Наступний злочин, після окупації. Що сьогодні робить Росія в Криму

Нащадок імперії Російська Федерація продовжує загарбницьку традицію «збирання руських земель». Задля розуміння та подальшої протидії методам і діям країни-агресора необхідно звертатись до історичних фактів. Зміна демографічного стану окупованих територій та їх заселення лояльними мігрантами - один зі злочинних інструментів утримання та впливу колишньої Російської імперії, а тепер - Росії.

Російсько-турецька війна 1768-1774 років та укладення Кючук-Кайнарджійського миру викликали хвилю грецької еміграції до Росії. Переселенню архіпелазьких греків до Північного Причорномор'я охоче сприяла Катерина ІІ, чиї політичні амбіції грали в цьому велику роль. Зокрема, у Криму грецькі переселенці заселили Керч-Єнікале.

Мета зміни демографічного стану півострова була в тому, щоб внести розлад у кримську спільноту й посилити контроль над окупованим Кримом. Оскільки корінні мешканці півострова вкрай неохоче сприймали російське владарювання, то повсякденним інструментом російського керівництва стали дискримінація та примушування до еміграції. Уряду Російської імперії було необхідно засилити півострів людьми, вороже налаштованими до місцевого мусульманського населення - кримських татар. Постраждалі від турецьких каральних акцій та відчуваючи ненависть до мусульман, греки зганяли всю жорстокість на кримських татарах. Є опис того, як греки, що принесли з собою потужні ісламофобські настрої, чинили свавілля над місцевим мусульманським населенням, а також викрадали кримськотатарських і караїмських дівчат.

Із числа тих грецьких емігрантів, які виявили бажання нести регулярну військову службу, в 1776-1783 роках. було сформовано окремий прикордонний батальйон, у складі трьох рот. Солдатів розселили в Балаклаві та прилеглих селах: Кадикой, Лака, Керменчік, Аутка та ін. Новостворений батальйон був зобов'язаний нести прикордонну варту на півдні Кримського узбережжя - від Севастополя до Феодосії.

З грецьким заселенням описуваної доби збіглося виселення частини християнського населення-старожилів Криму до узбережжя Азовського моря. З античних часів на півострові мешкали греки, вірмени, грузини та волохи, що в період існування Кримського ханату, зазнали значного кримськотатарського впливу. Це залишило значний вплив на культуру. 1778 року територію Криму покинули не менше 20 тис. греків. У дорозі люди гинули від епідемічних хвороб. Незважаючи на це, царський уряд усіляко схвалював виведення грецького та іншого християнського населення Криму до Приазов'я, надаючи їм привілеї. Це було зроблено для економічного послаблення Кримського ханату та руйнування єдності кримської спільноти.

Грецькі мігранти були наглядачами над місцевими жителями. Уряд Таврійської губернії побоювався бунту кримських татар, які могли підтримати ворожих до Росії турків. Тому 1806 року була створена спеціальна міліція для здійснення спостереження за кримськотатарським населенням. Керівництву міліції було наказано одразу припиняти та гасити іскри можливого заколоту. В 1812 році Балаклавський грецький батальйон під керівництвом Ревеліоті розігнав кримських татар, які через потужну соціальну напругу та свавілля окупаційного уряду, відмовились надати ратників для формування полків. Задля придушення опору була сформована поліцейська операція, у складі якої дві роти Балаклавського батальйону були спрямовані до селищ Чоргун, Шулю, Каралез і Буюк-Сюрен до Бахчисарая. 14 осіб було заарештовано та відправлено до в'язниці.

Отже, анексія Криму Росією в 1783 році постійно супроводжувалася переслідуванням кримськотатарського населення. До 1790-го з півострова змушені були вихати понад 300 тис. осіб. Під час Кримської війни уряд Російської імперії звинувачував кримських татар у шпигунстві, провокаціях, зрадництві та співробітництві з одновірцями - турками. Після закінчення Кримської війни 1853-1856 років, за офіційними даними, емігрували понад 181 тис. осіб. У подальшому російські окупанти винищували матеріальну та духовної культуру кримськотатарського народу. Ліквідувались медресе, національні школи, а мечеті й церкви, руйнувались або перетворювались на казарми.

Але цього Росії було замало. Відомий громадський діяч, граф Адлерберг у 1856 році запропонував здійснити депортацію кримських татар. Згодом цю мрію царизму таки було реалізовано в 1944 році спадкоємцем Російської імперії - Радянським Союзом.

Остання російська анексія Криму також має факти насильницьких демографічних змін. Окупаційна влада створила умови для вимушеного переселення кримчан на материкову частину України, натомість заселюючи півострів росіянами. Та частина кримського населення теоретично «ненадійна» для російської політики - усіляко переслідується та залякується. Саме для цього і були сфабриковані судові справи «26 лютого», «українських диверсантів» та «Хізб ут-Тахрір». Окрім того, окупанти використовують методи залякування: арешти, обшуки та викрадання людей - як і їхні предки.

Історія свідчить, що незважаючи на заслуги перед урядом Російської імперії, грецькі комбатанти-найманці не уникли злочинної радянської депортації 1944-го. Звільнення Судетів 1945 року призвело до дискримінації, депортації та вбивств німців. Яка доля очікуватиме прийшлих до Криму росіян - пособників окупаційного уряду? Відповідь на це дає історичній досвід.

Ескєндер Абджєллю, для «Главкома»