«М’яка сила» України в Молдові

Країни, в якій «м’яка сила» України могла б бути застосована більше, аніж у Республіці Молдова, годі шукати. На території Молдови є усі прояви присутності її найбільшої сусідки: і українські продукти на полицях крамниць, і українська громада – найбільша національна меншина у РМ, і спільні євроінтеграційні прагнення. Експертне опитування, проведене Інститутом світової політики, лише підтверджує: з шести країн, охоплених дослідженням (Білорусі, Грузії, Молдови, Польщі, Росії та Румунії), індекс «м’якої сили» України у Молдові найвищий – 6,3 бали з 10 можливих (таб. 1). Хоча політичний вимір відносин між двома країнами далеко не завжди був безхмарним, Україна викликає у молдован загалом позитивне враження: переважна більшість населення РМ вважає, що найкращі відносини з усіх країн Молдова має з Україною та Румунією.

Після розпаду Радянського Союзу Україна почувалась набагато впевненіше від Молдови. Розгалужена важка промисловість з її унікальною продукцією, вихід до Чорного моря, чорноземи, на які припадала одна чверть сільськогосподарського виробництва усього СРСР, спроможність політичних еліт мирно погасити сепаратистські настрої в Криму, не дозволивши йому перетворитись на друге Придністров’я. Молдові ж фактично відразу був «присвоєний» титул найбіднішої країни Європи, а Румунія та Росія однаково завзято сперечалися за право грати першу скрипку в політичному та суспільному житті РМ. До того ж, конфлікт у Придністров’ї позбавив Кишинів доступу до стратегічно важливої промислової частини аграрної РМ та став значно вразливішим на вплив з боку Росії.

Козирі України у діалозі з Молдовою натомість були очевидні: спільний кордон довжиною 1222 км, транзит українською територією усього молдовського експорту на Схід, велика українська меншина в РМ (найбільша у країні) та молдовська в Україні, відсутність з боку України будь-яких зазіхань на суверенітет і територіальну цілісність Молдови. Що ще потрібно для справжнього партнерства? Деякі українські експерти відразу почали приміряти і тогу регіонального лідерства для України. У свою чергу, у РМ, на відміну від, наприклад, Грузії, сприймати Україну як такого наставника ніколи не поспішали.

Низка двосторонніх проблем стала на заваді розвитку справжнього стратегічного партнерства між Києвом та Кишиневом. Так, на ратифікацію Договору про добросусідство, дружбу і співробітництво, підписаного Президентом України Леонідом Кравчуком та Президентом Молдови Мірчею Снегуром, обом країнам знадобилося чотири роки. Все – через нечітке формулювання визнання непорушності кордонів двох держав. Перші пари лідерів РМ та України, Снегур та Кравчук, Лучинськи та Кучма, належали до старої радянської номенклатури та, на думку молдовського експерта Оазу Нантоя, директора програм Інституту публічної політики, у них бракувало стратегічного бачення відносин між двома державами. Майже двадцять років потому багато двосторонніх питань залишаються невирішеними: завершення демаркації спільного кордону, зокрема на центральній («придністровській») ділянці, у районі буферного вузла Дністровської ГЕС-2 та в районі порту Джурджулешт, визнання права власності на об’єкти, розташовані на території іншої держави.

Проте, Україна для Молдови – не просто сусід та партнер. У 1995 році Україна на запрошення Молдови та Придністров’я стала посередником у переговорному процесі з питань придністровського врегулювання. З 1997 року Україна поруч з Росією є також країною-гарантом врегулювання. У Кишиневі по-різному оцінювали роль України в цьому процесі – починаючи від звинувачень української влади у співробітництві з придністровськими «сепаратистами», закінчуючи схвальними відгуками про рішення України запровадити нові митні правила на кордоні з Придністров’ям. Слабким місцем України у переговорному форматі з придністровського врегулювання завжди було те, що в Кишиневі ніколи не сприймали Київ як повноцінного та самостійного гравця. Побутувала думка, що для того, аби мати згоду України, достатньо домовитись з Москвою або Брюсселем, в яких значно більше важелів впливу на українських партнерів, аніж у маленької Молдови. Такий імідж, звісно, аж ніяк не сприяє розповсюдженню «м’якої сили» України ні на Правому, ні на Лівому березі Дністра.

Поза придністровським врегулюванням Україні все ж інколи вдавалось впливати на розвиток деяких політичних трендів у самій РМ. Так, перший в Європі Президент-комуніст Володимир Воронін фактично наслідував політику, яку раніше випробував Президент України Леонід Кучма: це і невиконані обіцянки зробити російську мову другою державною, і геополітична «багатовекторність», тобто постійне лавірування між Заходом і Росією, і оголошення курсу на європейську інтеграцію як пріоритетного в зовнішній політиці країни.

-- Помаранчеві чари

Захоплення Україною в РМ сягнуло апогею у 2005 році, коли Президентом України внаслідок Помаранчевої революції став Віктор Ющенко. Саме на 2005 рік припадає сім з п’ятнадцяти візитів на рівні глав держав, з них – шість візитів Володимира Вороніна до Києва, один з яких навіть без попереднього повідомлення, та один візит Віктора Ющенка до Кишинева на саміт ГУАМ. До речі, Володимир Воронін був єдиним лідером з усіх країн СНД, який особисто прилетів на інавгурацію Віктора Ющенка. Вочевидь, така підвищена увага молдовського президента до України булла обумовлена кількома факторами: з одного боку, у березні 2005 року самого Вороніна очікували вибори, і він прагнув заручитися підтримкою новообраного Президента України, «фаворита» Заходу та переможця демократичної Помаранчевої революції. «М’яка сила» Помаранчевої революції була очевидною і під час парламентських виборів у РМ: на передвиборчих мітингах Володимира Вороніна виступала українська співачка Руслана, яка підтримувала Віктора Ющенка під час Помаранчевої революції, а Християнсько-демократична народна партія «позичила» в команди Ющенка помаранчевий колір. На думку Оазу Нантоя, такі кроки молдовського Президента були спрямовані на те, щоб максимально дистанціювати себе від Росії та асоціюватися з Заходом: після того, як Володимир Воронін в останню хвилину відмовився підписати так званий «Меморандум Козака» (російський план врегулювання придністровського конфлікту), він боявся можливих дій Росії, спрямованих на усунення його від влади. З іншого, Володимир Воронін прагнув знайти в обличчі нового українського керівництва союзника для вирішення придністровського питання. Дійсно, вже у квітні 2005 року Віктор Ющенко на саміті ГУАМ в Кишиневі представив план врегулювання Придністровського конфлікту «До врегулювання через демократизацію», який став відомий як «План Ющенка» та передбачав реінтеграцію РМ шляхом демократизації Придністров’я. Щоправда, РМ підтримала зусилля українського Президента переважно лише на рівні декларацій: того ж року молдовський парламент прийняв Закон про особливий статус Придністров’я, у якому більшість пунктів з «Плану Ющенка» не фігурує.

Україна також дала згоду на впровадження моніторингової Місії Європейського Союзу з питань допомоги на кордоні України та Молдови. І нарешті, тільки за президентства Ющенка та при уряді Юрія Єханурова Україна під тиском з боку Європейського Союзу погодилася задовольнити багаторічні прохання РМ встановити новий митний режим для Придністров’я. З березня 2006 року Україна почала пропускати товари з території Придністров’я тільки за умови наявності печаток молдовської митниці на супровідних документах, що спровокувало справжній інформаційний вибух у Тирасполі.

Ренесансний період у відносинах Україна-РМ завершився тоді ж, коли в Європі почало поширюватися розчарування «помаранчевою командою». Символічно, що у той самий час, 2006 року, між Україною та Молдовою припинилося пряме авіасполучення, а на подорож між двома столицями наземним транспортом йшло 15-17 годин при відстані 450 км. Два запланованих візити Віктора Ющенка до Кишинева, у 2006 і 2008 роках, так і не відбулися. Зате український і молдовський президенти у 2008 році двічі зустрілися в рамках міжнародних форумів у Румунії та Росії – на саміті НАТО у Бухаресті та під час зустрічі у Санкт-Петербурзі глав держав країн СНД. За результатами опитування, проведеного Інститутом публічної політики, наприкінці 2008 – у першій половині 2009 рейтинг популярності Віктора Ющенка серед населення РМ скотився до найнижчих показників – близько 23%.

Інші українські політики теж не викликали особливого захоплення в молдовського керівництва. За прем’єрства Януковича у 2004 році, Володимир Воронін звинуватив українську владу у бізнес-змові з придністровськими олігархами. Воронін, до речі, був одним з небагатьох лідерів країн СНД, який не визнав перемогу Віктора Януковича у другому турі президентських виборів у 2004 році.

Юлії Тимошенко вдалось порозумітися з молдовським керівництвом, коли до влади прийшов Альянс за європейську інтеграцію. Розвиток подій за українським сценарієм – «кольорова» революція 2009 року, коли на вулицях Кишинева відбулися масові протести проти результатів парламентських виборів, споріднював молдовського прем’єра Влада Філата та українську «героїню» Помаранчевої революції. Налагодити комунікацію політикам допоміг і Брюссель: Філата та Тимошенко запрошували на спільні заходи, організовані, зокрема, Європейською народною партією Європарламенту.

Можливо, Тимошенко вдалося б стати найпривабливішим та найпопулярнішим українським політиком у Молдові, якби у 2009 році вона не підписала Постанову Кабінету Міністрів №445 «Про внесення змін до Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію». Згідно з цією Постановою РМ потрапила до списку країн «міграційного ризику», громадяни яких, перетинаючи український кордон, мали продемонструвати підтвердження наявності коштів у розмірі 12600 гривень (близько $1600). Якщо 2009 року середня зарплата у РМ становила близько $2207, не дивно, що підписання цього документу українським прем’єром викликало обурення серед молдовських політиків та опініонмейкерів. Дія цієї постанови для громадян РМ призупинена, проте молдовські дипломати та політики наразі домагаються в українських партнерів повного її скасування. У Молдові не можуть збагнути, чому громадяни сусідньої Молдови прирівнені Києвом до, наприклад, громадян Ефіопії. У молдовських дипломатичних колах Юлію Тимошенко зазвичай згадують у зв’язці з Петром Порошенком – зрушення у чутливих питаннях двосторонніх відносин відбулись саме тоді, коли Петро Порошенко був призначений міністром закордонних справ в уряді Тимошенко.

Взагалі, кожен прихід Петра Порошенка на високі державні пости в Україні супроводжувався пожвавленням на молдовському напрямку української зовнішньої політики. Саме за перебування Порошенка на посаді секретаря Ради національної безпеки побачив світ український план врегулювання Придністровського конфлікту «До врегулювання через демократизацію». Коли Порошенко у жовтні 2009 року був призначений міністром закордонних справ України, він відразу

ж оголосив демаркацію українсько-молдовського кордону одним із своїм пріоритетів. Дійсно, у грудні 2009 року було встановлено перший прикордонний стовпчик на центральній ділянці молдовсько-українського кордону, а в лютому 2010 року голова українського МЗС висловив надію, що молдовська сторона впродовж місяця передасть у власність України ділянку автодороги Одеса-

Рені в районі села Паланка. Виконати свою обіцянку міністр не встиг: у березні 2010 року на його місце заступив Костянтин Грищенко. Вже після зміни влади в Україні міністр закордонних справ РМ Юрій Лянке висловив думку, що за попереднього уряду, в якому міністром закордонних справ

працював Петро Порошенко, Україна мала значні важелі впливу на придністровське керівництво.

Приклад Петра Порошенка є цікавою ілюстрацією «молдовського фактору» в українській політиці. Адже Порошенко провів частину дитинства у Придністров’ї, а також його сім’ї неодноразово приписували бізнес-інтереси в Молдові.

На думку Віталія Андрієвського, керівника інформаційно-аналітичного порталу AVA.MD, у Молдові знають і пам’ятають про молдовське коріння деяких представників української політичної еліти, зокрема екс-прем’єр-міністра України Анатолія Кінаха, колишнього міністра закордонних справ Петра Порошенка та нинішнього віце-прем’єра Сергія Тігіпка. Серед деяких молдовських політиків вони сприймаються як «свої». Їх намагаються не згадувати під час критичних коментарів щодо України, оскільки розраховують на потенційний лобізм молдовських інтересів з їхнього боку, незважаючи на те, що особливих поступок Україна завдяки присутності вихідців з Молдови у своєму державному апараті ніколи не робила.

Особливу увагу молдован привернув до себе Сергій Тігіпко під час успішної для нього президентської кампанії 2009-2010 років. Тоді його популярність у Молдові зросла завдяки спеціально присвяченим українському політику публікаціям. За словами Владіміра Тхоріка, головного редактора газети «Панорама», він став уособленням «молдовської мрії» - людини, яка досягла успіху і пробилася у велику політику за кордоном, «у великій столиці». Професор Кишинівського державного університету, екс-міністр освіти, молоді та спорту українського походження Віктор Цвіркун з гордістю говорить про те, що викладав брату українського віце-прем’єра. Щоправда, з часів передвиборчої кампанії увага молдовських медіа до особи Тігіпка вщухла.

-- «М’яка сила» vs важка артилерія

Молдовські експерти відзначають, що з приходом до влади в Україні Партії регіонів відносини між Україною та РМ дещо охололи. Далося взнаки стереотипне сприйняття Віктора Януковича як проросійського політика, розчарування у євроінтеграційному поступі України. Ослабли неформальні канали комунікації: підхід правлячої партії в Україні до двостороннього спілкування став більш бюрократизованим. Впродовж останнього року експерти не втомлюються підкреслювати схожість у політичних процесах Молдови та постпомаранчевої України, яка втілюється у політичній нестабільності у РМ (за два роки в країні тричі відбулися парламентські вибори, один референдум, чотири спроби обрати Президента та одні місцеві вибори) та конкуренцією між прем’єром Владом Філатом та в.о. Президента Маріаном Лупу, а точніше, головним спонсором його партії, підприємцем та першим заступником голови Парламенту РМ Владом Плахотнюком.

Вслід за Україною Молдова розпочала переговори з ЄС щодо Угоди про асоціацію. Проте наставницею для Молдови Україна не стала: зараз Кишиневу навпаки радять уникнути українських

помилок і попередити прихід до влади проросійського і сумнівно демократичного лідера. Яблуком розбрату, як не дивно, виступив і Європейський Союз. В українських дипломатичних колах із здивованістю спостерігали, як нестабільність політичної ситуації не тільки не роздратувала європейців, як це було у випадку з Україною, а підштовхнула їх до схвальних оцінок молдовської політики – мовляв, такі процеси є проявом демократії. Масла у вогонь підливав і Президент Румунії Траян Бесеску, який неодноразово заявляв, що наступна хвиля розширення ЄС відбудеться з РМ, але без України. Взаємну недовіру підкріплювали чутки, що там, де знаходиться Місія Європейського Союзу з питань допомоги на кордоні України та Молдови (по кордону Одеської, Вінницької та Чернівецької областей), може пройти новий кордон ЄС.

Тільки впродовж останніх місяців в українсько-молдовських відносинах відбулося перезавантаження, про яке оголосили в.о. Президента РМ Маріан Лупу та Президент України Віктор Янукович під час спільної прес-конференції 9 липня 2011 року. У цей день Маріан Лупу прилетів до України з нагоди святкування дня народження українського Президента. Експерти пов’язують запрошення молдовського гостя із розв’язанням однієї з гострих двосторонніх проблем - передачею молдовською стороною акту на земельну ділянку під трасою Одеса-Рені 30 червня 2011 року, на яку Україна чекала десять років. Чи є це результатом «м’якої сили» України, можна судити з заяви Президента України Віктора Януковича на нараді послів 14 грудня 2010 року. Тоді Віктор Янукович наголосив, що розв’язати відкриті питання з РМ треба, не поступаючись власними національними інтересами. «[Молдова має] відчути: час розм’яклої України минув. Це – велика, сильна і перспективна держава, з якою вигідно і корисно дружити». Молдовські дипломати підтверджують: «Із приходом нової влади змінився не підхід, а методи». Стратегічна вимога українського Президента була підкріплена залізним ультиматумом з боку українського уряду у травні 2011 року. «Будь-які затягування та аргументи Кишинева сьогодні українською стороною не приймаються», - заявив міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко. У Кишиневі, схоже, зрозуміли, що не вирішення цього питання створює де-факто безвихідну ситуацію як у політичному, так і в економічному діалозі двох країн. За неофіційною інформацією, українська сторона також дала зрозуміти, що поки не буде вирішене питання з Паланкою, не буде сприяння і вирішенню проблем молдовського бізнесу в Україні, зокрема відомої молдовської компанії, яка торгує килимами. За збігом обставин, проблеми цієї компанії вирішилися відразу після передачі акту на землю16. Українська сторона також підкреслює свою збільшену активність на придністровському напрямку: після передачі акту на землю посол України у РМ Сергій Пирожков, виступаючи на молдовському ТВ, повідомив, що Україна сприяла черговій зустрічі прем’єр-міністра Молдови Влада Філата та лідера Придністров’я Ігоря Смірнова під час футбольного матчу на Лівому березі. 6-7 липня 2011 року, після передачі Україні акту на землю в районі села Паланка, відбувся візит Костянтина Грищенка до Кишинева, під час якого Молдова та Україна нарешті підписали спільну заяву по співпраці у сфері європейської інтеграції. Виявилося, що вигідно і корисно дружити не тільки з Україною, а й з Молдовою: українські експерти відзначають, що такий крок з боку української влади може бути мотивований бажанням прискорити власний євроінтеграційний процесс за рахунок координації дій з країною, яка в ЄС сприймається як більш перспективна18. Як молдовські, так і українські експерти поділяють думку, що така співпраця між двома країнами нарешті виявиться довготривалою та плідною.

На політичному рівні Україна має два джерела «м’якої сили» в РМ: це демократія та прогресс у європейській інтеграції. Під час відеоконференції в Інституті світової політики професор Гарвардського університету Джозеф Най зазначив, що саме у демократії полягає «м’яка сила» України в регіоні, а молдовські експерти зауважили, що недемократичні тенденції в Україні у РМ не лишилися непоміченими. У свою чергу, європейські прагнення є тим, чим Україна захопила Молдову і чим потім викликала розчарування. «Ми думали, що Тимошенко та Ющенко вестимуть Україну в Європу, а курс України допоможе і нам», - розмірковує Віктор Кіріле, виконавчий директор Асоціації зовнішньої політики.

Цікаво, що як нинішній, так і попередній лідери України значно поступаються російському Президенту та прем’єру популярністю серед молдовського населення (таб. 2). За результатами вже згадуваного опитування, у травні 2010 року популярність Віктора Януковича (37,6%) майже дорівнювала аналогічному показнику у рейтингу 2007 року Віктора Ющенка (37,5%), і для обох це найвищий показник за весь час проведення дослідження (2007-2010 роках). При цьому Владімір Путін та Дмітрій Мєдвєдєв були беззаперечними фаворитами молдовської громадської думки протягом усього періоду – їхні рейтинги коливалися від 65,8% до 77,9%. Молдовські експерти пояснюють це популярністю Владіміра Путіна як сильного лідера, який може навести лад у країні, – для громадян Молдови важливо знати, чого чекати від завтрашнього дня. Подейкують навіть, що Владімір Путін є політичною моделлю одного з лідерів молдовської коаліції. Експерти відзначають, що привабливий імідж для російських лідерів створює російське ТВ у Молдові, яке за аудиторією випереджає власне молдовське. Дмітрій Мєдвєдєв та Владімір Путін, які на певних популярних у Молдові каналах (наприклад, ОРТ, НТВ, РТР) зображуються однаково позитивно, для пересічних молдован виглядають вправним тандемом, який злагоджено керує країною. На думку Владіміра Тхоріка саме Путін, який ще за часів свого президентства став у РМ популярнішим за усіх молдовських політиків, і зараз сприймається у Молдові як глава РФ. Спостерігається своєрідний парадокс: антидемократична Росія популярна в РМ, в той час як антидемократична Україна – ні.

Завершивши переговори про Угоду про асоціацію та Зону вільної торгівлі з ЄС Україна імовірно знову поверне собі титул лідера Східного партнерства. А от що стосується демократії, українському уряду терміново потрібно завоювати довіру як західних, так і молдовських політиків – серед іншого, відомо, що для Молдови важлива думка Брюсселя та Вашингтона. Україна зацікавлена, щоб у Молдові нею захоплювалися, а не лякали.

-- Солодка «м’яка сила»

У торговельно-економічній сфері Україна є потужним партнером для РМ – Україна займає друге місце за обсягом імпорту в Молдову (у посольстві України в РМ підкреслюють, що Росія перевершує Україну тільки за рахунок монопольних поставок газу) та третє місце після РФ та Румунії за обсягом товарообігу серед країн, які здійснюють зовнішньоторговельну діяльність. Через Україну проходить увесь молдовський експорт на Схід, а з 2003 року між Україною та РМ діє зона вільної торгівлі. Рівень торговельно-економічного співробітництва між двома країнами зараз – далеко не межа в історії двосторонніх відносин. Найвищий показник експорту з РМ до України прийшовся на 2006-2007 роки (понад 12% у порівнянні з 6, 71% у 2010 році). Це пов’язано з тим, що у 2006 році Україна відкрила свої ринки для поставок молдовської алкогольної продукції після того, як Росія ввела заборону на імпорт молдовських вин. Найбільший рівень імпорту з України – одна п’ята від усього імпорту РМ – спостерігався у 2003-2005 роках, коли Україна була практично єдиним постачальником електроенергії до Молдови. Обсяг інвестицій з обох країн незначний, проте РМ інвестує в 1,8 разів більше в українську економіку, ніж Україна в молдовську. При цьому РМ випереджає Україну за легкістю ведення бізнесу (таб. 3).

Українська сторона також робить кроки до розвитку бізнес-контактів – Український союз промисловців та підприємців на чолі з Анатолієм Кінахом намагається сприяти розвитку економічного потенціалу відносин як з Правим, так і з Лівим берегом Дністра, підписавши відповідні домовленості з Національною асоціацією товаровиробників Молдови та Союзом промисловців, аграріїв та підприємців Придністров’я.

Українських бізнесменів приваблює молдовський ринок. Прибутковими для них є, наприклад, поставки електроенергії. З 2009 року вони були тимчасово перервані, оскільки молдовська сторона надала перевагу електроенергії з молдовської ГРЕС, яка розташована у Придністров’ї та належить російській компанії «ІНТЕР РАО ЕЕС». Проте у 2011 році поставки з України відновилися. Партнером Молдови виступила українська компанія «Power Trade», яка належить українському олігарху Рінату Ахметову. Інша компанія Ріната Ахметова, «System Capital Management», контролює найбільший гірничо-металургійний холдинг в Україні «Метінвест», який нещодавно уклав з Молдовським металургійним заводом угоду про поставки лому та реалізацію його продукції.

До товарів, більш впізнаваних серед пересічних молдован, належать кондвироби марок «Roshen», «АВК», «Світоч», “Kraftfoods”, горілчані вибори «Хортиця» та «Nemiroff», пиво компаній «Оболонь» та «Славутич», соки «Садочок» та «Сандора», сири «Шостка» та «Комо», олія «Чумацький шлях» - список, звісно, не є вичерпним. Зараз у Молдові представлено 11 продуктів компанії «Славутич»: «Славутич», «Балтика», «Львовское», «Квас Тарас», “Carlsberg”, “Kronenbourg 1664”, “Corona Extra”, тощо. Carlsberg Group, до якої входить українська компанія «Славутич» наразі займає 11% пивного ринку Молдову, і до 2013 року планує збільшити цю частку до 25%.

Успіх українського пива на молдовському ринку засвідчує той факт, що одна з найбільших мереж ресторанів «Andy’s Pizza» та тематичних закладів “La Plăcinte”, представлена як на Лівому, так на Правому березі Дністра, обрала Carlsberg Group ексклюзивним партнером, пропонуючи своїм клієнтам пивну продукцію тільки цієї компанії. У РМ також відкрито п’ять франчайзингових піцерій «Челентано» за українським зразком. Керівники молдовської мережі не приховують українського походження ресторанів, а багато клієнтів закладу підкреслюють, що «Челентано» є серйозним конкурентом для мережі «Andy’s Pizza». А от заклади, які спеціалізуються на українській кухні, назвати було складно навіть для представників ресторанного бізнесу. Виключенням є ресторан «Куманек» на Лівому березі, чи не найпопулярніший заклад у Придністров’ї. Також у Молдові представлена мережа українських супермаркетів «Фуршет» - зараз у РМ працює дев’ять магазинів.

Дещо інакша ситуація із українськими товарами у Придністров’ї. За словами першого заступника голови партії «Обновление» Анатолія Діруна, українська продукція займає практично весь простір на ринку Лівого берега. Дистриб’ютором українських товарів є одна з найбільших придністровських компаній «Шериф» - спонсор партії «Обновление». Продукція з України знаходиться у вигідних конкурентних умовах ще й тому, що через конфлікт з Молдовою регіон запровадив 100% мито на молдовські товари

Заради вдалих покупок мешканці Молдови навіть їздять за кордон – а саме в Одеську область, де працює популярний серед молдовського населення ринок «7-ий кілометр». Молдованка Діана Лунгу, дослідниця Центру європейської журналістики у місті Маастрихт (Нідерланди), пояснює, що

популярність цього ринку у РМ поширилася ще тоді, коли в самій Молдові відчувався дефіцит подібних торгівельних місць та вибору, а ціни на «7-ому кілометрі» приваблюють мешканців РМ і зараз.

Очевидно, що попри інтенсивність торговельно-економічних відносин, сторонам все ще бракує довіри. Так, Україна та РМ протягом усієї історії двосторонніх відносин сперечаються з приводу взаємного імпорту цукру та спирту, намагаючись захистити інтереси власних виробників. До останніх інцидентів належать скарги, які Київ та Кишинів подали один на одного на початку 2011 року до Світової організації торгівлі (СОТ). У середині лютого 2011 року Україна звернулася до Світової організації торгівлі з приводу імпортного збору, який збирає керівництво РМ за забруднення навколишнього середовища певними типами упаковки товару. Цей збір здорожує українське пиво та соки для молдовського споживача. Україна звернулася до СОТ незважаючи на те, що напередодні сторони домовилися вирішити це питання на міждержавному рівні. У свою чергу, на початку березня 2011 року РМ поскаржилася до СОТ щодо дискримінаційних умов продажу молдовських коньяків на українському ринку, хоча українська сторона називає такі скарги безпідставними. На момент підготовки цієї записки вирішення взаємних претензій між РМ та Україною в рамках СОТ тривало. На думку молдовського економіста, директора Центру стратегічних досліджень та реформ Галини Шеларі, випадок звернення обох країн до СОТ – це спроба вирішити старі суперечки за допомогою нових інструментів.

Серед пересічних молдаван, пояснює Лунгу, існує стереотип про те, що в Україні ціни співвідносні з молдовськими, а рівень життя та соціального захисту кращі, ніж в РМ. Таке бачення небезпідставне – станом на квітень 2011 року середня зарплата в Україні склала 317 USD, в той час як у Молдові – 270 USD. Проте Україна поступається Росії за рівнем привабливості для працевлаштування – згідно з офіційною статистикою РМ у другому півріччі 2008 року серед усіх трудових мігрантів Молдови частка тих, що працює в Росії, складає 61,8%, на країни ЄС приходилося 28,8%, щодо України окремих даних не наводиться. Згідно ж українського Держкомстату минулого року до нашої країни з метою працевлаштування прибуло всього 228 громадян РМ (таб. 4). Щоправда, нелегально в Україна працює більше представників як Правого, так і Лівого берегу РМ, а за даними українського МЗС, РМ посідає перше місце у списку країн-постачальників нелегальних мігрантів в Україну.

-- Українська громада: агент чи об’єкт впливу?

Українська громада є найбільшою з-поміж інших національних меншин в РМ. Але для України це одночасно і перевага, і виклик. Фактично, у РМ дві українські громади: правобережна і лівобережна, які де факто живуть у різних державах, хоча одна з них і не є визнаною, і їхня діяльність не завжди працює на користь «м’якої сили» України.

За даними останнього перепису населення у 2004 році у правобережній Молдові проживало 282,4 тис. українців (втім, на сьогоднішній день ця цифра є меншою). Таким чином, етнічні українці там складають близько 8% населення, з них близько однієї десятої мають українські паспорти.

У Придністровському регіоні на сьогодні проживає близько 90 тис. автохтонних українців, які мають українські паспорти. Завдяки своєму громадянству, а також через вагу України у розв’язанні придністровського конфлікту українці Придністров’я мають більше важелів впливу на політичні рішення як у невизнаній республіці, так і в Україні, ніж українці Правобережжя. Питання тільки в тому, чи може українська держава скористатися цими важелями. Часто вона користувалася ними як прикриттям у вирішенні суперечок з Кишиневом, аніж задля поширення власного впливу в країні. Наприклад, до певного часу неможливість ввести економічні санкції щодо Придністров’я українська влада пояснювала у тому числі великою кількістю етнічних українців, що проживають на території невизнаної республіки.

Неоднозначною є і ситуація, у якій опинилося українське посольство в РМ. З одного боку, сааме у Придністров’ї українці найбільше потребують підтримки держави. З іншого, Україна не може відкрити консульство на Лівому березі через незгоду Кишинева, оскільки лідери Придністров’я використали б це як визнання Україною їхньої незалежності. Таким чином, українцям Придністров’я, які хочуть, наприклад, взяти участь у виборах, доводиться їздити на Правий берег та вистоювати у чергах: на останніх президентських виборах у РМ працювали тільки дві виборчі дільниці у Кишиневі і у Бельцях.

Репутація нинішнього посла України в РМ Сергія Пирожкова загалом позитивна. Він увійшов до рейтингу ТОП-10 найактивніших українських дипломатів за кордоном згідно експертного опитування, проведеного Інститутом світової політики 2010 року.

Незважаючи на це, лідери українських громад Придністров’я вважають діяльність посла на Лівому березі втручанням у їхні справи та неодноразово провокували конфліктні ситуації з посольством. Те, за що вболіває українська громада на Лівому березі Дністра, не завжди працює на користь «м’якої сили» України. Вона значною мірою дискредитована, у т.ч. серед населення, як через свій розкол (головою громадської організації «Укрпросвіта» є Володимир Боднар, а іншу ГО, Союз українців Придністров’я ім. О. Бута, очолює Леонід Ткачук), а також через корупційні схеми, в яких

зав’язли окремі керівники громади. З іншого боку, приналежність Боднара, який є членом «парламенту» невизнаної ПМР, до придністровських офіційних структур дає йому можливість говорити про українські інтереси з придністровським керівництвом.

Загальна невдоволеність пасивністю українською держави у регіоні з боку українців Придністров’я помножується на російську присутність на Лівому березі Дністра. Так, освіта у Придністров’ї, як шкільна, так і вища, надається за російськими стандартами. Група стратегічних та безпекових студій у своєму дослідженні українців Придністров’я наводить і такий тривожний приклад: Рибницька українська середня школа №1, де викладання відбувається українською мовою, користується популярністю серед населення: там навчаються діти не тільки українців, а й етнічних росіян та молдован. Проте школа, де використовуються новітні педагогічні методи та забезпечується виховання національної самосвідомості українців Лівобережжя, де факто ретранслює сепаратистські позиції придністровського керівництва

Орієнтовані проросійськи, понад 90% українців Придністров’я на президентських виборах у 2004 та 2010 роках проголосували за Віктора Януковича – щоправда, з близько 90 тисяч українців участь у виборах взяло до 1500 осіб.

Українці Правобережжя є скоріше пасивними носіями української культури у РМ, ніж активними гравцями у політичному процесі. Як повідомляють українські дипломати, вплив українців на молдовську політику дедалі зменшується: до 2005 року 17 молдовських депутатів (майже одна п’ята молдовського парламенту) мали українське походження. Зараз же у парламенті знайдеться

щонайбільше три особи, які визнають своє українське коріння. Це можна пояснити як зменшенням ролі українців у політиці, так і їх політичними уподобаннями: традиційно українське населення РМ підтримувало комуністичну партію, яка виступає за двомовність та займає антирумунську позицію. Представник Партії комуністів Василь Панчук, також етнічний українець, після останніх місцевих виборів вже втретє став мером міста Бельці, другим за розміром населеного пункту після Кишинева. Проте є і виключення – відомий представник української громади Правобережжя Олександр Коркоценко, директор видавництва «Elan-Poligraf», вступив до правлячої Ліберально- демократичної партії РМ.

Серед правобережної громади є впливові та відомі особистості. Однією з них є Ігор Крапивко, який очолює найбільшу металургійну компанію на Правому березі «Орвенто-Метал», президент Республіканського клубу ділових людей РМ «Тімпул», у минулому – голова економічної ради при

прем’єр-міністрі РМ. Його співвітчизник Василь Синенко – директор Белцького харчового комбінату. Виконавчий директор Республіканського клубу ділових людей, професор Кишинівського державного університету, екс-міністр просвіти, молоді та спорту українського походження Віктор Цвіркун захоплено розповідає про широкі мережі контактів з українським бізнесом – Запорізьким металургійним заводом, Криворіжсталлю, тощо. Він підкреслює, що на посаді міністра просвіти РМ особисто сприяв випуску підручників українською мовою.

На думку румуномовних молдован, українці Правобережжя не займають особливу нішу у молдовському суспільстві. По-перше, 50% з них, особливо міське населення, говорять російською

мовою і не підкреслюють своє українське походження. Заходи, які організовує посольство або громадські організації, проходять для вузького кола самих українців і не завжди потрапляють до молдовських медіа. Тому діяльність української громади, на відміну від російської (зокрема, завдяки часто провокативній активності російського посольства), мало помітна у суспільних колах. Молдовський дослідник, експерт Європейського ради зовнішніх відносин Ніку Попеску спостерігає, що в самої української громади відсутнє відчуття найбільшої національної меншини в РМ і вона не позиціонує себе як таку: «У румунській мові є прізвища, які походять від назв сусідніх з Молдовою та Румунією держав: Сирбу, Булгару, Унгуряну, Ляху, Турку, Русу, навіть Армяну. А от Украйняну немає. Схоже, це свідчить про те, що молдовани не відрізняють українців з-поміж представників російськомовного простору».

Контакти між українськими громадами Правого та Лівого берегу не тісні. Саме у цьому полягає одне з завдань посольства України в РМ: сприяти згуртованості української громади в РМ за допомогою спільних заходів, святкувань, тощо. На думку експертів, саме це могло б стати одним з

чинників реінтеграції молдовської держави.

Для реалізації такого завдання Україні доведеться докласти значних зусиль, адже за вплив в РМ активно борються Румунія та Російська Федерація. Наприклад, МЗС України у 2008-2009 роках у рамках реалізації бюджетної програми МЗС України «Заходи щодо підтримки зв’язків з українцями, які проживають за межами України» виділило близько 200 тис. доларів США на спільні проекти з українськими громадськими організаціями в Молдові. При цьому на 2009-2010 роки Російська Федерація за неофіційними даними виділила на аналогічні проекти підтримки росіян в РМ у п’ять разів більше коштів. Фінансування з українського боку практично припинилося у зв’язку з фінансовою кризою та не відновлено дотепер.

Потужною є і конкуренція за вплив на молдовську освітню сферу. Україна щорічно виділяє близько ста стипендій для навчання в українських вищих навчальних закладах для молдовських громадян. Щоправда, за наявною у 2007 році статистикою вони жодного року не були вичерпані. У свою чергу, Румунія виділяє на РМ 3 тис. бюджетних місць у ВНЗ, а Росія підійшла до цього питання стратегічно, виділивши 15 стипендій на навчання у Дипломатичній академії РФ. До того ж, РФ визнає дипломи придністровських ВНЗ.

Популярність української освіти трохи вища у Придністров’ї. Там діє 6 учбових закладів, де викладання здійснюється українською мовою (за російською програмою!), ще у 76 школах українську мову вивчають як предмет. Для порівняння, на Правому березі діють 52 середні навчальні заклади, де викладається українська мова та історія, у всіх них викладання здійснюється російською мовою, а шкіл, де викладання здійснюється повністю українською, немає зовсім. За окремою квотою на Придністров’я Україна виділяє 100 стипендій (Росія - 130). Окрім того, у Придністров’ї два філіали українських ВНЗ: Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП) та Одеської національної юридичної академії. Порівняти це з кількістю російських філіалів не можна: у регіоні функціонують Тираспольські філіали Московського інституту підприємництва і права та Московської академії економіки і права, Рибницький філіал Санкт-Петербурзького Північно-західного заочного політехнічного інституту, не враховуючи численних центрів російських академій на базі Придністровського державного університету імені Тараса Шевченка. Інтернет-видання Тираспольскої школи політичних досліджень «Приднестровье ХХІ» з гордістю зазначає: «Незважаючи на повну адміністративну автономію, система освіти Придністров’я змістовно та організаційно належить до науково-освітньої сфери Росії».

Таким чином, через пасивну політику підтримки закордонного українства з боку української держави українська громада на Правому березі Дністра не є активним промоутером «м’якої сили»

України, оскільки молдовське суспільство не завжди усвідомлює їхню національну приналежність,

а українці Придністров’я дедалі більше стають агентами впливу Росії.

-- Україна очима молдованина

Ставлення пересічних молдован до України позитивне. Представники молдовських інтелектуальних еліт - експерти, політики та журналісти, - які взяли участь у експертному опитуванні Інституту світової політики «Топ-30 асоціацій з Україною», повідомили, що для них Україна асоціюється зі спільною історією, національною кухнею та великою територією. Експерти пригадують, що для багатьох з них у минулому Україна була основним місцем відпочинку, зокрема, через доступність як у територіальному, так і у ціновому плані.

{-4}

Згідно з останнім опитуванням, проведеним молдовським Інститутом публічної політики, 68,4% населення РМ вважають, що відносини між двома країнами добрі або дуже добрі (з Росією – 62,5%). Але от парадокс: тільки 1,6% населення РМ сприймає Україну як стратегічного партнера. Відрив від інших країн у списку опитування суттєвий – Росію стратегічним партнером вважає 50,1 % громадян РМ, ЄС отримав 27,3%, Румунія – 9,1 %. Гірший показник від України має тільки США – 0,2 %. Молдовани пояснюють це так: вони не забувають про свою тотальну газову залежність від РФ. Свою роль відіграє і російська мова у РМ, і образ Москви як колишнього політичного центру. З Україною, яка не зробила глибоких внутрішніх перетворень на шляху європейської інтеграції та навіть демонструє антидемократичні тенденції, навпаки, пов’язане розчарування, хоча деякі експерти називають Україну буфером-рятівником, який не дозволяє Росії занадто поширити свій вплив на її територію.

Зі шкільних програм молдовани пам’ятають тісні молдовсько-українські зв’язки XVI-XVII ст., участь українців у визвольній війні проти Османської імперії – як відомо, дочка молдовського господаря Василя Лупула Розанда була дружиною сина Богдана Хмельницького Тимоша. Про сучасну Україну молдовани здебільшого дізнаються зі ЗМІ, які не завжди додають Україні привабливості в РМ. Частина цих ЗМІ є російськомовними та користуються інформацією з російських бюро (наприклад, «Коммерсант Молдова» є виданням російського видавничого дому «КоммерсантЪ»). Окрім того, у РМ не транслюються українські телеканали (окрім супутникових та кабельних пакетів), в той час як 15 молдовських телеканалів російськомовні або ретранслюються з Росії. Наприклад, популярний канал «Прайм» (Prime), який контролюється Владом Плахотнюком, транслює у РМ програми Першого каналу російського телебачення60. Таким чином, доля російського бачення подій в Україні у молдовських медіа істотна.

Інститут світової політики, проаналізувавши заголовки п’яти молдовських видань, як румуно-, так і російськомовних, дійшов висновку, що у молдовських ЗМІ переважають публікації з досить критичними оцінками політики України щодо Молдови61. Список найбільш уживаних слів щодо України у молдовських медіа наступні:

1. Паланка

2. Росія

3. Румунія

4. ЄС

5. Кишинеу

6. Янукович

7. Придністров’я

8. Філат

9. Кордон

10. Уряд

У молдовських ЗМІ активно використовується тема територіальних суперечок з Україною, а саме проблема передання Україні землі під трасою Одеса-Рені поблизу села Паланка. Така висока частота згадувань теми Паланки, імовірно, пояснюється і тим, що у медіа-моніториг була включена газета “Flux”, до якої віце-голова Християнсько-демократичної народної партії Влад Кубряков написав понад 500 критичних статей на згадану проблематику. Проте тема Паланки залишає небайдужою і інші видання. Загалом, необхідно відзначити високу частку згадувань в молдавських ЗМІ таких термінів як «кордон», «території», «конфлікт». Такі асоціації генерують враження напруженості у відносинах Україна – Молдова, особливо у територіальних питаннях.

Майже однаково часто в контексті України згадувалися Росія та Румунія. З Росією ситуація більш зрозуміла: молдовські медіа вбачають за певними кроками української влади «тінь» Москви, а саме у вирішенні придністровського конфлікту, газових питаннях, тощо. При цьому мало хто у Молдові пам’ятає, як Київ двічі за останні 5 років – у 2006 та 2009 - надавав Молдові суттєву підтримку у вигляді газу з власних запасів.

Варто зауважити присутність у рейтингу найуживаніших слів великої кількості прізвищ молдовських політиків. Враховуючи внутрішньополітичну ситуацію в Молдові, позиція по відношенню до України часто згадувалася у інтерв’ю та коментарях політичних лідерів («Гімпу», «Рошка», «Філат», «Лупу», «ХНДП»).

Українські онлайн-медіа не надто популярні в РМ – їх регулярно відвідує не більше 2% усіх користувачів. Проте серед молдовського експертного та дипломатичного середовища українські газети «День» та «Дзеркало тижня» користуються великою популярністю і повагою – молдовські

дипломати відзначали, що хотіли б мати молдовську газету, яка за якістю аналітики могла б зрівнятися з «Дзеркалом».

Окрім медіа, відомостей про Україну у Молдові мало. Опитані експерти та журналісти не змогли пригадати популярного української сучасної літератури або фільму. Проте молдовани із задоволенням співають українські народні пісні та романси. Є у Молдові і прихильники сучасної української музики – «Океану Ельзи», переможниці Євробачення Руслани. У 2009 році у Молдові успішно пройшов фестиваль українського кіно. Серед мешканців РМ також популярна одеська «Гуморина».

Як вже згадувалося вище, незважаючи на популярність української кухні, у РМ мало закладів, які на ній спеціалізуються. Щоправда, «борщ по-українськи» можна скуштувати майже у кожному молдовському ресторані.

України трохи «більше» у Придністров’ї. Все ж таки це єдиний регіон у світі, де українська мова є офіційною поряд з російською та молдовською. Тут краще знають і українську сучасну поп-культуру (наприклад, у маршрутних таксі можна почути хіти Вєрки Сердючки), і новини з України: у Придністров’ї транслюють 6 українських телеканалів. У Тирасполі також працює «Український дім», який належить українській державі. Таким чином, на території Придністров’я є приміщення для надання консульських послуг та проведення культурних заходів для української громади. Придністровський «державний» університет названий на честь українського «Кобзаря» Тараса Шевченка. Однак школярі, які вивчають Тараса Шевченка у курсі зарубіжної або російської літератури, не завжди розуміють, що Шевченко – український, а не російський письменник.

Напевно, найбільшим джерелом знань про Україну у РМ виступає міграція. Громадяни РМ є частими гостями в Україні: за даними Державної служби статистики кількість перетинань молдовсько-українського кордону з боку РМ становить понад 4 млн. щорічно (таб. 4) – значна кількість , враховуючи, що усе населення Молдови становить 3,6 млн. громадян.

З квітня 2010 року відновлено повітряне сполучення між Києвом та Кишиневом, яке здійснюється компанією «Аеросвіт». Авіакомпанія виконує чотири рейс на тиждень. Крім того, «Аеросвіт» забезпечує авіасполучення з Молдовою з дев’яти найбільших обласних центрів України. Залізницею з Києва до Кишинева можна дістатися трьома основними потягами, які курсують щоденно, та двома додатковими, однак в усіх них Київ є проміжною зупинкою: їхній маршрут з’єднує Кишинів та Москву.

Левова частина міграційних потоків з РМ до України припадає на прикордонний рух та міграцію в межах Одеської області, зокрема з торговельних причин.

Ця стаття є частиною дослідження «М’яка сила» України в регіоні: інструмент ефективної зовнішньої політики», яке було здійснене Інститутом світової політики та представлене 23 вересня 2011 року.

Із рекомендаціями, які надала експертна група Інституту світової політики щодо посилення «м’якої сили» України в Молдові, а також із іншими матеріалами проекту можна ознайомитися тут.

Публікація «М’яка сила» України в регіоні: інструмент ефективної зовнішньої політики» підготовлена Інститутом світової політики в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact Inc.

Також читайте: «М’яка сила» України в Білорусі; «М’яка сила» України в Грузії