Олена Галушка: «Правильно звернути увагу на активи західних компаній, які й не збиралися особливо нікуди виходити з Росії. Їм в принципі «окей», що РФ чинить геноцид»
У новому випуску «Сили вибору» голова правління Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська спілкувалася зі співзасновницею Міжнародного центру української перемоги Оленою Галушкою про те, чи вдасться Україні використати заморожені російські активи для відбудови. Також ішлося про російських агентів впливу серед європейських банкірів і політиків, міжнародну адвокацію та роль громадянського суспільства у цьому процесі.
Упродовж років повномасштабного вторгнення ви активно проводите міжнародну кампанію Make Russia Pay задля повернення заморожених російських активів Україні для потреб оборони, бюджету, українського суспільства. Як росіяни ангажують європейців, щоб протидіяти цьому?
Ця тема, я б сказала, екзистенційна для України. Вона складається з багатьох дрібних деталей, політичних, бюрократичних, фінансових перипетій, і середньостатистичному громадянину України або будь-якої європейської країни складно в ній розібратися.
Історії, які з нами регулярно трапляються, приносять живий «вайб» у те, чим ми займаємося. У 2024 році у Парижі ми разом були на заході, який організовували наші колеги з центру «Нова Європа». Спільно з їхніми французькими партнерами і Фундацією регіональних ініціатив вони започаткували форум «Україна-Франція» для того, щоб підняти стратегічність українсько-французьких відносин.
Звичайно, я говорила про активи. Почала з того, чому це потрібно Європі, Україні, Франції. Ми чули багато французьких застережень стосовно фінансів, я їх спростовувала. Мені здавалося, що я виступила класно і переконливо.
Після цього до мене підійшов французький фінансист – жвавий, активний, дуже щасливий пан. Він одразу почав з того, що «ви ніколи не заберете ці активи». Не те щоб я була чимось здивована, бо ми про це чули мільйон разів – це був мільйон перший. Кажу: «Я так не думаю, ми будемо продовжувати працювати».
Він наполягав: «Ні, ваш максимум – доходи на заморожені активи, активів ви ніколи не отримаєте». Я відповідала: «Ми все одно будемо продовжувати працювати, ми вважаємо, що це частина справедливості».
Каже: «Ельвіра Набіуліна (голова Центробанку РФ – ред.) – такий гарний менеджер». Набіуліна – справді гарний менеджер, на жаль. Якби на її місці була якась неталановита людина, економіка Росії мала б шанс швидше завалитися, і Росія програла б цю незаконну війну. Заради справедливості я чесно визнавала силу свого ворога і кажу: «На жаль, так».
Він розповів: «Я недавно їздив до Москви, зустрічався з банкірами, говорив з ними, відвідував театр. Вони сказали, що ніколи вам не віддадуть цих активів, кістьми ляжуть, засудять європейських партнерів. Доходи – ваш максимум».
У мене залишився дуже неприємний післясмак після цієї розмови, особливо від того, що людина хвалилася тим, що продовжує їздити до Москви, коли Росія чинить геноцид українців. Я його запитувала: «Ви не помітили, що взагалі Росія робить? Ви безпечно почуваєтеся їздити до Москви туди-сюди?». Відповідь була: «Так, нам потрібно якось співіснувати з Росією».
Про цього французького банкіра вийшло розслідування у медіа?
Я про нього забула на рік – аж допоки в рамках прийняття Європейським Союзом рішення про використання заморожених російських активів як основи репараційного кредиту журналісти не провели розслідування про цього пана, якого я впізнала на фотографії у статті, що була опублікована (про діяльність французького банкіра Олів'є Юбі йдеться у спільному розслідуванні EUobserver, бельгійських журналу Humo і газети De Morgen і британської громадської організації Dossier Center, опублікованому у грудні 2025 року – ред.).
Виявляється, він тісно співпрацює з росіянами. Він чинив тиск на керівництво Euroclear – це фінансова установа в Бельгії, де зберігаються близько 180 млрд євро активів, понад половину всіх знерухомлених активів російського центрального банку.
Він тиснув на керівництво цієї установи, щоб вони спілкувалися з росіянами, виходили на діалог. Коли гендиректорка відмовилася, він почав їй погрожувати особисто, її близьким. Це відбувалося в інтересах Росії.
Ситуація, з одного боку, безпрецедентна, а з іншого боку – цілком прецедентна, тому що так працює російська розвідка.
«Як працюють росіяни? В них є своя агентурна мережа, своя мережа симпатиків, «корисних ідіотів»…»
Чи впливають російські агенти на рішення, які приймають у Європейському Союзі? Ми спостерігали досвід Угорщини, коли відбувалося розкриття деталей перемовин та зливи з переговорів представників країн-членів ЄС, їхніх лідерів щодо України на користь Росії?
Для мене не стало сюрпризом те, що Орбан вступив у змову з росіянами. І навіть у цьому світлі для мене особисто найбільшим шоком було зрозуміти, як відбуваються їхні комунікації. Як суверенна влада Угорщини навіть не чекає, щоб росіяни їх щось попросили. Вони самі пропонують, пишаються тим, що змогли прислужитися. Це настільки низько.
Як працюють росіяни? В них є своя агентурна мережа. У них є своя мережа симпатиків, «корисних ідіотів», якими вони намагаються впливати на громадську думку. Найгірше, що є багато таких людей серед громадян іноземних держав.
Одна справа – коли це говорять росіяни, і зовсім інше – коли це говорить французький банкір, який працює в цій системі десятиліттями.
Ми з ним перетнулися на громадському заході. Росіяни скрупульозно працюють не тільки з офіційною владою, з якої, очевидно, теж намагаються зняти інформацію, але вони розуміють наш вплив на формування суспільної думки, роботу з медіа, переконання журналістів. Відбувається висвітлення під правильним кутом – нас намагаються нейтралізувати й у такий спосіб.
Це страшно, але ще страшніше, з мого погляду те, що наші європейські партнери досі не готові визнати, що така проблема є, що фактично уже триває так звана допорогова війна, нульовий етап війни. Саме це зараз відбувається. Вони цьому не протидіють.
Скільки грошей із заморожених активів Росії розраховує отримати Україна?
Ми говоримо про $300 млрд активів російського Центрального банку, які були знерухомлені в перші дні повномасштабного вторгнення, 28 лютого 2022 року.
Далі ж – дуже багато здогадок, бо наші партнери, крім бельгійського Euroclear, який опублікував, що у них є $193 млрд (але це гроші російського Центрального банку і приватні активи росіян в одному кошику), всі інші країни та юрисдикції таку інформацію замовчують.
Які країни заморозили російські активи?
У перші дні повномасштабного вторгнення французи опублікували інформацію про 22 млрд євро, які були знерухомлені. Потім вони від цієї цифри відхрещувалися, але ми можемо на неї посилатися.
Далі аналітики збирали інформацію по крупинці, і ми можемо зробити висновки, що у США є близько $5 млрд. Цих коштів багато в Японії – близько $30–40 млрд. Є ще в Швейцарії, Австрії, Канаді, Великій Британії, але цифри незрозумілі.
Загалом нам відомо, що $300 млрд були знерухомлені, і з того часу ми за них боремося, щоб мати змогу використовувати їх для України.
Які основні аргументи існують проти конфіскації цих коштів на користь України?
Як контраргументи наші партнери наводять те, що це кошти, які захищені суверенним імунітетом. Їх не можна торкатися, бо це створить прецедент. Після цього треті країни почнуть забирати свої золото-валютні резерви з їхніх економік і переводити кудись у третє місце, зокрема на Близький Схід.
Однак така інформація спростовується дуже конкретними фактами. Група міжнародних правників юристів зі США та Європи на чолі з американцем Філіпом Зеліковим, серед них – і Юлія Зіскіна, підготували дуже сильний і глибокий кейс, який пояснює, чому конфіскація цих активів буде законним контрзаходом.
Вони вибудували аргументацію, яка пояснює: якщо ці активи взяти для України й зарахувати їх як репарації, тоді це буде законний крок. Навіть якщо в інших умовах він був би порушенням, зараз він спрямований на те, щоб змусити Росію виконувати свої міжнародні зобов'язання.
Міжнародні зобов'язання Росії – це ж не тільки зупинити війну. Це і деокупувати всю територію України, і виплатити компенсації за збитки. За останньою оцінкою Світового банку, ці збитки досягли майже $600 млрд станом на кінець 2025 року.
300 млрд активів російського Центрального банку не покривають збитків. Тому взяти ці кошти, використати для України, а потім зменшити рахунок Росії на 300 млрд – абсолютно адекватний підхід до умов, у яких ми живемо.
Стосовно політичних аргументів про те, що треті країни заберуть свої резерви і спрямують їх в інші економіки, їх нема куди спрямовувати. Близькосхідні валюти не є резервними валютами.
З усіх резервних валют неназваним у списку знерухомлених активів, залишився тільки китайський юань, але це не вільно конвертована валюта. В Китаї немає незалежних інституцій і є довга історія тиску на інвесторів. Очікувати, що всі треті країни різко переведуть свої активи з долара, євро, британського фунта, японської єни в китайський юань, не варто. Вони не можуть цього зробити через низку факторів. Навіть якби Китай захотів прийняти усі ці резерви, цього в принципі неможливо зробити.
Отак крок за кроком ми розбивали всі аргументи наших партнерів. Але врешті-решт все дійшло до прямих погроз. На останньому етапі, який відбувався в грудні 2025 року, якраз тоді, коли виплила ця історія з французьким банкіром, прем'єр-міністр Бельгії Барт де Вевер прямо говорив, що росіяни погрожують йому і керівництву Euroclear, тож вони не будуть брати на себе цієї відповідальності.
Міжнародні зобов'язання Росії – це ж не тільки зупинити війну. Це і деокупувати всю територію України, і виплатити компенсації за збитки
Європа не чіпає російські гроші через страх перед Москвою? Росія погрожувала подати до суду, але ми розуміємо, що такий судовий процес може тривати роками, а то й десятиліттями.
Ще у 2023 році в медіа злили інформацію від інсайдерів із Москви про те, що в Росії ці кошти (заморожені активи – ред.) вже списали. Доки не прийшов Трамп, спецпосланці якого почали включати можливість повернення цих коштів у так звані мирні пропозиції, росіяни розуміли, що вони наробили стільки біди і злочинів, що цих коштів вони не отримають.
Основна їхня лінія роботи полягала в тому, щоб ці кошти не отримала Україна. Зробити їх максимально паралізованим, щоб вони просто лежали, ні для кого не працювали, аби тільки Україна не могла їх отримати. І варіант десятилітніх розглядів їм чудово підходить, тому що вони начебто судяться, щось кудись подають, рішення нема.
Ми з колегою, міжнародним правником Андрієм Міхеєвим переглянули практику Міжнародного суду ООН, Суду Європейського Союзу, Європейського суду з прав людини й оцінили можливість арбітражу, перспективи справи бути взятою до розгляду, а для Росії – отримати рішення на свою користь. У більшості з цих інстанцій Росія навіть не матиме перспективи взяття справи до розгляду. Якщо справу й візьмуть до розгляду, за нашими оцінками, ймовірність перемоги є дуже і дуже низькою.
З одного боку, Росія зацікавлена в тому, щоб ці справи розглядалися роками, і паралельно лякати, що якщо за десять років буде рішення Суду ЄС у Люксембурзі, то після цього вони доведуть до банкрутства Бельгію, адже бельгійський річний ВВП менший, ніж обсяг цих знерухомлених активів.
З іншого боку, дуже правильно звернути увагу на західні активи, які є в Росії. Важливо розуміти, що там не тільки ті активи, які не встигли вивести, а й активи компаній, які й не збиралися особливо нікуди виходити. Їм в принципі «окей», що Росія чинить геноцид, що вони платять колосальні податки там, тим самим фінансуючи цей геноцид.
Як Росія захопила західний бізнес, який залишився в країні?
Ми проаналізували і побачили, що з початку 2022 року росіяни закручують гайки західним бізнесам. Спочатку їм обмежували транзакції, потім обмежували можливість продажу бізнесу. Згодом почали приводити клієнтів, яким можна продати бізнес, якщо він хоче виходити з Росії, нижче ринкової вартості. Додали ще відрахування, які мають іти в російський бюджет, якщо бізнес хотів вивести кошти.
Потім компанії взагалі почали брати в так званий тимчасовий менеджмент, тимчасове управління, що де-факто є націоналізацією, але не назване так для того, щоб ускладнити можливість цим компаніям іти в арбітражі й захищатися. Ці активи вже забирають там повним ходом.
Росія має заручників у вигляді західних бізнесів. І щоразу, коли Росії потрібне якесь рішення або його відсутність, наприклад щодо підтримки України, вони цілком можуть тягнути за ці ниточки й отримувати адвокатів у західних столицях.
Чи відома вартість європейського бізнесу, який застряг у Росії? Наскільки це співвідносно з сумами заморожених російських активів?
Там великі суми, їх неможливо порахувати. Знаю, що в Київської школи економіки є трекер, вони відстежують, які компанії виходять із Росії, а які ні.
За інформацією New York Times, станом на кінець 2023 року, росіяни завдали збитків західним бізнесам на понад $100 млрд. Однак тут немає прямої кореляції між західними приватними коштами і суверенними коштами російського Центрального банку.
Якщо рахувати не тільки $300 млрд, про які ми говоримо, а й кошти російських олігархів, власність російських підприємств за кордоном тощо, буде набагато більша сума. Ніхто її не рахував.
Західні партнери дуже бояться торкатися будь-яких російських приватних активів. Вони дуже мало що конфіскували в межах так званого намагання уникнути санкцій. Тоді як їхні активи, їхні бізнеси фактично грабують серед білого дня.
Як примножити грошову допомогу, яку Україна отримує від партнерів, зокрема як доходи від заморожених російських активів?
Я фанатка Норвезького суверенного фонду. Що більше я дізнаюся про цей фонд, то більше розумію, що нам дуже потрібно створити таку інституцію в Україні.
Я особисто не вірю в репарації Росії Україні. Можливо, є люди, які вірять, що ця війна закінчиться повним розгромом Росії, і тоді вона буде змушена платити репарації, що було би, звичайно, дуже бажаним результатом для нас усіх, але поки що виглядає, особливо з позицією адміністрації США, яка не бажає бачити поразки Росії, що шанси знижуються.
Ці 300 млрд, на відміну від репарацій, які можуть бути, можуть не бути, є дуже навіть досяжними для нас. Я боюся, що ці кошти будуть максимумом, який ми зможемо отримати для компенсації, для відбудови.
В уряду є Ukraine Prosperity Plan (План економічного процвітання, на який потрібно $800 млрд – ред.). Там очікують на великий приплив приватного капіталу. Це було б дуже класно, але без реальних безпекових гарантій, що у випадку закінчення війни Росія не нападе на нас знову через певний період часу, і без адекватно, правильно проведених реформ у сфері верховенства права, не рине сюди бізнес в таких кількостях, які нам потрібні для того, щоб, власне, розквітати.
Ці 300 млрд, на мою думку, можуть стати нашою довгостроковою фінансовою гарантією безпеки, але для цього потрібно не проїдати кошти, коли ми їх отримаємо, а за прикладом норвезького фонду максимізувати прибутки.
Норвезький фонд протягом перших 15 років наповнювався з доходів від продажу газу і нафти Норвегією за кордон. Вони успішно реінвестували ці кошти, і з 2015 року, за дією складного відсотка, щороку доходи від реінвестування зростають просто в геометричній прогресії. Це показує, що правильно вкладені кошти можуть суттєво максимізуватися.
Зараз Euroclear не має мандату на активне управління знерухомленими російськими активами. Єдиний мандат, який їм дали, – інвестувати їх в облігації Європейського центрального банку, дохідність яких приблизно 2,5% річних.
Норвезький суверенний фонд заробляє з 1998 року, зокрема й під час світової фінансової кризи 2008–2009 років, у середньому – 6,5% на рік. У кращі роки вони заробляли понад 10%, в гірші роки, звичайно, було менше.
Правильним управлінням ми можемо щонайменше вже зараз отримати втричі більше доходів, а якщо вибудуємо таку систему, як вибудували норвежці, зі складним відсотком, за 15–20 років, якщо говоримо про довгострокове українське зростання, зможемо отримати набагато більше коштів.
Сума в 300 млрд може бути подвоєна, а з часом і потроєна. Це може звучати як фантастика, але насправді це правила інвестування.
Західні партнери мало що конфіскували в межах так званого намагання уникнути санкцій. Тоді як їхні активи, їхні бізнеси росіяни фактично грабують серед білого дня
Хто має управляти таким національним фондом добробуту, щоб інвестування було ефективним та некорупційним?
Це точно має бути незалежна інституція. Ми в нашій адвокації говорили, що цей фонд має базуватися в Брюсселі. Бельгійці бояться виводити ці кошти зі своєї юрисдикції, тож ми створимо інституцію там. Ба більше, Україна євроінтегрується, і це цілком логічно.
Запросимо до управління представників Euroclear, також норвежців. Цією інституцією мають керувати найкращі інвестбанкіри, люди з досвідом і представники українського уряду.
Це не може бути інституція, якою повністю будуть керувати західні партнери, які прийматимуть рішення, скільки ми будемо отримувати коштів і на що вони підуть. Голос України, звичайно, повинен бути вирішальним у цьому процесі.
Дуже важливо наголосити, що перший крок до створення цієї інституції – у випадку, якщо після завершення війни США з Іраном відновляться в якомусь вигляді так звані перемовини з Росією і якщо вони призведуть до якогось формату угоди – в жодному випадку не дозволити ці кошти повернути Росії. Інакше ми ніколи не отримаємо їх назад.
Як європейські лідери ставляться до того, що гравці з-поза ЄС проєктують угоди, які визначають їхню подальшу позицію, як-от у випадку з переговорними пропозиціями Віткоффа-Дмітрієва щодо Міжнародного кримінального суду і подальшої долі заморожених російських коштів?
У ЄС вже зробили дуже важливий крок. У грудні, коли розглядали рішення щодо репараційного кредиту, яке провалилося, і ЄС прийняв рішення видати нам 90 млрд євро, які поки що застрягли через Орбана, Рада Європейського Союзу прийняли інше важливе рішення. Воно лишилося трохи поза увагою, бо всі говорили про цей репараційний кредит, але, на мою думку, воно тектонічне.
Це рішення про майже безстрокове знерухомлення російських активів. З 2022 року ці активи були знерухомлені рішеннями Ради Європейського Союзу, які потрібно було продовжувати що пів року. Вони були пакетом всіх санкцій, які що пів року продовжувались одноголосно.
Що пів року Орбан вмикав свою улюблену платівку і щоразу щось собі виторговував. Його апетити зростали. У грудні, за два місяці після того, як драфт плану Віткоффа-Дмітрієва пішов у медіа, європейці побачили, що американці з росіянами його вже активно обговорюють.
Там же було дуже цікаве формулювання, що з 300 мільярдів 100 піде Україні, 200 – в американсько-російський фонд, який буде займатися спільними проєктами, а європейці для України ще зверху докладуть свої 100 млрд.
Таке нахабство дуже розізлило європейців, але воно також показало, що якщо вони не будуть діяти, то Орбан дуже реалістично може в січні 2026 року розблокувати ці кошти. І тоді європейська частина цих коштів піде назад до Росії.
Вони прийняли рішення змінити філософію продовження санкцій – перейшли від одноголосного голосування до голосування кваліфікованою більшістю.
Вони змінили статтю з договорів Європейського Союзу, на яку посилаються, і прийняли рішення, що раз на рік буде перегляд, тому що, відповідно до права ЄС, санкції не можуть бути безстроковими, а повинні мати певну логіку цієї строковості.
Рада ЄС сказала, що раз на рік буде переглядати, чи Росія нарешті почала адекватно поводитись, перестала скоювати міжнародні злочини. Якщо не змінилась, то заморозка продовжується. Якщо змінилася, то заморозку знімають.
Чи спостерігали ви, що країнам-партнерам з ЄС вигідно ховатися за політикою таких, як Віктор Орбан? Чи має змінитися практика прийняття колективних рішень з огляду на виклики безпеки?
Я б сказала, що до останніх пів року варіант, коли Орбан – це «баба-яга проти», а інші країни ховаються за його вето, був дуже зручною схемою для багатьох країн, зокрема Франції, Німеччини й інших проукраїнських країн.
Ми знаємо, що Орбан заблокував санкції проти «Росатому», але Орбан був не єдиним, хто не хотів цих санкцій. Була опозиція з боку Франції. У випадку активів Бельгія теж зіграла ключову роль.
Для багатьох інших рішень, за які інші країни не хотіли брати відповідальність і робити брудну роботу, вето Орбана було дуже зручне. Але в останні пів року «Франкенштейн вийшов з-під контролю». Орбан почав справді блокувати все підряд, намагатися виторгувати можливості для себе. У випадку виділення 90 млрд євро я не бачу, щоб ще якась країна була зацікавлена в тому, щоб це заблокувати, крім Орбана. Справді він був один проти 26.
Ця історія повинна навчити Брюссель, що одноголосністю вони далеко не заїдуть у питаннях безпеки і зовнішньої політики.
Тому що сьогодні це Орбан, завтра може бути Фіцо, післязавтра – ще хтось інший. Коли вони роблять безпеку цілої Європи, європейського континенту заручником одного або двох лідерів, яких Кремль може купити, воно працювати не буде.
«Насправді в нас, чи то пак у Європи не так багато часу»
Чи спостерігаєте ви в Європейському Союзі комунікації про те, що потрібно переглядати умови взаємодії між країнами, які співпрацюють із ворогами, поки зберігається чинна конфігурація виконавчої влади, Європарламенту?
Якщо Європейський парламент, Єврокомісія ще мають три роки, то вибори президента Франції, нагадаю, наступного року. Якщо ми отримаємо крайнього правого президента у Франції, це буде дуже великий удар по одному з ключових важковаговиків Європи. Тому насправді в нас, чи то пак у Європи не так багато часу.
За моїми спостереженнями, більшість у Європі все ще не розуміє, що війна Росії проти них вже відбувається. Вони все ще живуть у режимі мирного часу, коли є роки на переозброєння, є можливість запускати свої оборонні індустрії, виробництво, враховуючи річні плани, бюрократію.
Відчуття нагальності є в балтійських і скандинавських країн. А в західніших і південніших усе зовсім по-іншому. У них інші загрози і виклики. Для цих країн пріоритетом номер один є незаконна міграція через Середземне море.
Якщо, умовно кажучи, війна проти Ірану тривала б довше і серйозно зачепила б інші країни Близького Сходу, то Європа ризикувала б отримати нову хвилю біженців, як тоді, коли були активні фази війн у Сирії та Лівії, що спричинило величезну міграційну кризу.
Росія з великим задоволенням пожинала би плоди цього, тому що нова хвиля мігрантів провокує підтримку праворадикальних партій. Більшість праворадикальних партій або симпатизують Росії, або прямо фінансуються нею.
Чому в цих країнах немає офіційних розслідувань взаємозв'язків між крайніми правими і крайніми лівими партіями та Росією?
Ми бачили дещо у Франції. Чим воно закінчилося – незрозуміло, як і те, зможе Марін Ле Пен балотуватися, чи ні.
Ми бачили розслідування і вердикт стосовно колишнього члена Європарламенту від британської реформістської партії (Бен Хабіб – британський політик, колишній заступник лідера партії Reform UK, який у червні 2025 року заснував нову праворадикальну політичну партію Advance UK – ред.), і все.
Я боюся, що справжній вплив Росії набагато ширший, але апетиту його розслідувати немає.
Як українці за кордоном тиснуть на місцеві уряди, аби змусити Росію заплатити? Як за останні два роки змінилося сприйняття кампанії Make Russia Pay?
Ця кампанія для мене дуже цікава, тому що вона багатогранна, має дуже багато компонентів, які, наче пазли, формують одну велику картину. Як я вже казала, у нас була дуже активна робота у правовому напрямку з міжнародними експертами.
У всій цій строкатій мозаїці є величезний напрям громадської активності. Українці, але не лише вони, відіграли колосально важливу роль.
Наше завдання як Міжнародного центру Української перемоги було винести цю тему з експертних обговорень під час круглих столів на загал, нормалізувати цю ідею.
Я жартую, що якби від самого початку в 2022 році щоразу, коли я чула «Не порушуйте цієї теми з нами, ці гроші ніколи не будуть вашими, не будуть працювати на вас, просто забудьте про це», мені давали по одному долару, то зараз в мене був би власний танковий завод. Я б заробила на цьому дуже багато грошей.
Саме люди і громада зіграли величезну роль у нормалізації цього питання. Було дуже багато мітингів і акцій у 100 містах. Наша колега Влада Думенко координує цю роботу, працює з громадами. Найцікавіше, що від певного моменту вже не вона комунікує з громадами, а її запитують про оновлення, нові меседжі, пріоритети, готуючись до зустрічі з місцевими політиками. Настільки глибоко вже ця тема засіла.
Два роки тому ми спріоритизували країни Групи семи і Бельгію, бо вони будуть приймати рішення, але до нас звернулися дуже багато громад з інших країн: Данії, Швеції, Фінляндії, Польщі, Чехії. Це країни, уряди яких не будуть приймати рішень, але, з іншого боку, вони настільки ж важливі, тому що вони – це про тиск.
Ми бачили в грудні, який колосальний тиск був на Барта де Вевера і Бельгію, коли вони заблокували це питання.
Якби свого часу де Вевер і Мелоні за підтримки Макрона не запропонували оці 90 млрд, мені здається, ми могли б дотиснути репараційний кредит, але оскільки начебто дійшли до певного компромісу, то питання репараційного кредиту відсунули.
Українці роблять колосальну роботу. На п'ятий рік повномасштабного вторгнення багато хто, здається, вже осів у цих країнах і, мабуть, не буде повертатися додому, але вони продовжують адвокатувати за Україну. Писати своїм депутатам, виходити на протести, писати у медіа, навіть розганяти шторми в соцмережах – це важливо і справді допомагає.
«Опора»
Коментарі — 0