни. Тоді збирали хворих депутатів, везли з лікарні, щоб набрати голоси. Тоді не стояло питання проголосувати просто картками, тому що чистота результату була важливою. Зараз це девальвувалося, і це дуже погано.

Політична ж перспектива такого оскарження всім зрозуміла. Між іншим, велика помилка опозиції, що вони в судовому порядку не роблять таких оскаржень системно. Треба створювали тло.

Ігор Коліушко: Оскарження голосування «за себе та за того парня» жодна політична сила не робила, тому що ніхто не може в існуючих умовах дотримати вимоги голосувати тільки за себе. З цих же причин не зробили модернізації робочого місця депутата, щоб унеможливити технічно голосувати ще за когось. Чому? В нашій Конституції записано, що рішення Верховної Ради приймаються абсолютною більшістю голосів. Тобто, для будь-якого рішення треба 226 голосів. Такого немає ні в одному парламенті Європи. В результаті більшість (регіональна чи бютівська), яка повинна приймати рішення, стикається з цією проблемою. Якщо виконувати норму «кожен голосує лише за себе», то не можна нікого послати у відрядження, наприклад, в ПАРЕ, не можна нікому захворіти. В усіх інших парламентах це працює таким чином: рішення приймаються відносною більшістю голосів при певному кворумі, різні є моделі. Але є принцип відносної кількості голосів за деяким незначним винятком щодо певних законів (наприклад, зміни до Конституції приймаються за своїми правилами). В Чехії три роки нормально працював парламент з більшістю, де була перевага в один голос, і всі рішення приймалися. Я переконаний, що до тих пір, доки ми не внесемо зміни до Конституції щодо способу прийняття рішень у Верховній Раді, ми ніколи не доб’ємося того, щоб кожен голосував сам за себе.