Сергій Тигіпко: Ми намагалися змінити Партію Регіонів до останнього

В офісі Сергія Тігіпка – місця, яке іноді більше може охарактеризувати статус і становище його власника - за останні чотири роки особливих змін не відбулося. Стільки часу пройшло з моменту останнього великого інтерв’ю, яке ми писали, як і тоді, у кімнаті для переговорів. Хіба що картини-абстракції на стінах замінили великим панно за мотивами живопису Марії Приймаченко. А вулиця Комінтерну, на якій цей офіс знаходиться, нині носить ім'я Симона Петлюри.

Мало що змінилося і в кар'єрі Тигіпка - так, порівняно невеликі злети, невеликі падіння... Особливо хвалитися нічим (ну, не членством же в Партіі регіонів, яка врешті проігнорувала створення «демократичної платформи», а потім ще й виключила зі своїх лав за самостійний похід в президенти?) Але і великих кар'єрних катастроф Тигіпко уникнув (хоча, в тому, що не встиг попрем’єрити за Януковича в останні місяці перед втечею останнього – однозначно більше плюсів, ніж мінусів).

Якщо і існує поняття «політичної стабілізації» - то це, напевно, про Тигіпка. Він не готовий до різких дій, і часто дуже довго вивіряє свої кроки. Складається враження, що він не вв'язуватиметься в справу, якщо буде хоч один шанс втратити рівновагу. Для бізнесмена такий підхід більш, ніж виправданий. Для політика – цього явно замало. Про таких кажуть - «не ризиковий хлопець». Можливо, тому він і залишається лише на других ролях, адже український пересічний глядач, який спостерігає за політикою, більше любить експресивні бойовики, а не затяжні мелодрами.

У 2010-му Тигіпко вийшов на третє місце президентських виборів в образі «українського мачо» для жінок, демократа-реформатора – для чоловічої аудиторії. Очевидно, що і на цей раз, якщо вибори все-таки відбудуться, експеримент буде схожим. Та й виконавців Тигіпко не міняє – його традиційно консультують ті ж росіяни на чолі з Ніколаєм Гастелло. Завдання максимум – стати принаймні третім. Завдання мінімум – виграти у кандидата від ПР Михайла Добкіна.

Незмінність традиції та підходів мала доповнити хіба що поява в команді Тигіпка американця Пола Манафорта, який протягом багатьох років включно до Вільнюського саміту давав поради Віктору Януковичу. Але за останньою інформацією на цьому тижні контракт з Манафортом був розірваний. А один з найфективніших губернаторів часів Януковича (і це без сарказму) – Сергій Ларін – який вже два тижні керував штабом Тигіпка, теж покинув його команду (на жаль, ці події трапилися вже тоді, коли ми записали це інтерв’ю, і змоги поставити додаткові запитання Сергію Тигіпку не було. Також довелося дещо скорочувати текст, оскільки окремі питання втратили актуальність).

Може скластися уявлення, що Тигіпко знову стартує, як у 2010-му. Тоді він був лідером партії «Сильна Україна», зараз - готується розгорнути нову партійну структуру на базі зареєстрованої партії «Інформаційна Україна», де, принаймні, документально, зареєстровано близько 60 осередків. Щоправда, з ким він збирається це робити після відходу Ларіна, невідомо.

Наші джерела стверджують, що нова назва партії, яку будуватиме Сергій Леонідович, - «Економічна платформа». Її презентація уже кілька разів відкладалася. Можливо, тому, що рішення про назву ще не остаточне? Бо в умовах напівмілітаризованого стану країни, навряд чи знайдеться багато тих, хто готовий сьогодні «вмирати» за соціальні права.

Сергію Леонідовичу, давайте перевіримо ваші відчуття. Вибори будуть?

Чесно кажучи, щось у мене є сумніви в останній час. Я за те, щоб вони пройшли. Перенесення було б невигідно Україні, тому що до того часу Україна не буде мати легітимного президента, до того часу ми не зможемо почати нормальні переговори ні з Росією, ні з ЄС. Тобто у нас залишиться ситуація, коли практично нема легітимної влади.

Але те, що бачу я – вибори невигідні Росії, вибори невигідні «Батьківщині». Я дивлюся, яким чином реагує влада на ті проблеми на Півдні і Сході України, і я бачу, що реакція неадекватна.

Янукович повернеться в Україну, як це уже анонсував Жиріновський та російські ЗМІ?

Думаю, що ні. Не вірю.

Ви були на сході України, розмовляли з людьми. У них є відчуття, що влада змінилася, що вона готова слухати їх і розмовляти з ними?

Вони добре відчувають, що влада змінилася, але ніякої поваги до цієї влади нема, бо вони вважають, що влада взагалі не звертає на них увагу.

Тобто вони вважають що при Януковичі влад їх чула?

Я не можу сказати, що вони там зараз добре ставляться до Януковича. З розмов знаю, що обкрадали всіх. Хабарі брали з людей не менше, ніж у Львові. Жоден регіон не обійшовся без «смотрящих», без системної корупції.

Але було й інше. По-перше, був порядок. От до Майдану вони вважали, що існує якийсь більш-менш порядок. По-друге, зараз вони (жителі Сходу і Півдня – «Главком») конкретно налякані. По-третє, ніхто не намагався щось відбирати – я маю на увазі скасування мовного закону, яке сталося одразу ж. Ну, і по-четверте - працює серйозна пропагандистська машина: і російські канали там до недавнього часу були, та й наші страшилки час від часу показують, тому настрої там такі погані. І ці настрої найближчим часом будуть тільки посилюватися.

-- «Сьогодні знайти гарного реформатора, який би ще й мав совість – дуже важко»

Дуже дивна виходить ситуація. Партія регіонів чотири роки була при владі - і питання мови, питання федералізації ніколи не підіймалися. Зараз це воно стоїть наріжним каменем. Вас це не дивує взагалі?

Мовне питання виникає у нас завжди, як тільки десь стається якесь політичне загострення. Я прихильник того, щоб спробувати вирішити його один раз і назавжди. Можна було б робити це двома кроками: спочатку подивитися, що можна змінити через законодавство. Наприклад, інструкцію до ліків українською мовою багато літніх людей на Сході не розуміють, зі словником сідають просто. Досудове слідство, робота прокуратури, судів, нотаріальне посвідчення і т.д. А другим кроком можна було б домовитися, що йдемо на референдум, але таким чином, щоб певний час до цього знову не повертатися, наприклад, десять років.

Можливо, і не проголосували б за другу державну мову. Не від того, що не хотіли б, а від побоювань, що на заході і в центрі України це сприйметься як елемент загострення ситуації.

Який відсоток, на вашу думку, проголосував би за відділення від України?

Я вам зразу скажу: за відокремлення від України жодних референдумів навіть бути не повинно. У мене була нещодавно зустріч з протестуючими, я прочитав їхні вимоги. А вони пишуть: «Перше. Ми за єдину Україну. Друге. Ми за федералізацію». Коли людей питаєш, що вони розуміють під словом «федералізація», вони кажуть: ми хочемо обирати владу, хочемо більше економічних повноважень, щоб наші гроші залишалися і ми могли витрачати їх тут. Люди хочуть обирати губернатора. Я запитую: а якщо губернатор не туди поведе – ви не будете проти, щоб президент чи там коаліція його відкликали? Ні, кажуть, не проти.

Тобто вони плутають терміни «децентралізація» та «федералізація»?

Абсолютно так. До речі, недавно затверджена Кабінетом міністрів концепція реформ місцевого самоврядування – це старі напрацювання. Це потрібно робити набагато швидше. Ми втрачаємо час: як Янукович не працював на випередження – точно таким же чином і зараз відбувається.

Ви зараз підтримуєте децентралізацію, говорите про федералізацію. А у 2009 році у своїй книзі «Україна: проект розвитку» ви, навпаки, виступали за посилення ролі органів центральної влади, зокрема президента. Що змусило вас змінити думку?

Йдеться про Верховну Раду та президента. Дійсно, я був прихильником президентської республіки. Тому що коли країна потребує реформ – а в нас саме така країна – то, безумовно, централізація влади дозволяє пророводити реформи швидше. Янукович починав правильно – запросив McKinsey , відпрацювали системну реформу, почали її. Всі аплодували Україні, що ось, пішов рух. За дуже короткий термін виконали 90% того, що мали зробити для підписання Угоди про асоціацію.

Але сьогодні знайти гарного реформатора, який би ще й мав совість – дуже важко. Челядь починає грати серйозну роль і, може, в парламентсько-президентській республіці не так швидко усе буде, але зате буде і стримуючий момент, що нас не заведуть до дуже серйозних проблем.

А ви вірите в те, що Янукович взагалі збирався підписувати Угоду про асоціацію?

В час, коли я працював у Кабміні, тиск з боку президентської адміністрації був дуже серйозний, щоб усі програмні речі, які стосуються ЄС, виконувалися. Кожне міністерство й відомство слідкували за цим. Навіщо це було тоді потрібно робити (якщо припустити, що Янукович не збирався підписувати УА – «Главком») – я не знаю.

Коли ви говорили, що зі Сходом ніхто не хоче говорити – ви мали на увазі Рината Ахметова, який контролює дві третини умів на Донбасі?

Я би не перебільшував цей вплив.

У кого зараз більше впливу на Донбасі – у Ахметова чи Тарути?

Безумовно, у Ахметова. Але йдеться трошки про інше. Сьогодні там у людей відчуття, що влада не хоче їх чути і не хоче звертати на них увагу.

Коли ви подивитеся на статистику і на дослідження настроїв у Донецьку і Дніпропетровську – скажімо, щодо мовного питання – то ви побачите в десять разів різницю. І навести порядок в Донецьку при такій ситуації набагато важче.

В який зараз проект грає Ахметов, на вашу думку? В російський чи український?

Я, чесно кажучи, не знаю і не хочу це коментувати. Я одне можу сказати: якщо хтось грає в російські проекти, то це колосальна проблема для нас, просто біда. Тому що ми в такій хиткій зараз ситуації, що у нас до серйозних проблем один крок.

Між Тарутою і Ахметовим існує конкуренція?

Думаю, що ні.

Ви думаєте, що вони спільно хочуть вирішити проблему, яка є зараз на Донбасі?

Я не знаю, як вони співпрацюють. Я днями зустрічався з Коломойським і бачу, що там є жорстка позиція, жорстка лінія, і на цьому етапі він відіграє позитивну роль у спробах стабілізувати цю ситуацію.

Ахметов зараз повністю контролює Партію регіонів?

Через Бориса Колеснікова – так.

-- «Мені не потрібно, щоб хтось був наді мною керівником»

Чи правда, що після вашого конфлікту з Колесніковим було прийняте рішення не висувати вас у президенти від ПР?

Це не конфлікт. Я просто подивився на керівництво партії, яке парті пропонувалося , побачив там людей, які представляли одну групу…

Хто конкретно вам не сподобався?

Мені не сподобалося, що ми говорили про сім осіб, а п’ятеро з них були представниками одного регіону і, дійсно, були зав’язані на Колеснікова.

Можна стверджувати, що Партія регіонів перетворилася на Партію одного регіону?

Практично – так, тому що керівництво на це пішло. Іти у президенти від такої партії… Якщо так, то, мені здається, є два ризики. Перший ризик, що партія буде відстоювати не інтереси людей, а інтереси однієї якоїсь фінансово-промислової групи. І другий - ризик маргіналізації партії, яка буде повністю орієнтуватися на інтереси одного-двох регіонів.

Ви щось знаєте про домовленості між Ринатом Ахметовим і Юлією Тимошенко? Адже зрозуміло, що Добкін – це технічний кандидат, який має програти.

Ну, тільки чутки.

Це правда, що не на Добкіна, а на інших людей Ахметов найближчим часом планує зробити ставку у ПР? Мова про Левченка та Вілкула.

Мені це не відомо. Я бачу, що їх підтягнули до керівництва, вони там є…

Одні й ті ж самі технологи радять Ахметову й Левченку, наприклад.

Це їх проблеми, хай займаються. Я вже не в ПР.

Хто штовхає вас на створення нової партії?

Я сам. Зразу кажу: зараз виходити з політики я не хочу, є якась відповідальність за ситуацію. А штовхати мене на такі речі ніхто не може, я самодостатня людина і мені не потрібно, щоб хтось був наді мною керівником. Якби мене це влаштовувало, умовно кажучи, я би залишився в ПР, зараз би йшов на вибори і горя не знав. Але те, що я буду шукати людей, які допомагатимуть – це точно.

Скільки депутатів входить у групу, яку ви контролюєте в парламенті?

Мінімально десь 14-15 голосів. Найближчим часом ми її створимо і тоді отримаємо підтвердження.

Як вона буде називатися?

Вирішимо буквально за день-два. Точно хочу, щоби ця назва була пов’язана з економічною тематикою.

Вона буде співзвучна з назвою партії?

Так, я хотів би, щоб це була одна назва практично. Але ще до кінця ми не вирішили.

-- «Яценюк категорично проти корупції, але факт залишається фактом: корупція сьогодні процвітає»

На контроль за якими секторами економіки ви готові обміняти голоси своєї групи?

Контроль у цьому контексті - погане слово. Скажу відверто, що я поки що в уряд не збираюсь. І в цей уряд точно не піду.

То можна ж і з парламентом працювати. Зараз, тим більше, не треба багато бігати між центрами прийняття рішень.

Я не боюся якихось непопулярних речей, я добре розумію, що потрібно робити сьогодні – може, краще, ніж ті люди, які сьогодні знаходяться в уряді. Але коли така важка ситуація – повинна бути абсолютно чітка домовленість між людьми, які приходять в уряд: не красти. Тому що народ готовий терпіти будь-які рішення, я переконаний, якщо вони побачать, що уряд відвертий з ними і дійсно працює. Сьогодні цього не відбувається. Сьогодні те, що було, те і продовжується. В деяких випадках не поміняли навіть людей, які збирали хабарі, навіть офісів – оце найголовніша проблема.

Як ви думаєте, це відбувається за спиною в Яценюка чи він теж причетний?

Я думаю, що він знає про ці процеси, але не все може змінити. Те, що чув я, – Яценюк категорично проти корупції, але факт залишається фактом: корупція сьогодні процвітає, і це його уряд, і проблема тих людей, які об’єдналися в коаліцію.

Ви можете назвати прізвища корупціонерів, які зараз залишилися при владі?

Якщо вони хочуть працювати далі ось таким чином – то це їхня проблема. Їх просто знесуть та й усе. Я працював міністром соцполітики, я знав усі вразливі місця, я туди заводив громадськість, яка могла б контролювати ці процеси, скасовував тендери і т.д. Для мене було найстрашнішим звинувачення, що я щось краду у дітей, інвалідів чи інших.

А якщо уряд зараз чекатиме прізвищ - хай чекають. Сьогодні ж усі розумні, всі крадуть по-розумному, прізвище назвеш – почнуться суди і т.д. А навіщо? Хіба ми не знаємо, які сектори сьогодні найбільш корупційні?

Які ж?

Реєстрація землі, нерухомості, конвертаційні центри, повернення ПДВ і т.д. Навіщо прізвища? Є принципи, які потрібно міняти.

Якби ви опинилися на місці Турчинова, з такими ж широкими повноваженнями – ви б у першу чергу рятували економіку чи боролися з сепаратистами?

Я би почав переговори на своєму рівні з ними. При всьому іншому Янукович з опозицією вів переговори, на своєму рівні. Коли виникає така проблема – тільки рівень президента може бути прийнятним у переговорах. Сьогодні там (серед сепаратистів – «Главком») є люди, які готові до переговорів, вони й ведуть переговори – але з Парубієм, ще з кимось там…

А хто взагалі уповноважений вести переговори від їх імені?

Я був у Луганську, там були люди, дві чи три людини, яких уповноважили. Не політики, звичайні люди, які там знаходилися, які самі писали якісь вимоги. Найголовніше зараз – почути цих людей. Після цього я би зробив найелементарніші кроки назустріч, виніс найважчі проблеми на референдум, а після цього я б діяв – по відношенню до радикалів, що зліва, що справа.

Але провести референдум під дулами автоматів теж неможливо, як і вибори.

Це не обов’язково зараз робити, я погоджуюся з цим. Можна відкласти на кілька місяців. Але потрібно визначити час проведення референдуму, проголосувати, якщо потрібно, за всі необхідні закони. Після цього звернутися до людей і сказати: для того, щоб провести референдум, – нам потрібен порядок. І навести порядок.

Чому не відбулося ваше призначення на посаду віце-спікера?

Чесно кажучи, і розмов не було. Це подання вніс один із депутатів, але фракція розглядала іншу кандидатуру, і серйозно моя кандидатура не розглядалася.

В ПР багато хто називає вас зрадником через те, що ваша група найпершою хотіла приєднатися до нової коаліції…

Не було такого. Була велика група, яка виступала проти силового розв’язання конфлікту, ще коли президентом був Янукович – через цю групу він приїжджав до Верховної Ради. Була тоді така жорстка розмова, але все одно 54 руки були підняті. Хоча, звісно, після цього були такі спроби поговорити чоловічою мовою.

Що стосується виходу з партії… Ми намагалися змінити ПР до останнього, що називається.

З ким ви збиралися створювати це «демократичне крило». З Сергієм Льовочкіним?

Було щонайменше сім обласних організацій, які підтримали мене. І якби їх не виключили з партії і не заборонили проведення обласних конференцій після з’їзду ПР – таких організацій було б набагато більше.

-- «Була група людей, з якими просто змінити формат роботи уряду неможливо»

Ви зараз опинилися у дуже цікавий ситуації, коли і вас, і Януковича виключили з ПР…

Слава Богу, за різні речі (сміється).

Ви вірите, що можете відібрати великий шматок електорату від ПР?

Мені не подобаються такі категорії: «шматок», «електорат»… Я переконаний, що деякі ідеї, про які говорила Партія регіонів, але часто не відпрацьовувала, забувала, коли приходила до влади, – ці ідеї зараз не зможуть об’єднати людей навколо ПР. Тому що є велике розчарування, і є частина людей, які почують мене і зможуть об’єднатися в партію на абсолютно інших засадах.

Як так сталося, що доки Янукович був президентом – в ПР була одностайна його підтримка, а як тільки виїхав – одностайна ненависть?

Журналісти могли б поцікавитися, які закриті дискусії тривали в ПР. Розмови відбувалися в присутності президента, голови уряду, спікера і депутатів – абсолютно жорсткі розмови, де говорили: ніякого силового варіанту, потрібно міняти політику стосовно корупції, судової системи і т.д. Тому такі розмови були. Інша справа, що відбувалися вони в закритому колі, але ми робили висновки.

Коли ви востаннє бачилися з Януковичем віч-на-віч?

Востаннє – перед Новим роком. Я тоді за три дні був двічі в нього. Перший раз – презентував йому програму першочергових кроків. Він через день буквально попросив ще раз прийти до нього.

Не було у вас відчуття тоді, що він не зовсім адекватно сприймає українську дійсність?

Як на мене, то те, що я пропонував – це був єдиний і реальний вихід. Тому що тоді б не було зроблено багато помилок.

Ви тоді пропонували відправити Захарченка у відставку?

Ні, на той час мова йшла вже про те, що потрібно міняти увесь уряд. Була група людей, з якими просто змінити формат роботи уряду неможливо. Я говорю в першу чергу про так звану «молоду команду реформаторів».

Янукович подумав, що ви просилися на посаду прем’єр-міністра?

Я навіть і говорив, що готовий іти в уряд, лиш би зі мною пішла команда, яка б допомогла зробити реформи.

Але, мабуть, ви йому сказали, що не збираєтеся йти в уряд працювати з командою «младореформаторів»?

Так. Я чітко про це говорив.

І чим все закінчилося?

Абсолютно простою розмовою. Він сказав: готуй це, і готуй вже найближчим часом, це нам знадобиться. На цьому і розсталися.

-- «Крим – це величезна помилка Росії»

Чи вважаєте ви помилкою, що у 2010 році, обираючи, кому віддати свою «золоту акцію», з-поміж Тимошенко і Януковича ви обрали останнього?

Між першим і другим туром я нікого не підтримував. Вони самі розбиралися між собою. А я ні за кого й слова не сказав.

Але фактично ви пішли працювати в уряд Азарова віце-прем’єром, а Тимошенко ж пропонувала вам крісло голови Кабміну?

Я пішов вже після того, як пройшли вибори. Безумовно, це був достатньо важкий вибір. Але уявити собі, що країна дійде до такого рівня корупції і беззаконня, до такого протистояння, коли влада фактично не чула людей, – я собі уявити тоді не міг. Заднім розумом можна бути сильним.

Якби ситуація повторилася, але в другому турі вам довелося обирати між Тимошенко і Порошенком – кого б ви обрали?

Теж не вважаю, що потрібно було б когось підтримувати. Бачили очі, що купували – люди самі повинні голосувати.

А з точки зору меншого зла?

Ні, не буду нічого говорити щодо цього. Я не збираюся нікому підігрувати. Якщо я йду на вибори – то це тому, що у мене є відчуття, що я краще за них зроблю цю роботу.

Ви зараз, свідомо чи мимоволі, берете участь у тендері на предмет того, на кого в цій кампанії зробить свою ставку Росія. Кандидатів багато: Царьов, Добкін, Симоненко і т.д…

Я точно програю в цьому тендері. В мене нема шансів.

Але у вас є дуже добрі зв’язки в Росії.

Є зв’язки, але трошки зі старого часу. В мене зв’язки з Чубайсом, з Кудріним, з якими я можу поспілкуватися, коли є потреба. З Сєчиним – ні, ми погано знайомі, практично не перетиналися. Були зв’язки з Сурковим свого часу.

Ви знаєте, в мене є абсолютно чіткі позиції, які я не збираюся розмінювати на жодні рейтинги, тендери: Україна повинна бути єдиною, жодного квадратного метру ми не повинні віддавати. Крим – це величезна помилка Росії. Тому коли я говорю про це – я проти того, щоб була федералізація з правом відділення будь-якого регіону.

-- «Потрібно було включати в уряд людей, з якими Росія готова хоча б теоретично розмовляти»

Для вас, як економіста, наскільки можливим видається те, що Росія здатна «проковтнути» Крим, підняти його, не перетворити на другу Абхазію?

Це було б дуже великою помилкою, і я не допускаю, що Росія таку помилку зробить. Я думаю, що вона максимально докладе зусиль, щоб проінвестувати Крим, і щоб це відчули кримчани. Кремль за їхні думки і серця буде боротися, чого не робили ми, до речі. В цілому, Росія здатна це зробити, але в цілому, я думаю, вона програє. Чому? Тому що, безумовно, реакція інвесторів буде негативною.

А гроші у Росії взагалі будуть на це, якщо обвалиться ціна на нафту і газ?

Бюджет Росії порахований за ціною нафти 101 долар за барель, трошки більше. І є достатньо великі валютні резерви. Але якщо тільки ціна нафти впаде до 80-90 доларів за барель, то проблеми економічні у РФ будуть колосальні.

Ви вірите в те, що диктатура Путіна може так швидко впасти чи у них є якийсь запас міцності?

Запас міцності у Росії є, але я би не переоцінював такі речі. Все одно залежність будь-якої економіки від зовнішніх інвестицій є великою. І якщо не буде інвестицій ззовні – Росія почне програвати дуже серйозно.

У вас особисто в Криму є якась власність?

Ні, нема.

Про що ви розмовляли з Путіним, коли 1 березня літали до нього на переговори?

Не було таких переговорів.. Я розмовляв з представниками адміністрації російського президента, міністерства закордонних справ, але вище не вийшло. Я не зміг тоді піднятися на вищий рівень, тому що вже пройшла команда ні з ким практично з України не розмовляти

А зараз контакти з кимось з українських політиків Росія підтримує?

Певну інформацію пробують передавати через деяких політиків. Якесь спілкування повинне відбуватися. Здається, що це дійсно велика проблема. Потрібно було включати в уряд людей, з якими Росія готова хоча б теоретично розмовляти.

Як ви собі уявляєте присутність в уряді людей, які є символами старого режиму – наприклад, Єфремова, Колеснікова?

Я б хотів, щоб ми дивилися на ситуацію прагматично. Сьогодні нам може подобатися Росія або не подобатися – з наших кордонів вона нікуди не подінеться. Сьогодні через те, що ми не маємо чітких правил гри, в першу чергу в економіці, ми почали втрачати величезну кількість робочих місць. Не будемо забувати, що якщо Росія, Білорусь і Казахстан почнуть в Митному союзі економічно діяти злагоджено – ми втратимо 30% свого експорту. Нам буде дуже важко. Замінити його нема чим. Наприклад, ми не поставимо нікуди свої вагони. Їх просто ніхто не прийме. І ці втрачені робочі місця – це колосальна проблема.

Тому можна бути принциповими політиками, але в мене виникає питання: а за чий рахунок? За рахунок людей, які втратять роботу?

Я не говорю, що ми повинні забути Крим. Я не говорю, що ми повинні вимагати стабілізації економіки ціною втрати Криму. Я кажу, що є СОТ, і хтось повинен піти і спробувати вирішити питання, щоб ми працювали в рамках СОТ. Нехай вони піднімуть ввізні мита, покажуть правила гри.

Існує думка, що головна цінність цієї революції полягає у тому, що всі зрадники України проявили себе в усій красі. Ви підтримуєте цю тезу?

Я не підтримую тезу, що це - головне досягнення Майдану. Я вважаю, що події на Півдні і на Сході – це продовження цього процесу. А головне досягнення будь-якої революції, як би важко вона не давалося, це – розвиток демократії.

-- «Влада, яка прийшла, своєчасно не зупинилася»

В Україні якась дивна демократія. Прийшов Янукович – чомусь, наприклад, Львівська область не заявляла про сепаратистські настрої. А коли прийшов, умовно кажучи, Олександр Турчинов - виконуючий обов’язки Тимошенко – то ми заявляємо, що в нас сепаратистській наступ.

Давайте відверто казати: прийшов Ющенко – це було легітимно. Були намагання і поїздки зразу в Донецьк, вдалося тоді ситуацію уладнати. Тут абсолютно інша ситуація. Сам прихід нової влади був зовсім інший. Ми не провели легітимні вибори – в цьому плані ми маємо правову проблему.

Я зараз не говорю, що в нас є якийсь інший вихід. Зрештою, президент втік. Але це сприймається по-різному. Влада, яка прийшла, своєчасно не зупинилася. Вона не змогла сказати сама собі «стоп» і почала розбиратися з місцевими владами, ухвалювати дурні закони, не змогла роззброїти людей, зробила достатньо багато помилок.

Ми серйозно налякали людей. ми серйозно натиснули морально на них, плюс підігрували засоби масової інформації сусідньої країни. Подивіться: на Сході понад 50% людей зараз бояться війни, а ще п’ять місяців назад головною проблемою називали корупцію та безробіття.

На Майдані, коли це були громадські діячі, коли об’єднався малий і середній бізнес – це був один Майдан. А коли туди прийшли політики – це вже тала зовсім інша ситуація.

Ви як депутат визнаєте діючу владу?

Кабінет міністрів я вважаю легітимним. Він мені не подобається, я не голосував за Яценюка чи за жодного іншого члена Кабміну, не голосував за їхню програму. Але сьогодні я вважаю, що вони легітимні. У нас просто нема іншого виходу.

Може, ви заздрите Яценюку, що він так швидко став прем’єр-міністром, на що навіть не розраховував?

Ні, заздрості нема. Я просто реально дивлюся на роботу, бачу проблеми і недоліки. Знаєте, взяти заморозити соціальні стандарти на рівні грудня 2013 року – справа не хитра. Знайти акцизи і подолати корупцію, або закрити конвертаційні центри – оце вже складніше.

Арбузов, Колобов, Клименко були більш компетентні?

Ні, я вважаю, що Яценюк, Шлапак, Гройсман, Шеремета більш компетентні. Але компетентність і результат роботи – це різні речі. Сьогодні в уряді не вистачає людей, які мають досвід роботи, як і мало теоретично підготовлених людей.