Уряд уперто не рахується з інтересами креативного класу, який повалив мафіозний режим Януковича.
Насамперед, слід відзначити вчасне внесення Кабінетом міністрів проекту бюджету на 2017 рік – це нехай формальне, але все-таки гідне уваги підвищення політичної загалом і бюджетної зокрема культури. Втім, це пов'язано із двома обставинами.
Перша – двопартійний уряд усе ж оперативніший, друга – фільтр у вигляді МВФ.
Адже фонд видав нам черговий транш трохи авансом (спокійно міг би причепитись ще до чогось), і під цей його крок підпасовано й додатковий $1 млрд кредитних гарантій від США, про що офіційно заявив американський віце-президент Джо Байден.
Що ж, 50 млрд гривень для нас тепер не зайві, якщо:
а) відволіктися від думки, що це борги;
б) частину витратять уже цього року, а ще частина вирушить до НБУ як резерви.
Початок бюджетного процесу супроводжується гарною новиною – у серпні знов відновилося зростання промвиробництва (втім, хочеться вірити що в цей показник «добрі люди» якимсь чином не записали врожай, тоді це просто сезонне явище).
Тому що однією з причин піддавати сумніву реалізм урядового проекту бюджету є те, що влітку сальдо зовнішньої торговлі знов «завалилося» у негатив. А це один із двох природніх (другий – іноземні інвестиції) шляхів залучення вільно конвертованої валюти (ВКВ) до країни. Це, у свою чергу, необхідно для нарощування валютних резервів, стабільного курсу гривні (якщо вже вона нібито «вільно плаває», хоча скидається більше на те, що її вчать дихати під водою) та з багатьох дрібніших причин, таких як спроможність купляти сучасні технологїї, комплектуючі та виробниче обладнанн і відповідно сприяти загальноекономічному зростанню. Але, будемо сподіватись, що експорт врожаю до кінця року принаймні стабілізує сальдо (надія помирає останньою).
Також проект бюджету надихає відсутністю покладання надій на «велику приватизацію» – будьмо відвертими, через низку обставин вона із тріском провалилася. Спроби у відчаї продати унікальний Одеський припортовий завод за мізерну суму у $200 млн (у різні часи оцінка цього підприємства коливалася від 5 до 10 млрд доларів) лише тому, що якусь суму вже закладено у доходи цьогорічного бюджету, – це якесь недолуге жебракування. Краще вже зберегти завод у держвласності та отримувати якісь прибутки (очікуючи на пік ринку). На жаль, Україна поки що не слідує заповітові Кахи Бендукідзе – «продати все, крім принципів» (тобто скинути з державного балансу все зайве адміністрування, яке завжди непрозоре). Крім того, переважна (якщо не панівна) більшість відомчих держпідприємств, імовірно, є просто фікціями, прокладками для відмивання бюджетних грошей.
Насамкінець до позитиву слід зарахувати рівень витрат на безпеку й оборону – $5 млрд (або 5% ВВП). Адже це не тільки контур захисту країни (і певне здорове стимулювання попиту), а й держзамовлення підприємствам ВПК.
Все решта в бюджетному проекті не обнадійливо. Тут слід дещо пояснити.
По-перше, добре, що заданий МВФ показник – дефіцит бюджету на рівні 3% ВВП – витримано урядом. Та чи стримає він атаку парламентських популістів та галузевих і кланових лобістів?
Чому ми взагалі мусимо закладати дефіцит? 77 млрд (за нинішнім курсом – близько $3 млрд) не візьмуться з повітря. Це понад 10% порівняно до суми доходів бюджету!
Є лише три шляхи фінансування дефіциту (особливо в держави, яка не емітує ВКВ, а таких у світі жменька). Це запозичення, підвищення податків і девальвація (друкарський верстат). З огляду на досвід останніх трьох років, наш уряд у різних пропорціях застовує всі три методи.
Тим часом фіскальні консерватори (прибічники збалансованих бюджетів) та частина монетаристів (дуже спрощуючи, тих хто поділяє погляди на економіку Віктора Пинзеника або Анатолія Гальчинського) вважають дефіцити та методи їхнього фінансування аморальним пограбуванням людей (адже звичайна людина не може надрукувати собі грошей!). Невже не краще мати нульовий баланс, а ще краще профіцит доходів і видатків, не запозичуючи, не друкуючи (бо це сприяє зростанню цін, зменшенню реальних доходів, скорочує купівельну спроможність гривні) і знижуючи, а не підвищуючи податки?
І це в країні, яка загрузла у боргах, де повагу до національної валюти втрачено після вже більш ніж триразової девальвації, а реальні доходи провалилися у кілька разів?
Пинзеник порахував, що дефіцит уже на третину більший, а борг зросте на 350 млрд гривень (або на $10,4 млрд – на більш ніж два військових бюджети!).
Чому варто довіряти розрахункам Пинзеника? Він причетний до успішних стабілізаційних ринкових реформ середини 90-х років – перше; очолював систему державних фінансів України у найважчі часи – друге; завжди казав правду, не слухали – гримав дверима (у 2009 році передбачив катастрофічне скорочення ВВП і залишив уряд). Тому – і це по-третє – слідуючи за Пинзеником: підстав для дитячого оптимізму уряду щодо зростання доходів бюджету нема. Звісно, якщо пощастить і ВВП зросте на ці 3%, але ж цього року ми поки що повзаємо біля погрішності.
Ще один сигнал того, що насправді уряд боїться подальшого падіння експорту і буде піддруковувати грошенят – середньорічний прогнозний курс у 27,2 грн за долар. На цей рік встановлювали 25 – відповідно, гривня може девальвувати ще на 10%. Ще на 5-6% від доходів бюджету запозичити або посилити податкове адміністрування – і вуаля, зростання надходжень бюджету на 16-17% закладене до проекту.
Зрозуміло, що індексувати зарплати бюджетників необхідно. Але нащо продовжувати грабувати працюючих пенсіонерів? На їхні місця працювати «по-білому» ніхто не прийде – в Україні цілковитий занепад професійної кваліфікації, коли йдеться про серйозні професії, а не про касира у цілодобовому...
Зверніть увагу, на що вказав віце-президент США зі свого боку, а МВФ – зі свого: енергетика (на підтримку шахт – 1 млрд грн?!) , проблеми судоустрою, дефіцит пенсійного фонду (він лише зростатиме, бюджет виділяє на покриття понад $6 млрд – оскільки солідарна система сконала, це фікція!), обіг земель сільгосппризначення (ні, кляті глитаї все...).
М'яко пройти рік багатостраждальному ПФ може допомогти тотальне скасування бюджетних виплат мертвим душам на окупованих територіях. Про цю проблему, зокрема, говорила Ірина Геращенко. Також передбачено зростання комунальних субсидій на 26%, хоча уряд чомусь думає, що кількість їхніх отримувачів зменшуватиметься, але монетизація пільг уже табу.
Але не занурюймося у дрібниці – загалом, ієрархію бюджетних пріоритетів уряду важко не поділяти: оборона, освіта, дороги; поглиблення децентралізації, енергоефективність, АПК (хоча великих цифр тут не бачити). Не втримався від популізму і президент Порошенко – збільшення на 10% стипендіального фонду, от нащо це? Втім, на 25% підвищується фінансування дипслужби – почуто, мабуть, чиїсь молитви.
Та не забуваймо про прогноз інфляції у 8% і курс долара – 27,2. Тобто значну частину цих підвищень як корова язиком злижуть реалії. І добре, якщо тільки так.
От чого взагалі не бачити в цьому бюджеті, то це якогось врахування можливих змін до законодавства щодо детінізації (вивільнення, а не терору, звісно!) самозайнятих, покращення стану рештків середнього класу, майже знищеного за три останні роки (хто не встиг утекти до тіні) рецесією та девальвацією, адже для отримання субсидій середняк змушений дурити державу – хіба не так? Не бачити й ознак стабілізації податкового законодавства – на відсутність стабільності правил оподаткування та регулювання найбільше скаржаться іноземні інвестори, які ще залишилися або ризикують приходити до України.
Тому, за великим рахунком, це «рожевий» (помірковано-соціалістичний) бюджет в об'єктивно бідній капіталістичній країні, в якій захищено права довічно надбагатих і хронічно найбідніших, але, на жаль, не того соціального класу «ґазд», «креативних» та «заробітчан», який повалив мафіозний режим Віктора Януковича.
Проте чом би й не сподіватись на краще?
Врешті-решт навіть саме по собі спостереження за Володимиром Гройсманом або Олександром Данилюком уже викликає усмішку, особливо коли прем'єр не помічає включеного мікрофону, а міністр фінансів впадає у характерний для себе стан янгольскої замріяності...
Максим Михайленко, для «Главкома»
Коментарі — 0