Привіт з майбутнього. Україна принесе росіянам свободу

В Україні у складі Іноземного легіону було створено легіон «Свобода Росії», який складається з громадян РФ та етнічних росіян, які вирішили зі зброєю в руках боротися проти путінізму за вільну Росію. За словами радника Офісу президента Олексія Арестовича, осередки організації є не лише на фронті, а й в Росії.

Зрозуміло, що зараз це скоріше символічна історія. Проте ідея очевидно влучна. Україна бореться за краще майбутнє післявоєнного світу, в тому числі за краще майбутнє і для росіян. І це те, що треба до них доносити.

Почнемо відразу з головної тези: Україна – виробник дефіцитного для Росії продукту – свободи.

Росіяни хотіли б спробувати жити по-новому, вільно, з прозорими правилами, без поділу на «керівника та дурня», із взаємоповагою. Тому українцям в майбутньому не треба соромитися та скупитися ділитися свободою і з росіянами. Саме так буде реалізовуватися українське лідерство.

Після нападу на Україну Росія рано чи пізно зміниться. Навіть воєнні перемоги російський фашизм не врятують. Він вже програв. Адже територіальна експансія за законами історика Арнольда Тойнбі є проявом деградації суспільства. Питання лише в кількості жертв.

Мільйони і українців, і навіть росіян стали свідками нинішніх подій. Нащадки більшовиків-чекістів так явно показали своє нутро, створивши, рашизм, що тупиковість цієї гілки розвитку стала очевидна.

Пригадаємо як Росія зайшла в цей глухий кут? Десь в 2004-2008 роках, після Помаранчевої революції, в публічному просторі почала просуватися ідея про те, що місія Росії – створити нову імперію. А для цього потрібно відмовитися від демократії, адже вона не дозволяє реалізувати національний характер та побудувати таку складну та цікаву річ, як імперія.

На якомусь глибинному рівні росіяни, принаймні, ідеологи режиму, злякалися свободи. Можливо їм здалося, що зі свободою вони не зможуть побудувати щось «екстра» та «супер», до чого такий пограничний, крайній, а від того, неспокійний народ як росіяни схильні.

Чому ж свобода в Росії сприймається як завада для суперрезультату, як помутніння? Чому росіяни в неї не вірять, чому вона має вигляд не стимулу, а як перешкоди? Спробуємо розібратися. Для початку зацитуємо Олександра Роднянського, відомого українського, а потім і російський теле- та кінопродюсера, який після 24 лютого залишив Росію.

«Вы знаете, я постоянно повторяю одну и ту же вещь, в которую я верю. И мне кажется, она важная. Я полагаю, что главной болезнью современной России является невероятно зашкаливающий цинизм, неверие в наличие подлинных целей, подлинных ценностей, идей и принципов. Это такое господствующее убеждение в том, что идей, принципов и ценностей нет ни у кого. Просто есть те, кто хорошо это скрывают. А есть мы, честные, которые говорят как есть – у нас их (принципов и ценностей) нет».

І ось тут ми підходимо до важливого моменту.

Так, у росіян є свобода від моральних принципів, ніцшеанство. Але в результаті суспільство не утворює між собою спільне поле довіри, де кожен може вільно діяти. Адже немає елементу для єднання незнайомих людей – дотримання цінностей. Тому без цього поля свобода і не може приносити суперрезультат.

Свобода може діяти та бути конструктивною силою, коли для неї є інфраструктура – впевненість у моральних принципах іншої людини.

Якщо немає довіри до іншої людини, є підозра, тоді, щоб створити собі поле для гри – потрібен повний контроль. Потрібен керівник, який встановить свої правила і буде їх гарантом. Відповідно, з часом, вся «грядка» стає заручником царя та його суб'єктивного стану.

Цінності дозволяють людям відірватися від тваринної поведінки – ієрархії домінування на основі грубої сили. І це створює нову якість. Проте, Росія не може вирватися з тваринної поведінки, в її філософії – страх, відтак домінування як механізм, для спроб позбутися страху.

Свобода дії за принципом мережі інтернет, де немає єдиного центру, але всі елементи єднаються у своїх, неусвідомлених ніяким єдиним центром комбінаціях. І це дає чудовий результат, недосяжний для централізованої структури.

У Росії вся структура тримається на базових людях, а не на базових принципах. Сьогоднішні російські фашисти прагнуть до суб'єктивного тоталітарного порядку, який, складений в їх голові. Але який втратив зв’язок з реальністю. Чого варта лише їх поточна спроба «скасувати» український народ. Яка була б смішною, якби не масові вбивства.

У результаті хаос, те, від чого вони втікають, все одно наздоганяє росіян раз за разом в їхній історії. Замість того, щоб адаптувати його, перетворити у свободу і використовувати щоденно у «корисних для здоров’я дозах», маючи свободу думки, демократичних практик, виборів. Вони уникають проблеми до останнього моменту, фантазуючи про ідеальний світ і коли вже не можуть стримати, хаос проривається та руйнує, але вже все.

Росія це історія з планомірного підкорення все нових і нових народів. Примус, тоталітаризм та нацизм є в ДНК політичної Росії. Але світ змінюється, стає складнішим, свобода дає краще результат.

Наслідок відсутності свободи – імперська свідомість, яка і є справжньою нацистською свідомістю. Імперія з дитинства вчить підсвідомо ненавидіти інших: «чорно..опих», «чурок», «тупих хохлів». Вона пропонує угоду: ставай стандартним росіянином і у тебе відразу з’явиться право зневажати інших. А коли треба і вбивати. Україну, де побутового расизму завжди було на рівень менше, за принципом психологічної проекції та перенесення свого світосприйняття, рашизм десятиліттями звинувачував у нацизмі. Це складно пояснити іноземцям, але ті, хто трохи застав СССР розуміють, про що йдеться. Від цього всього Росії також треба звільнятися. І українці, як носії досить толерантної свідомості можуть бути зразком того, як можна жити без ксенофобії, зразком справжньої дружби, а не підробної, яка існує доти, доки той чи інший народ заарканений Москвою.

Ось що говорить про деімперіалізацію колишня світова зірка шахів, російський опозиціонер Гаррі Каспаров.

«На мой взгляд, достаточно очевидно, что будущее России связано, если у неё есть будущее, только с полным отказом от имперского сознания, которое формировалась на протяжении столетий. Этот вирус должен быть беспощадно истреблён. Будущая Россия должна строиться по совершенно иным принципам, скорее всего, конфедеративным. Никакого имперского построения больше быть не должно. Разумеется, должны быть освобождены все территории, не только украинские, но и Приднестровье, и грузинские территории».

Каяття росіян – це лише питання часу

Росіяни для переродження мають відчути той моральний тупик, куди їх завів путінський режим. Має бути усвідомлення та покаяння народу.

Каяття росіян – це лише питання часу, можливо, за відчуттями, 3-7 років. Незалежно від того, які коридори по трупах вони прокладуть в Україні.

Як росіяни далі будуть виховувати дітей? Красти та вбивати – погано. Але якщо з криком «ти сам винен» – то можна? Риторичне питання.

Кожен день війни робить наступне переформатування Росії потенційно все більш кривавим. Російські військові, в масі, так само підсвідомо розуміють злочинність війни. Скільки б танців з бубнами навколо не виконав Соловйов і Ко, розповідаючи про НАТО. Злочин, який став нормою, повернеться в Росію бумерангом хаосу.

Ідеологи путінізму відмовилися від демократії бо бояться, що свобода їх зруйнує. Вони відчувають, що їх форми життя не є універсальні.

У них немає універсального поля, де в довільних комбінаціях, як з конструктора, можна складати все нові і нові відкриті структури, зберігаючи непорушну основу. Звідси це прагнення закритися та захистити своє его.

Тупик розуміють і мислячі росіяни. Ось що написав російський журналіст Андрій Лошак.

«Позорная военная кампания обнажила все слабости сверхцентрализованного управления. Путин обосрался, потому что эта морально устаревшая модель вертикали власти, основанная на строгой иерархии и беспрекословном подчинении вышестоящему, в 21 веке является глубоко неэффективной. Об этом в фильме про Тинькофф говорит одна из топ-менеджеров банка, имевшая опыт работы в госкомпании: «Когда люди боятся что-то делать, они парализованы, и у нас во многих госкомпаниях из-за этого такой подход: лучше я что-то не сделаю, как бы чего не вышло». … Ничего без свободы не получится, сколько бы ты танков и пушечного мяса не пригнал в Украину. В этом смысле Украина действительно анти-Россия. Потому что свобода там реальная ценность, а тот, кто на нее покушается, – хуйло, а не нацлидер. Вчера в один день пришли новости из разных концов Украины. Во Львове в кофейне заметили Анджелину Джоли, приехавшую помогать украинцам, Илон Маск передал стране генераторы энергии Tesla, а в оккупированной Новой Каховке россияне восстановили памятник Ленину. Обшарпанные памятники полузабытому людоеду, которые с маниакальным упорством восстанавливают оккупанты, – это на самом деле все, что может предложить Россия. Страна, которую за плохое поведение не взяли в будущее».

Росіянам треба буде вчитися жити по-новому з цінностями та свободою, роблячи крок за кроком, як це робить маленька дитина. І те, що нова Росія розпочнеться через конфлікт з українцями, яких вони, часом, як справжні нацисти в душі вважали людьми другого сорту, є парадоксальною закономірністю.

У дитинстві автора цих рядків на багатоповерхівці навпроти були великі літери, які складали слова: «Коммунизм победит!». Одного дня вони зникли «як роса на сонці». Цей путінський фарс, хоч і кривавий, але закінчиться так само.

А що ж далі Росія, як вона без імперії? Мабуть, так само, як без імперії Іспанія, Португалія, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія.. Знайде як реалізувати себе в інших формах – будуватиме бізнесові, культурні, інформаційні імперії, якщо зможе.

Адже замість плоских двовимірних імперій минулого сьогодні люди будують сучасні тримірні, які йдуть вглиб – у серця та інтелект людей.

А українці як етнос, який не абияк доклався до створення Російської імперії, у черговий раз допоможе недбалому сусіду, який заплутався і покаявся.

Міжнародна допомога Україні і матеріальна і культурна-інформаційна сприятиме поступу цивілізації далі на схід. Звучить неполіткоректно, проте правдиво. Українці навчать росіян спокою, довірі, а відтак і свободі.

Місія здійснена. Адже ще 30 років тому самі українці для інших народів, наприклад, Польщі чи того ж Кавказу, мабуть, так само могли видаватися німими «піхотинцями» імперії. А сьогодні – Україна в авангарді світової боротьби за свободу.

Звісно, Україні треба попрацювати, щоб війна стала прискорювачем і для її власного розвитку. Щоб держава нарешті наростила необхідні м’язи своїх інституцій.

І тому коли зачаровані Олексієм Арестовичем російські глядачі пишуть в коментарях «Слава Україні! Свободу Росії!», це схоже на привіт з майбутнього.

Денис Самигін, для «Главкома»