Слідство отримало беззаперечні докази і встановило особи п’ятьох убивць
Це одна з небагатьох кримінальних справ про воєнні злочини росіян, у матеріалах якої є унікальні і беззаперечні докази: свідчення не лише тих, хто вижив, а також фото і відеоматеріали. Слідчі Нацполіції Києва за оперативного супроводження Нацполіції Криму та СБУ і за процесуального керівництва Київської міської прокуратури зуміли встановити обставини масового розстрілу цивільних автівок у місті Гостомель Бучанського району Київської області. 25 лютого цього року, на другий день після початку повномасштабного вторгнення Росії, підрозділ ОМОН Росгвардії вбив та поранив декілька ні в чому невинних людей. Серед вбитих опинився і громадянин Росії. Крім того, росгвардійці випадково вбили і одного свого.
Ця трагедія сталася у Гостомелі на вулицях Шевченка та Свято-Покровській. На перехресті цих двох вулиць, розташований супермаркет «Фора», а за ним – невелике котеджне містечко «Чеський двір». Рухаючись по вул. Шевченка у напрямку від столиці, потрапимо до Бучі, а Свято-Покровська веде до аеродрому «Гостомель».
З цих напрямків 24 лютого на Київ рухались збройні сили Росії та Росгвардія. Але біля мосту через Ірпінь їх зустрів шквальний вогонь ЗСУ, Нацгвардії України та територіальної оборони. Російський десант на аеродромі «Гостомель» було розбито. У цій ситуації росіяни були повністю розгублені, адже не очікували такої зустрічі і не могли збагнути, що їм робити далі.
Як встановлено досудовим розслідуванням, саме у цьому місці опинився зведений загін підрозділів Росгвардії з міст Кемерово та Новокузнецька Кемеровської області, а також Красноярського краю. Не розуміючи, що їм робити далі, ОМОНівці хапали місцевих жителів, які проходили повз або їхали на велосипедах, і зганяли їх в один з будинків котеджного містечка.
25 лютого з самого ранку повз ОМОНівців почали їхати цивільні автомобілі. Люди вже зрозуміли, що місто треба терміново залишати. Проте вони не могли знати ані про розташування росіян, ані про небезпеку, яка на них чекала.
За даними, що вдалося отримати від свідків, які чули розмови росіян, командир підрозділу Росгвардії та два його заступники прийняли рішення зайняти позиції на цих двох вулицях та перехресті і розстрілювати всі машини без виключення.
У той день у Гостомелі ще не було відключено електрику, тому камери відео-спостереження на будівлі «Фори» продовжували працювати. На відео чітко видно, що росіяни поставили біля супермаркету свій БТР. ОМОНівці прострілювали вулицю Шевченка з автоматів, стоячи за БТРом. А бронетранспортер стріляв кулеметом з башти. Крім того, росіяни зайняли позиції з протилежного боку вулиці, серед дерев лісосмуги. Тобто вони вели перехресний вогонь. І також позиції були розташовані по вулиці Свято-Покровській з боку котеджного містечка.
«Біля 30% загону росграврдійців було розбито. Вони відійшли від мосту через річку Ірпінь і були розгублені. За словами свідків, командир та заступники по рації передали своїм підлеглим наказ вбивати всіх, у тому числі цивільних. На відео видно, як вони почали розміщуватися на позиціях в районі вулиць Шевченка та Свято-Покровської. Звідти вони стріляли по автівках людьми з кулеметів, автоматів і з БТР», – розповідає перший заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва Дмитро Сітар.
Коли все скінчилося, свідок зняв на телефон наслідки бійні, обійшовши майже всі розстріляні та згорілі машини, в деяких з них залишалися тіла вбитих.
Хроніка розстрілу
Перший розстріл стався о 8:40. У цей час на автомобілі Škoda Fabia їхав громадянин Німеччини. Він мешкав тут і з дружиною – українкою. По ньому відкрили вогонь і він був поранений у голову, але вижив і навіть мав сили побігти з того місця.
Його зустріла карета швидкої допомоги і відвезла до Бородянської лікарні.
У той день «швидкі» ще пересувалися і надавали допомогу пораненим. Чому росіяни не стріляли по них? Одна з причин у тому, що ОМОНівці вимагали від українських медиків допомагати їхнім пораненим. Але з 26 лютого, коли росіяни встановили блок-пости, не пропускали вже й «швидкі».
Слідчі опитали вісім медичних бригад, і їхні свідчення також допомогли встановити обставини цього розстрілу.
Зараз німецький громадянин знаходиться у ФРН.
Через одну хвилину після Škoda Fabia (о 8:41) на дорозі з’явився автомобіль BMW, який рухався у бік Києва. По машині росгвардійці стріляли з автоматів і з БТРа. Раптом загорівся багажник – можливо, в ньому був балон з газом. Потім зайнялася вся машина і вона згоріла повністю разом з водієм.
Слідство встановило, що за кермом BMW був громадянин Росії.
«Коли росіяни стріляли по машинах, вони знали, що в автівках їдуть цивільні люди, вони навіть вбили свого співгромадянина. Та вони навіть не замислювались це», – зауважує прокурор Печерської окружної прокуратури міста Києва Іван Вараниця.
Після встановлення особистості чоловіка, з’ясувалося, що він воював в зоні проведення АТО за Україну і був важко поранений. Він мав українські нагороди, вийшов на пенсію і жив у Гостомелі, де 24 лютого його будинок було обстріляно росіянами. Чоловік був одружений з українкою, але вони розлучились. В нього залишились дві доньки, які живуть у Владивостоці (Росія). Слідчі намагалися з ними поговорити, але ті погодились говорити лише з побратимом батька, та й тому заявили, що повністю підтримують Путіна.
О 9:00 у поле зору росіян потрапив Renault Clio, який прямував з боку Києва вулицею Свято-Покровською. За кермом машини була 61-річна жінка, а на передньому пасажирському сидінні – її 19-річний онук. Вони проїхали повз позиції росіян, але ті почали стріляти в них ззаду.
Куля влучила жінці у праву руку і вона втратила свідомість. Онук отримав поранення у потилицю і одразу ж помер. Десь через пів години жінка прийшла до тями і спробувала лівою рукою увімкнути передачу, щоб втекти від ОМОНу. Коли росіяни побачили, як щойно розстріляна ними машина почала рухатись, вони вистрілили в неї або з підствольного гранатомету, або з СПГ (протитанковий гранатомет). Жінка, однак, залишилася живою. Вона вилізла з машини і сховалася поруч у канаві, де потім її знайшли місцеві жителі.
Чому росіяни не добили її? Свідки розповіли, що росіяни підходили до розстріляних машин, і, якщо бачили, що людина в авто ще жива, її не добивали. Вони дивувались: «А як ти вижив? Вали звідси, а то розстріляю!» І вони робили так не один раз: розстрілювали авто, підбігали до нього і поранену людину більше не чіпали.
Хлопця з Renault Clio поховали у Бородянці наступного дня. Тоді там ще не було повної окупації. Місцеві мешканці і поліція збирали тіла загиблих, ховали.
І, як каже Сітар, для слідства це створило серйозну проблему: «Було так, що ми мали заяви, докази, свідчення, але не було тіл. Лише нещодавно ми отримали повну інформацію про місця зберігання або поховання тіл і про тих, хто саме їх ховав».
О 09:25 під вогонь росіян потрапила Hyundai Sonata з корейськими номерами. За кермом був чоловік 32 років, його було поранено у ногу. Росгвардійці його теж не стали добивати.
Рівно за 5 хвилин (9:30) на дорогу виїхав Chery Tiggo з 55-річним чоловіком за кермом. В нього також полетіли десятки куль, але він теж залишився живий, отримавши поранення правого плеча з переломом кістки.
О 10:19 на очі ОМОНівців потрапив Chevrolet Aveo, у якому знаходились 19-річний хлопець і 20-річна дівчина. Шквал куль не залишив їм жодного шансу на виживання.
Свідок, який зняв відео вже після того, як росіяни пішли, побачивши тіла хлопця і дівчини в машині, сказав, що в них не було телефонів, бо їх вкрали мародери. Прокурори мають з цього приводу сумніви, адже важко собі уявити, хто пішов би на це під час стрілянини, окрім самих росіян. Скоріше за все, вони, оглянувши трупи, позабирали все найцінніше.
10:51. На дорозі з’являється ВАЗ 2107. За кермом 42-річний чоловік, місцевий житель. Був вбитий одразу шквальним вогнем.
О 12:10 під вогонь потрапив VW Golf. В машині були двоє також 42-річних чоловіків – українських поліцейських. Але вони не були у формі, і машина не мала жодної позначки, що вона належить поліції. Один з чоловіків отримав поранення, інший дивом вцілів.
Після розстрілу машини до них підійшли ОМОНівці і забрали їх до котеджного містечка, де тримали інших людей.
О 14:38 військовослужбовці РФ розстріляли ВАЗ 2106 з 50-річним водієм. У машині було нараховано більше 100 отворів від куль. Поранений чоловік виліз з машини, підійшли росіяни та сказали: «Вали отсюжа!» Але поранення були настільки важкі (простріляні легені, руки та передпліччя), що він не міг йти. Чоловік помер.
На відеозапису слідчі побачили, що, стріляючи по цій машині, росіяни вбили свого ж. Чітко видно, як росгвардійці стріляли по ВАЗ 2106, а збоку від них - метрах у 20 – з автоматом лежав їх товариш, навколо якого здіймався пил від куль. Вірогідно, по ньому попали з позиції по той бік дороги, бо вони ж розташувались таким чином, що опинилися один навпроти другого. Коли на дорозі з’являлася машина, росіяни стріляли по неї з двох сторін дороги, ризикуючи вбити своїх. Це і сталося. Потім тіло вбитого товариша росгвардійці кудись відволокли.
О 15:01 на дорозі з’явився Dodge Charger, яким керувала 33-річна жінка. Вона вже побачила розстріляні машини і хотіла розвернутися та втекти. Але вона – медик. Тому, побачивши біля ВАЗ 2106 пораненого чоловіка, вона вирішила зупинитися та допомогти йому. Але по ній теж почали стріляти. Кулі потрапили їй у спину і грудну клітину. Жінка все ж змогла вийти з машини, і тут до неї підійшли ОМОНівці та спитали: «А ти ще жива, сука?» Вона, ледь тримаючись на ногах, пішла звідти. Вона вижила.
Після в її машині теж нарахували більше 100 кульових отворів. Прокурор Сітар каже, що найбільша кількість отворів – понад 120, найменша – 38.
Задля чого так багато пострілів по одній цивільній машині? Чи росіяни таким чином «розважалися», вдаючи, що вони у тирі чи на сафарі?
Навіщо?
«Логіка дій ОМОНівців, ймовірно, полягала у тому, що вони отримали відсіч при спробі прорватися до Києва, опинилися на чужій території і не знали, в якому оточенні вони знаходяться. Вони пройшли 130 км від кордону з Білоруссю до самого Гостомеля, і замість параду неочікувано зустріли шалений спротив», – каже Іван Вараниця.
Дмитро Сітар говорить, що перший розстріл, який встановили слідчі, відбувся о 8:40, а останній – більш ніж через шість годин.
«Вони бачили, що весь цей час вони розстрілюють цивільних – старих, молодих. Але це їх не спинило. Командир міг би віддати наказ спочатку дивитися, хто в машині, але ні – вони стріляли шість годин поспіль», – зазначив він.
Чи може бути таке, що вони отримали такий наказ від вищого керівництва? Сітар, спираючись на свідчення очедців, вважає, що рішення ОМОНівці приймали на місці – це колегіально зробили три командири Росгвардії.
«Якщо взяти до уваги те, як поводить себе Росгвардія на мітингах у себе вдома, в Росії, то, припускаємо, що вони відчували себе ще більш безкарно, ніж інші російські військові. Вони жорстоко поводяться із людьми у себе вдома, а тут – громадяни іншої, чужої країни», – каже прокурор.
Крім того, слід також пригадати, що росіяни розстрілювали цивільні машини не лише у цьому місці і не лише в Ірпені: це відбувалося і в Бучі, і в інших окупованих регіонах України.
Прокурори пояснюють: судячи з знайдених документів, підрозділи Росгвардії мали увійти у центральну частину Києва, в урядовий квартал, а це передбачає розгін демонстрацій із застосуванням сили і зброї. На користь цієї версії говорить той факт, що після «жесту доброї волі» (відступу росіян з Київщини) були знайдені знаряддя росгвардійців: уніформи, шоломи, щити, кийки – вся ця амуніція була призначена для розгону цивільних, можливо, більш жорсткішого, ніж вони робили це в Росії.
Розстрілявши свій боєкомплект, загін Росгвардії у той саме день вирушив з Гостомеля у бік Чорнобилю. Росіяни взяли з собою і двох українських поліцейських, яких згодом відпустили.
Воєнні злочинці, хто вони
Іван Вараниця відзначає, що зазвичай, люди, коли помічають камеру спостереження, мимоволі дивляться в неї. Так сталося і з росгвардійцями у Гостомелі: вони побачили на «Форі» камери і автоматично подивилися в них, а камери, відповідно, чітко зафіксували їхні обличчя. У слідства немає інформації, що вони намагались пошкодити камери або знайти у супермаркеті записуючий пристрій чи сервер, щоб знищити їх. Мабуть, саме через відчуття безкарності або через упевненість у тому, що їх не стануть шукати, а якщо знайдуть, то їм все одно нічого не загрожує.
Всього слідство провело 39 оглядів місця події та відеоматеріалів, допитало 11 потерпілих та 32 свідків. Також було проведено дев’ять слідчих експериментів та 45 експертиз: шість – молекулярно-генетичних, одна – дактилоскопічна, одна – вибухових пристроїв, п’ять – балістичних, 10 – балістично-хімічних, 14 – портретознавчих, вісім – судово-медичних.
І саме вони й дозволили по відео та фото-матеріалах встановити п’ятьох осіб з загону Росгвардії, який розстрілював цивільних у Гостомелі 25 лютого.
Отже, командиром загону виявився полковник Сергій Казєїчєв 1971 року народження. З серпня 2005 року командир підрозділу ОМОН Росгвардії у Красноярському краю. Проживає у м. Красноярськ.
Слідчі встановили, що він вже багато років служить в Росгрвардії. Під час розслідування були знайдені його фото в Інтернеті, на яких він бере участь в урочистих заходах та проголошує промову.
Його заступник – полковник, заступник командира Красноярського ОМОН із роботи з особовим складом Сергій Вейкколайнен 1976 року народження.
Безпосередньо розстріл цивільних здійснював військовослужбовець Росгвардії Олексій Малахаєв 1978 року народження. Мешкає в Кемеровській області, м. Новокузнецьк.
Також у розстрілах брав участь військовослужбовець Росгвардії Микита Гадалов 1993 року народження. Мешкає у м. Красноярськ.
І, нарешті, військовослужбовець Красноярського ОМОН Олег Потопальський 1971 року. Мешкає у м. Красноярськ.
Всім п’ятьом оголошено підозру за фактами вчинення воєнних злочинів та застосування ними заборонених міжнародним правом засобів ведення війни, поєднаних з умисними вбивствами цивільних людей.
За законодавством та міжнародним правом всі росіяни, яким оголошено підозру, мають права на адвоката, і суд призначить їм захисників у разі, якщо судовий розгляд буде заочним. Не виключено, що адвокатам вдасться вийти на зв’язок з ОМОНівцями і вони щось скажуть. У будь-якому випадку, суд винесе рішення. Ймовірними видаються саме обвинувальні вироки, адже якість доказової бази дуже висока.
Андрій Черніков, для «Главкома»
Коментарі — 0