Пресконференція Сенцова і Кольченка: Україна не вміє працювати ефективно в медійній сфері

Перші враження від прес-конференції із Сенцовим і Кольченком. Вони дивні і суперечливі. Отож, постараюся послідовно і аргументовано викласти думки.

Спершу, велика подяка хлопцям, які не відкладали зустріч із ЗМІ на майбутнє, а навіть не адаптувавшись, як слід, вийшли на спілкування з пресою.

Тепер по суті самої прес-конференції.
Перше, що впадає в око - вона не була відповідним чином підготовлена. Все відбувалося на якійсь незрозумілій сцені, де ведуча і два гостя воссідали на стільцях з концертними мікрофонами в руках, які час від часу фонили. У Києві є чимало інформаційних агенцій чи відповідно обладнаних ньюс-румів, де все могло виглядати значно солідніше і презентабельніше. Отож, чи не схотіли, чи спеціально все спустили на гальмах?

Телевізійна картинка була скупою: подавався лише середній і крупний план. Ні загальної атмосфери залу, ані облич і персоналій журналістів, які задають питання. Все це позбавляло загального враження значимості цієї події.

Саме спілкування більше нагадувало брифінг, а не прес-конференцію, перш за все своєю атмосферою репортажності чи недостатньої підготовленості.

Відверто засмутив рівень наших журналістів. Більшість їхніх запитань були блідими, несуттєвими, другорядними, іноді нечітко сформульованими, позбавленими гостроти і логіки політичного контексту, що обурювало навіть самого Сенцова. Йому відверто нецікаво було говорити про те, що він відчував, коли зійшов з трапу літака чи за якою їжею він сумував у тюрмі. Бракувало системних, аналітичних питань, відносно тактики і стратегії використання українських громадян, які перебувають в російському ув"язненні, відчувався брак цікавих деталей в розповідях, а також конкретних прізвищ - і це, передусім, вина самих журналістів, які мають недостатній арсенал комунікативних прийомів для отримання потрібної інформації.

Трохи здивувала і непідготовленість самих головних героїв до цієї важливої події. Навіть попри наслідки їхньої довгої інформаційної ізоляції та відсутність досвіду стосунків із пресою, від спілкування з ними очікувалося значно більше. Здавалося б, вони мали час протягом років і місяців сформулювати свої, думки, ідеї та ті месседжі, з якими вони вийдуть до журналістів, а відтак - до всього українського суспільства, яке пильно спостерігало за нашими політичними в"язнями і процесом їх звільнення. Але, відчувається, що з хлопцями ніхто не провів попередньої співбесіди щодо майбутньої прес-конференції, а самі герої виявилися людьми не дуже комунікабельними.

А тепер висновки.
Ну, не вміє наша країна працювати ефективно в медійній сфері! Не використовує ті важливі інформаційні приводи, які можна було б подати значно цікавіше і яскравіше.

Я знаю, як би це виглядало на Раша ТБ - до ефіру були б залучені найкращі журналісти і пропагандисти, було б сотні анонсів по всіх телеканалах. І картинка була б бездоганною.

Шкода, але вкотре ми показали, що не здатні модерувати нашу дійсність, подавати актуальну інформацію не прісно-формально, а виводити це на найвищий фаховий рівень журналістських стандартів. Хоча б на той рівень, на якому ми робимо наші розважальні та політичні шоу.

Маємо, що маємо, і сподіватись, що в майбутньому щось зміниться на краще - марно. Якщо не змінимо свої пріоритети і своє ставлення до майбутнього своєї держави.