Віктор Суслов: після здобуття незалежності Україна обрала хибний шлях

Екс-міністр економіки Віктор Суслов в інтерв'ю Контрактам розповів, що попередні й нинішні реформи призвели до деградації країни, а погіршення матеріального становища основної маси населення завжди призводило або до зміни політики, або до зміни влади.

Три роки Україною керує уряд Миколи Азарова. Як ви оцінюєте проведені ним реформи?

Віктор Суслов: Я б не використовував слово «реформи» до економічної політики уряду останніми роками. Від реформ завжди мають бути позитивні зміни. А якщо таких змін немає, виникає загроза дискредитації самого поняття реформ. Останні три роки — це роки управління економікою в ручному режимі, роки виживання після кризи і на межі зриву в нову кризу, роки накопичення нових загроз дестабілізації вже не лише економічної, а й політичної ситуації.

Але мене радує, що Микола Азаров демонструє адекватне розуміння ситуації. Наприклад, заява прем'єра, що рівень валового продукту України сьогодні відповідає рівню 1980 року рівнозначна заяві, що всі попередні й нинішні реформи української влади призвели до деградації країни. А зроблена ним же заява про загрозу деіндустріалізації свідчить про усвідомлення глибини нашого економічного колапсу. Україна вже майже втратила свої наукомісткі й високотехнологічні виробництва.

Звідси випливає, що після здобуття незалежності Україна обрала хибний шлях, зорієнтувавшись на ліберальну модель розвитку.

Сьогодні весь світ бере під сумнів ефективність вільного розвитку ринкової економіки. Знову в моді концепції державного регулювання економіки, триває різке посилення протекціоністських настроїв і відповідна зміна економічної політики. На практиці свою ефективність довела китайська модель економічного розвитку з сильною роллю довгострокового державного планування і регулювання економіки.

Тож і український уряд мав би провести публічну «роботу над помилками» за всі 20 років невдалих ліберальних «реформ» і запропонувати суспільству рішення стратегічного, концептуального характеру.

Ви вже не раз виступали за посилення протекціоністської політики та державного регулювання економіки. Але ви не вважаєте, що високий рівень корупції в держапараті виключає ефективність такої політики?

Віктор Суслов: Звісно, корупція — серйозна проблема. Але повірте мені вже як колишньому заступнику міністра МВС, що корупція в держапараті може бути дуже швидко придушена, якщо тільки рішення про це буде прийнято на вищому політичному рівні управління. Одразу зникнуть схеми ухиляння від податків і незаконного виведення капіталу за кордон, зникне широкомасштабна контрабанда, припиняться масовані «наїзди» на бізнес і рейдерські захоплення, закриються всі конвертаційні центри, припиняться зловживання при державних закупівлях, фальсифікація продуктів і лікарських препаратів тощо. Бо всі ці економічні злочини легко відстежуються і фіксуються правоохоронними органами. Але боротьба з ними блокується потужними політичними «дахами». У цьому сенсі корупція в Україні є формою державної політики, що приносить величезні доходи панівним політико-бізнесовим угрупуванням. Щоправда, ціною деградації країни.

Якщо так, то ми взагалі у глухому куті. Де ж вихід?

Віктор Суслов: Такі ситуації виникали в багатьох країнах, насамперед у латиноамериканських. Іноді вони тривали десятки років. Їхня тривалість майже завжди визначалася тим, наскільки вдавалося досягнути стабільності таких політичних режимів. Але криза в економіці, погіршення матеріального становища основної маси населення завжди призводили або до зміни політики, або до зміни влади. У влади сьогодні є можливість змінити політику. Або завтра у народу буде можливість поміняти владу.

Повернімося до політики протекціонізму. З метою захисту внутрішнього ринку до СОТ направлено пропозиції про підвищення імпортних мит по 371 товарній позиції, найближчим часом вступлять у дію рішення уряду про підвищення мит на імпортні автомобілі...

Віктор Суслов: Якщо оцінювати ці кроки, то вони невдалі і суперечать міжнародним зобов'язанням України. Перш за все, СОТ не отримала переконливого обґрунтування необхідності такого масштабного перегляду імпортних мит убік підвищення, особливо з урахуванням того, що Україна вступила до СОТ нещодавно (у 2008 році) і добровільно взяла на себе діючі нині зобов'язання. Крім того, і українській громадськості не пояснені причини підписання завідомо невигідних для України угод по СОТ і необхідність їх перегляду.

У СОТ справедливо побоюються створення прецеденту, коли з такими вимогами виступлять багато країн, і це призведе до руйнування системи міжнародної торгівлі. До переконливих аргументів для перегляду мит, наприклад, можна було б віднести факт вступу України у члени Євросоюзу або у члени Митного союзу, коли Україна просто зобов'язана була би привести рівень своїх імпортних мит у відповідність до рівня, що існує в рамках відповідного союзу (середній рівень мит у України 4,5%, у той час як у Митному союзі він становить 10,5%).

Так, в України катастрофічно високе й погіршується негативне сальдо торгівлі товарами (–$20,5 млрд у 2012 році, за даними НБУ), негативне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу (–$14,4 млрд), а автомобілі справді займають третю позицію в обсягах імпорту. Але це не підстава для збільшення імпортних мит на автомобілі. Зменшити імпорт автомобілів можна абсолютно законними методами, що не ведуть до порушення міжнародних угод.

Можна значно підвищити акцизи на два–три роки. Це призведе до різкого падіння попиту і зменшення імпорту. Акцизи — внутрішній податок, і їхнє використання не регулюється жодними міжнародними угодами. Те саме можна зробити стосовно багатьох інших товарів, які є предметами розкоші або звичними предметами споживання переважно багатих громадян. Таким шляхом можна швидко і значно обмежити імпорт, не приводячи до девальвації гривні. Однак замість цих простих, зрозумілих і ефективних кроків розігрується довготривалий блеф із нібито підготовлюваним запровадженням якогось «податку на багатство».

Що ви думаєте про можливість вступу України до Митного союзу?

Віктор Суслов: Вступ України до МС міг би бути одним із найважливіших заходів протекціоністської політики. Україні час припинити грати в багатовекторність, маневруючи між Заходом і Сходом. Це політика минулого. І треба обирати між можливим членством України в МС і зоною вільної торгівлі з ЄС, але не членством в ЄС.

Ми маємо розуміти: угода з ЄС про створення зони вільної торгівлі, підписання якої можливе в листопаді цього року у Вільнюсі, означатиме остаточну деіндустріалізацію економіки. Проблем буде більше, ніж після вступу до СОТ, тому що імпортні мита на європейські товари буде зведено до нуля. Конкурентоспроможніші європейські товари швидко доб'ють рештки української промисловості.

Нам кажуть, що ринок ЄС незрівнянно більший, ніж ринок МС. Це так. Але хіба в Україні виробляють стільки товарів, причому високотехнологічних, конкурентних, щоб заполонити ними цей ринок? Невже вся ця риторика про європейський вибір і європейський ринок вимовляється лобістами із ФПГ, які збираються експортувати до Європи чорні метали та насіння соняшнику? Так ми втратимо навіть ринок продуктів харчування, бо до нас одразу зайдуть іноземні виробники. А якщо брати Митний союз, то там наші товари цілком конкурентоспроможні. 30% експорту в МС — машинобудування. У рамках колишнього СРСР існують налагоджені виробничі зв'язки і спільні технічні регламенти та стандарти. Саме в рамках МС можна проводити ефективну політику протекціонізму. За сучасних умов одній країні таке не під силу. Її краще вести у складі потужного і конкурентоспроможного об'єднання.

На практиці я в цьому не сумніваюся, з усіх можливих варіантів буде обрано найгірший — Україна не вступить нікуди, залишившись у буферній зоні між ЄС і МС.

Що ви думаєте про відносини України та МВФ: чи потрібно нам відновлювати співпрацю або пишатися тим, що ми не пішли на поводу в «імперіалістів», заморозивши відносини з Фондом?

Віктор Суслов: Співпраця з МВФ дуже важлива. І якщо наприкінці 2010 року МВФ відмовився від надання кредитів Україні за раніше узгодженою програмою співпраці, це означає, що Україна ще тоді припинила проводити реформи. А рішення МВФ, у свою чергу, стало сигналом для іноземних інвесторів. Інвестицій немає, а ті, що були зроблені раніше, почали йти. У 2012-му пішло понад $1 млрд німецьких прямих інвестицій, $0,5 млрд — французького капіталу тощо. Ось і наш основний інвестор — Кіпр, де зберігали свої грошики зокрема й українські олігархи — майже збанкрутував. Цивілізовані країни не хочуть мати з нами справи. Це — вирок українській економіці.

Яка ваша оцінка ініційованого кіпрською владою податку на депозити?

Віктор Суслов: Це серйозний прецедент у світовій економіці. Євросоюз почав діяти в дусі основного висновку «Капіталу» Карла Маркса: «Настав край капіталістичній приватній власності. Експропріаторів експропріюють». Тепер олігархи усього світу із жахом чекають, коли кіпрська влада прийме рішення про націоналізацію усіх прав власності, оформлених на кіпрські компанії (це, звісно, жарт, в якому лише частка жарту).

Для нашої економіки втрата кіпрських грошей також важлива. Це лише обивателю здається, що там розкуркулюють лише олігархів. Насправді можуть бути втрачені кошти, накопичені для модернізації українських підприємств, зупинитися розрахунки, у великого бізнесу може бути втрачена частина оборотного капіталу. Зрештою, працюють у нас — ледь-ледь — тільки заводи, що належать кільком великим олігархічним групам.

Що б ви радили вжити нашим чиновникам у даній ситуації?

Віктор Суслов: Уряду слід активніше захищати права українських громадян і українського бізнесу на Кіпрі і взагалі будь-де у світі. А для початку треба хоча б зробити публічну заяву з політичною оцінкою цих подій.