«Главком» розповідає про найвідоміших боксерів, які свого часу використали свою популярність у спорті як трамплін у політиці
Колишній чемпіон світу з боксу Віктор Постол минулого тижня зробив несподівану заяву. Він розповів, що залишиться у спорті ще на кілька років, але вже зараз розпочинає політичну діяльність. І почне уродженець Київщини, так би мовити, з малого. Він спробує стати депутатом ради селища Велика Димерка, де народився.
За словами Постола, його рішення виважене й обдумане, і він хоче зробити щось корисне для громади, де виростав. «Зрозуміло, що, у першу чергу, я хотів би активнішого розвитку фізичної культури та спорту», - резюмував своє рішення боксер.
До слова, можна провести певні паралелі між Постолом та іншим відомим українським боксером-політиком - Віталієм Кличком. Віктор, як і Кличко-старший, також був чемпіоном світу за версією Всесвітньої боксерської ради (WBC), але не у надважкій, а у першій напівсередній вазі. Постол завоював цей вакантний титул у 2015 році у бою з Лукасом Матіссе. Міг Віктор порівнятися ще й з Володимиром Кличком і стати чемпіоном світу за версією WBO, але влітку 2016 року програв об'єднавчий бій за титули Теренсу Кроуфорду. Після даного програшу Постол не виходив у ринг більше року, обмірковуючи, очевидно, у цей час плани на політику.
Постол далеко не перший спортсмен зі світу боксу у політиці. «Главком» знайомить з найвідомішими боксерами, які використали свою популярність у спорті як трамплін у політиці.
Віталій Кличко (мер Києва, з 2014 року і донині)
Далеко за прикладами ходити не варто, адже мером столиці України є володар звань «почесний» і «вічний» чемпіон світу з боксу у надважкій вазі за версією WBC – 46-річний Віталій Кличко. Спортсмен, якого досі називають одним з найсильніших за всю історію боксу. І на це є свої причини. Наприклад, той факт, що Віталій жодного разу так і не побував у нокдауні чи нокауті – на настил рингу його так ніхто і не відправив. А свої дві поразки Кличко-старший отримав через ушкодження (плеча у бою з Крісом Бердом і розсічення брови у бою з Ленноксом Льюїсом).
На боксерському рингу Кличко ставав триразовим чемпіоном України серед любителів, шестиразовим чемпіоном світу з кікбоксингу за версіями різних організацій, чемпіоном Європи серед професіоналів за версією EBU, а також чемпіоном світу за версіями WBO та WBC, а також за версію авторитетного журналу The Ring.
У 2005 році Віталій оголосив про завершення кар’єри, за два роки до того заснувавши благодійну організацію «Фонд братів Кличків». На півтора роки він став радником тодішнього президента України Віктора Ющенка. Проте довго без спорту Кличко-старший бути не зміг, оголосивши про відновлення кар’єри на початку 2007 року. А причиною повернення у бокс став програш на виборах міського голови Києва. До остаточного оголошення про відхід з рингу наприкінці 2013-го Віталій провів десять поєдинків, не зазнавши жодної поразки.
Паралельно Кличко створив свою партію, з якою пройшов у Київраду, а у 2012-му – й у Верховну. У 2013 році, після домовленостей з «Батьківщиною» та «Свободою», Віталій висуває свою кандидатуру на президентських виборах. Втім, до цього крісла, як, напевне, підказали Кличку, йому було далеко, тому він задовольнився посадою мера Києва, яку отримав на початку літа 2014 року, й обіймає до моменту написання.
Микола Валуєв (депутат Держдуми РФ, з 2011 року і донині)
Ще одним добре відомим боксером, який пішов у політику, є 44-річний росіянин Микола Валуєв. Стати чемпіоном світу йому у певній мірі допомогли неймовірні фізичні дані (зріст – за 201 см, вага – під 150 кг), за що боксер отримав прізвиська «Російський гігант» і «Звір зі Сходу».
Валуєв за час своєї професійної кар’єри ставав чемпіоном Росії, чемпіоном за версією Паназіатської боксерської асоціації, чемпіоном світу за версією WBA, а також тимчасовим чемпіоном світу за версією WBA. На ринзі він здобув 50 перемог. Перемогти Миколу змогли тільки Руслан Чагаєв з Узбекистану (у 2007 році) та Девід Хей з Великобританії (у 2009-му). І то, зробили вони це лише за очками за підсумками всіх відведених 12-ти раунді.
До речі, Кличко та Валуєв цілком могли зустрітися у рингу. У 2010 році Віталій кинув виклик Миколі, незважаючи на його того поразку від Хея. Українець тоді заявив, що росіянин боятиметься цього бою. До поєдинку справа, на жаль, так і не дійшла. Пізніше Валуєв оголосив про закінчення кар'єри.
У 2009 році Валуєв з групою тренерів створив власну школу боксу, у 2010-му – благодійний фонд для популяризації занять спортом серед молоді. Цього Миколі виявилося мало, й у 2011 році він був обраний депутатом Державної думи Російської Федерації від Кемеровського регіонального відділення партії «Єдина Росія». Був переобраний колишній боксер і на наступний термін, і дотепер займає посаду першого заступника голови комітету з екології та охорони навколишнього середовища. Також Микола є ведучим відомої дитячої передачі «Добраніч, малюки!», а також має свою передачу на радіо.
Еммануель «Менні» Пакьяо (член сенату Філіппін, з 2016 року і донині)
На кілька років пізніше, ніж Віталій Кличко, у політику вирішив податися 38-річний філіппінець Еммануель (більш відомий як просто Менні) Пакьяо. Бокс, очевидно, набрид йому через те, що Менні – перший і поки що єдиний боксер, який ставав чемпіоном світу у восьми вагових категоріях.
За свою кар’єру Пакьяо був чемпіоном світу у найлегшій вазі за версією WBC, другій найлегшій IBF, напівлегкій за версією The Ring, другій напівлегкій WBC, легкій WBC, першій напівсередній за версією The Ring та IBO, напівсередній WBO та першій середній. Менні тричі визнавався боксером року (2006, 2008, 2009), був «боксером десятиріччя» та найкращим боксером незалежно від вагової категорії за версією все того ж журналу «Ринг» (2008-2011).
Щоправда, останнім часом Менні втрачає свої найкращі якості у ринзі та зазнає поразок, яких нараховується уже сім. У крайніх чотирьох поєдинках «Пакмен» програвав двічі – Флойду Мейвезеру та Джеффу Горну (цей бій завершився скандально через рішення суддів віддати перемогу австралійцю).
Щодо політичної діяльності, то перша спроба (у 2007 році) потрапити у палату представників парламенту Філіппін завершилася для спортсмена невдало. Він програв передвиборчі перегони в окрузі свого рідного міста Генерал-Сантос-Сіті. Тоді подейкували, що виборці не проголосували за Менні, бо хотіли бачити його на рингу, а не у кріслі чиновника.
Водночас, з другої спроби, у 2010 році, у Пакьяо все вийшло. Спортсмен навіть створив власну політичну силу, після чого і потрапив у конгрес своєї країни. Його кар’єра політика отримала нове продовження у 2016 році на виборах до сенату Філіппін, де «Пакмен» набрав більше 15,5 млн голосів і посів сьоме місце серед 12-ти осіб, які отримали місця у сенаті. І це, незважаючи на його скандальне висловлювання про одностатеві шлюби. «Якщо ми схвалюємо одностатеві шлюби, значить люди гірше тварин», – заявив боксер в одному зі своїй інтерв’ю, чим викликав гнів сексуальних меншин.
Алексіс Аргуельо (мер Манагуа - столиці Нікарагуа, з 2008 до 2009 року)
Зовсім трагічно склалася політична доля чи не найуспішнішого боксера з Нікарагуа – Алексіса Аргуельо. Він виступав у 80-х роках минулого століття у напівлегкій, другій напівлегкій, легкій, першій напівсередній і напівсередній вагових категоріях, ставав чемпіоном світу за версіями WBA та WBC. Крім того, був визнаний найкращим боксером ХХ століття у другій напівлегкій вазі за версією журналістів.
Першочергово Алексіс був в опозиції до Сандиністського фронту національного визволення (СФНВ, ліва партія у Нікарагуа) у зв’язку із загибеллю брата під час громадянської війни від рук цього самого фронту. Однак з плином часу він розчарувався і в антисандиністських урядах, після чого зблизився з Даніелем Ортегою, який представляв СФНВ на президентських виборах у 2006 році.
При цьому у 2004 році Аргуельо був обраний на посаду віце-мера Манагуа, у згодом, у листопаді 2008-го, – і взагалі на посаду мера, перемігши з мінімальною перевагою свого основного конкурента. Ставши мером столиці країни від політичної сили Фронту сандиністів, Алексіс недовго пробув у своєму кріслі. У липні 2009 року його знайшли вдома з вогнепальним смертельним пораненням. Дехто стверджує, що він розчарувався у політиці Ортеги, і саме тому наклав на себе руки. Та більшість вважає, що це було вбивство. При цьому опозиція перекладає відповідальність на владу, а та, у свою чергу, – на опозицію.
Серік Сепієв (депутат Мажиліса парламенту Казахстану, з 2017 року і донині)
Ще одним яскравим боксером сучасності, який перебрався у політику, є Серік Сапієв, який за свою спортивну кар'єру ставав чемпіоном світу серед аматорів 2005 та 2007 років. А у 2012 році на Олімпійських іграх у Лондоні він завоював золоту медаль і став володарем кубка Вела Баркера як найбільш технічний боксер турніру.
Сепієв – один з небагатьох аматорів-чемпіонів, хто не перейшов у професіонали. Зате у лютому 2017 року Серік став депутатом Мажилісу парламенту Казахстану. Про його шлях політика говорити поки що рано, адже не пройшло ще і року після обрання екс-боксера у парламент. Зауважимо, що з 2013 року Серік є послом доброї волі ЮНЕСКО.
Джо Мезі (пробував балотуватися у сенат штату Нью-Йорк)
Джо Мезі – непереможний американський боксер, шлях якого вирішила доля, а не він сам. Він не став відомим політиком, хоча і пробував. І потрапив у перелік «Главкома», швидше, за бездоганний послужний список, а також через той факт, що все у нашому житті може змінитися у будь-який момент.
На професійному рингу Джо провів 36 боїв і в усіх здобув перемоги. Мезі був сильніший за таких відомих боксерів як Монте Барретт, Даварріл Вільямсон, Василь Жиров.
Саме після перемоги над останнім у 2004 році лікарі виявили в американця мозкову кровотечу. Джо не міг виходити у ринг протягом двох років – такими були медичні показання. У 2006-му він все ж повернувся, після чого за два наступні роки здобув сім перемог над маловідомими боксерами. Свій останній бій Мезі провів у жовтні 2007 року, адже на запланований на наступний рік поєдинок він не вийшов через чергову травму.
Зрештою, Джо вирішив зосередитися на політичній діяльності. У листопаді 2008-го він балотувався у сенат штату Нью-Йорк, але програв кандидату від республіканців. Мезі у підсумку таки прилаштували на маловпливовій посаді – главою офісу Демократичної партії за його виборчим округом.
У 2010 році він почав працювати у спортивній комісії свого рідного штату в якості помічника комісіонера на громадських засадах. В його обов’язки входило відвідування боксерських шоу та допомога штатним членам комісії у контролі за виплатою гонорарів боксерам і промоутерам, дотриманням вимог до захисту здоров'я учасників та етичних норм. Чи займається він цією діяльністю і досі, або ж новою, на жаль, знайти не вдалося.
Ярослав Твардовський, «Главком»
Коментарі — 0