«М’яка сила» України в Грузії

Відносини України та Грузії можуть цілком претендувати на суцільну «історію успіху». Грузія та Україна ніколи не мали територіальних претензій, що, наприклад, і досі затьмарює українські відносини із деякими безпосередніми сусідами, обидві країни пережили «кольорові революції», Україна послідовно підтримує суверенітет та територіальну цілісність Грузії. Гарні стосунки завжди складались і між президентами двох країн: Кучмою та Шеварднадзе і, особливо, Ющенком та Саакашвілі. Нинішній Президент Грузії намагається всіляко утримати лінк з офіційним Києвом і після приходу до влади в Україні Віктора Януковича. «Мені пощастило: в період мого президентства я зустрічався з трьома чинними президентами України, і ні з ким з них стосовно Грузії ніколи не виникало проблем», - стверджує Саакашвілі. Однак, грузинській владі не вдається це робити на повну потужність через відсутність аналогічного дружнього пориву з боку нинішнього Президента України.

Грузинські урядовці в один голос стверджують: з обранням Януковича на президентський пост українсько-грузинські відносини перейшли у прагматичний вимір. Елемент прагматизму, щоправда, завжди був присутній у діалозі двох країн: Грузія постійно була зацікавлена у сильній та незалежній Україні, яка б слугувала альтернативним Росії центром тяжіння на пострадянському просторі. Жодна країна на території колишнього Радянського Союзу так серйозно не ставилась до амбіцій України стати регіональним лідером, як Грузія.

У цілому індекс «м’якої сили» України в Грузії 5,3 бали по 10-бальній шкалі (див. Таблицю 1). Цей показник, можливо, не надто високий (наприклад, молдовани оцінили «м’яку силу» України у 6,3 бали), проте стабільний: українці мають безумовний «кредит довіри» у Грузії незалежно від геополітичної ситуації в регіоні та стосунків лідерів двох країн.

-- Українсько-грузинська «історія успіху»

З точки зору державного розвитку Україна вважалася справжнім взірцем для Грузії на початку незалежності обох країн. Грузинсько-абхазький конфлікт, відсутність енергопостачання, бідність та розруха – усе це не дуже сприяло побудові грузинської державності. «Послідовне, поступове, без ривків та провалів становлення демократії та ринку, унікальний в СНД досвід зміни влади мирним шляхом, зміцнення ідеї української державності» - усе це, за словами колишнього посла Грузії в Україні Валерія Чечелашвілі, і захоплювало Грузію в Україні. У розпал грузинсько-абхазького конфлікту Президент України Леонід Кравчук направив кораблі Чорноморського флоту та полк українських гелікоптерів для допомоги під час евакуації мирного населення Грузії. А у 1995 році його наступник Леонід Кучма здійснив державний візит до Грузії. Тоді цей візит мав особливе значення: злиденну післявоєнну Грузію півроку не відвідував жодний високопоставлений політик.

Леоніда Кучму і Едуарда Шеварднадзе об’єднували ініціативи, де-факто спрямовані на стримування впливу Росії у регіоні. Прийшовши до влади під проросійськими гаслами, Кучма завоював прихильність грузинів, оголосивши євроінтеграційний вектор розвитку України. Також за часів Кучми та Шеварднадзе було створене міждержавне об’єднання ГУАМ, спрямоване на економічний розвиток та енергетичну безпеку країн-учасниць. «Локомотивом» ГУАМ стали саме Україна та Грузія. У 2003 році посол Грузії в Україні визнав, що його країна вважає Україну одним з лідерів регіону.

Відносини між Кучмою та наступним Президентом Грузії Міхеїлом Саакашвілі теж склались по-дружньому, незважаючи на те, що «революція троянд» 2003 року, внаслідок якої Шеварднадзе позбувся влади, мала б стати дуже тривожним дзвінком для його друга, Президента України. У 2003 році політичне об’єднання «Єдиний національний рух», який очолював Саакашвілі, та «Наша

Україна» Віктора Ющенка, на той час опозиційна до влади, підписали угоду про співпрацю. До Помаранчевої революції Саакашвілі встиг двічі побувати в Україні, один раз з офіційним і другий раз з неофіційним візитом, а також запросив до Тбілісі Леоніда Кучму. Візит відбувся у 2005 році, коли Леонід Данилович вже склав президентські повноваження.

На репутації Леоніда Кучми у Грузії практично не позначився і «касетний скандал», пов’язаний із вбивством українського журналіста грузинського походження Георгія Гонгадзе. Самі грузини дивуються парадоксу: в той час як у Грузії дуже розвинутий етнічний націоналізм, Гонгадзе сприймається там як журналіст український. Більше того, директор Міжнародної школи дослідження Кавказу Ґія Нодія вважає, що Гонгадзе був позитивною (!) зв’язною ланкою між Грузією та Україною – у Грузії до нього ставляться з пошаною, як до українського демократа із грузинським корінням. Коли у 2011 році проти Кучми було відкрито кримінальну справу у зв’язку зі смертю Гонгадзе, Едуард Шеварднадзе виступив на його захист, а у 2004 році Президент Саакашвілі відзначив «особливу роль Президента Леоніда Кучми в зміцненні відносин Тбілісі та Києва».

Незважаючи на те, що Грузія пережила «революцію троянд», під час президентської кампанії в Україні Тбілісі, попри розповсюджений стереотип, не надавав переваги жодному з кандидатів. За три дні до початку Помаранчевої революції Саакашвілі заявив, що відносини між Грузією та Україною залишаться дружніми у разі перемоги будь-якого кандидата в Президенти України, і навіть підкреслив дружні кроки щодо Грузії тодішнього прем’єра Віктора Януковича.

Щоправда, Помаранчева революція не могла не підсилити потенціал «м’якої сили» України в Грузії. Дві держави ще більше споріднив емоційний досвід населення, а також стратегічні цілі їхнього розвитку, які декларували лідери Віктор Ющенко та Міхеїл Саакашвілі. Обидва Президенти оголосили курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію та на підтвердження демократичного розвитку своїх держав започаткували кілька символічних ініціатив: створили Спільноту демократичного вибору, підписали Боржомську та Карпатську декларації, у яких ідеться про демократичний розвиток у регіоні. Україна і Грузія також намагалися надати друге дихання ГУАМ. Лідерів держав пов’язувала і особиста дружба: Віктор Ющенко став хрещеним батьком молодшого сина Саакашвілі.

Те, що цей потенціал не був використаний, підтверджує і різний на сьогодні курс розвитку двох країн, і фактичне фіаско спільних ініціатив. На думку президента Клубу незалежних експертів, політолога Іосіфа Цискарішвілі, період президентства Ющенка можна охарактеризувати як «світлий спогад про майбутнє» - те, що було задумано, але не досягнуто. В той час як Грузія стала на шлях впевнених і швидких реформ, процес реформ в Україні фактично потонув у внутрішньо- політичній кризі, яка тривала аж до президентських виборів. Україна не виправдала і надії Грузії на те, що вона приведе її до ЄС і НАТО. У 2008 році на Бухарестському саміті Грузії та Україні було відмовлено у наданні Плану дій щодо членства, а в 2010 році Україна на законодавчому рівні закріпила статус «позаблоковості», таким чином знявши євроатлантичну інтеграцію з порядку денного зовнішньої політики.

У Грузії є сумніви і щодо відданості українських політиків європейському курсу. «Локомотив до європейських структур», як називав Україну президент Саакашвілі після Помаранчевої революції, втратив темп. Торніке Шарашенідзе, голова програми міжнародних відносин Грузинського інституту публічних справ, вказує на внутрішньополітичну боротьбу та геополітичну невизначеність в Україні як на причину гальмування українського євроінтеграційного поступу. «Питання, чи є Україна лідером європейської інтеграції серед Східних партнерів, ставити не варто. Україна – наш партнер», - підтверджує член парламенту Грузії Ґіорґі Канделакі.

Майже завершені переговори України щодо Угоди про асоціацію з ЄС та Зону вільної торгівлі з ЄС Грузію не надто захоплюють. Ідеолог грузинських реформ, екс-міністр економіки Грузії Каха Бендукідзе взагалі вважає, що Україна не має йти на глибоку економічну інтеграцію з ЄС, оскільки, на думку експерта, для неї це невигідно8. У свою чергу, Грузія займає обережнішу позицію щодо Угоди про асоціацію та Зону вільної торгівлі з ЄС, а отже, український досвід переговорів матиме для неї лише обмежену користь. Грузинські дипломати підтверджують: Україна мало впливає на

інтеграцію їхньої країни до ЄС і НАТО.

Зрештою, демократичний поступ обох країн також лишився тільки на папері. У 2010 році індекс демократії в Грузії за даними Freedom House становить 4,93, що навряд чи можна назвати покращенням у порівнянні з 2005 роком (4, 96). Майже те саме можна сказати і про Україну: індекс 4,39 в останній рік президентства Віктора Ющенка не надто відрізняється від аналогічного показника року Помаранчевої революції - 4,50 (див. таблицю 2).

При цьому Ющенко залишається найулюбленішим українським політиком в Грузії. Для грузинів особливу цінність мають принаймні два факти. По-перше, екс-Президент України однозначно підтримав Грузію під час п’ятиденної війни у серпні 2008 року. Підтримка Ющенка для Грузії була не тільки декларативною: з 12 по 22 серпня 2008 року Україна надала Грузії гуманітарну допомогу загальною вартістю близько 8 млн. USD, а у вересні того ж року керівництво України виділило для Грузії ще 50 млн. гривень. По-друге, Ющенко – чи не єдиний лідер на пострадянському просторі, який не тільки прийшов до влади шляхом мирної революції, а ще й передав її шляхом чесних і демократичних виборів. Для Грузії поки що це не пройдений етап.

Україна також підтримала зв’язок Грузії з міжнародною спільнотою після російсько-грузинського конфлікту: після серпневої війни 2008 року функції дипломатичних та консульських представництв, які мали акредитацію в Грузії, але знаходилися у Москві, були передані аналогічним дипломатичним місіям, котрі знаходилися в Києві. Як наслідок, російсько-грузинський конфлікт взагалі мав позитивний ефект на «м’яку силу» України в Грузії: для Грузії Україна є найбільшою дружньою країною на пострадянському просторі, а після війни з Росією таке сприйняття України в

грузин особливо загострене. Приклади цьому наявні в усіх вимірах двосторонніх відносин, про що

йтиметься нижче.

Наразі офіційний Тбілісі робить усе можливе, аби після обрання Президентом Віктора Януковича динаміка двосторонніх відносин не послабилася. Грузія випередила США та ЄС у вітанні Януковича з перемогою на виборах. Запрошення відвідати Тбілісі передав Віктору Януковичу міністр закордонних справ Грузії Ґріґол Вашадзе, який відвідав Україну з офіційним візитом у червні 2010 року.

А у липні того ж року привітати українського лідера з днем народження завітав сам Президент Саакашвілі. Посол Грузії в Україні Ґріґол Катамадзе підкреслює, що Саакашвілі спеціально прилітав до Києва, щоб привітати Віктора Януковича з ювілеєм, чого ніколи не робив навіть для Віктора Ющенка. У грузинських дипломатичних колах вважають, що таким чином Грузія вже зробила перший крок, і тепер черга українського Президента відвідати Тбілісі з візитом. Тим більше, що погіршення демократичних стандартів після зміни влади в Україні, яким занепокоєне західне експертне середовище, на «м’яку силу» України в Грузії не впливає. Грузинські дипломати називають поточні процеси в Україні «демократичними перетвореннями». Дещо більш критичним є погляд грузинських експертів: на думку Іосіфа Цискарішвілі, ніхто у Грузії не хотів би бачити лідерів української опозиції жертвами політичних переслідувань, проте основи демократії в Україні – спадщина Помаранчевої революції – є незворушними.

Грузинські дипломати не приховують, наскільки бажаним був би візит Президента України до Тбілісі. Поки що грузинам доводиться задовольнятись візитами міністрів закордонних справ і віце-прем’єрів. Крім згаданого вже візиту міністра Вашадзе до Києва, якого, до речі, приймали в українській столиці на найвищому рівні, у липні 2011 року Грузію відвідав міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко. До Грузії літав і український віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко. Впродовж останніх півтора року до Києва також неодноразово приїжджав віце-прем’єр-міністр Грузії Ґіорґі Барамідзе, голова уряду Абхазії Ґіорґі Барамія, відбулося багато контактів на рівні міністрів, заступників міністрів, директорів департаментів, бізнесу, у тому числі на регіональному рівні.

Як провладні, так і опозиційні грузинські експерти одностайні і у тому, що репутація чинного Президента України Віктора Януковича у Грузії, з точки зору його геополітичної орієнтації, покращилась. На початку каденції Януковича грузинські інтелектуали переважно вважали його «маріонеткою Кремля». До того ж, багатьох грузинів все ще переслідував негативний імідж, який склався у Януковича під час Помаранчевої революції.

Першим позитивним сигналом для Тбілісі стало публічне невизнання Януковичем незалежності Абхазії та Південної Осетії. На думку грузинського політолога Александра Ронделі, після чітко розставлених Януковичем акцентів у питанні окупованих територій, Президент України почав сприйматися саме як проукраїнський лідер – у Грузії переконались, що український колега не поступається українською незалежністю заради покращення відносин з Росією. Навіть чутливе для

грузин рішення української влади продовжити перебування у Севастополі російського Чорноморського флоту грузинська влада проковтнула мовчки. «Для нас російський флот у Криму не новина. Наша оцінка загроз на Чорному морі від такої пролонгації не змінилася», - прокоментувала ситуацію віце-прем’єр-міністр Грузії Ека Ткешелашвілі. Ронделі пояснює: «Ми розуміємо, чому Україна прийняла таке рішення. Мати справу з Росією нелегко».

Так само з демонстративним розумінням поставилося грузинське дипломатичне і експертне середовище до рішення України стати «позаблоковою» державою, сприймаючи його як необхідний тактичний крок. При цьому як представники офіційної влади, так і аналітики висловлюють думку, що повернення України до курсу євроатлантичної інтеграції пішло б на користь безпековій ситуації у регіоні. Серед пересічних грузин Україна продовжує асоціюватися з НАТО: це засвідчує як експертне опитування, проведене Інститутом світової політики для визначення ТОП-30 асоціацій з Україною у регіоні, так і карикатури, які грузинські художники створили на замовлення ІСП в рамках проекту.

-- Український бізнес в Грузії: подвійний карт-бланш

На думку міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка, саме в економіці полягає основна потужність українсько-грузинських відносин. Дійсно, для «жорсткої сили» України у Грузії економіка становить великий потенціал: з 2005 по 2008 роки за даними грузинської статистики обсяги грузинського експорту в Україну збільшувалися у 1,5 разів щорічно22. Зараз Україна – третій торговельний партнер Грузії після Туреччини та Азербайджану (другий по імпорту і п’ятий по експорту). Грузини цінують те, що після російського ембарго на грузинські товари 2006 року (у 2005 році Росія імпортувала 90% грузинського вина23) Україна відкрила для них свій ринок: на думку депутата грузинського парламенту Ґіорґі Канделакі, ембарго зіграло позитивну роль для грузинських виробників, оскільки вони були змушені покращити якість своїх товарів для підвищення їхньої конкурентоспроможності на західних ринках. Таким ринком був і український: в Україні, на відміну від європейських ринків, є попит на грузинське напівсолодке вино.

Грузія також демонструє готовність іти назустріч Україні. У 2009 році компанія British American Tobacco Ukraine звернулася до СОТ із скаргою на дискримінаційні грузинські акцизи на імпортні тютюнові вироби (тютюн є найбільшою за обсягом статтею українського експорту в Грузію). Грузинський уряд задовольнив скаргу, піднявши акцизні ставки для вітчизняних виробників.

У грузинських магазинах Україна представлена в основному продуктами харчування: кондитерськими та горілчаними виробами, чіпсами, кавою, соками, соняшниковою олією, згущеним молоком, м’ясними виробами, пшеницею. Так, українська соняшникова олія займає більше 90% грузинського ринку, пшениця – більше половини. Серед брендів, які користуються найбільшою популярністю серед грузинів, посольство України в Грузії називає «АВК», «Roshen», «Доміно», “Kraftfoods”, “Sandora”, «Хлібний дар», “Nemiroff”, «Гаврилівські курчата», «Оболонь», «Щедрий дар». На вулицях Тбілісі і Батумі можна побачити жовті українські автобуси «Богдан». Проте далеко не кожен пересічний грузин пригадає назви цих компаній, а їхня рекламна активність більш, ніж обмежена. Важливо інше: українську продукцію у Грузії купують із задоволенням. Деякі експерти обґрунтовують це доброю якістю та доступною ціною українських товарів. Бесо Ґулашвілі, відомий грузинський фотограф, наводить і інший аргумент: «Більшість товарів у Грузії – українські або російські. Російську продукцію я ніколи не купую. Ми на війні».

Уряди обох країн підкреслюють: товарообіг постійно росте. Цього року він, за експертними оцінками, сягне 850 млн. USD, а вже до кінця наступного року його сподіваються збільшити до 1 млрд. А от українські інвестиції в Грузію минулого року сягнули 30 млн. USD – незначна сума у порівнянні з 553 млн. закордонних інвестицій до Сакартвело загалом. Українці не поспішали вкладати гроші в Грузію ні в 2005-2007 роках, коли в Грузії спостерігався інвестиційний бум, а в Україні – стрімке економічне зростання, ні зараз, коли Грузія за легкістю ведення бізнесу посідає 12 місце у світі. Чи не єдиним великим українським інвестором, відомим у Грузії, є фінансово-промислова група «Приват». Група, зокрема, інвестувала у виробничий комплекс, котрому належить «Зестафонський феросплавний завод», в об’єднання по видобутку та збагаченню марганцевої руди «Чіатурмарганець» (як відомо, у 2005 році до «Чіатурмарганцю» виявляла інтерес українська компанія «Інтерпайп», проте їй не вдалося приватизувати комбінат) та гідроенергетичний комплекс «Варцихе ГЕС». Групі також належить «ПриватБанк» (колишній «ТаоПриватБанк»), страхова компанія «Тао», Руставський автомобільний ринок та гірськолижний курорт «Ґудаурі». Грузинам відомо, що ці активи належать українському бізнесу хоча б тому, що мер Тбілісі, який відповідає за розвиток туристичної інфраструктури курорту, неодноразово це підкреслював.

Однак, за словами представників грузинського бізнесу, у Грузії є потужніші банки, аніж «ПриватБанк». Також група «Приват» мало займається власним піаром – чи не єдиним її кроком по збільшенню власної відомості та популярності серед грузинського населення стало нещодавнє

спонсорство футбольного клубу «Динамо Тбілісі». Топ-менеджери «Привату» в Грузії Богдан Лисюк та Олександр Пашко відомі серед етнічних українців Грузії та підтримують зв’язок з діаспорою, а от грузинським бізнесменам важко назвати імена українських колег, які працюють в Грузії.

Парадоксально, але поки що грузинські реформи та лібералізація у сфері підприємництва скоріше роз’єднали, аніж привабили бізнес-партнерів з Грузії та України: умови ведення бізнесу двох країн занадто різні, і потенційним інвесторам важко до них пристосуватися. Так, причиною як незначних інвестицій, так і нерозгалуженого експорту з України до Грузії, на думку грузинів, є підхід українських компаній: останні начебто не звикли до грузинських умов ведення бізнесу і досі намагаються йти шляхом неформальних домовленостей замість того, щоб брати участь у відкритому тендері на загальних умовах. Грузини нарікають і на іншу рису українських підприємців – повільну реакцію. Як приклад у посольстві Грузії в Україні наводять курорт «Анаклія», для якого

півтора року тому грузини активно шукали інвесторів, в тому числі і серед українців. Тоді український бізнес реагував пасивно. Зараз інвестиційні можливості об’єкту вичерпані.

За словами Володимира Мірошниченка, етнічного українця, який мешкає у Грузії та працює на посаді редактора журналу «Український бізнес в Грузії», українські компанії дійсно могли б бути активнішими, але пострадянський менталітет багатьох їхніх керівників є стримуючим фактором. Утім, зараз українські бізнесмени починають приглядатися до грузинських можливостей. Так, посольство України в Грузії мало не щотижня приймає делегації з різних областей України. Особливо привабливим для них є регіон Аджарія, у якому найбільш перспективним для них сектором є сільське господарство. Наприклад, підприємство з Полтавської області «Амарант» розглядає можливість відкрити в Аджарії птахівницьку фірму. Українське ТОВ «Яблучний дар» зі Львівщини будує у Східній Грузії фруктопереробний завод, а фінансово-промислова група «Альтком» з Донецьку розмірковує над перевагами видобутку у Грузії будівничої сировини та матеріалів. Плани щодо створення українсько-грузинського СП за участі «Вагонобудівельної компанії» (м. Руставі, Грузія) та «Крюківського вагонобудівельного заводу» (м. Кременчук, Україна) були оголошені ще у 2010 році.

Український бізнес, який вже присутній у Грузії, працює за грузинськими правилами та загалом має гарну репутацію. Грузинські бізнесмени говорять, що українці чесно ведуть справи, хоча їм властива певна недовірливість до партнерів. Загалом, у Грузії українським підприємцям дається подвійний карт-бланш: позитивне ставлення грузинів до українців помножується на підвищений інтерес до українських бізнесменів після російсько-грузинського конфлікту.

У березні 2011 року за ініціативи грузинської сторони, а саме - юридичної групи «Мгалоблішвілі Кіпіані Дзідзігурі», був заснований Грузинсько-український діловий клуб. Зараз членами клубу є компанії BG Capital, Penta, HRG, BDO, Аеросвіт, Rakia, PSP, McDonalds та «Мгалоблішвілі Кіпіані Дзідзігурі». Українська сторона теж намагається не пасти задніх – українці реалізують проект «Україна-Грузія, два серця – одна душа», у рамках якого у вересні 2011 року у Тбілісі відбудеться українсько-грузинський бізнес-форум.

-- Друг №1

Напевно, жодна у світі нація не ставиться до українців з більшою симпатією, ніж грузини. Саме на українців, на думку Іосіфа Ціскарішвілі, випадає левова частка «грузинського ресурсу доброго ставлення до слов’ян».

{-3}

Ілюстрацій цього феномену – безліч. «Дружня країна» - така була перша асоціація з Україною серед опитаних Інститутом світової політики грузинських

експертів та журналістів. Віце-прем’єр-міністр Грузії Ґіорґі Барамідзе та посол Грузії в Україні Ґріґол Катамадзе люблять посилатися на результати соціологічного опитування, згідно з якими Україна – друг номер один для Грузії. Бізнесмен Віктор Кіпіані підтверджує: «Коли я приїжджаю в Україну, у мене немає відчуттянапруженості чи занепокоєння. А саме слово «Україна» в Грузії завжди асоціюється з чимось приємним». У якості рекомендацій щодо посилення «м’якої сили» України в Грузії грузинські експерти радили просто «залишатися українцями».

Українців у Грузії чітко відрізняють від росіян. За словами дипломата посольства України в Грузії Катерини Ткаченко, «майже кожен перший грузин має щось спільне з Україною: хтось тут навчався, хтось закохався, у когось робочі справи». Яскравим прикладом цього є сам Міхеїл Саакашвілі – у своїх інтерв’ю лідер грузинської держави любить пригадувати студентські роки, які він провів у Києві як студент Київського інституту міжнародних відносин. До речі, в Україні отримали освіту багато представників грузинської політичної еліти: наприклад, міністр закордонних справ Грузії у 2005-2008 роках Ґела Бежуашвілі, посол Грузії в Україні Ґріґол Катамадзе, голова уряду Аджарії Леван Варшаломідзе. Особливою популярністю користувалась українська освіта за радянських часів: за словами Саакашвілі, тоді грузинам до московських вузів вступити було важко, а Київський університет мав із тбіліським спеціальний договір, згідно з яким складати іспити на факультет міжнародної економіки та права можна було у Тбілісі.

Єдиної відповіді, чому грузини так симпатизують українцям, немає. Проте очевидно, що настільки приязне ставлення сягає коріннями глибоко далі, аніж у часи Помаранчевої революції або початку незалежності обох держав. Київський князь Ізяслав був одружений на грузинській цариці Русудан. Грузини пам’ятають про допомогу запорізьких козаків у боротьбі за грузинську незалежність.

Міграція як з Грузії в Україну, так і з України в Грузію почалася кілька століть тому, проте відповідні меншини невеликі. У Грузії проживає так звана діаспора «східного» напрямку – з Центральної та Східної України. На початку 90-их у Грузії мешкало близько 50-ти тисяч українців, згідно з останнім переписом їхня кількість зменшилася у п’ять разів. Мешканці діаспори і представники посольства України в Грузії стверджують, що насправді українців у Грузії понад 20 тисяч. Далися взнаки роки війни та злиднів, які змусили українців емігрувати або повернутися на Батьківщину.

70% української меншини зараз – жінки та люди похилого віку31. Цим, імовірно, можна пояснити той факт, що українці у сучасній Грузії поки не піднялися на вершини політичного або бізнес-Олімпу. Але у соціальній сфері деякі з них є дуже успішними: єдина у Грузії тамада-жінка – українка на ім’я Олена Куртанідзе-Безручко. У Грузії 18 українських громадських організацій, якими опікуються в основному представники старшого покоління.

Більшість українців, які переїхали до Грузії на постійне проживання у другій половині ХХ ст. і за часів незалежності – жінки, які одружилися з грузинами. Зараз кількість українсько-грузинських шлюбів зросла – як не дивно, через російський фактор. Часто грузини зустрічають своїх наречених під час відпочинку або роботи в Україні. Раніше рівень російсько-грузинських контактів такого плану був також високим, зараз в’їзд до Росії для грузинів практично неможливий.

Інтеграцію українських жінок до грузинського суспільства до певної міри ускладнює вивчення грузинської мови, яка дуже відрізняється від східнослов’янської мовної гілки. Натомість сучасна українська молодь, особливо чоловіки, володіє грузинською і є достатньо інтегрованою до грузиського суспільства. У посольстві України в Грузії пояснюють: міра їхньої прив’язаності до діаспори та ідентифікація себе як українців частково залежить від їхньої статі. Грузинське суспільство – патріархальне та патріотичне за духом. З самого малку до хлопців ставляться як до дорослих та намагаються прищепити їм ментальність захисників власної Батьківщини. У змішаних сім’ях, де мама є українкою, а тато – грузином, матері можуть привити донькам українську ідентичність, хлопці ж здебільшого відчувають себе грузинами.

Інколи українців важко ідентифікувати ще й тому, що багато з них, зокрема жінки, які вийшли заміж за грузинів, мають грузинські прізвища. Утім, Лариса Бачорішвілі, українка за походженням та дружина громадянина Грузії, голова представництва австрійської компанії “Matimex”, підкреслює своє українське походження. Чоловіків-етнічних українців ідентифікувати легше: колишній мер міста Бакуріані, а нині член Боржомської районної ради Леван Шовкань, зберіг українське прізвище. У деяких грузинських регіонах поширені прізвища Шевченко, Гоголь, Миколаєнко.

Серед видатних українців у Грузії найбільш відомі три українські письменники: Леся Українка, яка прожила у Грузії десять років і померла у грузинському місті Сурамі, Тарас Шевченко і Михайло Грушевський, який навчався у Грузії. Проте кількість відомих українців у Грузії зворотно пропорційна масштабності присвяченим їм заходів. Наприклад, з 1952 року у Сурамі щорічно відбуваються заходи, присвячені Лесі Українці. 15 жовтня 2010 року відбулося міжнародне святкування «Лесяоба», у якому взяли участь представники центральних та місцевих органів влади Грузії, членів українських громадських організацій, а також делегація з Новоград-Волинського. Посольство України у Грузії також докладає зусиль: у рамках святкування 140-ої річниці з дня народження української поетеси у лютому-березні 2011 року було проведено низку конкурсів, виставок та учнівських конференцій не тільки у Тбілісі, а й у Батумі, Кутаісі та Руставі. Школа імені Лесі Українки у місті Сурамі оголосила 2011 рік роком Лесі Українки у Грузії. За словами віце-спікера українського парламенту Миколи Томенка, за масштабом урочистостей на честь Лесі Українки Грузія випередила саму Україну.

Окрім численних пам’ятників та бюстів цих трьох українських діячів, у Тбілісі є вулиці Тараса Шевченка та Лесі Українки, кілька грузинських шкіл названі на їхню честь. А тбіліська школа №41 імені Михайла Грушевського – єдина школа на пострадянському просторі, у якій не тільки українська мова викладання, але й українська навчальна програма. Грузинську мову і предмети грузинською там також викладають – школа популярна серед грузинів, а отже, має забезпечувати необхідні знання для вступу до грузинських вузів35. Школа готує і тих, хто хотів би навчатися в Україні. Донедавна грузини українського походження могли зробити це безкоштовно: протягом 2006-2009 років 150 грузинських абітурієнтів вступили до українських ВИШів. Цього року таку можливість отримають і власне етнічні грузини: для них виділено 25 бюджетних місць. При цьому як грузинські, так і українські випускники не мають турбуватися про майбутнє працевлаштування: між Україною та Грузією існує Угода про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання36. Розгалуженою є і співпраця між українськими та грузинськими ВИШами, зокрема у сфері авіації. Для забезпечення безпеки польотів молоді грузинські інструктори проходять стажування в Україні.

У Тбіліському державному університеті грузинська молодь вивчає українську мову та літературу, а в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка – «картвелологію» - грузинську мову та літературу. Спеціальність «українська мова та література» можна також отримати на відділенні української мови та літератури кафедри слов’янських мов Сухумського державного

університету.

З 2007 року у Тбілісі працює «Інститут україністики» при Тбіліському державному університеті імені І. Джавахішвілі, який готує спеціалістів по міжнародним магістерським програмам і активно залучає до викладання українознавчих дисциплін провідних українських вчених. У травні 2011 року в університеті пройшли лекції викладачів Києво-Могилянської Академії Олени Богданової, Дмитра Хутка і Володимира Іщенка. Директор Інституту Отар Баканідзе здійснив двомовне видання творів Лесі Українки і Тараса Шевченка, перекладених ним грузинською мовою.

Окрім того, усі бажаючі можуть вивчати українську мову у Культурно-інформаційному центрі посольства, де щотижневі заняття проходять безкоштовно. Зараз центр нараховує до 30 слухачів. В основному це етнічні українці, які хочуть підтримувати власні знання української чи готуються до вступу в українські ВИШі. Але є з-поміж них і грузини, які вивчають українську з особистих чи ділових причин.

Про сучасну Україну у Грузії відомостей небагато. Друковані українські ЗМІ у Грузії відсутні, а з каналів у пакеті кабельного телебачення присутні тільки «Інтер+» та «Україна». Проте інтелектуальна еліта Грузії знає та користується українськими онлайн-медіа. Ведучий ток-шоу «У вузькому колі» Міша Тавхелізде регулярно переглядає блоги «Української правди», особливо матеріали свого співвітчизника, українського журналіста Вахтанга Кіпіані. Юрист, партнер юридичної групи «Мгалоблішвілі Кіпіані Дзідзігурі» Віктор Кіпіані, вважає українське англомовне видання “Kyiv Post” джерелом якісної інформації, а коли відвідує Україну, також купує журнали «Експерт» та «Инвестгазета». Часто у ознайомленні з подіями в Україні грузинським експертам стає у пригоді сайт “Inosmi.ru”, де передруковуються статті українських інформ- та аналітичних видань, таких як «Дзеркало тижня», «День», «Україна молода». «Усе одно, навіть для тих, хто стежить за подіями в Україні, розібратись в українській політиці нелегко», - засвідчує Александр Ронделі. У свою чергу, грузинські медіа фактично не висвітлюють внутрішніх подій в Україні, розглядаючи українсько- грузинські відносини у ширшому міжнародному контексті.

У своїх матеріалах про Україну грузинські журналісти найчастіше вживають наступні слова:

1. Саакашвілі

2. МЗС

3. Тбілісі

4. НАТО

5. США

6. Росія

7. ЄС

8. Києві

9. ГУАМ

10. Оборот (зовнішньоторговельний) / засідання

Необхідно зауважити, що з-поміж інших країн регіону лише у Грузії вагому роль відіграє тематика НАТО та євроатлантичної інтеграції («НАТО», «Расмуссен»). Зміна інтеграційного курсу України пожвавила інтерес до цієї проблеми у грузинських медіа. Особливістю саме грузинського медіа-простору є також помітна присутність Сполучених Штатів Америки у матеріалах, що стосуються України («Клінтон», «США»). Грузія є чи не єдиною країною регіону, яка продовжує бачити в США впливового союзника у вирішенні регіональних проблем, хоча в рейтингу присутні й інші глобальні гравці («Росія», «ЄС», «ООН», «Брюссель»). Цікавлять також грузинських журналістів і питання співробітництва в рамках «Східного партнерства» ЄС.

Окрім політичних аспектів, у Грузії, на відміну від інших досліджуваних держав, широко висвітлюється також культурне співробітництво з Україною («фестиваль», «виставка», «молодіжна політика», тощо.) Це свідчить про активний культурний обмін та привабливість співпраці у цій сфері, що посилює «м’яку силу» України в Грузії.

Новини з України також привозять із собою грузини, які часто подорожують до України у ділових справах або до родичів. До речі, щороку Україну відвідує не так багато грузинських громадян

(див. таблицю 3). У 2010 році до України в’їхало усього 36 тис. осіб – мізерна цифра у порівнянні,

наприклад, з Молдовою, населення якої співвідносне з грузинським, а кількість перетинань мол-

довсько-українського кордону з боку РМ становить понад 4 млн. щорічно. Дається взнаки як від-

сутність спільного кордону, так і фактору прикордонної торгівлі, на яку приходиться левова частка

молдо-української міграції.

Українські місця відпочинку – Крим, Карпати – не є популярними серед грузинів, адже у них є свої власні морські та гірськолижні курорти, які за якістю не поступаються, а то й перевершують українські. Проте українські міста – Київ, Одеса, Донецьк – є дуже популярними серед грузинів для короткого відпочинку. Значна їх кількість надає перевагу послугам туристичних агентств – тільки в одному турагентстві, “Kalasi Tour” у Тбілісі, у літній сезон тури до України купують в середньому 50 туристів щотижнево. Популярність українських міст серед грузинських туристів засвідчує розгалуженість авіаперевезень: окрім щоденних перельотів між Києвом і Тбілісі, які здійснюють авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України» та «Аеросвіт», компаніями «Донбасаеро» та «Тбілавіамшені» кожної середи та неділі здійснюються перевезення між Донецьком та Тбілісі. Грузинська авіакомпанія «Аірзена» здійснює щотижневі рейси до Києва та Харкова. Також є чартерні рейси між Тбілісі та Одесою, Львовом і Дніпропетровськом.

Українські турфірми також пропонують відпочинок у Грузії. У 2010 році Грузію відвідало близько 48 тис. українців, проте у цілому міграційні потоки в обох напрямках співвідносні і у порівнянні з іншими державами регіону не є інтенсивними. Причиною цьому, з-поміж іншого, є вартість проїзду. Мінімальна вартість зворотного квитка Київ-Тбілісі коливається від 360 до 500 USD, а «лоу-кости» поки що не присутні на українсько-грузинських авіанапрямках.

Більш привабливими українські авіалінії є для транзитних рейсів, які сполучають Грузію із західноєвропейськими столицями. Такі авіарейси здійснюються багатьма компаніями, проте саме

українські авіаперевізники часто пропонують найвигіднішу ціну, хоча і поступаються деяким кон-

курентам у комфорті та тривалості рейсу.

Особливою популярністю в Україні серед грузинів користуються нічні клуби та українська кухня – борщ, котлети по-київськи, а також сало. Щоправда, у Грузії практично немає українських ресторанів – ресторан «Хуторок» у Тбілісі є чи не єдиним закладом, де спеціалізуються на українських стравах. Ілюстрацією дефіциту української кухні у Грузії є той факт, що до приготування 3 тисяч вареників для прийняття з нагоди святкування 20-го Дня незалежності України було залучено усю жіночу частину дипломатичного складу Посольства України в Грузії.

Останнім часом українська «м’яка сила» в Грузії отримала іще один прояв – зокрема, в індустрії моди. Останні покази Ukrainian Fashion Week демонструють одяг не тільки українських, а й грузинських дизайнерів. Серед них – Автанділ Цквітінідзе та молодий дизайнер Анукі Арєшидзе, дружина відомого грузинського футболіста Кахи Каладзе. Київські та московські модні покази для них – трамплін на європейські подіуми. Із погіршенням відносин між Грузією та Росією українська

та грузинська модні індустрії ще більш зблизилися.

На жаль, у дечому «м’яка сила» України в Грузії зменшується. До таких проявів привабливості України належить футбол. Раніше грузини активно вболівали за київське «Динамо», проте із погіршенням якості клубного футболу як в Україні, так і в Грузії пристрасті грузинських вболівальників вщухли. Утім, національна збірна України залишається предметом їхньої уваги, а футбольний чемпіонат ЄВРО-2012 має великий потенціал до збільшення туристичного потоку із Грузії до України. Грузинам також не може не імпонувати дружба зірок українського та грузинського футболу Андрія Шевченка та Кахи Каладзе, які грали разом у «Динамо Київ» та італійському «Мілані».

Ця стаття є частиною дослідження «М’яка сила» України в регіоні: інструмент ефективної зовнішньої політики», яке було здійснене Інститутом світової політики та представлене 24 вересня 2011 року.

Із рекомендаціями, які надала експертна група Інституту світової політики щодо посилення «мякої сили» України в Грузії, а також із іншими матеріалами проекту можна ознайомитися тут.

Публікація «М’яка сила» України в регіоні: інструмент ефективної зовнішньої політики» підготовлена Інститутом світової політики в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact Inc.

Також читайте: «М’яка сила» України в Білорусі