Понтифік рішуче налаштований зрадити католиків, які проживають в Україні та й у самій Росії також
100 років тому, 13 травня 1917-го, перед трьома пастушками (7-10 років) з португальського міста Фатіма постала Діва Марія. Це була перша з’ява Богородиці, яка згодом навідувала своїх маленьких друзів з певною регулярністю: 13 числа кожного місяця – аж до жовтня включно. Навідувала й пророкувала. Липневий меседж Діви Марії був присвячений Росії. Якщо скоротити його до одного речення, то йшлося про скорий занепад та пізніше відродження цієї країни. «Святіший отець присвятить Росію мені, вона навернеться, і світу буде дарований мир», – сказала Богородиця.
Що б не означала ця фраза сто років назад, у травні 2017-го Папа Римський Франциск продовжив «навернення» Росії, над яким він наполегливо працює з моменту сходження на святий престол. Він побував із паломництвом у Португалії, канонізував фатімських пастушат і дав інтерв’ю російському агентству ТАСС, чий кореспондент, судячи з контексту, опинився із Папою в одному літаку. «Я вірю у Росію. У це паломництво я відправився з думкою про Росію. І не тільки тому, що ваша країна займає особливе місце в фатімських пророцтвах Діви Марії. Я надаю великого значення розвитку відносин між Римською католицькою і Російською православною церквами і вдячний Московському патріархату за його зусилля в цьому напрямку», – зауважив Франциск, котрого цитує «Российская газета».
А The New York Times тим часом нагадує: там, де Америка послаблює увагу і контроль, Росія влазить у найменші шпарини. І хоча президент США Дональд Трамп зустрівся з Папою наприкінці травня, цього, на думку NYT, недостатньо. До того ж, зустріч вийшла не надто теплою – в усякому разі, на кислу міну Папи Франциска не звернув увагу тільки лінивий. В Твіттері над спільним знімком Трампа та Франциска багато сміялися: «Can you please not post on any social media? I don`t want my boss seeing» («Можете не постити це в соцмережах? Не хочу, щоб мій бос бачив») – просив Папа своїх фоловерів на «фотожабах». Проте жарти – жартами, а є великий ризик того, що після візиту до Італії Америка повернеться до «традиційного для нової адміністрації неуважності», оскільки та зайнята «російськими скандалами» у себе на батьківщині, – пише The New York Times.
Однак інтригує інше: то хто є босом Папи Римського? Це той великий бос, котрий на небі, чи дрібніший та більш приземлений? З босом все складно, зате з іншими моментами – просто і ясно. «Кращий друг Росії в ОБСЄ – зовсім не той, про кого ви могли б подумати. Зрозуміло,що традиційні союзники на кшталт Білорусі і Азербайджану завжди поруч, коли потрібно, однак є одна країна, яка не розчаровувала ще жодного разу: Ватикан», – написала у 2016-му французька Le Figaro. Проте як виникала ця дружба і що вона дає обом сторонам?
Два миротворці та одна війна
13 березня 2013 року (знову ця цифра 13!) новим понтифіком стає Хорхе Маріо Бергольо, який бере ім’я Франциска. Майже відразу Папа Франциск звертає увагу на події в Сирії, закликаючи Кремль припинити насильство у цій країні. Росію в цьому конфлікті Ватикан бачить не учасником бійні, а миротворцем – у кращих традиціях фатімської пасторалі. Проте «миротворець» Папу не чує. 21 серпня 2013 року стається один з найбільш трагічних епізодів сирійської війни – застосування хімічної зброї у передмісті Дамаска, в результаті якого загинуло біля 2 тисяч осіб.
25 серпня Папа читає молитву Angelus Domini, закликає до миру в Сирії, організовує пильнування (бдіння) на площі святого Петра, і, нарешті, пише довгий лист (разом із благословеннями) Путіну. У листопаді 2013-го стається перша зустріч понтифіка та президента РФ, а у 2015-му – друга. На обидва рандеву Путін зухвало запізнюється, й намісник святого Петра чекає на нього біля години.
Перша зустріч понтифіка та президента РФ
Однак головна подія в стосунках Росії та Ватикану ще попереду. Мова, звісно, про вікопомну зустріч Папи та патріарха Кирила у Гавані. Щоб зрозуміти масштаб події, треба відмотати історичну плівку трохи назад. Років так на тисячу.
Зустріч Папи та патріарха Кирила у Гавані
Шляхи католиків та православних розійшлися після розколу християнської церкви в 1054 році внаслідок розбіжностей з питань канонічного, догматичного та літургійного характеру. Мова, зокрема, про те, від кого походить Святий Дух – чи лише від Отця (як вчить православна церква), чи від Отця і Сина (як стверджують католики). Інше дискусійне питання – наявність/відсутність чистилища, а також (і це, власне, головне!) папський примат. Католицька церква вважає Папу главою вселенської церкви, а православне духовенство визнає його «першим серед рівних», проте заперечує, що він має владу над всією церквою.
Але не так Святий Дух із чистилищем, як саме боротьба за сфери впливу унеможливлювала теплоту між кліром православним та кліром католицьким. Проте Папа Франциск почав розбивати кригу, зустрівшись у 2013 році з Патріархом Константинопольським Варфоломієм I. А відтак, як зауважував Bloomberg, «патріарху Кирилу, котрий володіє в східному християнстві найбільшою реальною владою, стало важче виправдовувати своє ухиляння від зустрічі з Папою, що його попередник Алексій II робив протягом усього свого перебування на чолі РПЦ».
Отож, у лютому 2016-го зустріч Франциска та Кирила відбулася. Українському читачеві вона запам’яталася цілковито проросійською спільною відозвою – лицемірною та улесливою, де розв’язана Росією війна на Сході України була представлена суто громадянським конфліктом. «Вболіваємо з приводу протистояння в Україні, що вже спричинило багато жертв, завдало незліченні страждання мирним мешканцям та привело суспільство до важкої економічної та гуманітарної кризи. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, суспільної солідарності та до діяльного будування миру. Заохочуємо наші церкви в Україні трудитись над досягненням суспільної гармонії, утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальший розвиток», – йшлося у заяві.
«Нинішній Папа має репутацію миротворця, але компроміси та поступки корисні лише тоді, коли вони вигідні обом сторонам. І неясно, що дасть католицькій церкві ця «історична» зустріч. Єдиного, чого досяг Папа Франциск – це дипломатичного успіху для путінського консерватизму, який той використовує, щоб діяти спільно з ультраправими та релігійними організаціями всього світу. Можливо, Папа в цих питаннях наївний, чого не скажеш про патріарха Кирила і його кремлівського покровителя», – резюмував з цього приводу Bloomberg. Та яким би наївним не був Франциск, для підігравання Росії у нього мають бути резони. І вони, безперечно, є. А відтак перше питання, на яке належить відповістию…
В чому інтерес Ватикану?
У цитованій вище спільній заяві понтифіка та патріарха йшлося не лише про Україну. Та й взагалі – не лише про політику. Текст відозви містив категоричне засудження секуляризації, одностатевих шлюбів, абортів, евтаназії та навіть «біомедичних репродуктивних технологій, тому що маніпулювання людським життям є замахом на основи існування людини, створеної на Божі образ і подобу». Мова, таким чином, йде про «традиційні християнські цінності», вихолощені від будь-якого ревізіонізму. Це майже те саме, що в Росії називають «духовними скрєпамі» – набір традиціоналістських засад, покликаний слугувати у кінцевому підсумку не так ментальному самовдосконаленню, як реалізації суто політичних цілей. «З таким союзником, як Росія, Ватикан може розширити свій вплив до Японії», – пише цитована вище Le Figaro.
Другим значимим для Ватикану моментом є Сирія. Тут, власне, знову таки йдеться про розширення сфер впливу та зміцнення авторитету церкви. Захист прав східних християн піднімається Папою Римським на знамена, й Путін – з його особливим ставленням до режиму Асада – стає Франциску у пригоді. Росія з правом вето постійного члена Ради безпеки ООН вважається найкращим важелем тиску на сирійську кризу. У Ватикані та Москві переконані, що баасистський режим Асада слугує запорукою політичних гарантій виживання християнських меншин і тому є меншим злом у порівнянні з ісламістами, які можуть прийти йому на зміну. «Демократія означає менше реальної політики з опорою на християнську демографію», – зазначає Le Figaro. І додає: «Для Ватикану зближення з Москвою націлене на зміцнення альянсу католиків та православних на тлі підйому ісламізму на Близькому Сході у той період часу, котрий Франциск називає «частковою третьою світовою війною».
Однак є один нюанс. Чи буде прихильною власна паства Фрациска до його масштабних екуменічних прожектів, якщо при цьому Ватикан нехтує інтересами своїх вірян? Італійське видання Il Foglio робить безжальний висновок: Папа рішуче налаштований зрадити католиків, які проживають в Україні та й у самій Росії також. Саме тому він, не коливаючись, «збив з пантелику українську греко-католицьку церкву, як вказав на це архієпископ Київський Святослав Шевчук», – пише Il Foglio.
Видання додає: «Дипломатичні плани Ватикану звернені на Схід, він прагне угоди з Москвою, навіть якщо для цього доведеться пожертвувати католиками в Росії, яких, однак, зовсім небагато і які не грають вирішальної ролі в цьому питанні. Папа Франциск розробляє свого роду східну політику 2.0, ознаки якої намітилися ще до його сходження на престол. Ця політика в будь-якому випадку не має нічого спільного з політикою Казаролі (державний секретар Ватикану у період 1979-1990 рр. – Авт.), яка здійснювалася в першій половині понтифікату Іоанна Павла II».
Принагідно Il Foglio звинувачує у ситуації, що склалася, й… Дональда Трампа також. Йому, мовляв, можна також закинути «надмірну симпатію до Кремля», хоча Папа Римський все ж першим почав акцентувати на «позитивній ролі Владіміра Путіна на міжнародній арені». Навіть дивно, що «обидва політики» – Трамп і Франциск (Il Foglio називає Папу саме «політиком») «зустрічаються без особливого ентузіазму», адже в обох є спільний пункт, по якому вони могли б дійти згоди, і це – їхнє ставлення до Росії, зазначає видання. Однак залишимо поки що Дональда Трампа у спокої і розглянемо натомість засадниче питання номер два.
Папа Римський Франциск
В чому інтерес Росії?
Відповідаючи на це питання, доречно зацитувати статтю американського видання The National Interest. «Кожна зі сторін дає такому альянсу істотні переваги. Католицизм привносить із собою глобальне охоплення, вагомий інтелектуальний послужний список Заходу та значні фінансові ресурси. Російська православна церква дає істотний політичний вплив, причому не тільки в Росії, але й на всьому пострадянському просторі та в Східній Європі, а також багатовіковий досвід гармонійного співіснування з мусульманськими громадами в своєму середовищі», – переконаний The National Interest.
Західні медіа також зазначають, що з урахуванням ліберального розвитку протестантства, Росія чітко усвідомлює одну просту річ: для затвердження свого місця в світі у неї не може бути інших союзників серед християнських конфесій, крім католицької церкви. Ніхто, за виключенням Папи Франциска, не допомагатиме їй боротися зі світовим атеїзмом, ніхто так затято не насаджуватиме ортодоксальні догми. Так званий «захист християнських цінностей» можливий лише в цьому тандемі, обидва учасники котрого свято переконані, що їхня синергія оберне Ватикан та Москву на виняткові зразки високої моральності.
«Ситуація на Близькому Сході дозволяє Путіну підкреслити роль Росії на міжнародній арені і уявити себе захисником східних християн в дусі Катерини II (…) Другий фронт стосується конфлікту православних і католиків з часів розколу в 1054 році. Путін хоче показати себе великим примирителем, тим, хто відновлює історичні зв'язки (…) Владімір Путін хоче постати моральним авторитетом», і для цього йому конче необхідне опертя на Папу Франциска, переконані оглядачі Le Figaro.
«Російська православна церква буде прагнути до пошуку нових союзників в справі просування християнських моральних цінностей та протидії секуляризації європейського суспільства (…) Церква буде проводити курс на «нове навернення в християнство (…) І якщо держава відстоює національні інтереси Російської Федерації, то російська православна церква просуває більш загальну культурну самосвідомість, вважаючи, що вона успадкувала її від древньої Київської Русі. І РПЦ, і підконтрольна Москві українська православна церква вважають конфлікт в Україні громадянською війною всередині єдиної панслов'янської спільноти («руского міра»). Цю громадянську війну неможливо зупинити, ізолювавши Україну від Росії і тим самим знищивши єдність їхньої віри», – зауважує The National Interest.
І хоча із таким поясненням поглядів РПЦ неможливо не погодитися, є одне «але». Це – надмірна пиха, обмеженість та впертість (аби не сказати: тупоголовість) російської православної церкви. Такі її риси могли б бути фатальними для намірів Путіна, якби, звісно, не жорстка субординація у вертикалі «церква – влада», яка плекалася протягом усього радянського та пострадянського періоду РФ. Дисципліна, до якої привчено російський православний клір, унеможливлює супротив директивам зверху, та все ж певних складнощів у стосунках Москви та Ватикану не уникнути.
Адже у Росії католицизм ніколи не вважався традиційною, а лише привнесеною ззовні релігією. Для Москви поява в Україні греко-католиків – це безпардонна інвазія Риму, який зазіхає на «іконно рускіє» території та сфери впливу. Тому якщо Ватикан й готовий пожертвувати 6 мільйонами католиків в Україні заради 100 мільйонів православнихї, не факт, що РПЦ відповість «алаверди», йдучи на будь-які поступки, якщо вони бодай в чомусь зазіхають на її інтереси. А у випадку суто гіпотетичного вибору між католицькою церквою та російською православною Путін, певна річ, зробить ставку на РПЦ.
Що ж стосується Папи Римського, то Франциск в цьому випадку ризикує залишитися сам-на-сам зі своєю наївністю та подарованою йому комуністом Дорохіним георгіївською стрічкою. Скільки б не натякав Франциск, що дивиться на Путіна як «янгола миру», розпізнавати безплотні субстанції йому навряд чи дано. Все таки нинішній понтифік – це не безгрішне дитя з португальської глибинки, а 80-річний єзуїт на папському престолі. З усіма властивими його віку й статусу амбіціями та прагненнями. І помилками, до речі, також.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Читайте також:
Агенти Путіна. Французька мережа
Агенти Путіна. Італійська мережа
Агенти Путіна. Польська мережа
Коментарі — 0