Втеча росіян зі Зміїного. Морський вимір війни в Україні набуває більшого значення

Збройні Сили України сьогодні звільнили окупований острів Зміїний, що у Чорному морі, від рашистів.

«Протягом ночі, внаслідок вдало проведеного чергового етапу військової операції із нанесенням вогневих ударів нашими ракетними та артилерійськими підрозділами по острову Зміїний, противник поспіхом евакуював залишки гарнізону двома швидкісними катерами та, імовірно, залишив острів», – йдеться в повідомленні оперативного командування «Південь».

Відео удару ЗСУ по рашистах опублікував Головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний.

Міноборони країни-агресора згодом підтвердило виведення військ РФ з острова. Щоправда, відомство назвало втечу з острова «кроком доброї волі». «Тим самим світовій спільноті продемонстровано, що Російська Федерація не перешкоджає зусиллям ООН для організації гуманітарного коридору з вивезення сільськогосподарської продукції з території України», – заявили в Міноборони РФ.

Насправді ж про ніяку добру волю не йдеться: просто ЗСУ знищили техніку рашистів на Зміїному.

Після «жесту доброї волі» Зміїний було вкрито пожежею, на острові лунали вибухи.

Тим, що Україна відбила острів, вона, по суті, продемонструвала нікчемність всього Чорноморського флоту у цій частині акваторії, пояснив радник голови МВС Вадим Денисенко.

За його словами, після того, ЗСУ знищили крейсер «Москва», росіяни розраховували, що зроблять зі Зміїного такий собі авіаносець, на який вони поставлять ППО і зможуть контролювати цю частину Чорного моря. «Це величезна перемога ЗСУ», – підкреслив Денисенко.

Тему морського виміру війни в Україні та поразкам Росії на воді також присвячена публікація видання The Conversation. Її автор Базіл Джермонд, старший викладач факультету мистецтв і соціальних наук Ланкастерського університету (Велика Британія), пояснює, чому крана-агресор і надалі отримуватиме поразку за поразкою, а також чому вони врешті призведуть до перемоги України та Заходу.

Точка стратегічного розвороту

Ну думку Джермонда, зараз українська війна перебуває у точці стратегічного розвороту. Оскільки російський наступ на Донбасі посилюється, не приносячи жодних істотних здобутків, західні лідери попереджають: війна буде довгою, і підтримувати Україну доведеться довго.

У той же час, відбуваються менш помітні зміни: протистояння на морі загострюється.

Блокада у Чорному морі, зростання напруженості у Балтійському морі, наполегливість України у знищенні російських військово-морських ресурсів, а також роль, яку відіграє сектор цивільного судноплавства у введенні санкцій проти Росії – ці аспекти, ймовірно, матимуть дедалі сильніший вплив на перебіг війни. Чим довша війна, тим більше шансів, що її виграє морська сила. Оскільки морський вимір конфлікту набуває більшого значення, панування Заходу у цій сфері, його домінування на відповідних платформах (наприклад, IMO – Міжнародна морська організація) та вплив на великих страхових брокерів і судноплавні компанії, зрештою, стануть фатальними для Путіна.

Росії, як і її попереднику Радянському Союзу, не вистачає морського світогляду, це не дозволяє Москві зрозуміти стратегічне значення морської могутності за межами короткострокової морської переваги у Чорному морі.

Україна, як і Росія, традиційно зосереджує свої сили на землі, а не на воді. Проте Путін має справу з коаліцією морських (переважно західних) держав, які відстоюють свободу судноплавства, мають чудові військово-морські можливості та сильний вплив на ситуацію на морі. Це дає Заходу шанс поступово придушити режим Путіна, використовуючи стратегічну морську перевагу.

Блокада України, яка перешкоджає постачанню зерна та іншої сільськогосподарської продукції, є причиною світової продовольчої кризи. Це привернуло увагу до важливості свободи судноплавства.

Ходи і стратегії

На перший погляд, здається, що Росія перебуває у домінуючий позиції. Вона може блокувати Україну та використовувати продовольчу кризу як розмінну монету або інструмент шантажу для переговорів про скасування західних санкцій.

Однак і Захід має можливість взяти гору там, де має порівняні переваги: відстоювання свободи мореплавства та згуртування партнерів під прапором гуманізму. Технічні, юридичні, операційні та стратегічні труднощі ускладнюють створення безпечного коридору в Україну та з неї. Зокрема, це узгодження процедур і гарантій з Росією, очищення коридору від мін, а також управління тлумаченням Туреччиною Конвенції Монтре, яка надає Анкарі контроль над шляхами доступу між Чорним і Середземним морем.

Також важливо не допустити, щоби підхід до портового міста Одеса став уразливим для російської атаки після його розмінування та уникнути потенційної ескалації між російськими силами та суднами супроводу. Тим не менш, вірогідність такої ескалації існує. Сама Україна активно атакує російські судна у Чорному морі. З моменту затоплення крейсера «Москва» у квітні російському флоту стало небезпечно діяти занадто близько до берега.

У червні Україна посилила тиск на Чорне море. Використовуючи ракети протикорабельні ракети Harpoon, надані Заходом, вона успішно атакувала російський буксир, який постачав вантажі на острів Зміїний і був стратегічно важливим для контролю Росії над цим районом.

Україна також обстріляла нафтові платформи, розташовані у кримських водах (окупованих з 2014 року), і завдала авіаударів по російських об’єктах на острові Зміїний.

Ці тактичні перемоги вже тоді ставили під сумнів здатність Росії заблокувати Україні доступ до північно-західної частини Чорного моря – з довгостроковими стратегічними наслідками. Сьогоднішня ж новина про відступ росіян зі Зміїного лише підтвердила ці розрахунки. Ослаблена Росія, дійсно, може відкрити у Чорному морі двері для створення зеленого коридору, видаючи це за «жест доброї волі».

На дипломатичному рівні свобода навігації, особливо коли її порушення спричиняє нестачу продовольства, є основною нормою глобального морського порядку, який морські країни на чолі із Заходом зобов’язані підтримувати. Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Баррель заявив, що блокада України, яка зриває відвантаження зерна, є «справжнім воєнним злочином».

Блокада може сприяти подальшій дипломатичній ізоляції Росії, змусивши глобальний південь (країни, які Світовий банк зараховує до числа з низьким або середнім доходом в Азії, Африці, Латинській Америці та Карибському басейні – «Главком»), який досі не бажав засуджувати російську агресію, переглянути свою позицію та стати на бік Заходу, вказуючи на російські порушення. Але шлях до цього ще довгий.

Поза Чорним морем

У війни також є сильний цивільний морський вимір. Усі великі судноплавні компанії, крім китайських, припинили рейси у Росію та з Росії. Суднам, які належать Росії або перебувають під її управлінням, або ходять під російським прапором, заборонено заходити в ЄС, Велику Британію, США та більшість інших портів. Це поступово чинить значний тиск на російську економіку і у подальшому, на її військову машину.

Балтійське море також стає театром напруги між Росією та Заходом.

Вступ Фінляндії та Швеції до НАТО ще посилить контроль ЄС і НАТО над Балтійським морем, тоді як воно завжди було важливим морським шляхом для Росії. І НАТО, і Росія нещодавно провели військово-морські навчання у Балтійському морі. Крім того, застосовуючи санкції ЄС, Литва заблокувала транзит заборонених товарів (зокрема, металевої руди) з Росії до Калінінграда, який є штаб-квартирою Балтійського флоту. У результаті свобода судноплавства у Балтійському морі стає ще більш важливою для Росії, аби забезпечити постачання російського «ексклаву» (несуверенний регіон, відокремлений від основної території країни і оточений однією або двома державами, – «Главком»).

У той же час, нещодавні вторгнення російських військових кораблів у територіальні води Данії (яка, до речі, постачала Україні протикорабельні ракети Harpoon), підкреслюють готовність Росії підтвердити свій статус «держави Балтійського моря», але і демонструють її нервозність через рішучість морських держав.

Переваги морської сили

Серед дослідників морської стратегії (наприклад, морського експерта США Коліна Грея та британського морського стратега Джеффрі Тілла) є консенсус, що володіння потужними військово-морськими силами недостатньо для перемоги у війні. Водночас панування на морі дає стратегічні переваги – від здатності контролювати глобальний ланцюжок поставок до виконання таких операцій як цілеспрямовані повітряні удари і десантні напади.

Крім свого морського домінування, Захід був у змозі формувати міжнародний порядок на морі, від процедур ІМО до Конвенції ООН з морського права (UNCLOS) та військово-морських законів. Аналогічно, основні цивільні зацікавлені сторони, особливо морські страховики, тісно пов’язані із західними інтересами.

Росія зі свого боку здатна чинити певний тиск на Європу, контролюючи постачання енергоносіїв у середньостроковій перспективі. Їй також вдається керувати військово-морськими підрозділами у Чорному морі таким чином, щоби перешкоджати вільному потоку товарів в Україну та з неї.

Разом із тим, Росія не має можливості протистояти коаліції морських держав у довгостроковій перспективі та на глобальному рівні. Морська сила може у підсумку призвести до стратегічного провалу Москви.

Наталя Сокирчук, «Главком»