Україні час розривати газові контракти?

    • Галина Каплюк, Альона Блохтур, фото Романа Малка, «Главком»
    • Розсилка

    Україна вже залежить від Росії по газу на 70%, а по нафті на 60%.

    Україна вже залежить від Росії по газу на 70%, а по нафті на 60%. Співпраця із північним сусідом у сфері атомної енергетики може обернутися залежністю в усі 100%. Такі цифри наводять експерти, аналізуючи результати останніх україно-російських домовленостей.

    При цьому нафтотранспортна система України завантажена менше, ніж на 20%, а трубопровід «Одеса-Броди» взагалі вже два місяці порожній, водночас уряд досі зволікає з рішенням щодо наповнення його венесуельською нафтою. Важливий для нас перегляд формули ціни на газ теж завис до «кращих часів». Схоже, непоступливість росіян вже і українській владі відкрила очі на ілюзорність подібної «дружби». Більше того, українцям радять серйозно розглянути перспективу розриву газових контрактів в односторонньому порядку.

    Про це в прес-центрі «Главкому» говорили експерт із енергетичних питань Центру Разумкова Володимир Омельченко та президент Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук.

    Володимир Омельченко: «Було б доцільно не зв’язуватися на 100% з російською компанією «ТВЕЛ»»

    Вчора у рамках сьомого засідання міждержавної комісії був підписаний меморандум щодо розвитку та видобутку газощільних пісковиків компанією ТНК у Донецькому регіоні, а також була парафована угода про транзит російської нафти територією України. Крім того, обговорювалися питання щодо врегулювання проблеми власності «Укртатнафти», яка тягнеться вже давно та полягає в тому, що татарська компанія «Татнефть» оскаржує зараз у судах свої права власності на неї. Були розглянуті питання співкоординації між енергетичними компаніями Росії та України і, що дуже важливо, підписана угода щодо спорудження заводу виробництва ядерного палива в Україні. Але, на мій погляд, вона недостатньо є вигідною для України, оскільки прив’яже Україну на багато років до будівництва реакторів російського типу ВВР. А ми знаємо, що ці типи реакторів не є найкращими зараз у світі, є й інші технології. Було б доцільно не зв’язуватися на 100% з російською компанією «ТВЕЛ», а все ж таки знаходити якісь інші шляхи диверсифікації та оптимізації виробництва ядерного палива в Україні, а також будівництва реакторів іншого типу, які були б альтернативні російським.

    Вчора всі очікували, що будуть досягнуті якісь домовленості на рахунок ціни на природний газ, але цього не сталося. Думаю, що прем’єри Путін та Азаров таки приділили частину часу цьому важливому питанню у своїх двогодинних перемовинах. Але, здається, доводи української сторони були не сприйняті російським прем’єром, оскільки Росія вважає, що вже й так Україні була надана начебто велика знижка в 100 доларів. Проте ми знаємо, що знижка-знижкою, але насправді Україна зараз має середньоєвропейські ціни на природний газ при тому, що основні партнери «Газпрому» частину цього газу закуповують за спотовими цінами, які на 30% менші за ті, які продаються через трубопроводи. Таким чином, думаю, що на сьогодні ціни на природний газ для України найбільші серед усіх країн Європи і, безумовно, переглядати цю формулу необхідно. Але умовою російської сторони для перегляду формули ціни є включення «Газпрому» в спільне підприємство з управління газотранспортною системою України. Поки що уряд України на це не пішов, і це правильно, оскільки ніякого економічного сенсу включати «Газпром» в управління ГТС немає. Це не дозволить Україні зберегти обсяги транзиту газу в зв’язку з будівництвом обхідних газопроводів. Також важко розраховувати на те, що «Газпром» буде вкладати інвестиції в газотранспортну систему України, бо сам має великі борги, великий дефіцит коштів в розробку власних програм, які стосуються видобутку природного газу на півострові Ямал.

    Що стосується парафованої угоди щодо транзиту російської нафти територією України, то тут потрібно сказати, що є дві серйозні проблеми – це неузгодженість тарифів та обсягів поставок, тому що російська сторона вважає, що тарифи на транзит нафти територією України занадто високі. Ми знаємо, що в останні роки Росія проводить політику диверсифікації експортних маршрутів як по нафті, так і по газу. У неї зараз є можливість маневру, вона може перекидати обсяги нафти на інші напрями, наприклад, білоруський, на БТС-1 чи термінали в Чорному морі (Новоросійськ). Тому вона не хоче погоджуватись на умови «качай або плати». Таким чином, на сьогодні українська нафтотранспортна система завантажена менше, ніж на 20%. Я не пам’ятаю, коли ще таке було. Наприклад, ще в 2000 році Україна транзитом перекачувала російську нафту десь 55-56 млн. тон, а в 2010-му ця цифра буде становити близько 20 млн. тон при тому, що основний маршрут – це «Дружба», по якому, думаю, цього року буде перекачано десь 15-16 млн. тон.

    Маршрут «Одеса-Броди», який працював у реверсному режимі та перекачував нафту російських компаній, не задіяний вже два місяці. Фактично, ця труба зараз порожня, нафта не перекачується і «Укртранснафта» зазнає серйозних збитків. Тут, з урахуванням, що в Росії є якісь інші маршрути транспортування нафти, Україна має зайняти більш гнучку позицію, щоб конкурувати з іншими транзитними країнами, знайти якийсь баланс інтересів та все ж таки домовитись та підписати хоча б на 25 млн. тон щорічної перекачки російської нафти.

    Олександр Тодійчук: «При такій залежності по газу та нафті віддати ще й атомну енергетику в повне управління російської сторони – це повне безглуздя»

    Я підтримую сказане колегою. Те, що стосується газу, з кожним місяцем, з кожним кварталом буде ставати більш актуальним під впливом небезпечної для України формули, яка була підписана 19 січня 2009 року. Підписання цього контракту вже в далекому минулому, але зараз незрозуміло, чому так поспішно під час «харківських угод» погодилися на знижку 100 доларів за рахунок зняття акцизів, не переглядаючи формули? В кінці цього року ми будемо платити за газ більше, ніж інші країни. Більшість експертів схиляються до того, що ціна на нафту надалі зростатиме, і відповідно зростатиме ціна на газ. Потрібно щось віддати. Росія розуміє цю ситуацію, але в неї дуже гарна позиція для перемовин, мовляв, ми вам вже цього року 100 доларів подарували, що ви ще хочете? Звичайно, це питання не лише газу, а й конкурентноздатності нашої економіки, тому що енергоємні галузі будуть менш конкурентноздатними на зовнішньому і навіть на внутрішньому ринках.

    Вибори. Під час закритих переговорів між прем’єром Путіним і Президентом Януковичем обговорювалося багато глибших питань. Зважаючи на те, що не було моделі зміни формули, яка б не вимагала великої плати з української сторони, а що було б сприйнято суспільством негативно в передвиборчий період, дві сторони певні рішення, до яких вони вже навіть були готові, свідомо перенесли на більш пізній період. Схоже, Європейський Союз також пішов на певні поступки, і переніс винесення своїх вердиктів щодо ситуації в Україні на листопад з тим, щоб подивитися, як пройдуть вибори. Це для України є навіть мотиватором піти на зміни до кращого.

    Були досягнуті домовленості щодо спільного підприємства, але сьогодні Росія і «Газпром» не мають коштів. Вони мають дуже важку ношу соціальних програм, а також йде поступова втрата ринку «Газпромом» в Європейському Союзі. Ще недавно російська складова на ринку становила 28,4%, зараз - 26, і йде тенденція до зниження. Більшість експертів говорять про те, що потенційно починаючи з 2015-2016 років доля Росії може знову зростати. Зараз стоїть питання, як прожити цей період. Тому в схемах, які сьогодні обговорюються, буде своєрідний бартер. Ви вже чули варіанти, що, наприклад, навзаєм за право управління нашою газотранспортною системою Україні можуть надати родовища в Оренбурзі, в Астрахані та ін. В Росії не йде боротьба за ці родовища, бо вони не найбільш популярні і привабливі, там багато сірки і інших складових. Але на яких умовах буде постачатися цей газ в Україну, якщо вона буде мати долю видобутку газу на цих родовищах? Якщо Росія буде допущена до управління українською газотранспортною системою, вона буде мати можливість впливати і на тарифи. З іншого боку, у нас є сумні історії про «Shell» і інші компанії, які увійшли у бізнес і почали видобуток власної долі за доброго розподілу продукції. Але для них були складені досить специфічні умови щодо транспортування їх долі. Врешті решт, цей бізнес виявився не таким ефективним.

    Як експерт я не очікую якогось великого прогресу, окрім бажання отримати певний контроль над українською газотранспортною системою, як кажуть, застовбити цю територію. Але рухатися далі Росія не буде, тому що вона дійсно не має коштів, вона не зможе їх вкладати в Україну. А ще вона не бажатиме цього робити, щоб не зменшувати актуальність «Південного потоку».

    «Південний потік», окрім транспортування газу, несе цілий ряд інших навантажень – це отримання додаткового контролю на півдні Європи, особливо на Балканах, та розширення геополітичних впливів. Це боротьба за дорогий контракт, який в разі побудови «Південного потоку» так чи інакше заплатить споживач газу в Європі. У європейців з’явилася яскрава перспектива того, що Україна навіть за допомогою Росії дуже швидко модернізує і відновить свою газотранспортну систему. Тоді європейський споживач скаже: а тепер навіщо нам цей «Південний потік», тим більше, що він конкурує з «Набукко».

    Що стосується нафти, одна з останніх надій - це пропозиції Венесуели. Вона цікава тим, що зі слів Президента, попередньо домовлено з білорусами, росіянами і українцями щодо транспортування нафти в Білорусь через Україну. Разом з тим, Росія не поспішає давати згоду. На жаль, і тут є помилки з боку України. За останні роки вона підписала декілька договорів з «Транснафтою», за якими не вправі робити будь-що, за виключенням якихось дрібниць, на своїй газотранспортній системі без погодження із цією компанією. В цій ситуації сьогодні завантаження 20-25%. Тобто, ми стоїмо на порозі рентабельності, і запуск Балтійської трубопровідної системи БТС-2 забере з системи «Дружба» ще декілька десятків мільйонів тон нафти. Тож перспектива дуже тяжка, а Росія не пропонує жодних компенсаторів, щоб зберегти цю систему дієздатною. Отже, лише венесуельська нафта може певним чином збалансувати ситуацію або компенсувати витрати сьогоднішні і ті, які будуть через рік, коли буде запущена БТС-2. Цей процес погодження йде досить важко, думаю, що Росія зробить все, щоб не допустити венесуельську нафту на свій ринок і зробить українську сторону в цих перемовинах ще більш поступливою.

    Щодо заводу з виробництва ядерного палива, думаю, що проблема починається з самого проведення тендеру, який був замінений конкурсом, і ще до закінчення всіх його процедур оголосили переможця. Україна себе позбавила можливості хоч якоїсь гнучкості ведення своєї стратегії в енергетичній галузі.

    Я нормально відношуся до росіян, але не можна всі яйця складати в один кошик. Сьогодні при тій залежності по газу та нафті віддати ще й атомну енергетику в повне управління російської сторони – це повне безглуздя. Я не бачу тут якоїсь логіки чи стратегії, думаю, це просто чергова помилка нашої чергової влади. Дійсно, можна було виділити такі формули, за якими можна було дати у власність цей завод Україні з можливістю паралельного впровадження інших технологій. Це б змінило позицію української сторони у зовнішніх перемовинах і проведенні переговорів з російською стороною.

    Все ведеться до створення спільного підприємства в атомній енергетиці, буде будуватися два нових блоки на Хмельницькій атомній станції. Ці два нових блоки є модифікованими старими, але вони ще не мають промислового застосування. Тобто, ми знову станемо експериментальними кроликами. Росія не хотіла розміщувати ці блоки у себе, свого часу пропонувалася для цього Балаковська атомна станція. Одним з головних аргументів, чому Росія не розмістила у себе, – недостатність води для охолодження, хоча станція стоїть на річці Волга. Хмельницька АЕС стоїть на струмочках, які потім перетворюються в річку Горинь. Вже сьогодні, охолоджуючи два діючих блоки, значно змінився гідрологічний режим околиць, люди страждають від нестачі води в криницях. Бажано, щоб Україна трошки схаменулася, ми ще не ліквідували наслідки аварії Чорнобильської станції і йти на нові експерименти треба дуже зважено. Це питання набрало великої швидкості, вже в січні будуть громадські слухання.

    Влада працює більше півроку, але енергетичної стратегії, системного підходу, послідовної політики немає. Всі рішення фрагментарні, ситуативні, і, скоріше за все, ні до чого хорошого це не призведе.

    Чи може статися так, що найближчим часом «дружба» Росії та України погіршиться, бо таке враження, що ця пружина вже стискається?

    Володимир Омельченко: Дружби ніякої не було, створювалась лише ілюзія. Насправді існували достатньо жорсткі прагматичні відносини з боку Росії, оскільки маючи такий потужний важіль впливу як недосконалі, навіть дискримінаційні газові контракти, підписані в січні 2009 року, вона просто цим намагалася скористатися по максимуму і продовжує це робити. Яка ж тут може бути дружба та партнерські відносини?

    З моєї точки зору, сьогодні Росія взагалі не розглядає Україну як рівноправного партнера, якщо називати речі своїми іменами. Здавалося б, ми будемо дружити з Росією, у нас такий проросійський уряд, буде впроваджуватись закон про другу державу мову, розвиватимуться якісь культурні стосунки з Росією, підпишемо угоди про співробітництво у військовій сфері, Росія нам піде на поступки… Ці ілюзії і з боку нашого уряду вже розвіялися, бо всі чітко розуміють, що жодної копійки Росія просто так не віддасть, а буде намагатися і надалі використовувати вади підписаних довгострокових контрактів та залежність України від енергоносіїв, таким чином нав’язуючи їй свої стратегічні цілі.

    Основна стратегічна мета Росії – взяти під контроль важливі галузі економіки України, а країні залишити прапор, гімн та соціальні проблеми. Це вже всім зрозуміло. Якщо подивитись на російську та українську енергетичні стратегії, то там дуже важко знайти якісь точки дотику. Основною стратегічною лінією Росії є диверсифікація експортних маршрутів, щоб зменшити залежність від суміжних транзитних країн. А в України, навпаки, стратегія полягає в тому, щоб зберегти та наростити обсяги транзиту як газу, так і нафти. Росія хоче якомога більше продавати своїх енергоносіїв на ринки Європи, в тому числі і України, а Україна не зацікавлена збільшувати залежність від Росії, яка по газу сягає 70%, а по нафті десь 60%. Україна зацікавлена займатися енергозбереженням, енергоефективністю, будувати термінал по прийманню зрідженого газу, щоб зменшити цю залежність. Таким чином, навіть в стратегічному плані цілі України та Росії різняться, але це не значить, що у нас не повинно бути якихось партнерських відносин, які в першу чергу мають полягати в торгівельних, справедливих комерційних контрактах, заснованих на ринкових підставах. Нам не потрібна ціна на природний газ, краща, ніж в Європі, але й не гірша. Головне, щоб вона була ринковою і можна було обґрунтувати та пояснити, чому вона така, а не інша. На жаль, сьогодні цього немає. Крім слів про партнерство та дружбу, Росія за цією ширмою фактично нав’язує свою волю у ключових галузях енергетики та загалом хоче взяти під контроль все, що дає якісь прибутки.

    Олександр Тодійчук: Пам’ятаєте, по відношенню до однієї із держав була така стратегія як «принуждение к миру». Так у нас «принуждение к дружбе». Росія дійсно сьогодні не має грошей, тож багато є неправди в тому, що вона може бути потужним інвестором. Росія переживає непрості часи, багато політиків говорять, про те, що десь з 2015 року очікується там покращення ситуації і це треба розуміти.

    Водночас багато проблем, які ми зараз переживаємо, підписувалися нашими високопосадовцями. У нас дуже багато помилок, люди їдуть на переговори не підготовленими, на них є певні впливи, з якими вони не можуть не рахуватися. Єдине, що втрачає Україна, – це відсутність реформ. Європа, Захід теж займають трішки дивну позицію – стоять та чекають реформ, а в цей час російські компанії почувають себе в Україні, як риба у воді. Гра без правил їх влаштовує більше всіх, вони навчилися тут працювати в таких умовах. Останнім часом наші високопосадовці зачастили до Брюсселю, де дають нові обіцянки, роблять нові заяви, проте нічого не робиться для того, щоб виконати ці зобов’язання. З іншого боку, йде тихе поступове отримання під контроль все нових та нових активів України. Хочеться все-таки хоча б частково збалансувати ситуацію.

    Чи можливе розірвання газових контрактів з Росією в односторонньому порядку та оскарження їх в міжнародних судах? Чи є підстави для цього?

    Володимир Омельченко: Шлях вирішення цих проблем не на політичному, а на комерційному рівні - найбільш перспективний. Якщо Україна буде тягатися з Росією на політичному рівні, то вона ніяких дивідендів від цього не отримає. Ми вже знаємо, що подібні намагання приводили до того, що починаючи з 1993 року кожний наступний контракт на природний газ (транзит та поставки) був гіршим, ніж попередній.

    Зараз дійсно виникла така ситуація на газовому ринку Європи, якої не було під час укладення цього довгострокового контракту. Почав розвиватися спотовий ринок природного газу і, наприклад, вартість зрідженого природного газу на 30% менша за трубопровідний газ. Хоча у часі, коли підписувався даний контракт, було все навпаки. Основні партнери «Газпрому» - Рургаз, Газ де Франс домоглися переукладання контрактів, «Газпром» пішов на певні поступки у зв’язку зі зміною ситуації на газовому ринку Європи. Згідно комерційного контракту, який уклади «Газпром» та НАК «Нафтогаз», там є такий пункт, який передбачає, що коли змінюються економічні умови, то сторони можуть переукласти чи доповнити даний контракт. Мені здається, що Україна не повинна надіятись на якусь благодійність з боку Росії, а зайняти чітку прагматичну позицію: запропонувати Росії змінити даний контракт у зв’язку зі зміною ситуації на газовому ринку. А якщо Росія на це не піде, то, згідно положень контракту, подати до Стокгольмського суду. Мені здається, що цей шлях абсолютно коректний та правильний.

    Олександр Тодійчук: Дійсно, Україна має працювати разом з іншими державами. Сьогодні і Німеччина, і Туреччина домоглися перегляду формул ціни на газ. Спотовий ринок є основним мотиватором. Росія боїться втратити свій ринок і тому сьогодні йде на поступки.

    На жаль, Україна у своїх переговорах поки не домоглася цього з ряду причин: тут і наявність компромату на багатьох посадовців, можливість впливу на їхній бізнес і інше. Дуже багато є складових, які змушують наших урядовців підписувати не завжди корисні для держави контракти. Ми вже стали членом енергетичної спільноти. В цій ситуації, коли б Україна хоча б декілька кроків зробила назустріч Європейському Союзу, це дозволило б залучити до переговорів третю сторону. Один на один Україна, як правило, програє останнім часом. Можливо, залучення іншої сторони дозволило б зробити ці переговори більш цивілізованими.

    Кілька років тому росіяни в одному із енергетичних інститутів ввели факультет енергетичної дипломатії. Це теж важлива складова, бо треба уміти вести переговори і цивілізовано шукати компроміси. Я був членом кількох офіційних делегацій, і як правило дуже спрощено наші делегації готуються до цих переговорів, кожен раз потрошки програють. Але за великий період це виростає у десятки відсотків. Треба боротися, але при цьому мати чітку позицію, тому що коли росіяни починають виставляти контраргументи, багато хто з наших посадовців почуває себе не впевнено.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ