4 лютого на відкритті Зимових Олімпійських ігор Сі Цзіньпін підписав з Путіним розширену угоду
Жахлива війна Путіна, яка стрімко наближає світ до прірви, дає Китаю унікальний шанс
Війна в Україні все швидше наближає світ до екзистенційної кризи. Лідери сьогодення не засвоїли уроки двадцятого століття та його кровопролитних світових війн. Мир, що настав після Холодної війни, остаточно зійшов нанівець. Дві наддержави – Сполучені Штати та Російська Федерація – стоять на межі неймовірного військового протистояння. Ескалація конфлікту миттєво може стати непохитною, а ядерну загрозу більше не можна ігнорувати.
КНР перебуває в унікальному становищі, щоб завершити жорстокий напад Росії на Україну. Як друга за величиною економіка світу, що має прагнення до національного відродження та глобального лідерства (ці два елементи є центральними в «китайській мрії», яку просуває президент Сі Цзіньпін) країна має дві ключові переваги у ролі потенційного миротворця в російсько-українській війні.
По-перше, Китай може спиратися на власні основні принципи. З часів Чжоу Еньлая в 1950-х роках наголошувалося, що китайська зовнішня політика має в основі «П’ять принципів мирного співіснування». До них належать взаємоповага до суверенітету і територіальної цілісності, ненапад і невтручання у внутрішні справи інших країн. Напад Володимира Путіна на Україну є грубим порушенням цих ключових цінностей. Справа не у передбачуваній причині агресії Росії – розширення НАТО; йдеться про загрозу миру у світі, яку несе в собі війна в Україні. Китайські принципи пропонують розглянути це питання саме з такого погляду.
По-друге, КНР має переваги у питанні партнерства з Росією. 4 лютого на відкритті Зимових Олімпійських ігор у Пекіні Сі Цзіньпін і Володимир Путін підписали розширену угоду, яка підкреслила їхню спільну прихильність до Нової Ери міжнародних відносин. Наголошуючи на тому, що «дружба між двома країнами не має меж», голови країн говорили про співпрацю між великими державами, а не про протистояння між ними. Війна в Україні показала справжнє обличчя такої прихильності, принаймні з одного боку. Враховуючи той факт, що російська економіка швидко слабшає через ізольованість від світу, її значна залежність від Китаю набуває особливого значення для обох країн. ВВП Росії не перевищує економік Бельгії та Нідерландів разом узятих, а тому підтримання життєдіяльності повномасштабної війни є майже неможливим для країни-агресора, навіть якщо вона отримає військову допомогу Китаю, про яку, за деякою інформацією, просить.
Поєднання цих принципів і партнерства з Росією дає Китаю унікальний і надійний важіль для припинення жорстокої війни. Для останнього це можливість зазирнути всередину себе, а світу зазирнути вглиб Китаю. Такі вирішальні моменти у світовій історії трапляються рідко. КНР слід скористатися такою нагодою і стати лідером одразу на трьох фронтах.
Перше. Сі повинен скликати терміновий саміт лідерів G20, який зосередиться на досягненні негайного та безумовного припинення вогню в Україні та розробці порядку денного про укладання миру шляхом переговорів. Тепер G20 є визнаною платформою для глобальних дій у розпал кризи. Група почала проводити саміти на вищому рівні лише з кінця 2008 року, активізувавши підтримку серед провідних економік світу для скоординованої реакції на глобальну фінансову кризу. Враховуючи те, що і Китай, і Росія є членами G20, скликання саміту є цілком можливим.
Друге. КНР має взяти на себе провідну роль у наданні гуманітарної допомоги. Оскільки діти становлять щонайменше половину з понад 3 мільйонів біженців з України (за прогнозами, кількість швидко зросте до принаймні 4 мільйонів), існує гостра нагальна потреба в гуманітарній підтримці сусідніх країн, які приймають українців. Китай має зробити безумовний внесок до ЮНІСЕФ, найбільшої у світі організації із захисту прав та інтересів дітей. Що б не зібрав світ для підтримки найневинніших жертв війни, китайська держава також повинна взяти на себе відповідні зобов’язання.
Третє. Китай має стати головним ініціатором у питанні підтримки відбудови України. Дедалі більш хаотичне бомбардування з боку Росії знищило значну частину української міської інфраструктури. Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй наразі оцінює втрати інфраструктури через війну у діапазоні $100 млрд, і ця цифра, безсумнівно, зросте найближчими днями та тижнями. Відбудова стане невідкладним, але вкрай обтяжливим завданням для країни, яка у 2020 році посіла лише 120 місце у світі за показником ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності).
Китай має зосередити свою увагу на сучасній інфраструктурі, щоб забезпечити значну частину реконструкції в Україні після війни, включаючи діяльність ініціативи «Один пояс, один шлях» (членом якої є Україна з 2017 року), але не обмежуючись нею, та Азійський банк інфраструктурних інвестицій, який очолює КНР. Подібно до того, як США взяли на себе ключову роль у підтримці Плану Маршалла щодо європейської реконструкції після Другої світової війни, так і Китай може допомогти Україні сьогодні.
Китай самотужки не може вирішити фундаментальну незгоду, яка спричинила російсько-українську війну. Однак він може забезпечити структурованість процесу вирішення конфлікту та слідкувати за виконанням узгодженого плану. Через нову угоду про партнерство між Сі та Путіним КНР має набагато більші важелі впливу на Російську Федерацію, аніж будь-які західні санкції. А «П’ять принципів мирного співіснування» дозволяють Китаю втілювати ці ідеали в життя всього світу під час тяжкої кризи.
За останні 40 років жодна країна не виграла від глобалізації більше, ніж Китай. І цей виграш не є одностороннім. Оскільки жахлива війна Путіна ще триває, стрімко наближаючи світ до прірви, у Китаю з’явилася унікальна і нагальна можливість продемонструвати своє світове лідерство. Сі плекає «китайську мрію», а всі наші мрії зараз поставлені на карту. Нам потрібні лідери, які стануть на захист глобалізації, людства та миру у всьому світі.
Стівен С. Роуч, американський економіст, викладач Єльської школи менеджменту. Раніше був керівником Morgan Stanley Asia та головним економістом Morgan Stanley
Пол де Грауве, професор Лондонської школи економіки
Сергій Гурієв, колишній головний економіст Європейського банку реконструкції та розвитку та колишній ректор Російської школи економіки, професор
Одд Арне Вестад, норвезький історик, який спеціалізується на холодній війні та сучасній історії Східної Азії. Професор Єльського університету
Оригінал статті тут: project-syndicate.org
Переклад: Дарина Іващенко, для «Главкома»
Коментарі — 0