Головна реформа Гройсмана. Сім міфів про децентралізацію

2015 рік ознаменувався початком видимих та знакових реформ для України. Реформа місцевого самоврядування та децентралізація влади стали чи не найпопулярнішими для обговорення серед політиків різного рівня та партійної приналежності. Одні називали ці реформи найбільшим успіхом та єдиним шляхом до економічного розвитку, інші - геноцидом села та українців і намагались їх саботувати. Але на початок березня 2018 року результат очевидний – створено вже 725 об’єднаних територіальних громад (ОТГ) в яких проживають 6,3 млн людей. Це громади, які вислухавши всі «за» і «проти» зважились та отримали нові можливості та повноваження, щоб змінювати свої громади.

Такі темпи впровадження реформи експерти, в тому числі міжнародні, називають дуже високими, а уряд України не перестає повторювати, що 2018 рік стане ключовим у питанні формування базового рівня місцевого самоврядування.

Однак у багатьох громадах і досі панує страх «децентралізації», ґрунтований на викривлених знаннях про реформу. Спробуймо розвінчати найбільш популярні міфи, які розповсюджують політики і швидко підхоплюють люди.

Міф 1: Громади об’єднують примусово

Правда:

За законом, громади повністю добровільно приймають рішення про об’єднання. Найголовніше у цій процедурі – ініціатива. У громади завжди є можливість погодити чи відхилити пропозицію про об’єднання після проведення консультацій з громадськістю. На практиці помітно, що відмова від об’єднання є доволі поширеним явищем.

Кожна громада розуміє, що зараз обирає своє майбутнє, а тому до процесу вибору підходить дуже зважено, рахуючи та прораховуючи все. Так, голові надходить пропозиція «хочемо бути з вами однією громадою», він обговорює її з мешканцями громади і вони разом приймають рішення, яку відповідь на таку пропозицію надати.

Можна припускати, що на голову громади можуть здійснювати тиск з приводу прийняття чи не прийняття рішення про об’єднання. Проте прийняти його одноосібно він все одно не може, а мешканці громади завжди мають свою аргументовану позицію з приводу «до цих хочемо, а до цих ні». Крім того, таке рішення має пройти процедуру голосування під час сесії. А отже, для «примусу» потрібно: 1) змусити голову громади; 2) змусити людей; 3) змусити депутатів. Така ситуація виглядає нереалістично.

Нарікати на те, що об’єднання відбувається на основі перспективних планів, які придумали собі «зверху» і у які всіх «заганяють» теж не варто. Адже на разі часто практикують внесення змін до перспективних планів аби об’єднання максимально сприяло інтересам громад та забезпечувало виконання концептуальних цілей – наближення послуг до людей. Саме тому перспективний план є орієнтиром, але не догмою.

Потрібно пам’ятати, що формування перспективних планів відбувалось для врахування спроможності територіальних громад жити та розвиватись у парі. Тому, приймаючи рішення про об’єднання громада має прорахувати можливості, адже від цього залежить майбутнє самої громади та її мешканців.

Міф 2: Децентралізація - це спланований геноцид українського села

Правда:

Щороку з карти України зникають десятки сіл. І вони зникають не тому, що проводиться реформа, а тому, що вона довго не проводилась. Децентралізація дає шанс маленьким селам отримати нові можливості для розвитку.

Основна ідея реформи – наблизити послуги до людей, надати можливості для того, щоб громади економічно розвивались, сприяти доведенню до ладу інфраструктури населених пунктів.   

Донедавна ситуація була така: практично всі сільські ради були глибоко дотаційні, в значної кількості сіл не було сільрад, так як сільради об’єднували до десятка сіл. Коли села без грошей, без доріг, без молоді – розвитку чекати марно.

Після об’єднання громади матимуть власних представників в об’єднаній громаді – старосту та депутата, зможуть брати участь у формуванні бюджету ОТГ та стежити за дотриманням інтересів кожного села.

В об’єднаній громаді маленькі села отримають можливість спільними зусиллями утримувати такі важливі для життя села об’єкти як школи, клуби, бібліотеки, дитячі садки та фельдшерські пункти.

Міф 3: Після об’єднання школи у громаді позакривають і села вимруть

Правда:

Ніхто згори не може примусити громаду закрити будь-який заклад. Лише представники громади, спільно із владою, можуть і мають вирішувати, що вигідніше: утримувати дитячий садок і школу чи возити дітей шкільним автобусом у сусіднє село. Села вимирають не через відсутність шкіл, а через відсутність робочих місць.

Якщо ж говорити про оптимізацію шкіл, то цей процес відбуватиметься незалежно від децентралізації і пов’язаний з реформуванням освіти. Класи з малою комплектністю неефективні, не дають належної освіти.

Після введення ЗНО підтвердився факт, що вищим є рівень підготовки учнів в тих школах, де є великі колективи вчителів та учнів та присутня конкуренція.

Деякі батьки дуже хочуть, щоб школи були на невеликій відстані, мовляв, «взяв дитину за руку, перевів її через дорогу, а там і школа». Батьки при цьому мали б подумати не лише про себе і свою зручність, а й про майбутнє своїх дітей.

Міф 4. Реформа Україні не потрібна

Правда:

Проблема в іншому: ця реформа потрібна вже понад 30 років.

Сьогодні абсолютна більшість громад базового рівня є неспроможна виконувати ті повноваження, які покладаються на них згідно з законом про місцеве самоврядування. Вони залежні від районів і не є самостійними. Фактично лише в містах обласного значення є справжнє місцеве самоврядування, де ключові проблеми громади вирішує міська влада. Децентралізація передбачає зміну цієї неефективної моделі.

Реформа дозволяє вдихнути життя у села та малі містечка, адже за рахунок фінансової децентралізації  є можливість направляти значні кошти на розвиток інфраструктури в цих населених пунктах.

Успішне проведення реформи зміцнить нашу державу, зробить її більш стійкою до зовнішніх агресій, а суспільство - більш консолідованим. Саме це і потрібно для перемоги у війні, яка фактично триває на сході нашої країни.

До сьогодні ми жили у форматі устрою, який був нав'язаний нам північним сусідом. Натомість зараз нам важливо показати, що Україна не живе минулим, а розвивається. Успіхи в діючих ОТГ найкраще це доводять.  

Міф 5. На регіони децентралізація впливає негативно, і це все через розвал районних бюджетів

Правда:

Наявний сьогодні формат районів не дозволяє ефективно вирішувати усі проблеми в місцевих громадах через віддаленість влади від людей та неможливість охопити усю територію.

Утворення об’єднаних територіальних громад дає можливість суттєво збільшити суму коштів, які спрямовуються на розвиток населених пунктів, адже міняється підхід до формування місцевих бюджетів. Для ОТГ передбачена базова дотація, яка дозволяє компенсувати нестачу ПДФО у громадах, де нема великих працюючих підприємств чи установ - 60% податку з доходів фізичних осіб зараховується в бюджет громади. Райони цих коштів не отримують.

Також новою для місцевих бюджетів є інфраструктурна субвенція, яка розраховується в залежності від кількості сільського населення та площі громади. Цих коштів теж нема в існуючих районах. Окрім цього, уряд з кожним роком виділяє більше коштів на впровадження секторальних реформ. І знову ж таки, вони спрямовуються в ОТГ.

Таким чином, з утворенням ОТГ в області зростає кількість джерел надходжень для місцевих бюджетів, а це додаткові мільйони гривень, що йдуть на розвиток громад.

Проте не лише політики придумують «міфи» для виправдання «чому ні»...

Місцеві мешканці, теж здатні шукати виправдання своєму тотальному нерозумінню реформи та її переваг. Отож міфи, які найчастіше озвучують люди під час зустрічей у сільських громадах.

Міф 6: Всі гроші будуть йти в центр громади

Правда:

Насправді такий принцип існує в сьогоднішній моделі управління районами. Адже кошти на вирішення проблем місцевих громад розподіляє районна рада спільно із райдержадміністрацією. Через це часто кошти з районного бюджету йдуть на установи та заклади, що знаходяться у райцентрі.

Натомість в ОТГ є ряд запобіжників від повторення такої ситуації.

По-перше, при затвердженні проектів з використання інфраструктурної субвенції Мінрегіон аналізує, наскільки ці проекти враховують інтереси периферійних населених пунктів. Якщо інтереси не враховані, міністерство повертає їх на доопрацювання.

Інший підхід можуть застосовувати самі громади в процесі об’єднання. Домовляючись про формат ОТГ, представники громад можуть напрацьовувати спільний проект плану соціально-економічного розвитку. В ньому будуть передбачені ті об’єкти, що слід першочергового ремонтувати чи будувати. Є приклади, коли ОТГ прописували певні відсотки розподілу коштів бюджету розвитку між селами у Статутах громад.

Практика в існуючих ОТГ говорить про те, що депутати місцевих рад, незалежно від місця свого проживання, дбають в першу чергу про населені пункти, які віддалені від центру, бо там більш занедбана інфраструктура.

Міф 7: Не буде впливу на рішення ради

Правда:

Сьогодні кошти на вирішення проблем у місцевих громадах розподіляє райрада. Однак, як показує практика, за існуючої пропорційної системи виборів до райрад, більшість депутатів є мешканцями райцентрів. В той же час сільські громади мають по одному депутату, а нерідко й не мають жодного представника в райраді. Отож, вплинути реально на рішення райради мешканцям району складно.

У разі формування ОТГ з центром у селищі\селі виборча система залишається мажоритарною. Тобто кожна громада матиме у місцевій раді по декілька представників-депутатів, які і будуть приймати всі рішення. Окрім цього, у складі виконавчого комітету ради буде присутній староста, який теж буде представляти інтереси людей. Третій фактор впливу на процес прийняття рішень - це самі мешканці, які завжди можуть прийти га сесію та висловити власну позицію.

Таким чином, у місцевих радах  ОТГ можливостей вплинути на ухвалені рішення більше ніж в існуючих районних радах чи РДА.

Чи розпочинати процедуру об’єднання, вирішувати кожній територіальній громаді, адже це справа добровільна. Проте втрата часу приводить до втрати можливостей. Чим раніше налагодити ефективну систему управління у своїй об’єднаній територіальній громаді, тим швидше мешканці отримають комфортне середовище для проживання та розвитку.

Автори: Ірина Гайдучик, Михайло Шелеп, Центр «Ейдос», Волинський ресурсний центр розвитку місцевої демократії

Думки позаштатних авторів не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»